www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Методологічні засади створення опитувальників, що використовуються при поліграфних перевірках
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Методологічні засади створення опитувальників, що використовуються при поліграфних перевірках

Т. Р. Морозова

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ОПИТУВАЛЬНИКІВ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ ПОЛІГРАФНИХ ПЕРЕВІРКАХ

   Вивчення сучасного стану поліграфологічної практики показує, що методологія створення тестових питань, які використовуються при поліграфних перевірках, потребує подальшого вдосконалення. Таке вдосконалення повинне відбуватися на базі фундаментальних психофізіологічних знань, зокрема діяльності центральної нервової системи як інтегруючого життєдіяльність людини органу. Всі внутрішні органи і тканини підпорядковані діяльності кори мозку [6, с 15]. Завдяки імпульсам кори мозку “орган, який перебуває у стані спокою, може бути запущений в хід, або його діяльність може бути змінена - посилена чи загальмована до повної зупинки” [2]. Роботи послідовників І.П. Павлова переконливо довели, що завдяки діяльності кори головного мозку здійснюється об'єднання різних функцій у реакцію цілісного оргазму, яка забезпечує врівноваження його з оточуючим середовищем.
   Повсякденно поєднуючись із різноманітними подразниками першої сигнальної системи, слово являється для людини реальним умовним подразником, що складає основу складної системи “міжлюдської сигналізації”, “сигналізації мови”. Крім того, словесні подразники представляють собою відволікання від дійсності і допускають узагальнення, створюючи людське мислення. Характерне для другої сигнальної системи відволікання від дійсності досягається внаслідок того, що образ предметів і дій, які виражені у словах і поняттях, заміняє їх конкретний вплив на організм. В силу поєднання одного словесного подразника з іншим словесним подразником утворюються ще більш складні часові зв'язки. Останні із зростанням життєвого досвіду людини все більш вкорінюються та зміцнюються. Складне змістовне і узагальнююче значення слова зумовлює ту силу, із якою слово як реальний умовний подразник впливає на процеси вищої нервової діяльності людини. Вища нервова діяльність людини соціально детермінована, тому у сумісній діяльності першої та другої сигнальних систем відображене також і соціальне середовище. При цьому діяльність першої сигнальної системи так же соціально детермінована, як і діяльність другої сигнальної системи [4]. Вони обидві у своїй сумісній роботі детермінують не лише зовнішню, але й внутрішню вегетативну діяльність людського організму, забезпечуючи його динамічну цілісність. У силу цього історично сформована мовленнєва система може викликати в організмі людини найрізноманітніші реакції, які можна об'єктивно реєструвати [6].
   Експериментальні дані лабораторних і клінічних досліджень, які активно проводилися ще на початку та у першій чверті 20-го сторіччя свідчать про необхідність правильної оцінки слова як важливого фізіологічного фактора. Зокрема, ці дослідження показують, що слово викликає у людському організмі різноманітні зміни, які перебувають у прямій залежності від його смислового значення. Починаючи із 1911 р. в лабораторії В.М. Бехтерева словесні подразники почали активно використовувати з метою заміни безумовних подразників [1]. Л.А. Шварц [8, 9] експериментально встановила, що умовним подразником другої сигнальної системи являється власне смислове значення слова-подразника, а не його звуковий образ, тобто семантика (зміст), а не сонорика (звучання). При цьому характер коркової реакції на семантику і сонорику слова може свідчити про характер взаємовідносин між другою та першою сигнальною системою. Стосовно механізмів утворення умовно-рефлекторних зв'язків на слово, то первинно виникаючий умовно-рефлекторний зв'язок на сонорику слова в подальшому згасає, тоді як на семантику слова він зміцнюється.Іван Петрович Павлов говорив: “Слово, завдяки всьому попередньому життю дорослої людини, зв'язане зі всіма зовнішніми і внутрішніми подразниками, що надходять у великі півкулі, всіх їх сигналізує, всі їх заміняє і тому може викликати всі ті дії, реакції організму, які зумовлюють ці подразнення”. Плетизмографічні дослідження А.Т. Пшоніка [7] показали, що реакція на умовний подразник першої сигнальної системи - дзвінок і світло - в подальшому може бути отримана і на словесне попередження “Даю дзвінок” або “Даю світло”, тобто шляхом лише словесного подразника, що адресований другій сигнальній системі. Наведений факт підтвердив, що слово дійсно може викликати фізіологічні реакції.
   Розглянемо низку ефективних підходів до розробки тестів, які використовуються при поліграфних перевірках і методологія створення яких спирається на фундаментальні психофізіологічні знання.
   У 1902 році Чезаре Ломброзо вдалось по гомогенному ряду фотографій довести непричетність громадянина Тосетті до вбивства 6-річної дівчинки. Продемонстрований ним варіант тестування був настільки простим і водночас ефективним, що достовірність отриманих результатів навіть тоді не викликала сумнівів. Перед початком роботи видатний психіатр запропонував обстежуваному про себе здійснити різні математичні обчислення і зафіксував за допомогою гідроплетізіографа незначні зміни пульсу, які виникали у Тосетті під час виконання цього завдання. Цей етап обстеження був необхідний для того, аби з'ясувати, як саме змінюються психофізіологічні показники у конкретного обстежуваного. Далі, відомий психіатр по черзі показував підозрюваному низку фотографій дітей. На одній із пред'явлених фотографій була зображена дівчинка, у вбивстві якої і підозрювали Тосетті. Гіпотеза вченого полягала в тому, що якщо обвинувачуваний раніше бачив вбиту дівчинку, то його психофізіологічні показники зміняться в той момент, коли йому пред'являть її фотографію. Показники пульсу Тосетті були незмінними у відповідь на кожну із показаних фотографій - він не бачив раніше жодної із зображених на них дитини, а тому всі пред'явлені фотографії були йому однаково емоційно індиферентні.
   Виходячи із отриманих результатів Чезаре Ломброзо зробив висновок про непричетність обстежуваного до інкримінованого йому злочину. Результати подальшого розслідування переконливо довели, що Тосетті дійсно був непричетним до зґвалтування та вбивства дитини.
   Із часом варіант тестування, запроваджений Ч. Ломброзо, отримав назву “методика приховуваної інформації” (МПІ). МПІ використовується з метою встановлення того, чи володіє обстежуваний інформацією щодо обставин вчинення злочину, яка достовірно відома слідству і повинна бути відомою злочинцю. Використання МПІ потребує від фахівця неухильного, жорсткого дотримання низки вимог. Зокрема, предмети, фотографії, які пред'являються обстежуваному, повинні бути гомогенні. Наприклад, якщо пред'являються ножі, то вони повинні бути приблизно однакового розміру і призначення - не можна чергувати у пред'явленнях ніж мисливця і маленький перочинний ножик. До пред'явлення обстежуваному не показують ножів. Ножі помічаються номерами, при цьому їх повинно бути не менше п'яти. Пред'явлення кожного із заготовлених ножів здійснюється протягом однакового проміжку часу. Задаючи питання “Громадянка І. була вбита цим ножем?” і показуючи один із ножів, спеціаліст не виділяє жодного із пред'явлень зміною у інтонації, гучності чи тембрі голосу.
   Особистий досвід багаторазового використання МПІ дозволяє дійти висновку, що якщо предмети, які мають пред'являтися обстежуваному, великі за розміром, то краще, аби один фахівець реєстрував за допомогою поліграфа психофізіологічні реакції, а інший безпосередньо здійснював пред'явлення. Перед таким обстеженням поліграфолог і його помічник повинні потренуватися, аби під час тестування не відбулося збою. Такий підхід автором був використаний, наприклад, коли при розслідуванні крадіжки із магазину, здійснювалося пред'явлення курток.
   У 30-ті роки минулого сторіччя відомий поліграфолог Леонард Кіллер (розробник першого аналогу сучасного поліграфа) створив “тест піку напруги” - ТПН. Л. Кіллер виходив з того, що якщо обстежуваний знає істинну часткову ознаку події, що розслідується, та перед тестування його ознайомили із тим, на якій позиції у тесті ця ознака розташована, то динаміка його реакцій буде наступною:
   - по мірі приближения до істинної часткової ознаки події яскравість фізіологічної реакції буде наростати - даватиметься взнаки так званий “ефект очікування”;
   - фізіологічна реакція досягатиме максимуму у відповідь на питання, що свідчить про знання обстежуваним істинної часткової ознаки;
   - на питання, розташовані після істинної часткової ознаки, реакції обстежуваного різко спадатимуть, розвиватиметься так звана “реакція полегшення”.
   Результати сучасних поліграфних обстежень свідчать про те, що описана динаміка спостерігається далеко не завжди. На те, із якою силою проявлятиметься реакція до і після називання спеціалістом істинної часткової ознаки, впливає низка факторів, серед них - психотип обстежуваного, особливості розвитку його інтелектуально-мнестичної функції, здатність до антиципації, особистісна значимість для нього соціальних і правових наслідків результатів обстеження, стратегія та тактика захисту, які обрав обстежуваний для пояснень оточуючим і правоохоронцям власних результатів, сподівання на допомогу адвокатів чи впливових можновладців, сподівання на ефективність обраної ним протидії тощо. Окрім того, сучасні обстеження нерідко передбачають лише ознайомлення обстежуваного із тематикою питань, а варіанти відповіді на них наводяться безпосередньо в процесі обстеження -тобто обстежуваний не знає, на якому місці у тесті буде розташований істинна часткова ознака. Поліграфологи використовують такий підхід як правило з метою уникнення примітивної механічної протидії. Поза тим, однозначно вірним є те, що якщо обстежуваний знає істинну часткову ознаку і прагне приховати це від спеціаліста, то, незалежно від його волі, реакція на значиме питання буде максимальною. Насправді те, як розгортається реакція протягом всього тесту, має другорядне значення, а випадки “класичної” динаміки, описаної Л. Кіллером приносять спеціалісту більше естетичного задоволення, аніж практичної цінності. Адже приховування обстежуваним того, що він володіє інформацією щодо одної із приватних ознак, не є свідченням його причетності до вчинення проступку чи правопорушення, яке розслідується. Спеціаліст робить висновок по комплексу реакцій, отриманих у процесі всього обстеження. Почасти, володіння інформацією щодо істинної часткової ознаки зустрічається у людей, які, як за результатами обстеження, так і за підсумком подальшого розслідування виявляються непричетними, а про часткову ознаку взнали від осіб, котрі непрофесійно проводили розслідування чи від причетних, внаслідок того, що вони обмовилися у їх присутності.
   У сучасних поліграфних обстеженнях ТПН виглядає наступним чином: наприклад, на питання “Якого кольору був мішечок, у якому зберігалися викрадені гроші?”, спеціаліст може підготувати такі варіанти відповіді - “зеленого”, “синього”, “сірого” (істинна часткова ознака), “жовтого”, “коричневого”, “рожевого”. Перед обстеженням за цим тестом спеціаліст з'ясовує, чи володіє обстежуваний інформацією з цього питання. Якщо виясняється, що обстежуваний знає якого кольору був мішечок, то обстеження за даним тестом не проводиться. Процес подальшої перевірка цього обстежуваного обов'язково включає питання, якими виясняється звідки у нього з'явилася інформація щодо істинних часткових ознак - із джерел, які він називав, чи внаслідок того, що він володіє інформацією причетного до вчинення проступку, який розслідується. Якщо ж обстежуваний перед тестом вказує, що йому не відомо якого кольору був мішечок із грошима, то спеціаліст називає кольори по черзі. Загалом в одному тесті кольорів повинно називатися не менше 5, а колір, який є істинною частковою ознакою, не називається в числі перших. Питання повинні бути гомогенні - якщо колір мішечка комбінований (сіро-голубий), то і інші питання в тесті повинні означати комбіновані кольори - наприклад, біло-жовтий, червоно-коричневий, жовто-чорний, зелено-сірий. Якщо на мішечку був зображений малюнок, то питання звучить наступним чином - “Що було зображено на мішечку, у якому зберігалися викрадені гроші?”, а варіанти відповіді такі - “на мішечку був зображений ліс”, “на мішечку був зображений будинок”, “на мішечку були зображені діти”, “на мішечку було зображене поле” (істинна часткова ознака), “на мішечку були зображені автомобілі”, “на мішечку були зображені тварини”.
   Відомий поліграфолог Девід Ліккен розвинув ідею Л. Кіллера і розробив тест на знання причетного (ТЗП). Відійшовши від теми динаміки розгортання у тесті реакції, Д. Ліккен зосередився на тому, що на істинну часткову ознаку у обстежуваного, який приховує володіння цією інформацією, повинен реєструватися максимальний фізіологічний сплеск. При цьому Д. Ліккен пропонував розробляти не один тест, а батарею із 3-6 тестів - логічно зв'язаних між собою опитувальників з гомогенними рядами, кожний із яких включає одну істинну часткову ознаку. Місце розташування у тесті істинної часткової ознаки повинне мінятися, аби запобігти виникненню позиційного ефектів. Позиційний ефект - це ефект виникнення у обстежуваного реакції не на смислове значення питання, а на місце, на якому розташоване це питання. Позиційний ефект зустрічається дуже рідко, у випадках, коли непрофесійний поліграфолог у кожному тесті розташовує значимі питання на одні й ті ж позиції, а обстежуваний достатньо інтелектуально розвинутий і схильний до швидкого формування умовного рефлексу.
   Формуючи опитувальник за Д. Ліккеном, поліграфолог повинен дотримуватися принципу нерозголошення інформації обстежуваному. В ідеалі, питання в опитувальнику повинні бути поставлені так, аби стало можливим на підставі отриманого результату встановити істину, що без розголошення з боку поліграфолога, знайде підтвердження у зізнанні обстежуваного та буде підкріплена відповідними речовими доказами.
   Використовуючи методику Д. Ліккена пострадянські поліграфологи дещо модифікували її. Зокрема, одна із найміцніших поліграфологічних шкіл Росії - Краснодарська, відійшла від категоричності у постановці питань. Наприклад, при розслідуванні несанкціонованого проникнення у сейф, при суто ліккенівському підході питання звучало б так: “Коли ви відкрили сейф, то побачили там...? (далі по черзі, через рівний інтервал часу перелічуються варіанти відповіді, серед яких називається одна істинна часткова ознака)”. Учні Краснодарської школи задали б питання по іншому: “Скільки полиць у цьому сейфі?”, “Що, із предметів, які я буду зараз перелічувати, лежало у сейфі?”, “Що лежало на нижній полиці?”, “Що лежало на верхній полиці?” і т.д. Тобто, результат досягається без персоніфікації питання, уникаючи звинувачувального тону.
   Наведемо приклад використання батарей ТЗП Д. Ліккена із особистої практики. Батареї тестів були включені в опитувальник, який використовувався у поліграфному тестуванні при розслідуванні вбивства громадянина К., здійсненого у м. Києві в 2004 р. Згідно матеріалів кримінальної справи громадянин К. був виявлений мертвим у власному помешканні - у вітальні трикімнатної квартири, розташованої на першому поверсі дев'ятиповерхового будинку. За висновками судово-медичних експертів смерть наступила внаслідок механічної асфіксії. Окрім того, на потилиці, в області чола та скронь померлого були виявлені ознаки ударів тупим предметом, заподіяні йому, за висновками тієї ж експертизи, при житті. Поруч із вбитим лежав предмет, що правив злочинцям за зашморг - зрізаний шнур від стаціонарного телефону, а сам телефон знаходився на спеціальній підставці в декількох метрах від тіла загиблого. Громадянин К. лежав на килимі, обличчям додолу. На кухні вбитого були виявлені ознаки групового вживання алкогольних напоїв - три півлітрові пляшки від горілки “Пшенична” (дві порожні і одна напівпорожня), одна напівпорожня пляшка від коньяку “Закарпатський”. На пляшках не було виявлено чітких відбитків пальців, посуд і склянки також були ретельно вимиті і протерті. Вікна в помешканні були щільно зачинені та зашторені, двері - закриті із-зовні ключами.
   Громадянин К., у минулому музикант, вів доволі замкнений образ життя. Гості до нього приходили рідко, поводилися вони тихо, навіть у ймовірний, за даними експертів, день смерті, сусіди не чули нічого підозрілого. Працівники міліції включили до кола підозрюваних людей із ближнього оточення К.: декілька його сусідів, друзів і знайомих, єдиного родича - племінника померлої дружини, громадянку, на яку, незадовго до вбивства, громадянин К. нотаріально оформив у спадщину власну квартиру, та її співмешканця. У своїх свідченнях всі вони вказали, що інформацією щодо обставин смерті громадянина К. не володіють, про його вбивство дізналися від співробітників міліції. На підставі отриманої інформації було розроблено опитувальник, який, поміж інших питань включав у себе декілька батарей тестів. Наприклад, одна із батарей складалася із таких тестів: “Куди наносились удари громадянину К.?” (істинна часткова ознака - “в область голови”, нейтральні питання - “в область спини”, “в область живота”, “в область грудної клітини”, “в область ніг”, “в область паху”); “Внаслідок чого помер громадянин К.?” (істинна часткова ознака - “внаслідок того, що його задушили”, нейтральні питання - “внаслідок того, що його зарізали”, “внаслідоктого, що його вдарили струмом”, “внаслідок того, що його застрелили”, “внаслідок того, що сильно побили”, “внаслідок того, що його отруїли”); “Чим користувалися злочинці, аби вбити громадянина К?.” - (істинна часткова ознака - “проводом”, нейтральні питання - “ножем”, “рушницею”, “отрутою”, “кастетом”, “палицею”, “газом”); “Звідки злочинці взяли предмет, яким вбили громадянина К.” (істинна часткова ознака - “взяли в його ж квартирі”, нейтральні питання - “принесли із собою”, “знайшли на вулиці”, “купили в магазині”, “знайшли в під'їзді”, “позичили у знайомих”); “Яким чином злочинці отримали предмет, що використали для вбивства громадянина К.?” (істинна часткова ознака - “зрізали з домашнього приладу”, нейтральні питання - “витягли з підвалу”, “зняли з підвіконня”, “дістали з банки”, “видовбали з підлоги”, “вийняли із сумки”); “З якого домашнього приладу зрізали предмет, яким вбили К.?” - (істинна часткова ознака - “із телефону”, нейтральні питання - “із кухонної плити”, “із меблів”, “із пральної машини”, “із мийки”, “із холодильника”, “із телевізора”.
   Перед наступним блоком тестів обстежуваним пропонувалося описати квартиру К. Робилося це для того, аби включити у тест конкретного обстежуваного ті назви приміщень, які він використовував у своєму описі. Зокрема, називаючи одне і те ж приміщення дехто із обстежуваних використовував слово “вітальня”, інші - “велика кімната” чи “зал”. Після цього обстежуваним задавалися запитання із батареї тестів, призначених для з'ясування приховуваної інформації щодо місця вчинення злочину та розташування тіла вбитого: “У якому приміщенні квартири було вчинено вбивство громадянина К.?” (істинна часткова ознака - “вітальня” або “зал” чи “велика кімната”, нейтральні питання - “кухня”, “кладовка”, “коридор”, “спальня”, “ванна кімната”, “маленька кімната”, “туалет”); “У якому положенні злочинці залишили тіло вбитого К.?” (істинна часткова ознака - “у положенні лежачи на животі”, нейтральні питання - “у сидячому положенні”, “у положенні лежачи на правому боці”, “у положенні стоячи, спертим об стіну”, “у положенні лежачи на спині”, “у положенні лежачи на лівому боці”); “Де знаходилося тіло вбитого К.?” (істинна часткова ознака - “на підлозі”, нейтральні питання - “на стільці”, “на ліжку”, “в кріслі”, “на дивані”, “в ванні”); “На чому лежало тіло вбитого К.?” (істинна часткова ознака -“на килимі”, нейтральні питання - “на лінолеумі”, “на простирадлі”, “на лежаку”, “на покривалі”, “на ковдрі”).Один із блоків тестів включав у себе питання, спрямовані на з'ясування приховуваної інформації, що стосувалася групового вживання алкоголю у квартирі “К” перед його смертю. Цей блок складався із тестів: “Які спиртні напої вживалися в день вбивства у квартирі К.?” (два тести, в одному істинна часткова ознака - “горілка”, в іншому - “коньяк”, нейтральні питання - “самогон”, “шампанське”, “вино”, “пиво”, “портвейн”, “віскі”, “вермут”, “бренді”, “настоянка”, “лікер”); “Скільки пляшок від горілки залишили у квартирі?” (істинна часткова ознака - “три”, нейтральні питання - “одна”, “чотири”, “шість”, “п'ять”); “Скільки пляшок горілки випили повністю” (істинна часткова ознака - “дві”, нейтральні питання “одну”, “чотири”, “п'ять”, “сім”); “Скільки пляшок коньяку було на застіллі?” (істинна часткова ознака -“була одна пляшка коньяку”, нейтральні питання - “було дві пляшки коньяку”, “було чотири пляшки коньяку”, “було три пляшки коньяку”, “було п'ять пляшок коньяку”); “Де злочинці залишили пляшки від спиртних напоїв, що вживали на застіллі у квартирі К.?” (істинна часткова ознака - “залишили на кухні К.”, нейтральні питання -“поставили у кімнаті К.”, “поклали на балконі К.”, “склали в коридорі К.”, “винесли у під'їзд будинку К.”, “викинули під будинок К.”); “Що зробили злочинці із пляшками від спиртних напоїв, які вживали у квартирі К. в день його смерті?” (істинна часткова ознака - “стерли з них відбитки пальців”, нейтральні питання - “розбили”, “помили”, “облили окропом”, “понадбивали”, “вилили з них алкоголь”).
   Нерідко, можна почути від спеціалістів-поліграфологів, що методику Д. Ліккена не можливо широко використовувати, так як обстежувані почасти добре обізнані про обставини вчинення злочину внаслідок непрофесійних дій оперативників, надмірно детального висвітлення резонансних злочинів у ЗМІ тощо. Насправді, особистий досвід використання цієї методики дозволяє дійти висновку, що людина, котра не здійснювала злочин, ніколи не буде обізнана в обставинах його вчинення настільки, наскільки обізнаний злочинець. Батареї тестів за Д. Ліккеном є дуже ефективною методикою, застосування якої, поруч із іншими тестами, наприклад такими, якими з'ясовується джерело інформованості обстежуваного, те, коли саме він взнав про вчинений злочин, дозволяє поліграфологу досягти практично 100 % результату у висновках за обстеженням. Проблема, насправді, нерідко криється у невмінні деяких спеціалістів правильно створити ТЗП або небажанні ґрунтовно працювати на попередньому, до тестовому етапі. Адже створення опитувальника із включенням батарей ТЗП потребує від спеціаліста глибокої аналітичної праці, ретельного вивчення матеріалів оперативно-розшукової чи кримінальної справи, виїзду на місце події тощо.
   Одним із найдревніших тестів, призначених для детекції нещирості є пошуковий тест на знання винного (ПТЗВ). Історія медицини свідчить про те, що його використовував ще відомий лікар Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна, 980-1037 pp.). Зокрема, за допомогою ПТЗВ, він допомагав чоловікам, які підозрювали власних дружин у невірності, визначитися щодо того, чи є реальні підстави для підозр, а якщо такі були - то потім і встановити особу коханця. Самому обстеженню передував підготовчий етап - окреслювалося коло осіб, які найбільш ймовірно могли вступити у інтимний зв'язок із дружиною замовника обстеження, тобто, здійснювалися свого роду оперативно-розшукові заходи. Потім спеціально підготовлена Авіценною людина, котра, по суті, відігравала у цьому процесі роль “біодетектора нещирості”, прикладала до артерії підозрюваної у невірності дружини палець і називала їй імена різних чоловіків. Коли вимовлялося ім'я коханця, у обстежуваної, в результаті сильної емоційної напруги, змінювалася частота пульсу та збільшувалися, за рахунок притоку крові, артерії. Окрім імені коханця, за тією ж схемою, могли встановлюватися його соціальний статус і, навіть, місце проживання.
   Сучасні поліграфологи використовують ПТЗВ для виявлення ще невідомих слідству обставин справи, для з'ясування часткових ознак правопорушення, що розслідується. Як і в попередньо описаних тестах питання повинні бути гомогенні, виходити із логіки здійсненого злочину. Найбільш ймовірні ознаки можуть розбиватися найменш ймовірними - наприклад, якщо у слідства є обґрунтована підозра щодо того, що злочин вчинено групою осіб кількістю 2-3 людей, то тест виглядає наступним чином: питання “Скільки чоловік приймало участь у вчиненні нападу?”, варіанти відповіді - “шість”, “сім”, “один”, “п'ять”, “три”, “вісім”, “два”, “дев'ять”, “чотири”, “десять”. Якщо з'ясовується місяць, день, час вчинення злочину, то доцільніше вибудовувати тест за поступальним принципом: місяці називати по черзі, за порами року, дні - по порядку, час - за годинниковою стрілкою.
   За допомогою ПТЗВ здійснюється пошук місця переховування схронів, речових доказів та трупу (діапазон пошуку від конкретної держави до схованки у помешканні); встановлюється коло осіб -співучасників вчинення правопорушення (фотографії, імена, прізвища, клички, посади, звання, місця зустрічей і т.д.); з'ясовується, яким чином злочинець розпорядився із викраденим майном (здав у ломбард, продав, виміняв, викинув, частину залишив собі, частину віддав комусь, заховав, знищив тощо); як розпорядився викраденими грошима (стратив всі, залишив всі собі, частину взяв собі, частину віддав комусь, поділив із кимсь, заховав, віддав борг, поміняв на валюту-гривню, поклав на рахунок у банк, вклав у справу, купив на них щось тощо). Інколи в літературі можна зустріти помилкові твердження щодо того, що формат ПТЗВ передбачає можливість використання словосполучення на кшталт “у якомусь іншому місці” [5, с 305]. Треба наголосити, що така постановка питання неприйнятна з науково-практичної точки зору та, як правило, допускається спеціалістами, котрі в недостатній мірі володіють знаннями щодо розробки ПТЗВ.
   Можливості використання ПТЗВ безмежні - виявивши реакцію на одне питання, спеціаліст отримує необхідні дані для створення наступних тестів за принципом руху від загального до часткового.
   ПТЗВ використовувався американськими поліграфологами у відношенні військовополонених в'єтнамців - перед ними розкривали карту і задавали питання щодо місця знаходження баз руху опору [3]. При наближенні на карті до місця розташування бази, реакція організму полоненого змінювалася. Коло пошуку звужувалося рівно настільки, наскільки було потрібно для влучного авіа удару американської військової авіації. Внаслідок використання ПТЗВ відбулося фіаско одного із найвідоміших радянських розвідників - Абеля. Коли у працівників західних спецслужб виникли підозри щодо того, чим він в дійсності займається, вони використали батарею ПТЗВ. Абелю пред'являли найбільш знакові, символічні слайди держав, на спецслужби яких, гіпотетично, він міг працювати. Для отримання максимального ефекту тести-пред'явлення супроводжувалися відповідним музичним супроводженням. Музика була підібрана за принципом знаковості, символічності, вона повинна була бути знайомою кожному громадянину держави з дитинства. У Абеля була отримана максимальна психофізіологічна реакція на слайд із Красною площею.
   Таким чином, аналіз результатів проведеного дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
   1. Методологія створення тестових питань, які використовуються при поліграфних перевірках, повинна базуватися на фундаментальних психофізіологічних знаннях.
   2. Згідно закономірностей діяльності центральної нервової системи як інтегруючого життєдіяльність людини органу, мовленнєва система може викликати в організмі людини найрізноманітніші реакції, які можна об'єктивно реєструвати за допомогою поліграфа.
   3. Зважаючи на те, що згідно фундаментальних психофізіологічних досліджень умовним подразником другої сигнальної системи являється смислове значення слова-подразника, а не його звуковий образ (семантика, а не сонорика), неодноразове повторення одного і того ж слова чи словосполучення у опитувальних, не є науково виправданим.
   4. Складне змістовне і узагальнююче значення слова зумовлює ту силу, із якою слово як реальний умовний подразник впливає на процеси вищої нервової діяльності людини. Виразність реакції організму у відповідь на питання поліграфолога перебуває у прямій залежності від особистісної значимості цього слова для конкретного обстежуваного.
   5. До методологічно вивірених методик можна віднести методику приховуваної інформації Ч. Ломброзо, тест піку напруги Леонарда Кіллера, тест на знання причетного Девіда Ліккена, пошуковий тест на знання винного.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com