www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Вплив перцептивних уявлень на процес оволодіння студентами іноземною мовою
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вплив перцептивних уявлень на процес оволодіння студентами іноземною мовою

Н.Г. Мильнікова

ВПЛИВ ПЕРЦЕПТИВНИХ УЯВЛЕНЬ НА ПРОЦЕС ОВОЛОДІННЯ СТУДЕНТАМИ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

   Свідоме засвоєння знань, на сучасному етапі, вимагає від молоді розуміння їх змісту. Лише те, що належно особистістю розуміється, дійсно свідомо засвоюється нею, стає міцним здобутком, озброює для майбутньої діяльності. Цим пояснюється і важливість утворення перцептивних уявлень в студентів при засвоєнні ними знань в процесі оволодіння англійською мовою.
   Постановка проблеми. Розумову діяльність спрямовує слово педагога на створення образу пізнавального завдання, перехід від нього до закону, правила, поняття уявлення. Розкрити в тому, що сприймається безпосередньо не дані нам зв'язки й відношення означає зрозуміти [6]. Для цього потрібно знайти загальне в поодинокому і через це загальне пояснити поодиноке. Звідси виникає необхідність в чуттєвих образах, у живому спогляданні об'єктів для їх розуміння [6]. Завдяки мові, яка є могутнім знаряддям розуміння, з її допомогою усвідомлюється мета, пізнавальне завдання, яке людина ставить перед собою. На перших порах усвідомлення підтримується наочним сприйманням реальної чи зображеної ситуації, а в подальшому розвитку розумової діяльності дуже часто обходиться без нього. Мовні асоціації лежать в основі узагальненого попереднього досвіду людини, який активізується в процесі розв'язання нових пізнавальних завдань, що потребує певного володіння засобами мови. При недостатньому володінні мовними засобами виникають труднощі розуміння. Такі труднощі постають, наприклад, перед читачами, які прагнуть зрозуміти текст малознайомою їм мовою.
   Метою статті є теоретичне дослідження впливу перцептивних уявлень на процес оволодіння студентами англійською мовою, що здійснюється на основі методологічних принципів загальноісторичної зумовленості психіки, що формується в конкретних умовах навчання, пізнання, спілкування, висвітлених у працях Б. Ананьева, О. Бодальова, Г. Костюка, В. Мясищева, С. Рубінштейна.
   Уявлення - це завжди образ, що охоплює істотні і неістотні ознаки, відображаючи переважно їх зовнішні сторони, зв’язки і відношення дані нам безпосередньо в їх чуттєвому пізнанні. [6], які потім стають елементами мислительного процесу, що виникає на основі минулого досвіду( від відчуттів і сприймань) шляхом його відтворення в пам'яті або в уяві. [7] Є уявлення різних ступенів складності й узагальненості. На думку П.П. Блонського - розвиток уявлень ...іде від часткових до загальних уявлень.
   Уявлення як образи конкретних об'єктів, що в даний момент не діють на наші аналізатори, утворюються на основі зорових, слухових, дотикових та інших сприймань. Виходячи із сприймань, вони схожі на них змістом і водночас відрізняються від них. Як правило, уявлення поступаються перед сприйманнями детальністю, яскравістю відбиття об'єктів, але переважають їх повнотою й узагальненістю [6, с 32-33], бо відображаються найбільш характерні наочні особливості, що властиві цілому класу подібних об'єктів [7].
   Складні уявлення включають ряд пов'язаних між собою образів, що є цілими картинами, які внутрішньо розкриваються нам у динамічних образах [6].
   Мимовільне оперування уявленнями в пам'яті, уяві, мисленні можливо завдяки тому, що воно керується мовою. Разом з тим завдяки мові відбувається подальша переробка уявлення в абстрактне поняття. В цьому полягає важлива пізнавальна роль уявлення, як перехідної від сприймань до абстрактно-логічного мислення [7]. Узагальнені уявлення про живі й неживі об'єкти є вищою формою їх чуттєвого пізнання, перехідною від сприймань до понять.
   Яскраві образи предметів допомагають їх розумінню, але самі його не забезпечують. Сприймання, регулюючи дії людей, стає особливою перцептивною дією, що спрямована на створення образу потрібного людині об'єкта, виділення істотних зовнішніх ознак його, докладніше ознайомлення з ним, порівняння його з уже відомими об'єктами, віднесення його до певної категорії предметів [5].
   Залежність сприймання від суб'єкта, його досвіду, установок оцінок і сподівань зумовлює індивідуальні відмінності цього процесу. Вони виявляються в різній точності, детальності, повноті й емоційності сприймання, в тому, які ознаки об'єкта людина помічає [6].
   Механізм реалізації образу в діях людини відбувається за допомогою перетворення енергії зовнішнього подразнення в факт свідомості, що характеризує процес виникнення відчуттів. Властивості об'єкта “кодуються” в нервових процесах, створюють своєрідну нервову модель, що є фізіологічною основою образу...В мозку нервові процеси “декодуються”, виникає суб'єктивний образ...Образ предмета означається словом і тим самим стає фактом свідомості людини...[6]. Відповідність образу об'єктові завжди відносна...[6]. Вона залежить від потреб суб'єкта його активного вибіркого ставлення до тих чи інший об'єктів, від попереднього досвіду, від певної внутрішньої організації, яка складається в процесі його життя і діяльності [6]. Внаслідок взаємозв'язку об'єктивного і суб'єктивного відбувається аналітико-синтетична робота мозку, що приводить до утворення перцептивних уявлень [6]. Перцептивні уявлення активізують мислення [6].
   На основі яких здійснюються спеціальні форми образного (візуального) мислення, продуктом якого є наочні поняття [7]. Уявлення може існувати і без слова. Поняття ж виникає, закріплюється, існує і виявляється в слові. Слово не утворює поняття, воно є тільки знаряддям його утворення. Поняття - елемент думки, слово - елемент мови.
   Вироблені поняття - це соціально обумовлений досвід людини зафіксований у мові, що залежить від змісту і характеру діяльності людини, опосередковане минулим, орієнтує людину в об'єктивній дійсності і є одним із регуляторів усіх видів її діяльності. Багатство чуттєвого пізнання світу є необхідною передумовою виникнення змістовних понять. Іноді другосигнальні зв'язки не спираються на достатню кількість першосигнальних асоціацій і тоді вживані слова не несуть у собі понять про відповідні їм об'єкти, тоді в цьому випадку “недостачу понять замінюють словами”.
   Співвідношення чуттєвих і словесних асоціацій буває не однаковим на різних ступенях формування понять в різних їх видах. Фактична роль чуттєвого в поняттях залежить і від об'єктів, яким вони відповідають [6].
   Сприймаючи певні об'єкти або згадуючи те, що вже знає про них у людини виникають питання, на які вона не може відповісти [6]. Спонукають до цього потреби людини, властива їй допиливість, пізнавальні й інші інтереси. Своєрідними є засоби, за допомогою яких здійснюється це пізнання. Аналіз і синтез, що розпочинаються вже в чуттєвому пізнанні, набувають нового змісту і здійснюються іншими способами. Суб'єкт у думках (а то й практично, якщо це можливо) розкладає об'єкти, щоб далі знову їх скласти, він абстрагує, тобто за допомогою слова відокремлює в об'єктах те, що в дійсності окремо не існує, щоб цим допомогти собі зрозуміти об'єкт в його конкретній цілісності. При цьому він відходить від дійсності, щоб глибше проникнути в її внутрішню сутність. Думаючи, суб'єкт спирається на образи, уявлення про конкретні образи і водночас звільняється від зв'язності індивідуальними поодинокими, наочно даними і неістотними їх особливостями, щоб розпізнати в них загальне, типове, істотне, хоч часто і приховане [6].
   Почуте від викладача слово, спираючись на відповідний досвід студента активізує попереду утворений комплекс асоціацій, які відображають істотні ознаки означувального даним словом предмета чи групи предметів.
   Завдяки зв'язку чуттєвого пізнання з мовою спостерігається процес розуміння людиною світу [6] - це універсальна характеристика інтелектуальної діяльності людини, яка є атрибутом будь-якого рівня пізнання і спілкування, кожного психічного процесу [6]. За допомогою мови розуміння звільнилось від безпосередньої зв'язності практичними діями [6], завдяки чому формуються і здійснюються розумові дії, необхідні для їх розв'язання, фіксуються результати цих дій, тобто судження, розуміння міркування, які стають засобом подальшого розуміння, сприяє усвідомленню самого процесу мислення, контролюванню його ходу, оволодінню ним [6]. У судженні відбиваються факти схожості і розбіжності явищ, у розумінні виявленні ознаки об'єднуються в поняття, у міркуванні усвідомлюється прийом розкладання й згортання поняття на ознаки та відображення його в судженні з метою подальшого передання іншим [4]. Зв'язок між образами і словами в нашому мисленні суперечливий. Слова не тільки викликають образи тих об'єктів, про які ми думаємо, говоримо читаємо, а й за законом негативної індукції, їх гальмують.
   Студент, у якого сформовані наукові поняття в тій чи іншій галузі, може мислити ними, не викликаючи в своїй свідомості образів конкретних об'єктів, до яких вони стосуються. Проте кожне поняття несе в собі можливість їх виникнення. Образи ці можуть виникнути при першій потребі як певна конкретизація, ілюстрація абстрагованого змісту поняття. Ці образи бувають. По-перше, часто дуже слабкі, по-друге - плинні і, по-третє, вони підлягають дії негативної індукції -вказував І.П. Павлов.
   Юнаки починають мислити за принципом “коротких замикань”. З усіх суджень, що входять у логічний ланцюг міркування при розв'язуванні задач, у них дещо вже випадає або усвідомлюється скорочено, в плані внутрішнього мовлення, без розгорнутих формулювань у зовнішній мові, причому частіше не формулюються “обґрунтовуючи” судження; “оперативні” ж формулюються обов'язково.
   Розуміння передбачає усвідомлення вихідних положень (на основі умовиводу), принципу міркування, а також висновку, до якого приходять, використовуючи поняття. В учнів середніх класів всі ці моменти обов'язково актуально усвідомлюються, у студентів це стає не обов'язковим. Вони дечого спеціально не усвідомлюють у цьому процесі, навмисне його не формулюють, а просто “мають на увазі”. Проте згортання процесу міркування при використанні понять не говорить про збіднення “техніки” мислення, навпаки, вона робиться економнішою і, значить, досконалішою, змінюючись за своїм характером, стають опосередкованими, спираються на знання більшої кількості фактів і положень. Самі міркування набувають багатоступеневого характеру не обмежуються засвоєнням готових доведень, а починають аналізувати їх логічність, виявляти способи знаходити “свої” способи, нові прийоми. Розв'язання пізнавальних і практичних завдань...спирається в них уже на загальніші теоретичні положення. Чіткість, послідовність, граматична правильність мовлення сприяють розумінню мети, виділенню смислових одиниць у поясненні вчителя, у прочитаному тексті тощо.
   Структуру розуміння Я.А. Коменський розглядає як динамічну єдність чуттєвого і раціонального досвіду. Чуттєве пізнавання (відчування, сприймання, уявлення) вихідне. Воно - джерело мислення, яке обробляє чуттєві дані, узагальнює їх у процесі усвідомлювання поданного матеріалу. Факторами розуміння є готовність рівня розвитку пізнавання, рух від конкретного до загального, розрізнення неоднакового, чітка мовленнєва форма, використання прикладів. О.М. Раєвський, встановлюючи взаємовідношення чуттєвого і раціонального в змісті слова, приходить до висновку, що в цьому узагальненні можливі найрізноманітніші сполучення абстрактно понятійного та конкретно-образного, чуттєвого змісту мислення і тільки внаслідок розкриття своєрідності цього сполучення можливе правильне розуміння смислового змісту слова. Через те і оволодіння смисловим змістом слова у процесі мовного розвитку дитини вимагає як основну передумову не тільки формально-логічного визначення понятійної сторони цього змісту, а й усвідомлення тієї сторони, яка являє собою конкретно-чуттєве в ньому.
   Розуміння має дві сторони: зовнішню і внутрішню, кожна з яких складається з окремих дій. Зовнішня гностична складається з предметних пізнавальних дій (вимірювання, важення тощо), перцептивних дій (розглядання, спостереження, слухання), символічних дій (зображання, позначання, висловлювання). Внутрішня гностична передбачає єдність перцептивних розумових і мнемічних дій, що недоступні спостереженню ззовні. Зовнішня гностична діяльність необхідна на перших етапах опанування інформацією, коли у свідомості ще відсутні образи, поняття про предмет і відповідні їм розумові дії. Коли образи, поняття та дії уже сформовані, то для ефективного оволодіння достатнім лише внутрішня гностична діяльність, яка функціонує в режимі сприймання з опорою на слово.
   В процесі інтеріоризації зовнішні дії скорочуються, об'єднуються з іншими і, таким чином перетворюються в розумові операції.-Ж.Піаже. Дж. Брунер підтвержуючи погляди Ж. Піаже наголошує, що усвідомлення змісту знань і дій здійснюється на основі регулювання через правила логічного мислення і стратегії пошуку.
   Р. Гегні в психологічну структуру опанування знань включав: зовнішні впливи, внутрішні процеси, зовнішні реакції, підкріплення.
   Зовнішні впливи виявляються на початку й уході перебігу внутрішніх процесів. Внутрішні процеси охоплюють: фазу сприймання, що передбачає одержування інформації за рахунок актуалізації уваги, селективного сприймання й короткочасного запам'ятовування; у фазі засвоювання здійснюється кодування й перевід у довгострокову пам'ять одержаних даних; фаза зберігання забезпечує власне зберігання, пошук у пам'яті необхідної інформації й відтворення; фаза виконання і контролю-відбувається зовнішнє виконання дій та одержування зворотнього зв'язку, що стає можливим завдяки сформованості на попередніх етапах учіння когнітивних стратегій (стратегія вибіркового сприймання й запам'ятовування, стратегія розв'язування проблем, мислення тощо) [6].
   К.Д. Ушинський в оволодінні знань виділяв дві фази: спостереження і здобування знань; закріплювання знань.
   Перша фаза може здійснюватись по-різному, з залученням раціонального мислення або ж без нього, що впливає й на специфіку психологічних механізмів, які використовує особистість у другій фазі. Так, якщо здійснюється просте сприймання матеріалу в першій фазі учіня , то для другої фази є характерним механічне запам'ятовування з пасивним або активним повторюванням і заучуванням за допомогою штучних мнемотехнічних засобів запам'ятовування. У першій фазі “розумного” учіння, яке передбачає спостереження і здобування знань за допомого мислення, спочатку відбувається безпосереднє сприймання, порівнювання й зіставляння одиниць навчального матеріалу. Далі здійснюється усвідомлення змісту через його диференціацію з утворенням понять, що реалізується через використання мовленнєвих засобів засвоєння внаслідок чого відбувається осмислене запам'ятовування.
   Діалектику зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного в детермінації поведінки особистості пояснив С.Л. Рубінштейн. Зовнішні причини обумовлюють дії людини, лише переломлюючись через внутрішні умови. Психічні явища, які входять до складу дій, визначаються зовнішніми обставинами і водночас вони внутрішньо обумовлюють дії, регулюють їх. Особистість виступає у цьому взаємозв'язку зовнішнього і внутрішнього як цілісна сукупність внутрішніх умов, яка сформувалась під впливом середовища і обумовлює ефект кожного нового впливу на неї. Цей факт залежить не тільки від даної ситуації, а й визначається історією попереднього розвитку особистості. Діяльність особистості обумовлює їх функціонування і формування, а психічні процеси, здійснюючи регуляцію, забезпечують її успішне виконання, що відповідає цілям, які вона ставить перед собою, і зовнішнім об'єктивним умовам в яких перебуває.
   Вказуючи на основні етапи і форми становлення значення слова щодо характеру узагальнення на різних етапах розвитку, Л.С. Виготський вказував на якісні його відмінності. Спочатку йде утворення синкретичних образів. Перший синкретичний образ, який утворює значення слова, є образом випадкової групи предметів, що утворюється на основі просторових або часових зустрічей окремих елементів, безпосереднього контакту або складнішого відношення, котре виникає між ними у процесі безпосереднього сприймання. В цей час дитина керується не об'єктивними зв'язками, які вона відкриває в речах або явищах, а суб'єктивними, котрі визначаються власними враженнями, справленими на неї. Загальне значення формується не в результаті виділення об'єктивних ознак властивих предметам, а на підставі того спільного, що виступає у загальному враженні дитини від предметів при їх сприйманні. На більш високому рівні в основі значення слова лежать зв'язки, які є результатом не поодинокого сприймання, а утворюються внаслідок об'єднання предметів, група яких була створена раніше. Наступний етап, на думку вченого, характеризується здійсненням узагальнення відповідно до об'єктивно існуючих зв'язків між предметами чи явищами в основі якого лежить добір за ознакою функціонального доповнення - “...це є узагальнення на основі співучасті узагальнюваних предметів в єдиній практичній операції на підставі їх функціонального співробітництва” [3].
   Оволодіння мовою - необхідна передумова успішного здійснення процесів розуміння і їх розвитку. Бідність лексики мови, малий запас синонімів, інших мовних засобів впливають на вміння переказувати текст своїми словами, використовуючи переказ як засіб покращення його розуміння.
   Збагачення досвіду, розвитком розумових дій, що здійснюється за допомогою мови поступово відбувається перехщ наочно-дійового, образного до абстрактного мислення. Від елементарного словесно-логічного, міркуючого - до складного, розгорненого, дискурсивного мислення, що притаманне юнацькому віку і обумовлене глибиною, оригінальністю, гнучкістю, стійкістю, усвідомленістю, самостійністю, критичністю.
   Відомо, що внутрішнє мовлення формується на основі зовнішнього і характеризуються фрагментарністю та уривчастістю. Процес переходу внутрішнього у зовнішнє мовлення називають екстеріоризацією. Труднощі переходу від внутрішньої мови до зовнішньої стають відчутніші вразі стислої внутрішньої мови та складного, важкого змісту того, що ми намагаємося зрозуміти. Потребує значного тренування, оскільки зрозуміле собі не завжди легко вербалізувати, сформулювати так, щоб зрозуміли усі. Тому і перевіряти розуміння тих чи інших об'єктів доцільніше у формі не внутрішньої, а зовнішньої мови.
   Єдність думок і слів у процесі розуміння не означає їх тотожність. Зв'язок між думками і словами складний і суперечливий. Одні й ті є самі думки можуть бути виражені у різних словесних формах. П.І. Зінченко наголошувала, що зв'язок між змістом думок і їх словесною формою вільніший у процесі розв'язання мислительних задач, ніж у запам'ятанні, в якому цей зміст зв'язаний певною словесною формою. Розходження між словом і думкою породжені тим, що діти засвоюють сформовану мову, яка певною мірою випереджає розвиток їх думки. Це розходження несе в собі можливість формалізму в засвоєнні знань при неґрунтовному оволодінні змістом кожної засвоюваної ними словесної форми.
   Усвідомлюючи поняття іншомовного слова з'ясовується відповідність змісту і його розуміння у рідній мові. Дослідження показали, що нерідко на перший погляд схожі поняття різних мов не співпадають за обсягом значення. Тому в процесі передачі думки, яка може виражатися словом рідної мови, нерідко використовуються судження або система суджень іноземної мови.
   Висновок: Щоб оволодіти опосередкованим пізнанням об'єктивної дійсності ми повинні правильно відбити їх суть в наших поняттях про них. В мові і через неї розумові процеси дістають матеріальну форму існування. Це дві сторони єдиного процесу. Оволодіння цими процесами, певна їх автоматизація, перетворення їх на розумові операції є основою оволодіння мовними засобами. Самостійно плануючи свої міркування мислительні процеси набувають довільності, яка впливає як на логічні операції, так і на процеси міркування, умовисновки. Це в свою чергу пов'язане із здатністю усвідомлювати свій процес мислення, спрямовувати свою увагу не тільки на зміст засвоюваних понять, а й на власний процес міркування, роздумування, стежити за його послідовністю, вільніше оперують процесами індукції, дедукції, цілеспрямовано розгортати складну системи суджень, свідоміше аналізувати основи своїхумовисновків. Тому мислительні розумові дії в своєму розвиткові проходять шлях від широких розгорнених, деталізованих до скорочених, схематичних. Конкретне буває важчим для розуміння, ніж абстрактне, загальне, що залежить від того який досвід у людини, чи вміє бачити нез'ясовані сторони Те, що для непроникливого розуму здається простим і зрозумілим, допитливій людині, яка вміє бачити проблему, здається незрозумілим і важким.
   Щоб мова стала засобом розуміння, нею треба оволодіти, а це, насамперед, зрозуміти її значення слів. Якщо немає чітких словесних форм, то відсутня ясність у думках спостерігаються труднощі словесного оформлення думок - це нерозуміння того, про що ми говоримо. Тому, велика роль в оволодінні іноземної мови відводиться перцептивним уявленням.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. Психология чувственного познания. - М., 1960
2. Выготський Л.С. Мышление и речь. - М.: Лабиринт, 2001. - 368 с.
3. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч.посібник - К.: Либідь, 2005. - 400 с.
4. Загальна психологія: Підручник. - К.: Либідь, 2005. - 464 с.
5. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Рад.шк., 1989. - 608 с
6. Краткий педагогический словарь пропагандиста. - М.: Политиздат, 1988. - 367 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com