www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особливості прояву совісті як показника соціалізації особистості юнацького віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості прояву совісті як показника соціалізації особистості юнацького віку

О.М. Молчанова

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СОВІСТІ ЯК ПОКАЗНИКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

   В процесі соціалізації індивід засвоює соціальний досвід, в ході якого утворюється конкретна особистість. Всі внутрішні процеси людської психіки складаються на основі міжособистісних, соціальних процесів. Головний механізм розвитку психіки людини - це засвоєння соціальних видів та форм діяльності, які історично склались. Становлення особистості відбувається шляхом ускладнення форми діяльності та спілкування з іншими людьми, а результати цього процесу фіксуються в індивідуальній самосвідомості. На певному етапі особистісного розвитку виникає моральна самосвідомість, найскладнішою формою якої виступає совість. Совість - це вищий морально - психологічний регулятор світовідношення особистості, який надає поведінці людини цілісності та природності, вона визначає нормативно - ціннісний контур дозволеного і бажаного в структурі діяльності. Розвиток совісті можна вважати показником процесу соціалізації особистості.
   Отже, метою нашого дослідження стало висвітлення стану дослідженості феномену “совісті” як показника соціалізації в різних наукових джерелах та з'ясування особливостей її розуміння сучасною молоддю. Завданням статті є, по - перше, виявлення змістовних характеристик різних напрямків дослідження проявів совісті в вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі; по - друге, здійснення якісної інтерпретації результатів експериментального дослідження щодо вивчення особливостей прояву совісті сучасного юнацтва.
   Проблемою совісті цікавилась велика кількість вчених ще з часів давніх греків, та на сьогодні не існує єдиного визначення цього поняття, не розкриті психологічні механізми цього явища. Феномен совісті багаторазово досліджений та описаний на емпіричному рівні, але її психологічні механізми досліджені дуже мало. А.Н. Леонтьев вважає, що “традиційній психології нема чого робити з такими категоріями як совість, ... так як вона не має понять, в яких етичні категорії можуть бути психологічно розкриті” [13, 83].Першим пояснити явище совісті з психологічної точки зору намагався 3.Фрейд. Він вважав її частиною структури особистості, а саме частиною суперего (Зверх-Я (Super-Ego), яке крім названого компоненту містить ще й его-ідеал. Дослідник вважає, що Зверх-Я виникає на основі Я (усвідомленого начала) і вбирає в себе інтерналізовані індивідом “батьківські образи”, моральні заборони та норми, навіяні в дитинстві, які стають моральною цензурою та невід”ємним елементом особистості. Порушення вимог Зверх-Я, на думку 3. Фрейда, викликає у людини почуття вини. Цей конфлікт вчений вважає невирішуваним і саме в ньому потрібно шукти ключ до всіх психологічних проблем особистості та суспільства [10; 5; 6].
   Вплив значимих дорослих на розвиток совісті підкреслювали і М. Снайдер, Р. Снайдер та Р. Снайдер-молодший. Вчені вважають, що “совість - це постійна боротьба по об'єднанню дій та почуттів з кращою частиною Я” [9, 73]. Дослідники називають совість системою внутрішнього керування, яка містить в собі систему орієнтації, що визначає сприйняття, міжособистісну стратегію та побудову світу.
   Значна частина совісті, на думку авторів, складається через інтеріорізацію людей, які особистість вважає привабливими та значимими (батьків, вихователів, друзів).
   На розвиток совісті крім важливих дорослих, на думку К. Ізарда, впливають і емоції, які переживає особистість. Совість, стверджує вчений, пов'язана прямо чи опосередковано з усіма емоціями. Вона є вищою формою моральної поведінки та складається з афективно-когнітивних структур, які включають приписування різних суспільних інститутів. Вищу моральну поведінку також характеризують збудження та радість від піклування про інших та допомоги близьким, особливо, коли нічого не очікуєш взамін. Найбільш важливою для розвитку совісті, на думку вченого, є вина, яка виступає передумовою розвитку почуття відповідальності [4].
   Дослідження багатьох російських та українських вчених також показують спроби розглянути проблему совісті.
   О. Г. Дробницький зазначає, що саме совість складає здатність людини будувати та контролювати свою поведінку відповідно суспільних вимог. Совість виникає тоді, констатує вчений, коли людина здатна судити себе з моральної точки зору, вона виступає в його роботах як “вторинна” рефлексія своїх вчинків та мотивів. Основою совісті автор визнає відповідальність, яка включає вимоги людини до себе та дає можливість оцінювати, спрямовувати та коригувати власну поведінку [3].
   О.С. Шимановський вважає совість найбільш складним структурно - функціональним утворенням моральної самосвідомості, її ядром. Вона, на його думку, є показником рівня соціальної зрілості та виражає моральну сутність особистості. Глибоке усвідомлення і переживання особистістю своєї моральної неправоти часто викликає каяття - почуття жалю про вчинки, що супроводжуються зреченням від своїх аморальних дій і вчинків, самоосудом і готовністю індивіда спокутувати вину за допомогою добрих справ [13]. Загальними ознаками, які відрізняють совість від інших проявів моральної самосвідомості в О.С. Шимановського виступають знання того, що є добро та зло, здібність використовувати моральні критерії в оцінці інших і засвоєні особистістю моральні уявлення, які стали моральними переконаннями. Основою совісті вчений, також визначає відповідальність як міру правоти чи провини особистості перед суспільством чи собою, яка визначається з урахуванням суб”єктивних можливостей особистості, об”єктивних умов та наслідків добровільно зроблених вчинків.
   Т.М. Титаренко вважає совість центром моральної свідомості, що виражається у здібності особистості контролювати себе, відображати в самосвідомості суспільні вимоги та очікування. Показниками совісті в її поглядах виступають почуття вини та докори сумління. Вона вважає, що доки людина не засвоїла моральні норми та не відчула потребу вчиняти морально, доти її не можна вважати моральною людиною.
   Моральна людина не порушує моральні норми тому, вказує дослідниця, що відчуває відповідальність перед собою [11].
   Контролюючої функції надають совісті Г.С. Нікіфоров та І.С. Кон. Г.С.Нікіфоров розглядає совість як вид морального самоконтролю та підкреслює, що вона “виступає як свого роду внутрішній контролер дотримання людиною суспільних ідеалів, принципів, моральних норм, які спонукають людину критично ставитись до своєї поведінки” [8, 71].
   І.С. Кон визначає совість як індивідуально-особистісний контрольний механізм, тип соціального контролю. Разом з тим вчений приводить приклади інших, простіших типів соціального контролю, які діалектично включає в себе совість в якості структурних елементів як більш вищий тип: страх, сором, вина. Вину дослідник визначає як сором перед самим собою, а сором - як страх перед своїми. Він також вказує на неможливість чіткого розмежування цих понять психологами, які визначають їх по-різному [5; 6]. Переживаючи моральні почуття, особистість, вказує І. Кон, може переживати почуття сорому як емоційний стан, який виникає в результаті втрати самоконтролю чи помилки пізнання і супроводжується переживанням власної неадекватності та відчуттям себе об'єктом уваги з боку оточення.
   Т.А. Флоренська пов”язує совість з моральними нормами поведінки, які в свою чергу поєднує зі співчуттям, співпереживанням до людей. Вона вказує, що співпереживання, співчуття - емоційна основа совісті, адже коли людина відчуває докори сумління, то вона ставить себе на місце тієї людини, перед якою винна, ставить себе в її положення. Почуття спільності, співучасті до іншого, на думку вченої, живе у кожної нормальної людини. Коли людину мучають докори сумління, “болить душа”, підкреслює автор, то це вказує на те, що людина пербуває в стані внутрішнього конфлікту через моральний вибір. В ситуації морального вибору частіше всього суперчка відбувається між двома “Я” у людини: нижчим, егоїстичним та вищим, яке вважають ідеальним Я, “внутрішнім суддею” [12, 53].
   В українських психолого - педагогічних джерелах багато вчених розглядають совість як показник духовності особистості, а духовність вважається національною рисою.
   Відомий український психолог Г.С. Костюк говорить про совість, наводячи висловлювання В.Г. Бєлінського: “це усвідомлення гармонії чи дисгармонії свого духу, усвідомлення відповідності чи невідповідності наших вчинків визнаваним нами моральним принципам і переконанням. Сумління є істотною ознакою морально вихованої волі” [ 7].
   І.Д. Бех, в контексті своєї теорії особистісно зорієнтованого виховання, трактує совість як показник духовного зростання особистості, який відбувається разом з розвитком особистісного “Я”, часто навіть випереджаючи його формування і виражається лише у суспільно значимих прагненнях. Совість, вказує вчений, виступає виявом духовності, та завжди є самооцінкою, іноді доволі жорсткою [1].
   І.С. Булах вважає совість найскладнішою формою моральної самосвідомості. Вчена вказує на те, що її поява неможлива без розвитку простіших форм моральної самосвідомості, а саме сорому та вини. Сором, на думку автора, є витоком морального самоусвідомлення зростаючої особистості, найпершою ланкою самоосягнення, це негативне почуття перед іншим за себе. Більш складною формою моральної самосвідомості є вина, яка виступає як осуд самою особистістю власних дій та вчинків [2].
   Характеризуючи совість І.С. Булах виділяє такі її складові: моральна саморефлексія і самооцінка, моральні норми як стійкі мотиви особистісної поведінки та внутрішній самоконтроль, як найважливіший регулятивний агент. Автор вважає, що про наявність совісті як стійкого явища можна говорити тоді, коли особистість здатна дотримуватися моральних норм, не примушуючи себе до цього.
   Проаналізувавши дослідження совісті, можна зробити висновок, що совість є складним утворенням моральної самосвідомості та показником духовної зрілості особистості, відповідно і показником її соціалізації. В основі переживання почуття совісті лежать нижчі моральні почуття (вина, сором, докори сумління) а на її розвиток впливають вищі моральні переживання та здібності (співчуття, відповідальність, самоконтроль, самооцінка).
   З метою вивчення особливостей прояву совісті в юнацькому віці нами було проведене емпіричне дослідження, в якому взяли участь 165 осіб обох статей віком від 15 до 18 років трьох навчальних закладів М.Кіровограда: середньої школи № 22, Кібернетико-технічного коледжу та педагогічного університету ім.В.Винниченка. Для дослідження ми використовували авторський опитувальник (пропонується нижче), який пройшов апробацію в процесі пілотажного дослідження.
   Опитувальник вивчення особливостей прояву совісті
   1. Запропонуйте, будь-ласка, своє визначення поняття совісті: Совість- це...____________
   2. Який, на вашу думку, синонім слова совість є найточнішим: а) сором; б) вина; в) докори сумління; г) внутрішня самооцінка; д) внутрішній самоконтроль; є) відповідальність.
   3. Які характеристики притаманні почуттю совісті:
   а) почуття провини, яке виникає через невиконання того, що було потрібно зробити;
   б) почуття сорому через те, що приховане стало відомим комусь;
   в) докори сумління, які виникають через власну провину;
   г) внутрішня потреба виконувати моральні норми та вимоги;
   д) потреба виконувати моральні норми через вимоги суспільства;
   є) ваш варіант_____________________________________________
   4. Як ви вважаєте, совість це:
   а) здібність людини критично оцінювати свої вчинки, думки, бажання відповідно до моральних норм та цінностей;
   б) здібність особистості вчиняти самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки та вимагати від себе їх виконання;
   в) почуття, яке виникає, коли оточуючим стають відомі вчинки людини, які не відповідають нормам;
   г) почуття, яке виникає при неузгодженості вчинку і моральних цінностей особистості та існує як переживання вже здійсненого вчинку;
   д) здібність особистості передбачати наслідки власних вчинків як для себе так і для інших людей;
   є) якість особистості, яка проявляється в глибокому взаємозв'язку внутрішньої моральної готовності дотримуватись норм поведінки та в активній реалізації цих норм;
   ж) почуття, яке виникає внаслідок переживання особистістю своєї невідповідності моральним нормам і у зв'язку з цим невиконанням індивідуальних обов'язків перед вимогами внутрішнього Я.
   5. Як ви оцінюєте значення совісті:
   а) необхідне почуття, яке регулює стосунки в суспільстві;
   б) показник морально та духовно зрілої людини;
   в) почуття, яке заважає людині жити;
   г) почуття, яке допомагає жити людині;
   д) показник гарного виховання;
   є) внутрішня потреба людини.
   6. Чи знайоме вам почуття совісті: а) так; б) ні.
   7. Чи часто ви переживаєте почуття совісті:
   а) так; б) ні; в) інколи; г) ваш варіант_________________________
   8. Через які власні вчинки ви можете переживати докори сумління?
   9. Через що вам буває соромно?
   10. Через які власні вчинки Ви можете почувати себе винним?
   11. Як ви вважаєте, совість можна виховати, чи людина повинна такою народитись?
   12. На вашу думку, хто найбільше впливає на розвиток совісті: а) батьки; в) друзі; г) школа; д) суспільство (вимоги суспільства, норми, ЗМІ); є) сама особистість.
   Перед дослідженням проблеми совісті ставились такі завдання:
   1. З'ясувати розуміння молоддю поняття “совість”.
   2. Визначити, як сучасне юнацтво оцінює для себе значення совісті.
   3. Враховуючи широкий діапазон відтінків переживання совісті та умов її розвитку: сорому, вини, каяття, відповідальності, самоконтролю, самооцінки та саморефлексії, встановити переважаючий в цілому.
   4. Прослідкувати, які ситуації в житті сучасного юнацтва викликають переживання совісті.
   Відповідаючи на перше питання опитувальника, переважна більшість респондентів розуміє совість як негативні моральні переживання - вину, сором, докори сумління (12,3 %) чи негативні моральні переживаннями, які виникають через власні погані вчинки, невиконання обов”язків, безвідповідальність (17,38 %). Частина респондентів розуміє совість як честь, гідність, справедливість, тобто порівнює її з позитивними моральними якостями (12,98 %). Менша частина опитаних надає совісті оцінної (8,37 %) та контролюючої функції (6,37 %). Відповіді, в яких совісті надають контролюючої функції (“не дає робити поганих вчинків”, “заставляє виправляти помилки” тощо) частіше зустрічаються в студентів педуніверситету (25,28 %), рідше такі ж відповіді зустрічаються у студентів коледжу (13,33 %), і відповідно найменша частина належить учням школи (6,79%). Результати розподілу таких відповідей відображені в діаграмі 1.

Діаграма

   Синонімом слова “совість” більшість опитаних вважає відповідальність (26,2 %) та докори сумління (24,42 %), на останньому місці в рейтингу знаходиться внутрішня самооцінка (7,9 %).
   Серед характеристик совісті, які найчастіше обирались юнаками, були: “почуття провини, яке виникає через невиконання того, що потрібно зробити” (34,95 %) та “докори сумління, які виникають через власну провину” (35,7 %). Відповідь “внутрішня потреба виконувати моральні норми та вимоги” отримала 16,71 %. Така відповідь стосовно характеристики совісті частіше зустрічалась у студентів педуніверситету (31,55 %), рідше в учнів школи та студентів коледжу (14,91 % та відповідно 11,91 %).
   В наступному питанні потрібно було вибрати із запропонованих визначень те, яке найбільше розкриває поняття совісті. Але це питання було ускладнене тим, що респондентам не давалось пояснень, що це за визначення. Більшість респондентів обрала визначення сорому: “почуття, яке виникає, коли оточуючим стають відомі вчинки людини, які не відповідають нормам” (21,7 %). На другому місці в цьому рейтингу опинилось визначення морального самоконтролю: “здібність особистості вчиняти самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов”язки та вимагати від себе їх виконання” (19,77 %). Найбільше відповідей, які характеризують совість як сором зустрічається у студентів педуніверситету та коледжу (31,15 % та 22,86% відповідно). Учні школи найчастіше характеризують совість як самооцінку (22,67 %).
   Оцінюючи значення совісті, більшість опитаних вважають совість показником гарного виховання (23,72 %) та необхідним почуттям, яке регулює стосунки в суспільстві (21,08 %).
   На питання “Чи знайоме Вам почуття совісті?” більшість опитаних відповідають “так” (96,54 %) а про частоту переживання цього почуття частіше відповідають “переживаю інколи” (56,88 %). Щодо відповідей “почуття совісті переживаю часто” розподіл такий: студенти педуніверситету на першому місці (33,4 %), студенти коледжу на другому (26,19 %) а учні школи на третьому (21,78 %). Наступні питання опитувальника стосувались негативних моральних проявів, а саме сорому, докорів сумління та вини. Найчастіше респонденти відчувають їх в ситуації невиконання обов”язків, безвідповідальності чи чарез власний поганий вчинок, образливі слова. До речі, частіше відчуття сорому, докорів сумління та вини через погані вчинки та образливі слова переживають студенти педуніверситету (39,89 %, 33,15 % та 26,15 % відповідно), найменші показники цих переживань в учнів школи (19,99 %, 30,62 % та 25,05 %). Відчуття сорому через невиконання обов'язків та безвідповідальність частіше переживають учні школи (32,68 %), а найрідше через ті ж причини учні школи відчувають докори сумління (12,25 %). На переживання сорому у юнаків також впливають погані результати у навчанні, незнання чогось. Частіше сором з цих причин відчувають студенти педуніверситету (10,4 %), рідше - учні школи (3,14 %) та студенти коледжу (1,39 %).
   На питання “Совість можна виховати чи людина повинна з нею народитись” більшість респондентів сходяться в тому, що совість виховується протягом життя людини (73,38 %). Найбільше на виховання совісті на думку опитаних впливає сама особистіть, яка розвивається (35,27 %) та батьки (34,3 %), найменше - школа (5,27 %).
   Проаналізувавши отримані результати, ми бачимо, що більшість юнаків, які брали участь в опитуванні розуміють совість як негативні моральні почуття (вину, сором, докори сумління) та надають совісті караючої функції. Частіше совість виконує контролюючу та регулюючу функцію у студентів педуніверситету, які більш старші за віком та більше вмотивовані на досягнення, особливо у навчанні, на що вказують і результати проаналізованих відповідей на питання про причини переживання сорому.
   На думку дослідників, про яких мова йшла вище, високий рівень розвитку совісті встановлюється тоді, коли у особистості з'являється потреба вчиняти морально, що є також одним з показників ефективної соціалізації. Така потреба, як показують результати нашого дослідження, частіше виникає у юнаків більш старшого віку, які навчаються у вищому навчальному закладі. Можливо, це пояснюється більшою спрямованістю та визначеністю щодо майбутнього.
   Стосовно широти діапазону відтінків переживання совісті та умов її розвитку (сорому, вини, каяття, відповідальності, самоконтролю, самооцінки та саморефлексії) в цілому переважають негативні моральні почуття (26,68 %). Значну частину складають відповіді, в яких респонденти порівнюють совість з самоконтролем (19,77 %).
   Отже, на основі отриманих результатів можна зробити висновок, що юнаки більш пізнього віку (17-18 років), які навчаються в вищому навчальному закладі, характеризуються вищим рівнем розвитку совісті. Він включає в себе краще розуміння поняття совісті, ніжу юнаків 15-16 років, більш виражену потребу морально вчиняти та відчувати негативні моральні переживання в ситуаціях, які мають на увазі переживання цих почуттів (наприклад: сором в ситуації незнання учбового матеріалу, вину - в випадку образи інших, особливо рідних людей, докорів сумління в результаті неправильного чи необдуманого вчинку).

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності. - К.: Либідь, 2006. - 272 с
2. Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка. - К., 2003. - 340 с
3. Дробницкий О.Г. Понятие морали. - М.: Наука, 1974. - 386 с
4. Изард К. Эмоции человека. - М., 1980. - 405 с.
5. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. - М., 1984. - 335 с.
6. Кон И.С. Открытие “Я”. - М., Политиздат, 1978. - 367 с.
7. Костюк Г.С. Навчально - виховний процес і психічний розвиток особистості. - К., 1989. - 608 с
8. Никифоров Г.С. Самоконтроль человека. - Л., 1989. - 192 с.
9. Снайдер М., Снайдер Р. Ребёнок как личность. - М., 1994 - 237 с
10. Столин В.В. Самосознание личности. - М., 1983 - 284 с.
11. Титаренко Т.М. Я - знакомый и неузнаваемый. - К., 1991. - 240 с.
12. Флоренская Т.А. Я - против “Я”. - М.: Знание, 1985. - 80 с.
13. Шимановский О.С. Моральное самосознание личности. - М., 1986. - 164 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com