www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Сприятлива соціальна ситуація розвитку як умова психологічної корекції особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сприятлива соціальна ситуація розвитку як умова психологічної корекції особистості

Н.Ю. Максимова

СПРИЯТЛИВА СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ РОЗВИТКУ ЯК УМОВА ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

   Психологічна корекція будь-якого типу соціальної дезадаптації неможлива без зміни соціальної ситуації розвитку особи. Якщо йдеться про дорослих, то зміна умов їхнього життя відбувається, як правило, примусово, внаслідок застосування механізмів соціального контролю. Наприклад, потрапивши в місця позбавлення волі, особа з кримінальною поведінкою опиняється в зовсім іншій соціальній ситуації, що спонукає до зміни напряму її подальшого особистісного розвитку. Визначаючи поняття соціальна ситуація розвитку, виходять з учення Л. Виготського, тобто розглядають не лише умови життя дитини, а й те, як вона їх сприймає, тобто як вони впливають на її розвиток, у яких взаємовідносинах із соціумом перебуває сама дитина на даному етапі свого життя. Отже, соціальна ситуація розвитку - це поєднання зовнішніх обставин життя дитини (тобто того, що переживає дитина) з тим, як переживає вона ці обставини. Вплив мікросоціуму на розвиток дитини є більш очевидним і може бути скоригованим більшою мірою, ніж вплив макросоціуму. Тому, розуміючи всю значущість соціально-економічних і культурологічних факторів, можливості зміни соціальної ситуації розвитку дитини розглядають у вузькому розумінні - тільки як зміну стосунків у тому реальному колі спілкування, де відбувається виховання та навчання дитини.
   Психологічної корекції особистості потребують насамперед ті діти, які виховуються в дисфункційних, а тим більше, в соціально неблагополучних сім'ях. Йдеться про такі умови життя дитини і сім'ї, де батьки страждають на психічні захворювання, алкоголізм, наркоманію тощо. Через свій стан вони не мають ні можливості, ні бажання займатися вихованням дитини. У цих сім'ях зазвичай не задовольняються навіть елементарні потреби дитини в їжі, чистоті, спілкуванні з однолітками; бувають випадки жорстокого поводження з дитиною, сексуального примусу. Якщо психологу чи педагогу відомо про таке становище дитини в сім'ї, він повинен привернути до цього увагу правоохоронних органів, служби у справах дітей. До компетенції цих служб входить порушення питання про позбавлення батьківських прав, установлення опікунства, передачу дитини на виховання до відповідних установ тощо. Проте, реалії життя свідчать, що констатація того, що сім'я є соціально неблагополучною, відбувається на етапі, коли психотравмуючий вплив на особистість дитини триває досить довго. Для ефективного запобігання викривлень в особистості дитини потрібно визначати несприятливу соціальну ситуацію її розвитку на більш ранніх етапах. Проблема полягає в тому, що на сьогодні не існує соціально-психологічних параметрів наявності соціального неблагополуччя в сім'ї.
   Мета дослідження: розробити спеціальні критерії виявлення несприятливої соціальної ситуації розвитку особистості.
   Наш багаторічний досвід психокорекцій роботи з девіантами доводить, що формування особистості людини, якій притаманні внутрішні конфлікти, відбувається в певних умовах і має свої закономірності. Зазначені умови за всієї різноманітності в реальному житті мають єдину психологічну сутність - природні, базові соціальні потреби дитини залишаються незадоволеними. Якщо незадоволення основних фізичних потреб дитини призводить до її загибелі, то незадоволення соціальних потреб викликає численні порушення в розвитку особистості, різновидом яких і є внутрішні конфлікти.
   Зміна соціальної ситуації розвитку дитини полягає у створенні сприятливих умов для задоволення не тільки її вітальних, а й базових соціальних потреб. Ступінь задоволення кожної з базових соціальних потреб дитини слід розглядати як критерій сприятливої соціальної ситуації розвитку. Зрозуміло, що соціальні потреби дитини можуть задовольнити насамперед батьки, а в міру дорослішання дитини -педагоги, інші значущі дорослі й однолітки. Створюючи корекційну програму, психолог та соціальний працівник обов'язково мають перевіряти, наскільки тепер (тобто завдяки корекційним заходам) умови життя сприятимуть задоволенню базових соціальних потреб дитини. Якщо всі шість базових соціальних потреб дитини будуть задоволені, відхилення в особистісному розвитку можуть виправлятися спонтанно, навіть без консультативної та тренінгової роботи.
   Потреба в безпеці. Дитина народжується абсолютно беззахисною, і тільки дорослі можуть надати їй умови для виживання, тобто фізичну безпеку. Проте не менш важливим є відчуття дитиною психологічної безпеки -впевненості в тому, що батьки її люблять і ніколи не покинуть. Задоволення (чи незадоволення) цієї потреби починається ще до народження дитини. Сучасні наукові дослідження доводять, що дитина відчуває ставлення матері до себе ще до народження: любить вона її чи ні, чекає її народження з радістю, впевненістю - чи з тривогою, острахом тощо. Дитина, яку бажали і любили ще до народження, буде розвиватися більш гармонійно, ніж та, якої не хотіли, на яку не звертали увагу чи навіть намагалися позбутися.
   Щоб задовольнити потребу дитини в безпеці, потрібно забезпечити їй відчуття стабільності. Дитина, тим паче маленька, конче потребує, щоб в неї був сталий порядок життя: постійне помешкання, близькі люди, що її оточують, і, основне - батьки.
   Любов і злагода в сім'ї, впевненість у непорушності сімейного вогнища є тією основою, на якій будується емоційно врівноважена, гармонійна особистість. Отже, потреба в безпеці складається з фізичної безпеки (наявність їжі, дах над готовою, захист від зовнішніх небезпек тощо) і психологічної (впевненість у любові батьків, у злагоді в сім'ї, відчуття опори в інших людях, передусім у своїх батьках). Життя складне і небезпечне, діти відчувають себе неготовими до нього. Вони потребують присутності людей, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно сприйняти дитячі страхи, допомогти дітям висловити ці страхи й навчити дивитися в обличчя труднощам.
   Щоб допомогти дитині пережити свої страхи і звільнитися від них, батькам важливо: ясно визначити для себе свої власні страхи, оскільки вони можуть передаватися дитині й можуть пробуджуватися під впливом дитячих страхів; намагатися позбавитися власних страхів, щоб мати можливість сприймати страхи своєї дитини спокійно; дозволити дитині до кінця висловлювати свої страхи; спокійно і доброзичливо сприймати те, що каже дитина; приймати те, що дитина говорить про щось знову і знову, дозволити розповідати дитині про себе якнайбільше і сприймати сказане з терпінням та доброзичливістю; розуміти, що слова заспокоєння, які вона чує від батьків, насправді її не заспокоюють; лише сама дитина може відкрити в собі те, що дасть їй спокій; розуміти, що страхи зникнуть тільки тоді, коли “повністю переживуть себе”.
   Допомагаючи дитині позбавитися страхів, не слід припускатися таких помилок: тлумачити страхи дитини через призму своїх власних (страхи настільки ж неповторні, як і самі люди, що їх зазнають); заспокоювати дитину (батьки насправді більше заспокоюють не дитину, а самих себе); наполягати на рішеннях, до яких вдалися б самі, оскільки дитині належить знайти свій власний вихід з ситуації; відправляти дитину до іншого з батьків або до дідуся, бабусі та інших осіб.
   Потреба у визнанні. Проявити себе і втілити свої можливості в життя дитина може, якщо хтось помічає її здібності, ставиться до них серйозно, цінить їх, говорить з дитиною про її можливості (тим самим підтверджуючи, що він їх бачить, визнає і ставиться до них серйозно), показував дитині, що радіє її здібностям і можливостям (тим самим підтверджуючи, що він їх цінить). Діти очікують цього від значущих для них осіб, насамперед від батьків.
   Нереалізована потреба у визнанні є психотравмуючою ситуацією для дитини. Невизнання і відсутність інтересу до себе дитина може відчувати ще в утробі матері. Вже тоді це впливає на її життєвий тонус і закарбується в її підсвідомості. Якщо ставлення батьків до дитини не змінюється й після народження, то все свої дитинство вона буде розриватися між бажанням проявляти себе, з одного боку, і відчуттям своєї непотрібності - з іншого. Через це формування особистості буде ускладнене, можливе виникнення внутрішніх конфліктів, дисгармонійного особистісного розвитку.
   Відхилення у поведінці можливі не тільки в майбутньому, а й безпосередньо як реакція дитини на незадоволення потреби у визнанні. Наприклад, дуже часто батьки, зайняті своїми проблемами, просто не звертають уваги на дитину, не мають часу, щоб погратися з нею, поспілкуватися, просто побавитись. Вони її ніби не помічають, і звертають увагу на сина чи доньку тільки тоді, коли діти заважають. Малюк починає вередувати, розкидати речі, дражнити дорослих, -робити все, що завгодно, аби за будь-яких умов, будь-що привернути увагу батьків, тобто задовольнити свою потребу у визнанні. Більш доросла дитина може знайти небезпечніші й навіть асоціальні способи: курити, порушувати дисципліну в школі, тікати з дому тощо.
   Якщо психолог, аналізуючи соціальну ситуацію розвитку дитини, з'ясовує, що її негативна поведінка спричинена бажанням привернути увагу батьків, він має насамперед пояснити їм важливість задоволення базових соціальних потреб дитини. Батьки повинні зрозуміти, що причина негативних проявів дитини міститься в їх неправильних діях. Після цього можна запропонувати алгоритм переорієнтації негативної поведінки дитини на позитивну. Наприклад, для переорієнтації маленької дитини потрібно:
   - не “заглядати в очі” дитині, коли вона поводиться погано, щоб привернути увагу дорослих;
   - не починати розмову або гру з дитиною. Але це не означає - не звертати увагу. Просто спокійно, твердо, але доброзичливо сказати: “Зачекай, будь ласка, п'ять (десять, двадцять) хвилин, зараз я зайнятий(та)”;
   - дати зрозуміти дитині, що її люблять: погладити по голівці, спині, обійняти;
   - одразу ж продовжити справу, яку довелося перервати. Обов'язково через той термін, який визначили батьки, вони мають знайти час для спілкування з дитиною. У цей час ніякі інші справи -розмови по телефону, перегляд телепередач, фільмів тощо - не повинні відволікати уваги від дитини.
   Застосування алгоритму переорієнтації створює умови, у яких виникає значно менше приводів вимагати уваги, і дитина буде відчувати себе бажаною та любимою завжди.
   Потреба у визнанні найкраще задовольняється у спілкуванні дитини з батьками. Зручним часом для такого спілкування може бути година перед сном, або час, коли дитина щойно повернулася зі школи. Таке спілкування потрібне, оскільки в ці хвилини закладається основа подальших дитячо-батьківських стосунків, вони стають більш відкритими та близькими.
   Потреба в безумовній любові полягає в тому, щоб бути для когось цінним, значущим, посідати певне місце в житті та серці цієї людини. Це потреба в проявах любові й ніжності, доброму і м'якому ставленні, потреба в присутності люблячої істоти, коли людині погано тощо. Для дитини, зокрема, це потреба в тому, щоб її тримали на руках, пестили й обнімали.
   Психолог має порадити батькам не стримувати себе у бажанні виявити почуття любові до дитини. Адже деякі батьки вважають, що ставлення до дітей має бути вимогливим і суворим, що ніжності, пустощі з дітьми, ласкавість до них шкодять авторитету батьків. У цьому разі дитина думає, що її просто не люблять. Не менш шкідливою, ніж відсутність емоційного контакту, є ситуація, коли дитині дають зрозуміти, що її можуть любити “за щось”. Наприклад, дитина не така розумна чи спритна, як очікували батьки, це розчаровує їх, і вони про це можуть говорити між собою у присутності дитини, а то й прямо кажуть їй про це.
   Звісно, девіантна поведінка дітей здебільшого може викликати у батьків негативні почуття, проте не варто зосереджуватися на тому, що у дітях не подобається. Розуміння того, що девіантна поведінка є по суті воланням про допомогу, допоможе дорослим бути добрими й м'якими, серйозно ставитися до труднощів і страждань дитини, щиро приймаючи її такою, якою вона є, і вислуховувати її до кінця, знаходити час для того, щоб побути з дитиною, намагатися її зрозуміти.
   Важливо, щоб батьки створювали ситуації, за яких дитина відчувала свою значущість для них. Наприклад, організувати спільну діяльність, корисну для всієї сім'ї, де дитина буде виконувати серйозне завдання. Після завершення слід похвалити дитину, не шкодуючи для неї слів подяки за допомогу. Кожна людина прагне відчувати, що її цінують. Що більше дитина почуватиме свою справжню цінність для сім'ї, тим менше в неї буде виникати бажання доводити це собі та іншим невідповідними засобами, зокрема поганою поведінкою.
   Потреба дитини, щоб дорослі зважали на її вікові особливості (потреба бути дитиною).
   Фізіологічна зрілість настає в строк, визначений ростом і розвитком тіла. Емоційна зрілість та уміння жити в суспільстві набувається в міру дозрівання особистості. Щоб стати дорослою, тобто самостійною і відповідальною за своє життя людиною, дитині потрібно пройти великий шлях. І на початку цього шляху в дитини є потреба бути малюком, а не маленьким дорослим - вона хоче гратися, бігати, сміятися тощо. Це потреба не бути обтяженою обов'язками не за віком (у старших дітей це може бути обов'язком відповідати за молодших братів і сестер, у дівчат - перебирати на себе домашнє господарство у разі хвороби матері тощо).
   У підлітків - це потреба в тому, щоб до них вже не ставилися як до маленьких, проте й не вважали їх дорослими. Це потреба в повазі до спроб бути по-дорослому самостійними незалежно від результату; потреба на шляху до дорослого стану в терплячому і доброму супутнику, який розуміє і підтримує.
   У реалізації потреби бути дитиною важливо допомагати дітям усвідомлювати, що їм посильно робити самостійно, за які сфери життя вони мають відповідати у своєму віці. Робити це виважено потрібно, щоб не вселити в них відчуття надвідповідальності та провини. Не слід також обмежувати відповідальність дитини, робити за неї те, що вона вже може сама, утримувати в рамках вікового етапу, який вже минув.
   Потреба у пізнанні та набутті навичок. Все, чого навчається дитина, можна розподілити на чотири категорії: набуття різного роду навичок; уміння жити в суспільстві, серед людей; уміння бути й залишатися самою собою; здобуття знань, освіта в широкому розумінні цього слова.
   У всіх цих сферах батьки відіграють ключову роль, адже саме сім'я може стати місцем для упорядкування, систематизації та осмислення того, чого дитина навчається в інших місцях. Аналізуючи соціальну ситуацію розвитку дитини, психолог має визначити, наскільки вона забезпечує потребу дитини відповідно до кожної із чотирьох категорій, а також роль батьків у навчанні дитини.
   Навчання дітей відбувається кількома шляхами: шляхом спостереження, особливо що стосується набуття навичок і уміння жити серед інших людей; шляхом неусвідомленого переймання певних якостей та умінь у інших людей, зокрема уміння залишатися собою, бути чесним, щирим, справедливим тощо; шляхом навчання.
   Здебільшого батьки усвідомлюють лише шлях прямого навчання дитини і не зважають на те, що їхня поведінка є прикладом для наслідування. Психолог має звернути на це їхню увагу. Що стосується засобів навчання, то батькам також слід пояснити, що знання можна передавати у вигляді наказу (в тому числі суворим голосом або з докором): “роби це, не роби цього” або м'яко, доброзичливо, спокійно. Доброзичливі й спокійні пояснення дають найкращі результати.
   Консультуючи батьків, які мають дітей-підлітків, слід виокремити проблему вибору навчального закладу, професії тощо. Батькам природним буде вступити з підлітком у діалог, щоб допомогти йому розглянути проблему з усіх сторін, а також зважити кожне рішення, допомогти йому усвідомити свої відчуття у зв'язку з цим рішенням на рівні глибинної свідомості. Скоріш за все, у дорослого під час такої розмови виникне спокуса переконати підлітка схилитися до того, що дорослому здається кращим виходячи зі свого досвіду. Проте якщо наприкінці діалогу підліток зробить вибір не на користь очікувань дорослого, то безумовна любов до дитини допоможе не тільки прийняти її вибір, а й сприяти дитині в його здійсненні.
   Коли діти досягають статевої зрілості, потрібно приділити увагу тому, щоб спокійно і доброзичливо поговорити з ними про зміни, що відбуваються з їхнім тілом, і пояснити все, що їм корисно було б знати про це. На кожному етапі, починаючи з раннього дитинства і до юнацького віку включно, потрібно зрозумілою дитині мовою говорити з нею про стосунки між хлопчиками й дівчатами, про дружбу, кохання, секс, продовження роду тощо.
   Потреба бути собою полягає у тому, щоб дитину сприймали такою, як вона є. Дитина - це не об'єкт виховання, не глина й не віск, з якого треба щось виліпити. Дитина - це особистість і заслуговує такої самої поваги, як дорослий. Батьки не повинні намагатись “підігнати” дитину під якийсь зразок, що вони його спланували (“моя дитина буде найрозумніша”, чи “мій син буде такий же спритний, як і я”), розвивати саме ті її здібності, що здаються їм найважливішими. У своїх виховних діях батьки мають зважати на те, які схильності виявляє дитина, який в неї характер та інтереси. Якщо енергійна, рухлива мама весь час намагається “розворушити”, активізувати неквапливого, флегматичного сина і при цьому сварить його за те, що він повільно їсть, повільно думає, повільно читає, то потреба сина бути собою не задовольняється. Мати, яка всією своєю поведінкою дає зрозуміти дитині, що не хоче приймати її такою, якою вона є, створює психотравмуючу для дитини ситуацію.
   Потреба бути собою дуже схожа з потребою у визнанні й безумовній любові. Це потреба дитини в тому, щоб в ній бачили її саму; не порівнювали з іншою дитиною; не губили в купі сестер і братів. Це потреба бути в очах інших людей неповторною та єдиною у своєму роді істотою; мати “свої” речі й “свою” територію, облаштовану на власний смак. Це потреба дитини в заохочуванні бути самою собою, ствердженні себе в житті такою, якою вона є, а не такою, як хтось інший, в ненав'язуванні “зразкового” стилю поведінки брата або сестри. Допомога дитині бути самою собою полягає у розвитку характерних рис, притаманних лише їй, і звільненні від необхідності наслідувати сестрам, братам, іншим дітям. Навіть у виборі потрібних речей (зокрема, одягу) дитина має діяти самостійно, орієнтуючись на власні відчуття. Природно, що батьки мають визначити максимально можливу вартість покупки й повідомити дитину про це. Вони можуть обговорювати з дитиною варіанти вибору, навчаючи цим вмінню вибирати, але не схиляти дитину до вибору, який зробили б самі. Якщо ж вибір дитини не відповідає смаку батьків, незручний для них або навіть суперечить їхній системі цінностей, то вони мають просто відсторонитися від рішення дитини і надати їй можливість відчути наслідки свого рішення.
   Батькам потрібно чітко усвідомлювати особистісні особливості кожного зі своїх дітей, любити їх такими, якими вони є, і бажати, щоб кожний з них розвивав свою власну особистість. Звісно, що коли дитина вередує, плаче, виявляє агресію та роздратування, батьки вдаються до звичних методів виховання: сварять, соромлять, лупцюють. Але, не дозволяючи дитині виявляти свої почуття (нехай й негативні), батьки по суті позбавляють її права бути собою. А отже, і не дають їй можливості реалізувати свою потребу у визнанні. На жаль, ще мало хто з батьків сприймає негативні прояви дітей без роздратування, а з увагою, співчуттям, з прагненням якнайшвидше зрозуміти, чому дитина так діє (тобто, які потреби дитини не задовольняються на даний момент), і, вже виходячи з цього розуміння, допомогти дитині подолати труднощі, що викликали негативну поведінку.
   Ступінь задоволення соціальних потреб дитини є критерієм благополуччя її ситуації розвитку. Зважаючи на те, які потреби девіанта не реалізовано, легше зрозуміти причини негативних проявів. Якщо сприймати порушення поведінки не як привід до покарання дитини, а як сигнал до пошуку конструктивних способів виходу з конфлікту, слід з'ясувати, що саме хоче сказати дитина своєю поганою поведінкою. Це дасть можливість зменшити емоційну напругу ситуації та знайти найкращий вихід.
   Переорієнтацію від конфронтації з дітьми до порозуміння з ними батьки мають почати з запитання: “Що хоче дитина виявити такою поведінкою? Чому вона заперечує батькам? Що хоче вона ствердити цим? Як можна допомогти дитині проявити себе у цій ситуації?”
   Якщо дитина не слухається і батьки відчувають себе безпорадним, то не слід шукати відповіді на запитання “Як я можу змусити дитину бути слухняною в певній ситуації?”, краще спитати себе “Як дитина може проявити себе в цій ситуації більш прийнятною поведінкою?” і визначити, як поводитися батькам, щоб сприяти позитивним змінам.
   Щоб задовольняти базові соціальні потреби дитини, батьки мають бути людьми зрілими й внутрішньо цілісними. Не можна закликати дітей до зрілості більшої, ніж мають їхні батьки, саме вони повинні бути для них провідниками на шляху особистісного зростання. Якщо батьки чи інші дорослі, які виховують дитину, не зможуть організувати правильне виховне середовище, тобто забезпечити умови для реалізації соціальних потреб дитини, то спеціальні заходи психологічної корекції будуть малоефективними.
   Критерій виявлення несприятливої соціальної ситуації розвитку особистості потрібні не тільки для встановлення соціального неблагополуччя, що є підставою для соціального втручання. Такі критерії слід застосовувати й в ході організації соціально-психологічної корекції дітей з девіантною поведінкою як індикатори позитивних змін соціальної ситуації розвитку, без яких ресоціалізації неможлива.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия. - СПб, 1992.
2. Бэндлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Семейная терапия. - Воронеж, 1993.
3. Марковская И. Тренинг взаимодействия родителей с детьми. -СПб., 2000.
4. Осипова А. Общая психокоррекция. - М., 2001.
5. Хухлаева О. Основы психологического консультирования и психологической коррекции. - М., 2001.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com