www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Когнітивний дисонанс як детермінанта дезадаптації суб’єкта
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Когнітивний дисонанс як детермінанта дезадаптації суб’єкта

М.М. Кононова

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ДЕЗАДАПТАЦІЇ СУБ'ЄКТА

   Заявлена тема статті потребує розкриття впливу когнітивного дисонансу на дезадаптацію суб'єкта. Як засвідчує відповідна наукова література, когнітивний дисонанс може виступати детермінантою дезадаптації суб'єкта.
   У контексті заявленої теми статті важливим є окреслення поняття “балансу” як протиставлення “дисонансу” Поняття “балансу” передбачає мінливе, рухливе співвідношення характеристик будь якого процесу. У психологічній літературі використовується термін динамічного балансу що передбачає “безперервне переміщення точки рівноваги, прагнення системи досягти гармонійного стану та водночас змінити точку рівноваги якщо змінюються умови які керують ситуацією” [4, с 315 ]. Неможливість системою підтримання балансу, призводить до дисонансу який знаходить вияв у неузгодженості, дисгармонії компонентів структури.
   Метою даної статті виступає визначення характеристик когнітивного дисонансу як детермінанти дезадаптації субєкта.
   Ключові слова: баланс, когнітивний дисонанс, дезадаптація, внутрішнє протиріччя, каузальна атрибуція, мотивація, установка.
   У тлумачному словнику поняття дисонанс окреслюється як “відсутність гармонії у будь чому, неспівпадіння, протиріччя, розлад” - у психологічному словнику - “неузгодженість будь якого явища, конфліктна ситуація тощо” [8. с 124]. Тобто дисонанс пов'язаний із дезадаптивними факторами які й лежать в основі його виникнення. Така дезадаптивна поведінка може бути пов'язаною із когнітивними процесами які обумовлюють сприйняття суб'єктом оточуючого світу. Окреслимо поняття когнітивність - “пізнання, усвідомлення” - здатність до розумового сприйняття та переробки зовнішньої інформації. Вивчення “контекстного знання” (абстракції, конкретизації), а також як знання, вміння, навчання [8, с 245]. Порушення у здатності до сприйняття зовнішньої інформації її переробки породжує виникнення дезадаптивної поведінки.У науковій літературі поняття “дезадаптація” окреслюється як порушення процесів взаємодії людини з навколишнім середовищем. Дезадаптація визначається як “нездатність суб'єкта адаптуватися до будь яких життєвих ситуацій” [4, с 24].
   Визначають такі види дезадаптації: психологічну як “неспроможність пристосуватися до якої-небудь життєвої ситуації (хвороби, смерті близьких, утрати соціального статусу), наслідками чого є хвороби, неврози, девіантна поведінка” [З, с 34]) та соціально-психологічну “нездатність психіки прийняти умову особи, що змінилася, викликану зовнішніми і внутрішніми чинниками” [4, с 39]. У науковій літературі дезадаптивну поведінку суб'єкта пов'язують із феноменом когнітивного дисонансу. Когнітивний дисонанс - “протиріччя в системі знань, що породжує у суб'єкта неприємні переживання, які й спрямовують активність на усунення протиріччя” [3, с 43 - 44] “стан для якого характерне зіткнення у свідомості суб'єкта протилежних знань, переконань, поведінкових установок стосовно об'єкта або явища” [3, с 45 - 46]. Так когнітивний дисонанс виступає сигналом виникнення внутрішнього конфлікту.
   Теорія когнітивного дисонансу, розроблена К. Левін, Л. Фестінгером передбачає розуміння психічних процесів як таких, що спрямовані на підтримання внутрішньої гармонії. Теорія когнітивного дисонансу передбачає, що суперечливим знанням про один і той же предмет приписується статус мотивації, що покликана забезпечити гармонію яка порушується при виникненні протиріччя за рахунок зміни соціальних установок. Дослідники стверджують у суб'єкта існує комплекс знань про об'єкти та людей, що є когнітивною системою. Складність когнітивної системи, залежить від різноманіття включених в неї знань. Така система може бути різною по типу складності, узгодженості взаємозв'язків [10]. Неузгодженість таких взаємозв'язків може призвести до дезадаптованості особи що знаходить вияв у відчутті внутрішнього дискомфорту, неможливості адаптуватися до актуальної ситуації тощо.
   Корені дезадаптованості особи Л. Фестінгер вбачав у когнітивному дисонансі, що характеризується відчуттям внутрішнього дискомфорту. Дослідник твердить, що когнітивний дисонанс - це невідповідність між двома когнітивними елементами (когніціями: думками, досвідом, інформацією) при якому заперечення одного елементу витікає з існування іншого, з чим і пов'язане відчуття дискомфорту. Відчуття дискомфорту виникає при зіткненні в свідомості логічно суперечливих знань про одне і те ж явище, подію, об'єкт. Дослідник наголошує, що погляди і установки індивіда мають властивість об'єднуватися в систему, що характеризується узгодженістю елементів з яких вона складається. Подібні факти невідповідності між переконаннями і актуальною поведінкою, можуть приймати драматичні форми (депресивність, агресивність та ін.). Такі відчуття демонструють внутрішню дисонію та породжують дезадаптованість суб'єкта.
   Л. Фестингер зазначає, що у випадку виникнення дисонансу, суб'єкт буде докладати зусилля для зниження ступеню невідповідності між двома установками намагаючись досягти співпадіння адже дисонанс спричиняє психологічний дискомфорт. Дослідник твердить, що суб'єкт прагне до зниження дискомфорту, шляхом уникнення ситуацій які можуть його актуалізувати. Такий дисонанс, може з'являтися з різних причин через невідповідність: культурних звичаїв, минулого досвіду актуальній життєвій ситуації. Існування дисонансу незалежно від ступеню його сили, змушує суб'єкта звільнитися від нього або зменшити, що знаходить вияв у: зміні поведінки, поглядів на ситуацію, аналізі інформації [10]. Суб'єкт намагається адаптуватися до актуальної ситуації шляхом привнесення в неї власних культурних традицій, звичок, світосприйняття тощо.
   Л. Фестінгер твердить, виникнення дисонансу, що породжує психологічний дискомфорт буде мотивувати індивіда до спроби зменшити його ступень та досягти рівноваги. Така рівновага виявляється у прагненні до уникнення ситуації дискомфорту. Дослідник твердить, що терміни дисонанс та консонанс визначають тип взаємодії які існують між елементами. Такі елементи відносяться до того, що індивід знає відносно самого себе, своєї поведінки, оточення. Отриманні знання стосуються як самого суб'єкта так і оточення. Термін “знання” використовується Л. Фестінгером у широкому значенні як світогляд, позиція, установка, цінність У суб'єкта існує певна позиція якщо є переконання в її істинності. Елементи знання співпадають із тим, що суб'єкт почуває, чинить та тим, що існує в його оточенні, це й визначає міру його адаптивності. Л. Фестінгер описує такий феномен: думки, переконання, цінності особи можуть полягати в тому, що вважають або роблять інші люди. Для таких осіб дійсним є те з чим вини стикаються на досвіді, або те, що інші повідомляють їй. Дослідник твердить що ступінь дисонансу визначають характеристики тих елементів, між якими виникає дисонантне відношення. Якщо два елементи є дисонантними по відношенню один до одного, то ступінь дисонансу буде прямо пропорційною даним когнітивним елементам. Чим більш значущі елементи для індивіда, тим більше буде ступінь диссонантного відношення між ними та більш вираженішою його дезадаптованість. Л. Фестингер зазначає, що існування дисонансу породжує прагнення суб'єкта до його зниженні, усунення. Інтенсивність цього прагнення залежить від ступеня дисонансу. Таким чином дисонанс діє як мотив, потреба адже в його основі лежить внутрішня напруга [10]. Таким чином чим більше виражений дисонанс тим біль вираженішою є дезадаптованість особи.В науковій літературі стверджується, що індивід може запобігти появі дисонансу і, як наслідок, спробує уникнути будь-якої негативної інформації яка породжує дисонанс. Якщо ж дисонанс виник, то індивід може уникнути його посилення шляхом додавання одного або декількох когнітивних елементів “в когнітивну карту” замість існуючого негативного елементу (який і породжує дисонанс). У психологічному словнику когнітивна карта визначається як “образ знайомого просторового оточення” [8, с 142]. Стверджується, що когнітивні карти створюються і видозмінюються в результаті активної взаємодії суб'єкта з навколишнім світом. Це - суб'єктивна картина світу, що має просторові координати, в якій локалізовані окремі предмети сприйняття [8]. Таким чином, індивід буде зацікавлений в пошуку такої інформації, яка б схвалила його рішення та ослабила або усунула дисонанс тобто сприяла адаптації. Така поведінка суб'єкта може привести до негативних наслідків, а саме страху перед дисонансом, та обумовити тенденцію до уникнення невдач. Виникнення такої тенденції породжує тривожність, що є бар'єром на шляху просоціальних успіхів особи.
   Р. Зойнік сформулював постулати, що відображують основні характеристики когнітивного дисонансу. Когнітивний дисонанс є негативним станом у разі виникнення якого індивід намагається знижувати його та прагне діяти так, щоб уникнути подій, що підсилюють це стан. За наявності внутрішньої узгодженості суб'єкт прагне уникати подій, що породжують дисонанс. Глибина, інтенсивність когнітивного дисонансу залежить від значущості відповідних знань та відносної кількості знань, що знаходяться в дисонансі одне з одним. Когнітивний дисонанс можна зменшити, тільки додавши нові знання або змінивши ті, що існують.
   Набуття нових знань, редукує дисонанс, якщо нові знання підсилюють одну із сторін і тим самим зменшують частку дисонансних елементів. Нові знання можуть змінювати значущість когнітивних елементів, що знаходяться один з одним в стані дисонансу. [2]. Близької позиції дотримується Д. Майерс. Дослідник стверджує: “Для суб'єкта набагато простіше погодитися з існуючим положенням справ, підкоригувавши свої внутрішні установки згідно ситуації, що склалася, замість того, щоб продовжувати мучитися питанням, правильності вчинку” [7, с 345]. Диссонанс виникає не як наслідок ухвалення важливих рішень, а як вибір з двох в однаковій мірі важливих альтернатив, проте, зробивши, вибір, суб'єкт часто починає розуміти позитивні боки того варіанту, від якого він відмовився і менш позитивні риси того, з чим погодився.
   Дослідник стверджує, що для зменшення дисонансу, суб'єкт прагне всіма силами перебільшити істотність ухваленого ним рішення, одночасно зменшуючи важливість знехтуваного. Внаслідок цього, інша альтернатива втрачає всяку привабливість в його очах [7]. На вибірковості інформації, що спричиняє дезадаптованість особи також наголошує Р. Чалдіні. Дослідник твердить, що більшість людей прагнуть не до разумності вчинків, а до надання їм вигляду логічності, та послідовності.
   Самооцінка для особи є важливішою ніж усвідомлення істиності ситуації. Самопереконання є найкращім засобом уникнення психічного дискомфорту. Вибір який робить особа з різних варіантів поведінки шляхом самопереконання знаходять аргументи не тільки на виправдання свого рішення, але й проти знехтуваних альтернатив. Так дослідник ставить наголос на вибірковості інформації яка надходить від оточення [див.: 3]. Таким чином, відбувається вибірковість сприйняття інформації особою, “вишуковування” позитивних сторін здійсненого вибору. Така вибірковість обумовлює дезадаптованість (закритість для нового досвіду) суб'єктом адже приймається та інформація яка йде на підтвердження ідеалізованого “Я” суб'єкта.
   Н.І. Семічкін пов'язує когнітивний дисонанс з установками та мотивацією особи. Дослідник наголошує, що виникнення когнітивного дисонансу, а з тим і дезадаптованості пов'язане з установкою та мотивацією індивіда. Н.І. Семічкін наголошує, якщо суб'єкт починає сприймати та усвідомлювати внутрішній конфлікт, це породжує дискомфорт. Такі відчуття змушують його позбавитися від дисонансу чи звести до мінімуму. Дослідник стверджує, що поведінка, яка не співпадає з установками особи призводить до зміни установки з тим, щоб привести її у співвіднесення із діями. Таким чином, чим менша у суб'єкта мотивація до здійснення певного вчинку, тим з більшою вірогідністю зміняться його переконання стосовно даної дії. Чим менше винагороди отримує суб'єкт за власну поведінку, тим більше вірогідність того, що він змінить погляди на цей вчинок [9]. Винагорода є поштовхом до закріплення певних поведінкових програм, що складаються з установок.
   І. Л. Арістова пов'язує когнітивний дисонанс з мотиваційною сферою. Дослідниця стверджує, що когнітивний дисонанс може бути усунений через зміну поведінки, через перегляд суперечливих уявлень, через пошук нової інформації для посилення або зміни переконання, через збільшення знань, що узгоджуються, через зміну значущості ухвалених рішень. Дослідниця вказує та такі можливості долання дисонансу: мотив затухає, з'являється сильніша потреба, яка пригнічує першу потреба залишається і вимагає задоволення. З'являється напруга яка зберігає в пам'яті намір. И. Л. Арістова твердить, що мотив видозмінюється в мотиваційну установку. Мотиваційна установка визначається як намір, що чекає відповідної ситуації. Близької порзиції дотримується К. Льовін було показано, що невирішені завдання утворюють напругу, що прив'язує особу до проблеми доки вона не буде вирішена [1].Близької позиції дотримується Зімбардо Ф., Ляйппе М. наголошуючи, що виникнення дисонансу пов'язане з критичними факторами: “Наслідки дій або поведінки індивіда повинні бути неприємними або неприйнятними для нього самого. Іншими словами, людина повинна зробити щось таке, що змусило б її переживати, мучитися та соромитися та визнати відповідальність за небажані наслідки своєї поведінки. Дисонанс виникає тоді, коли суб'єкт пояснює свої вчинки особистими причинами, а не покладається на обставини” [1, с. 247- 248]. Ф. Зімбардо описує процес само атрибуції, що є окремим випадком більш загальних перцептивних і когнітивних процесів, за допомогою яких ми пояснюємо причини поведінки інших людей. У суб'єкта існує життєво важлива потреба вірити, що навколишнє середовище підконтрольне йому і передбачуване. Дослідник пише “Ми прагнемо зрозуміти, чому люди здійснюють ті або інші вчинки, щоб мати можливість передбачати, що з нами трапиться в майбутньому, і управляти цими подіями. Крім того, наші думки про тих, хьл нас оточують, природно, повинні впливати на нашу поведінку по відношенню до них” [1, с 21]. Ф. Хайдер засновник теорії атрибуції твердить, коли особа намагається зрозуміти, чому хтось зробив певний вчинок особа може вважати причиною поведінки якусь рису вдачі, особливості ситуації, в якій опинився суб'єкт [1]. Все це дослідник пояснює диспозиційними атрибуціями, що виступають як припущення про те, що поведінка відображає деякі унікальні якості даної особи.
   Ситуативні (або зовнішні) атрибуції, навпаки, указують на чинники соціального і фізичного середовища, які примушують людину поводитися певним чином. При поясненні поведінки ситуативними причинами передбачається, що більшість людей в аналогічній ситуації поступили б так само і прийшли б до тих же результатів. Іншими словами, поведінка суб'єкта більше вказує на характер ситуації, чим представляє самого індивідуума.
   Г. Келлі виділяє два типи ситуацій оцінки суб'єктом причин поведінки оточення. У ситуації багатократного спостереження події, спостерігач піддає інформацію перевірці по трьом критеріям для того, щоб бути суб'єктивно упевненим в правильності визначення причини: розуміння причинності зв'язується з об'єктом (явищем), якщо один і той же ефект має місце тільки у присутності даного стимулу; критерію подібності (згоди); об'єкт оцінюється однаково багатьма особами [2]. Так дисонанс виникає у наслідок внутрішнього конфлікту, що обумовлює виникнення негативних емоційних станів, що в свою чергу дезадаптують індивіда.
   Близької позиції дотримується В. Джеме, він пише “наше самовідчуття залежить виключно від того, ким ми націлилися статі, що націлені зробити” [див.: 7 с 351]. Ж. Нюттен твердить, що поведінка суб'єкта визначається планом і прагненням реалізувати цей план, досягти мети. Ця схема, відзначає дослідник відповідає реальності і враховує складну поведінку особи, в той час як біхівіоральна модель окреслює це як елементарну психічну реакцію. Ж. Нюттен пише, що поведінка -це пошук відсутніх або ще не існуючих ситуацій і предметів, а не просто реагування на них. На цьому і грунтуються погляди психологів, що розглядають мотивацію як самостійний специфічний механізм організації поведінки людини і тварин. В. Джемс в кінці минулого століття виділив декілька типів ухвалення рішення (формування наміру, прагнення до дії) як свідомого навмисного мотиваційного акту. Об'єкти думки, що затримують остаточну дію або що сприяють йому, він називає підставами, або мотивами, даного рішення [7].Цілій ряд соціальних ролей або атрибутів не є для особи значущими життєвими орієнтирами і тому не особливо важливі для самооцінки. К. Шеріф та Л. Кентріл твердили, що установка, яка була сформована ще в дитинстві має властивість “самопідтримки”. Дослідники твердять, оскільки в дитинстві Я-концепція є якраз найменш структурованою, вона володіє в цей період найбільшою пластичністю. Монополія батьків на спілкування з дитиною, самосвідомість якої тільки починає прокидатися, приводити до того, що їх установки стають вирішальним чинником формування основ його Я-концепції [див.: 7]. Штребе В., Джоунас К наголошують, що суб'єкту важко змиритися з думкою або відчуттям, що він сам винен в своїх або чужих бідах, невдачах.. Так, якщо особа не вважає себе відповідальним за свої дії, то і дисонанс не виникне. Суб'єкт змінює свої установки коли поведінка не відповідає позитивному уявленню про самого себе. Вчинки як можуть “підірвати” самооцінку, наприклад, брехня, агресія, пітдаються виправданню. Переживаючи стан дисонансу, особа повинна прийняти такі відчуття як “Я -дурний”, “Я - негідник”, “Я - брехун” та ін. або переконати себе у тому, що його вчинок є конструктивним Так суб'єкт приводить установки у відповідність з самосвідомістю і таким чином виправдовується перед самим собою [7]. Таким чином дезадаптивна поведінка є наслідком установок які сформовані в дитячий період.
   Суб'єкт на несвідомому рівні здатен виокремлювати саме ту інформацію яка здатна підтримати його установку та неспричинити дисонанс.
   Значущість будь-якого з аспектів відношення суб'єкта до власної особи визначається оточенням і тому залежить від нього стверджує Берне Р. Дослідник наводить такий приклад: Я-концепція “молодшого брата, маленького і слабкого в порівнянні із старшими братами” реалістична тільки в сімейній ситуації, тому у школі або в спілкуванні з однолітками вона непридатна [2]. Цей ефект “контекстуальної обумовленості” самоустановок дозволяє пояснити парадокс особистісної розузгодженності або внутрішнього дисонансу” [2, с 45]. Дослідник пояснює співіснування конфліктних самоустановок тим, що внутрішній дисонанс виникає унаслідок синхронності суперечливих проявів Я-концепції, що і приводить до виникнення в свідомості індивіда конфлікту. Так індивід не може примиритися з неузгодженими образами Я і вимушений шукати спосіб усунути виникаючу суперечність, вдаючись, наприклад, до раціоналізації. Проте внутрішні суперечності Я-концепції можуть бути джерелом стресу, оскільки суб'єкту властива здатність реально оцінювати ситуацію [2]. Такий внутрішній конфлікт призводить до дисонансу, що виявляється у розузгодженості вчинків особи, втраті тотожності із собою.Лінгарт Й. визначає стани коли особа може відчувати дисонанс. Дослідник пише: “дисонанс відчувається, якщо хтось - раніше високо нами оцінюваний — здійснює негідний вчинок, що суперечить нашим колишнім оцінкам. Суб'єкт відчуває дисонанс, якщо окремі особи або група осіб при безпосередньому контакті з ними виявляються іншими, ніж образ створений в їх свідомості. Особа відчуває дисонанс коли діє в супереч власним поглядам” [6, с 67]. Негативні стани, викликані когнітивним дисонансом, будуть тим інтенсивніше, чим більше суб'єкт придає значення поглядам, які є дисонантними, а також чим більше число зрілих та стійких установок залучено у дисонанс. Дослідник виокремлює критерії, що впливають на виникнення дисонансу: чим більша відмінність між установками особи і переконаннями оточення; чим менше осіб погоджуються з установками суб'єкта; чим більше прагнення до ідеального образу та неможливість досягнення цього ідеалу; чим менше суб'єкт переконаний у власній компетентності; чим менше доводів може привести суб'єкт на підтримку своїх установок [6]. Так ліквідація когнітивного дисонансу відбувається шляхом зміни суб'єктом установок, уникнення контактів з супротивниками установок або шляхом переконання супротивників в правильності поглядів. Дослідник стверджує, дисонанс відбувається в тому випадку, якщо один з елементів установки відхилився в своїй стійкості від інших.
   Порушення цієї рівноваги, викликає поведінка, що має на меті відновити цю рівновагу. Дисонанс між деякими елементами, що входять до складу установки, викликає виникнення негативних емоційних станів.
   Він приводить до необхідності дії, що спрямовано на ліквідацію дисонансу і відновлення психічної рівноваги. В результаті дисонансу отримуються погляди, протилежні передуванням, або відбувається ослаблення системи установок, що була раніше [6]. Таким чинок когнітивний дисонанс пов'язаний з дезадаптивними факторами. Набуття внутрішнього балансу залежить від адаптивних можливостей особи, що знаходить вираження у відкритості для нового досвіду.
   Таким чином неможливість психікою підтримувати баланс, призводить до дисонансу який знаходить вияв у неузгодженості, дисгармонії компонентів структури. Дезадаптивна поведінка, пов'язана з когнітивними процесами які обумовлюють сприйняття суб'єктом оточуючого світу.
   Неузгодженість таких взаємозв'язків може призвести до дезадаптованості особи, що знаходить вияв у відчутті внутрішнього дискомфорту, неможливості адаптуватися до актуальної ситуації тощо. Встановлюється, що особа зацікавлена у пошуку інформації, яка б схвалила дії та усунула внутрішній дисонанс. Така поведінка суб'єкта може привести до негативних наслідків, а саме страху перед дисонансом, та обумовити тенденцію до уникнення невдач. Дезадаптивна поведінка є наслідком установок які сформовані в дитячий період.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аристова И. Л. Общая психология. Мотивация, эмоции, воля -Владивосток, 2003.- 231с.
2. Берне Р., Развитие Я-концепции и воспитание. - М., 1986. -240 с.
3. Блейхер В.М., Крук И.В. Толковый словарь психиатрических терминов. - Ростов-на-Дону, 1996. - 477 с.
4. Большой психологический словарь. - М.: Прайм-Еврознак, 2003 - 672 с.
5. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. - Питер, 2000 -300 с.
6. Лингарт Й. Проблематика психологической теории учения // Процесс и структура человеческого учения. - М: Прогресс, 1970.
7. Майерс Д. Социальная психология. - СПб.: Питер, 1997. - 214 с.
8. Ребер А. Большой толковый психологический словарь. - М., 2000. - 560 с.
9. Семечкин Н. И. Социальная психология. - Питер, 2004 - 384 с.
10. Фестингер Л. Теория когнитивного диссонанса. - СПб.: Ювента, 1999. - 320 с.
11. Штребе В., Джоунас К. Принципы формирования установок и способы их изменения // Перспективы социальной психологии. - М., 2001. - 298 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com