www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Релігійність, релігійна свідомість, релігійні уявлення: психологічний аспект
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Релігійність, релігійна свідомість, релігійні уявлення: психологічний аспект

О.І. Крупська

РЕЛІГІЙНІСТЬ, РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ, РЕЛІГІЙНІ УЯВЛЕННЯ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

   Впродовж усього історичного розвитку людства одним з найбільш важливих та найдієвіших способів духовного, ідеологічного, морального впливу на окремих людей та на суспільство загалом була релігія (різноманітні системи релігійних вірувань).
   В сучасному світі роль релігії хоча й має дещо менший вплив на суспільство вцілому, адже далася в знаки багатолітня заборона релігії й пропаганда атеїстичного світогляду, проте на окремих індивідів вона (релігія), безперечно має суттєвий вплив. Причому, як зазначає більшість дослідників, які як у вітчизняній так і у закордонній науці займаються психологією релігії, віра в Бога, виконання релігійних обрядів, звичаїв має позитивний вплив на психологічний стан індивіда. Так, віра в Бога заспокоює, дає відчуття захисту, яке в дорослої віруючої людини нагадує те відчуття захищеності, яке вона в дитинстві могла отримати від люблячих її батьків, власної потрібності комусь, навіть якщо серед оточуючих людина почувається самотньою, покинутою, все ж відчуває що є Хтось, до кого можна звернутися за допомогою та порадою і є Хтось, Хто обов'язково “вислухає”, “пробачить”, а отже і заспокоїть совість, допоможе, змінить життя, позбавить проблем. Тобто, релігія може виступати дієвим психотерапевтичним засобом впливу на людину (безперечно, якщо людина вірить у цей вплив, тобто є віруючою).
   Релігія виникла з часу поклоніння людей божественному, а з появою релігії можна говорити і про релігійність. Під релігією розуміється сукупність істин, наказів, вимог, які регулюють стосунки між людиною і Богом [3, с 521]. Поняття ж релігійності виражає індивідуальне, особистісне ставлення особи до системи релігійних норм, виконанням яких, зрештою, людина сама себе й зобов'язує. Релігійність включає в себе релігійну свідомість, до якої належать релігійні уявлення, духовні переживання і ставлення до різних обрядів [3, с 522]. Власне релігійність і повинна вивчатися не лише релігієзнавцями, соціологами, філософами, а й психологами, оскільки передбачає суб'єктивне відображення кожною окремою особистістю релігійної дійсності (вчення конкретної релігії), що, безумовно, залежатиме від психологічних особливостей конкретної особи.
   Нині існує багато підходів до визначення понять релігійності, релігійної свідомості та її елементів, релігійних уявлень, почуттів, релігійного досвіду та інших базових понять, вивченням яких займається психологія релігії. Але і досі немає одного, чітко визначеного їх розуміння і, тим паче, формулювання.
   Отже, мета нашого дослідження - проаналізувати зміст понять релігійність, релігійна віра, релігійна свідомість, релігійні уявлення та побудувати їх співвідношення.
   Щодо визначення поняття “релігія”, то Дж. Леуба ще у 1912 році, досліджуючи психологію релігії і її витоки віднайшов 48 різних визначень релігії [11, с 18-19]. А психологія релігії і релігія перебувають у безперечно тісному зв'язку, оскільки саме остання провокує і подає об'єкти для дослідження психології релігії - з одного боку; психологічні особливості людей, їхні потреби, бажання віднайти захист у вищих сил, що є предметом розгляду у психології релігії, і забезпечують міцну позицію самої релігії, як суспільного та культурного явища - з іншого), Г. Свієнко (Н. Swienko, 1986) вважає, що релігія є видозміненим образом реального світу і сил, ним зумовлених, в якому відображаються ставлення людини до сил надприродних, що виражено в обрядах, доктрині і організації сакрального [13, с 28-30].У релігієзнавчому словнику А. Колодного та Б. Лобовика міститься й інший термін - релігійна свідомість. Релігійна свідомість - це “спосіб ставлення віруючого до світу через систему поглядів і почуттів, смисл і значення яких становить віра в надприродне...” [7, с 275].
   Відтак А. Колодний та Б. Лобовик зазначають, що релігійні погляди є суб'єктивними образами невільних станів людського буття. Самі ж релігійні погляди і почуття є реалізацією цих станів у вимірі їхньої святості.
   Суттєвими і найбільш характерологічними та ілюстративними ознаками релігійної свідомості А. Колодний та Б. Лобовик визначають образність, символічність, діалогічність (взаємини з Богом віч-на-віч, без посередників, шляхом молитви), глибоку інтимність, складне, незбагненне і суперечливе поєднання ілюзорного і реалістичного, емоційну насиченість, активний вплив на вольові стани особистості чи групи віруючих (релігійної громади) [7, с 275- 276]. Тут, як бачимо, релігійні уявлення включені в поняття релігійної свідомості як її структурний елемент, проте окремого терміну, який розкривав би суть релігійних уявлень, автори не подають [5].
   Б. Лобовик релігійну свідомість розглядає як таку, “яка як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, має не лише відображальну, а й конструюючу функцію [4, с 24-25]. Саме остання включає в себе значний відсоток суб'єктивізму, емоційності, пережитого досвіду, тому й образи, які виникають (образи релігійної свідомості) значно відрізняються від дійсності і є такими, якими хотіла б їх бачити віруюча людина. [4, с 25-26].Польські дослідники вживають термін “релігійна постава”  (postawa religijna) [12, с. 44 - 45]. Релігійну поставу В. Прежина визначає як відносно стійке (позитивне чи негативне) ставлення (інтелектуально-орієнтаційне, емоційно-мотиваційне і поведінкове) до єдності з надприродним. В. Прежина зазначає, що немає якихось визначених, специфічних релігійних постав.
   Зупиняючись на понятті релігійної свідомості, варто, очевидно, виділити певні її структурні елементи, оскільки це поняття є широке і охоплює значний спектр саме психолого-релігієзнавчих аспектів (думок, почуттів, переживань, уявлень, ставлень), які доцільно виокремити в самостійні поняття, оскільки явища, які входять до складу цього поняття, знаходяться на різних його гранях.
   Сама ж релігійна свідомість є ключовою як для релігійності людини, оскільки вона (релігійна свідомість), по-суті, і творить зміст релігійності й, водночас, необхідною для самої релігії, оскільки релігійна свідомість притаманна кожній людині, веде до виконання цією людиною релігійних настанов та й, загалом, змушує людей належати до тієї чи іншої релігії. Відсутність релігійної свідомості (припустимо гіпотетично, що таке можливо), як багато у чому психологічно детермінованого явища, ставило б під сумнів існування самої релігії.
   Релігійна свідомість, як зазначає Ю. Борунков, включає в себе два основні аспекти: 1) релігійні уявлення та переживання; 2) певного роду матеріалістичні елементи [2, с 11].
   У релігійній свідомості не міститься чіткої системи уявлень, ідей. Це достатньо невпорядкована сукупність переживань, образів.
   Окрім релігійної, в свідомості людини, як вважає Ю. Борунков, може міститися й інший пласт - безрелігійна свідомість [2, с 21]. Проте Ю. Борунков не уточнює, що саме мається на увазі в останній.
   Вважаємо, що термін “безрелігійна свідомість” автор вживає як заперечення релігійності, як її протилежність, а не щось відмінне чи подібне (як наукова, філософська чи міфологічна), а як синонім до “атеїстичної свідомості”.
   Загалом, визначення релігійної свідомості, подані іншими науковцями, хоча й різняться формулюваннями, проте зберігають схожий зміст.
   Так, релігійну свідомість поділяє на два рівні В. Шапарь [9, с 87], виділяючи релігійну ідеологію (відносно систематизоване й послідовне зібрання релігійних норм, догм, ідей) та релігійну психологію (релігійні уявлення, почуття, що притаманні віруючим). Релігійна психологія (не у значенні наукової галузі знань, а в значенні індивідуально-особистісного феномену) містить цілу низку структурних елементів, серед яких: вірування, почуття, уявлення, погляди, поняття, які з'являються на основі пропонованих знань, але все-таки частіше стихійно. Зрештою, сама ж релігія відображає емоційні ставлення людей до пануючих незбагненних сил.
   На наш погляд, релігійна свідомість відображає елементи релігійної дійсності (догми, оповідання, перекази). За умови такого відображення, можна говорити про функцію конструювання, як зазначає Б. Лобовик, яка, по-суті, є тією ж “релігійною психологією” у В. Шапаря [9] чи “релігійними уявленнями” в Ю. Борункова.
   На існуванні фантастичного елементу в релігійній свідомості наголошував Д. Угринович [8, с 44-47]. Автор розглядає його як щось надприродне, незвичайне, таке, що непідвладне жодним закономірностям світу матеріального, а як таке, що лежить в основі земних явищ і, водночас, стоїть над цими явищами й визначає їхню зміну, послідовність, порядок.Терміни “релігія” і ”релігійність”, безперечно, суттєво різняться між собою. Так, С. Кушковський зазначає, що релігія включає в себе сукупність істин, правил, норм, наказів, вимог, які спрямовані на врегулювання відносин між людиною та Богом [10, с 22]. Релігія - це сума вірувань і духовних практик - як індивідуальних, так і колективних, які торкаються об'єктивної реальності, від якої людина в той чи інший спосіб відчуває свою залежність і з допомогою якої прагне отримати необхідне їй заспокоєння. Релігійність же охоплює суб'єктивні, індивідуальні “стосунки” між людиною та сукупністю релігійних норм, при одночасній залученості усієї особистості до релігії [10, с 22-23].
   Визначаючи сутність терміну “релігійність”, А. Колодний та Б. Лобовик вважають, що “релігійність можна розглядати як ціннісно-життєву орієнтацію, суб'єктивну якість свідомості індивіда, його внутрішню здатність до реалізації релігійних установок. Релігійність -це операційно інтерпретоване поняття, його сутність розкривається через визначення ступеня, рівня, характеру релігійності. Ступінь релігійності характеризує рівень засвоєння індивідом, групою релігійних ідей, норм, цінностей, тобто рівень інтенсивності релігійних ознак. Рівень релігійності - поняття, яке відображає певну величину екстенсивності поширення релігії (релігійних ознак) серед населення (села, міста, регіону, країни), соціально-демографічних груп (робітників, селян, інтелігенції, жінок, молоді і т. ін.). Характер релігійності -показник, що дає можливість визначити якісні особливості, певні відмінності та специфіку релігійності серед віруючих - прихильників різних конфесій, а також окремих регіонів...”. Окрім того, автори наводять позацерковне визначення релігійності: “релігійність - це підсумок власних шукань індивіда, його релігійне самовизначення, засвоєння релігійних цінностей...” [7, с 277-278]. Отже, поняття релігійних уявлень, розуміння природи Божественного включається в термін “релігійність”. Але із наведеної дефініції бачимо, що релігійність - поняття дуже широке. Воно міститься, по-суті, на другому місці за глобальністю та важливістю після самого поняття “релігія”.
   Окрім того, дуже близьким до “релігійності” є зміст поняття “релігійної віри”. Ці поняття часто утотожнюються. Релігійна віра передбачає впевненість в реальному існуванні надприродних істот, особливих якостей в окремих предметів. Практично це виявляється у вірі в святих, пророків, вчителів, в можливість спілкування з духами (в окремих релігіях), а також істинність догматів та релігійних текстів [11].
   У психологічній науці віру розуміють у двох значеннях: віра в кого-небудь та довіра [6, с 216]. Віра в когось (у щось) - це визнання їх існування, істинності, цінності (так, наприклад, вірять у Святу Трійцю, в Бога, в існування релігійних постатей тощо). Віра у значенні довіра -передбачає довірливе ставлення до того (чогось), чиє існування визнається людиною (довіра до релігійних догм, довіра й уповання на Бога та ін.) [6, с 216]. Тобто, віра в сенсі “довіра” включає в себе значно більшу частку саме “психологізму”: емоційності, власного переживання, уявлення та суб'єктивізму загалом. У той час як віра у значенні “віри в когось” може бути зумовлена більше суспільними впливами (відомість, традиційність, розповсюдженість).
   Для виникнення релігійної віри, вважають необхідним попередній образ предмету віри. Не зважаючи на те, існує цей образ в об'єктивній дійсності, а чи міститься лише в психічній реальності індивіда, віруючий сприймає цей образ як істинний (вірить у його існування) оскільки цей образ для людини є психологічно значимим. Після раціонального осмислення віра перетворюється на вагомий компонент свідомості (релігійної).
   Характеризуючи релігійну віру, попри те, що вона є доволі суб'єктивна й тісно зв'язана з емоційністю, часто виділяють розумну віру та сліпу. Критерієм оцінювання глибини релігійної віри при розумній вірі виступає ступінь розуміння, сліпа ж віра виключає розуміння, її основа - це навіювання і наслідування.
   Доцільним є розмежування віри й переконаності. Так, переконаність передбачає впевненість людини в існування певних ідей, речей, явищ, які можуть бути доведені теоретично, емпірично, проте наданий момент все-ж не доведені (як у середньовіччі ідея про те, що Земля кругла), а тому й не визнані широким загалом. Віра, у свою чергу, полягає у впевненості існування тих об'єктів, які довести є практично неможливо, а також вона включає в себе не просто переконаність існування цих речей, явищ, а й яскраво емоційно забарвлене ставлення до них. Тобто, віра й переконання відрізняються між собою предметом [9, с 104-110].
   Щодо причин виникнення релігійної віри, то єдиного погляду на дану проблему в науковців ще не склалося. Так, існують концепції, що віра є інстинктивною, тобто невід'ємно пов'язаною із самою людською природою, що вона виникає як своєрідна захисна реакція від невідомого, яке часто лякає людину, дає підтримку у важких життєвих моментах, зрештою, дає орієнтири, своєрідний вектор для життя віруючих осіб.
   Релігійна віра є різною у кожної окремої людини (навіть серед тих, які дотримуються єдиного релігійного вчення). Віра може бути зовнішньою (формальною), внутрішньою (глибокою, особистісною, індивідуальною). Релігійність та релігійна віра потребують постійної підтримки, якою для віруючої людини є виконання обряду, молитва, розмова з духовними наставниками.
   Особливістю предмета релігійної віри є уявлення (релігійні уявлення), образи та ідеї надприродного, такі уявлення, образи та ідеї виникають у свідомості релігійної людини за допомогою різноманітних культових обрядів; особливе значення має молитва, котра допомагає людині звертатися до Бога чи інших святих.
   У релігієзнавчому словнику А. Колодного та Б. Лобовика поняття “релігійні уявлення” відсутнє [7]. Натомість визначення терміну “релігійність” включає їх у свій зміст і трактується як “одне з важливих понять соціології релігії, що характеризує якісну і кількісну визначеність (ступінь, рівень, характер) суб'єктивного засвоєння релігійних ідей, цінностей, норм та їхній вплив на поведінку, життєдіяльність віруючих, релігійної спільноти” [7, с 277]. Саме у виразі “суб'єктивне засвоєння релігійних ідей, цінностей, норм...”, вважаємо, криється зміст релігійних уявлень, власна, індивідуальна, водночас і суб'єктивна оцінка того, що пропонує людині релігія, яку людина сама ж обирає для себе. Ці уявлення включають в себе не лише релігійні догми, правила, знання, а й частку індивідуального досвіду кожного окремого індивіда. Формуються вони шляхом проходження через цей досвід, який є неповторним для кожного віруючого (зрештою, як і атеїста).
   Релігійні уявлення, у трактуванні Ю. Борункова - це розуміння тих норм, вимог, що ставить релігія перед людиною, яка до неї належить; уявлення, якими володіє людина про релігійні канони, образ релігійних діячів. Тобто, це певні релігійні знання, які “зафарбовуються” суб'єктивізмом віруючого, накладанням його життєвого досвіду, особливостей уяви, емоцій, установок, цінностей, прагнень.
   Релігійні уявлення, як здебільшого вважають [4, 8, 11], не відзначаються системністю, а, навпаки, характеризуються недиференційованістю, розмитістю, хаотичністю. Здебільшого релігійні уявлення у свідомості віруючих людей існують не в системах норм, поведінкових правил, засад, оповідань, як їх подає релігійна доктрина (окрема і відмінна для кожної релігії), а у вигляді окремих образів, ставлень, картинок, оповідань. Окрім того, у свідомості віруючих домінують не знання про доктрину, релігієзнавчі теорії, ідеї, а наочні образи та уявлення про Абсолют, що характеризуються конкретністю і визначеністю, але можуть навіть не збігатися із тими знаннями, які представляє та чи інша релігія, до якої особа (їхній носій) себе відносить, оскільки зазнають значних видозмін в процесі інтеріоризації [11, с 88].
   На думку дослідників, які займаються психологією релігії, релігійність (релігійна свідомість, релігійна віра, релігійні уявлення) починає формуватися у дитинстві. Найбільш інтенсивний період у формуванні релігійності припадає на підлітково-юнацький вік, проте у осіб юнацького віку, релігійність вважається (а це особливо стосується релігійних уявлень, а не інтенсивності релігійної віри) є відносно стабільною вже в юнацькому віці.
   Релігійні уявлення, уявлення про Бога (образ Бога та інших постатей релігії) хоча й вважаються сформованими в юнацькому віці, проте можуть зазнавати певних трансформацій (проте незначних) в силу життєвих обставин (криз, яскраво емоційно забарвлених позитивних подій, трагічних обставин).
   Починають формуватися релігійні уявлення у сім'ї, під впливом якої дитина перебуває від народження.
   Виховний вплив сім'ї здійснюється двома шляхами: 1) настановами й повчаннями (дитині роз'яснюють як себе поводити, що є “добрим” і схвалюється, а що “погано” і засуджується). Діти, ще не володіючи достатньою кількістю знань, оскільки мають небагатий життєвий досвід, сприймають і вірять у все, що чують від батьків (це стосується будь-якого роду знань, включаючи й релігійні ідеї та уявлення); 2) виховний вплив, що здійснюється наочним прикладом батьків. Такий вплив можливий завдяки схильності дітей копіювати поведінку батьків, навіть не усвідомлюючи цього. Діти (незважаючи на те, в релігійному чи атеїстичному середовищі вони зростають) отримують певну інформацію, що закладена у символах “Бог”, “Небо”, “гріх”, “Христос”та інші. Людина, яка перебуває в певному суспільному середовищі, завжди володіє певною сумою знань щодо релігії (яка поширена у даному суспільстві), а, відповідно, й релігійними уявленнями та володіє певним образом Абсолюту.
   Окрім того, часто риси які дитина спостерігає у свої батьків переносяться нею на уявлення про Абсолют (так, якщо батько оцінюється дитиною як жорстокий - Бог вже в юнацькому віці буде уявлятися як жорстокий суддя, який існує для “контролю” людини і покарання її за недозволені релігією вчинки.
   Проте, цікавим є той факт, що не завжди в релігійній сім'ї зростає релігійна людина, рівнозначно як і у атеїстично налаштованій сім'ї не обов'язково сформується особистість, що дотримуватиметься атеїстичних позицій. Так, аналізуючи роботи науковців, які займалися проблемою формування релігійності та релігійних уявлень (3. Фройд, С. Кушковський, Дж. Леуба, В. Прежина), можемо стверджувати, що у випадку глибоковіруючої сім'ї, в якій формується особистість дитини, при надмірній авторитарності батьків у ставленні до неї, якщо батьки є надміру суворі, обмежують свободу дитини (неусвідомлено “привласнюють” владу Бога) - дитина намагатиметься “звільнитися” від тиску батьків і починає маніфестувати, що не вірить в Бога (насправді протестуючи проти тиску батьків, але їх вона заперечити не може, оскільки покарання батьків, в розумінні дитини, будуть сильніші (більш реальні) ніж покарання від Бога. Водночас, дитина, дорослішаючи, розуміє, що може бути покараною вже від Бога (все-таки її виховували як релігійну і вона знає, що Бог існує) і починає в раціональний спосіб, сама для себе пояснювати і виправдовувати свою ж поведінку (“якщо б Бог існував, то не допустив би такої надмірної кількості воїн, хворіб, нещасть”). Тобто з'являється сформована атеїстична позиція, причому, атеїзм тут - захисна реакція проти надмірного тиску батьків.
   Отже, із трьох основних аналізованих понять (“релігійність”, “релігійна свідомість”, “релігійні уявлення”), окрім, безперечно терміну “релігія”, без якого існуванні інших понять було б недоречним, найширшим є поняття “релігійна свідомість” - знання, усвідомлення й особисте прийняття ідей, догм, правил та практик релігійного змісту. Воно включає в себе “релігійну віру” - не лише знання релігійних правил, ідей, догм та практик, а й їх засвоєння, виконання та власний досвід, що виникають як наслідок здійснення цих практик). Водночас, “релігійні уявлення” є складовою релігійної віри і цим терміном охоплено особисті переживання, ставлення, образи, уявні символи, що виникають у віруючої людини, за умови активного її залучення до релігійних практик. Релігійні уявлення недиференційовані, розмиті, хаотичні та індивідуальні для кожного окремого індивіда (носія тієї чи іншої релігії). Вони є доволі суб'єктивними, а водночас особливо важливо ля релігійності людини, аби вона уявила Абсолют в доволі чіткій і конкретній формі [1, с 65-69].
   Опираючись на сказане вище, вважаємо, співвідношення аналізованих понять можна зобразити такою схемою (див рис.1.).
   Отже релігія є доволі складним суспільним феноменом, культурним явищем. Релігія є сукупністю ідей та догм, без яких вона не може існувати і які пропонує для виконання віруючим. Обов'язковими для релігії є певні духовні практики: обряди, звичаї, ритуальні дія, що є зовнішньою формою для релігії, дозволяє людині, яка визнає свою приналежність до цієї релігії постійно перебувати у зв'язку як з Абсолютом (що є основною ідеєю релігії), так і з організацією (Церквою), а також із іншими віруючими, що зміцнює укріплює релігійну позицію у свідомості людини.

Рис. 1

   Релігія тісно пов'язана із релігійною свідомістю. Зв'язок між ними настільки очевидний, що практично неможливо визначити що є первинним, а що вторинним. З одного боку, релігія як суспільний, культурний феномен провокує осіб, які належні до даного суспільства чи культури, переймати ті ідеї, що криються в релігії. Тобто, за відсутності релігії як суспільного явища, індивід не мав би можливості до наслідування релігійних догм. Водночас, знаємо, що релігія сама є культурним надбанням поколінь (залишимо поза увагою факт існування Абсолюту). Очевидно, що її творення впродовж розвитку людства мало своїм підґрунтям саме психологічні потреби людини. Так, людині споконвіків властиво шукати захист (психологічний), безпеку, спокій, внутрішню рівновагу, віднайти відповідь на важливі екзистенцій ні питання життя й смерті, добра і зла і саме релігія допомагає задовольнити такі потреби. Водночас, окрім релігійної свідомості, виокремлюють ще й арелігійну свідомість (безрелігійну чи атеїстичну). Існування релігії як культурного феномену ще не означає залучення до неї всіх індивідів. Іноді релігія може заперечуватися особою, свідомо відкидатися, чи просто не викликати жодного інтересу, проте, сам індивід знає про її існування і може бути добре обізнаним у її основних засадах.
   Релігійна віра можлива у випадку знання догматів певної релігії, довіри до них і свідоме їх прийняття, а також самостійне виконання правил, практик, які вимагаються від віруючих конкретною релігією.
   Релігійна віра складається із двох основних компонентів: релігійних уявлень (ставлення та образ Абсолюту, який є чітко сформульований у теологічному вченні є індивідуальним для кожного віруючого), та раціонального компоненту (прагнення віднайти істину в релігії, осмислити дійсність). Релігійні уявлення можуть бути притаманними і особам з арелігійною (безрелігійною, атеїстичною) свідомістю. Так, перш ніж заперечити щось, необхідно знати те, що саме заперечується (особа знає, що існує релігія, як суспільне й культурне явище, проте не підтримує ідеї, запропоновані нею, вважає їх хибними, беззмістовними, абсурдними). Водночас все-ж може мати певні релігійні уявлення. Навіть особа, яка заперечує Бога (вважає себе атеїстом) має певне уявлення про Нього [13, с 154].
   Щодо релігійних уявлень, то бачимо, що їх автори здебільшого схильні відносити до одного з елементів структури релігійної свідомості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бергсон А. Два источника морали и религии. - М.: Канон, 1994. -383 с.
2. Борунков Ю. Ф. Особенности религиозного сознания. - М., 1972. -48 с.
3. Бучма О. Співвідношення понять “релігія” і “релігійність”//Академічне релігієзнавство: Підручник. - К.: Світ Знань, 2000. - С 520-522.
4. Лобовик Б. А. Религиозное сознание и его особенности. - К.: Наукова думка, 1986. - 247 с.
5. Наумова Н.В., Мердок A.M. Психологічна структура віри та мотиви її формування
6. Предко О.І. Психологія релігії. - К.: Академвидав, 2008. - 343 с
7. Релігієзнавчий словник. - К., 1996. - 392 с
8. Угринович Д. М. Психология религии. - М., 1986. - 352с.
9. Шапарь В.Б. Психология религиозных сект. - Мн., 2004. - 384 с.
10. Kuczkowski S. Psychologia religii. - Krakow: WAM, 1998. - 396 s.
11. Leuba J. H. The psychology of religious mysticism. - New York: Questia Media America, 1998. - 348 p.
12. Prezyna W. Funkcja postawy religijnej w osobowosci czlowieka. -Lublin: RW KUL, 1981. - 269 s.
13. 4 Swienko H. Zrodla і funkcji religii. - Lublin: RW KUL, 1994. - 213 s.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com