www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні особливості управління (екофасилітації) розвитком особистості в умовах системних перетворень післядипломної педагогічної освіти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні особливості управління (екофасилітації) розвитком особистості в умовах системних перетворень післядипломної педагогічної освіти

П.В. Лушин

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ (ЕКОФАСИЛІТАЦІЇ) РОЗВИТКОМ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СИСТЕМНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

   Актуальність. Система освіти, так само як й інші соціально-економічні системи, переживає період фундаментальних перетворень чи системних переходів. їхня особливість полягає в тому, що особистість, взагалі, і професіонала, зокрема, змушена бути толерантною до високого ступеня невизначеності в ситуації вибору підстав для власних дій. При цьому мало хто, якщо хтось взагалі, має досить чіткі уявлення про те, як чітко прогнозувати розвиток у ситуації системних перетворень. І це зрозуміло, тому що дослідник перебуває усередині досліджуваної системи, що утруднює її аналіз та, відповідно, управління нею.
   Постановка проблеми. І, тим не менш, існує точка зору, яка надає можливість доступу до управління об'єктом у ситуації перехідного періоду [1-4]. її сутність полягає в тому, що:
   - Система освіти, так само як і державна, а також економічна системи є відкритими й динамічними, які, до того ж, є саморегулюючими соціальними екосистемами. У цих системах усе підкорене базовому процесові саморегуляції, а тому жоден з їхніх елементів не є надлишковим. Те, що є дезорганізуючим, патологічним найчастіше може виступати як адекватна реакція на ситуацію екстремального саморозвитку екосистем.
   - Будь-яка соціальна або індивідуальна екосистема проходить у своєму саморозвитку й самоорганізації закономірні етапи - початок, середину й кінець. Те само стосується й умовно патологічних процесів, які ми називаємо перехідними. Будь-який процес, позитивний або негативний, з точки зору зовнішнього спостереження є тимчасовим.
   - Звідси, якщо в організатора/викладача є намір пригальмувати плин певного процесу, варто оцінити його як негативний або й зовсім спробувати усунути його. І, навпаки: “негативний” елемент закономірно себе зживає при кваліфікації його як перехідного. Більш того, не тільки прийняття, але й сприяння процесові саморозвитку й самоорганізації прискорює відмирання старих і появу нових елементів та явищ.
   - Звідси способом управління екосистеми, яка саморозвивається й самоорганізовується, є процес прийняття негативного процесу як умовно патологічного чи перехідного.
   Аналіз матеріалів дослідження. Візьмемо, приміром, проблему так званого “професійного вигоряння”. Як відомо, це одна з характерних проблем професіоналів, включаючи педагогів й адміністраторів. Вона виражається в неможливості продовжувати виконання своїх професійних обов'язків і має місце, як правило, у людей, що досягли певних професійних успіхів. Відповідно, ця проблема зовсім не стосується молодих професіоналів. Якщо виходити з того, що “професійне вигоряння” є результатом відживання певного контексту професійного саморозвитку, то його ознаки можуть свідчити про необхідність переходу на новий щабель самовдосконалення. Як правило, може йтися або про системну перебудову підстав існуючої професійної діяльності, або про зміну спеціальності чи навіть професії як такий (останнє раніше вважалося небажаним або навіть контрпродуктивним, у сьогоднішній же час постійних глобальних трансформацій, багаторазова зміна професії протягом життя є не тільки адекватною, але навіть бажаною). Звідси, професійне вигоряння не можна усунути, ним можна користуватися й тим самим прискорити професійне зростання і саморозвиток особистості професіонала. Закономірне питання, як це зробити?
   Однією зі сфер, покликаною прискорювати процес саморозвитку, є система післядипломної педагогічної освіти (далі - ППО).
   По суті, предметом її роботи мають виступати сприяння прояву перехідних форм, отриманих у результаті зіткнення чи конфлікту двох тенденцій, з одного боку, зживання колишніх моделей професійного розвитку слухача, з іншого боку - актуалізації нових.
   При цьому виникає закономірне питання про можливості створення певного перехідного (“буферного”) середовища з високим ступенем конфлікту й невизначеності як сприятливої можливості для саморозвитку особистості в системі ППО. Із цією метою розглянемо поняття “сприятливості навчального середовища або мікроклімату”.
   Під психологічним мікрокліматом розуміють переважну форму відносин, характерних для того або іншого співтовариства. При цьому, якщо взяти педагогічний контекст, то, як правило, підкреслюється необхідність формування або створення здорового чи сприятливого мікроклімату, тобто переваги атмосфери взаємної уваги, поважного ставлення, духу товариськості, що сполучається з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю й відповідальністю та вимогливістю як до себе, так і до інших.
   Проблему визначення психологічного змісту сприятливого середовища можна розглядати в декількох аспектах. Але усі з них починаються з питання про таке: сприятливе середовище для чого? Виходячи із загальнопсихологічного трактування, на це питання варто відповісти так, що для виконання будь-якої діяльності доцільно мати саме сприятливе середовище. При цьому останнє означає відповідність перерахованим вище позитивним ознакам “взаємної уваги, поважного ставлення, духу товариськості, що сполучається з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю й відповідальністю та вимогливістю як до себе, так і до інших”.
   І тим не менш, якщо виходити з того, що будь-який колектив являє собою певну екологічну систему, у якій кожний з її елементів покликаний виконувати певні функції (включаючи, наприклад, дестабілізуючі), то завдання, наприклад, по створенню сприятливого мікроклімату буде пов'язане з охороною всієї сукупності відношень суб'єкта до оточуючого його середовища: “рівності”, “турботи”, “любові”, “панування”, “використання”, “конкуренції”, “підпорядкування”, “байдужності” і т.п., а не тільки поважного відношення, духу товариськості, внутрішньої дисципліни, відповідальності й вимогливості. У такому контексті поняття сприятливості й здравості психологічного мікроклімату якщо зовсім не дезактуалізується, то істотно переосмислюється.
   Наприклад, контекстом, у якому ця закономірність особливо чітко проявляється, є груповий розвиток. Зокрема, традиційне розуміння “сприятливості” мікроклімату виключає не тільки деструктивні процеси у розвиткові певного співтовариства, але, по суті, асоціюється нами з якоюсь “парниковістю” чи застоєм у розвитку. Цілком очевидно: якщо в навчальному колективі не буває конфліктів, чи-то їх усіляко уникають, а порушники спокою, так би мовити, “пропедевтично” (читай: “щоб чого не трапилося”) усуваються від активного навчального або громадського життя, то групова динаміка зазнає ознак своєрідного застою. (Заради справедливості відмітимо, до застою варто відносити й зворотне явище - припинення всіляких спроб забороняти “зайву деструктивність” так званих “порушників спокою”). Звідси витікає, що критерієм сприятливого мікроклімату, який сприяє розвитку особистості в колективі й колективному суб'єктові в цілому, є невпинний процес реконструкції підстав власної діяльності. Якщо критерієм сприятливості середовища в традиційному розумінні є події, пов'язані з винятково позитивними подіями, то в сприятливості мікроклімату для цілей його розвитку важливим є все те, що протидіє застоєві в реконструкції підстав власної діяльності.
   Ми розглянули два трактування поняття “сприятливий” мікроклімат у колективі чи групі й схильні прийти до висновку. Одне з них асоційоване із трактуванням сприятливості як домінування в групі винятково позитивних відносин по типу поважного відношення, духу товариськості у сполученні з високою внутрішньою дисципліною й т.п. Інше поширюється на ситуацію групового розвитку й тому містить у собі не тільки позитивні або негативні події, але їхню періодичну зміну, що протидіє настанню так званих застійних періодів у житті групи й окремих її членів. У першому трактуванні ознакою несприятливості мікроклімату є настання кризових явищ, тобто протилежних відносинам дружби й взаєморозуміння. У другому - припинення зміни перехідних форм (значимих подій, що обумовлюють програму подальшого розвитку розглянутої відкритої системи, поза залежністю від їхнього емоційного змісту, позитивного, негативного або нейтрального) у розвиткові групи.
   Що в такому випадку означає сформувати відповідний мікроклімат у системі ППО?
   У самих загальних термінах це означає наступне.
   1. Виникнення несприятливого клімату в першому загально-психологічному трактуванні пов'язане з настанням негативних подій по типу групових криз і міжособистісних конфліктів. У такому випадку відновити сприятливий мікроклімат можна шляхом їхнього недопущення, дозволу або встановлення таких відносин у групі, які перешкоджають повторному виникненню негативних явищ, наприклад, безвідповідальної поведінки. З точки зору логіки розвиткутаке просто неможливо через те, що найчастіше “безвідповідальна поведінка” окремих членів групи свідчить про настання конструктивних процесів, наприклад, зміни соціальних пріоритетів: безвідповідальний суб'єкт як би говорить: “я не хочу відповідати за прийняте в групі рішення, а вислухати мою точку зору ніхто не хоче”. При зовнішній оцінці взаємини в колективі виглядають як цілком благополучні, насправді ми маємо приховану кризу або, принаймні, нерозв'язану суперечність. Тому формування сприятливості по типу групового розвитку може полягати у сприянні або загостренні прихованих тенденцій, а того, хто цьому сприяє, варто відносити не стільки до “провокаторів”, скільки до генераторів конструктивних або саногенних (здорових) процесів самоорганізації певного співтовариства. Певною мірою корисним/ сприятливим для цілей розвитку є періодична поява “незгодних”.
   2. Сформувати сприятливий мікроклімат для цілей розвитку не тільки означає вміння скористатися тими можливостями, які надають негативні за своїм змістом події в груповому або особистісному розвитку. Головним є моніторинг або відстеження моментів чи подій, що символізують застій у розвитку. До таким варто віднести й події, кваліфіковані їхніми суб'єктами як нейтральні (тобто позбавлені якогось більш-менш певного емоційного забарвлення). Важливим для такого моніторингу є те, що їхній суб'єкт не “зациклюється” на вже існуючих у нього відношеннях до оточуючої дійсності (позитивних, негативних чи нейтральних), а прагне нових способів рішення наявних у нього проблемних ситуацій.
   3. Не менш важливим є також і те, що в міру фіксації періодів застою або зацикленості, фасилітатор групового процесу сприяє критичному переосмисленню пережитих у житті групи подій. В результаті у членів групи формується відчуття свободи в розширенні своїх можливостей, а значить і прагнення невпинних відкриттів і творчого пошуку. Даний процес ми схильні асоціювати із процесом підтримки ритму конструктивної активності або саморозвитку групи як освітньої екосистеми та її окремих членів.
   4. З метою зафіксувати дану відмінність від логіки опису “класичної” фасилітації, ми використаємо термін “екофасилітація” [10]. Операційно даний процес означає, що фасилітатор стимулює невизначнісне відношення особистості до дійсності щоразу, коли його система самооцінювання “зациклюється” (перебуває у стані застою) на негативній кваліфікації власних дій, тобто виявляється закритою до саморозвитку. При цьому даний факт зовсім не означає, що при негативній кваліфікації фасилітатор повинен надавати позитивне рішення. Навпаки, як елемент будь-якої соціальної екосистеми, він має можливість поставитися до подібної кваліфікації як до “місця прикладання спільних зусиль”.
   Вищевикладене дозволяє нам стверджувати, що специфіка управління процесом розвитку в умовах системних перетворень, включаючи систему ППО, обумовлена створенням сприятливих умов для просування чи підтримки процесу переходу до нових можливостей розвитку шляхом: а) розподілу відповідальності в рамках певної навчальної групи; б) створення в її рамках невизначнісних відношень до дійсності за умови виникнення ознак застою або “зациклення” на негативній кваліфікації власних дій.
   Висновки. Перехідний період у розвитку особистості й суспільства - це стадія самоорганізації й саморозвитку, що характеризується високим ступенем конфліктності й невизначеності підстав власної педагогічної й будь-якої іншої діяльності. Конфліктність і невизначеність найчастіше сприймаються як негативні явища. З екологічної ж точки зору відкрита система, що саморозвивається, породжує конфлікт і невизначеність як закономірний етап її переходу на новий виток розвитку.
   Усунути негативну феноменологію означає пригальмувати саморозвиток екосистеми чи, іншими словами, втягнути її у застій. Управляти розвитком екосистеми, що саморозвивається, тобто екофасилітувати, означає інтерпретувати негативні явища як перехідні й, отже, сприяти їхньому подальшому прояву. Звідси, найбільш сприятливою умовою для прискорення розвитку певної екосистеми, включаючи систему ППО, є формування перехідного (“буферного”) середовища з елементами критичності й невизначеності підстав власної життєдіяльності.
   У теперішній час організаторам системи післядипломної педагогічної освіти вдається підтримувати її в стані перехідності, тобто як такій, що одночасно підвищує кваліфікацію педагогічних працівників і готує фахівців із традиційних програм бакалаврату й магістратури. При цьому ці форми все більше трансформуються у заочні та дистанційні. Заочна форма освіти, на думку багатьох фахівців, виступає в якості поступово відживаючої, дистанційна - більш перспективної. Виникаюча невизначеність і її підтримка є важливою умовою для вільного саморозвитку системи ППО, особливо в умовах освітньої й соціально-економічної глобальної кризи.

ЛИТЕРАТУРА

1. Лушин П.В. О психологии человека в переходный период (Как выживать, когда все рушится). - К.: “Науковий світ”, 2007. - 207 с.
2. Лушин П.В. Личностные изменения как процесс: теория и практика. -Одесса: Аспект, 2005. - 334 с.
3. Лушин П.В. Екологічна фасилітація // Психологія. Збірник наукових праць. - К.: КНПУ імені М.П. Драгоманова. - 2002. - Вип. 16. - С. 25-27.
4. Lushyn P. The paradoxical nature of ecofacilitation in the community of inquiry//Thinking. -2002. -Vol. 16. - № 1. - P. 12-17.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com