www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психосоціальний ступінь духовного розвитку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психосоціальний ступінь духовного розвитку

О.П.Колісник

ПСИХОСОЦІАЛЬНИЙ СТУПІНЬ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ

   Постановка проблеми. Існує суттєва відмінність між структурними сторонами соціальної системи, якими є традиції, цінності, норми, типи груп, соціальні ролі, та функціональними сторонами, якими є самозбереження, інтеграція, адаптація, досягнення мети. Функціональні сторони структури можуть бути сприятливими та несприятливими для збереження структури, а також явними та неявними. Сприятливі функції структури спрямовані як на збереження її гомеостазису, так і на її подальший гетеростатичний розвиток. Гармонійне поєднання правил зв'язку, підпорядкування та автономії складників структури психіки призводить до її ефективного розвитку та функціонування; особливо важливою є гармонія її чуттєвого та раціонального початків.
   Людина, на відміну від тварини, може взаємодіяти зі світом через знакові системи, котрі закладені у культурі значимих для неї спільнот і котрі вона привласнила в ході своєї соціалізації. До найважливіших складників культури належать мова, етика, релігія, мистецтво, наука, право, економіка, політика, техніка, освіта, медицина, оборона та безпека. Під духовною культурою розуміють корпус засад: цінностей, значень, символів, вірувань, традицій, звичаїв, знаків, способів породження діяльностей, норм, ідеалів, котрі приймаються більшістю членів певної спільноти; виконують роль її культурного коду, який комунікативно передається через покоління вході соціалізації окремих індивідів на членів спільноти; виявляють себе як первинно закладені символічні ресурси, котрі спільнота може реалізувати.
   Розгляд проблеми. Культура спільноти через соціальну комунікацію між людьми презентує новому індивіду систему регламентів, спрямованих на його психіку, які визначають сферу його особистісного саморозкриття. Саме соціальне середовище є вирішальним чинником персоналізаційого розвитку людського індивіда. Інтеракції як прояв міжлюдської взаємодії мають вирішальний вплив на хід соціалізації індивіда.
   Культура великих уявних спільнот типу раси, статі, конфесії, нації дуже впливає на субкультуру малих групи та поведінку окремих їх членів. Взірець культурної поведінки середнього члена спільноти, в якому поєднані її типові риси, передається через покоління завдяки впливу на нього малих груп. Імітація та моделювання зразків поведінки слугує важливим механізмом передачі і закріплення культури, яке відбувається через наслідування членом малої групи іншого її члена, через копіювання сучасних зразків (мода і звичай), через звичку як повторення індивідом самого себе.
   Соціальне пристосування індивіда відбувається шляхом узгодження його оцінок і домагань як зі своїми можливостями, так і з реаліями соціального середовища. Пасивне збереження гомеостазису із обставинами часто відбувається ціною поступок з боку індивіда. Некритичне привласнення індивідом культурно-соціальних стандартів та вимог призводить його до соціального конформізму, котрий проявляється у таких його рисах, як безликість, стереотипність, консерватизм, маніпулятивність.
   Люди однакової культури та уявної групи характеризуються й однаковим стереотипом поведінки. Соціальний характер, властивий більшості членів певної культурної спільноти, кристалізує соціальну енергію індивіда для використання її як продуктивної сили в соціальному житті. Нині у країнах західної екстравертованої споживацької культури переважають індивіди із зовнішньоорієнтованим соціальним характером, а для духовного саморозвитку особистості потрібний самостійний, активний та творчий, соціальний характер. Від соціального характеру відрізняється індивідуальний характер, в якому фіксується те, що відрізняє індивідів один від одного.
   Така мала група, як сім'я, була і завжди буде основним інститутом соціалізації індивіда; вона закладає дитині в ході її соціалізації основні культурно-смислові настанови. Надзвичайно велике значення для успішної соціалізації має продуктивне дитинство в повноцінній сім'ї. Рольова соціалізація підлягає оцінці спочатку авторитетних особистостей, а пізніше, в період дорослішання, самооцінюється самою особистістю. Особливо неоднозначний вплив зворотнозв'язкового оцінювання є в сім'ях, малих групах та культурах, в котрих культивується мотивація досягнення успіху у вигляді володіння зовнішнім результатом. У випадку отримання дитиною хронічного глобального негативного зворотного зв'язку з приводу неуспішності від авторитетних особистостей і груп можливе приєднання у ранньому дитинстві до переживання “Я-тотожності” переживання не власної гідності, а меншої вартості. Особистість західної культури шукає самореалізації своєї особистості в соціальних стосунках, де вона, в першу чергу, прагне отримати статус у взаєминах, побудованих на переживаннях. Саме із неблагополучних сімей походить більшість особистостей з девіаціями, деліквентностями та членів неформальних груп, які орієнтовані на контркультуру без мотивації досягнення соціального успіху.
   Індивід прагне до внутрішнього єднання своїх статусів у різних групах через віднесення себе до певної соціальної групи. Крім контактних груп, на передачу взірців поведінки впливають референтні групи, котрі слугують для окремого індивіда еталонами поведінки. Найчастіше повідомляє про зразки поведінки група, до якої індивід нині належить, належав колись чи хоче до неї увійти у майбутньому. Звабливою ознакою для вибору індивідом еталонної групи може бути спосіб життя, авторитет, прибуток і та ін. Від порівняльної групи індивід бере стандарт для оцінки себе та інших людей, а від нормативної групи привласнює норми регуляції своєї поведінки. Еталонною для індивіда може бути будь-яка, реальна чи уявна, група, з якою він співвідносить свої дії та вчинки, а також своє майбутнє.
   Ототожнення індивідом себе з ідеалами є більш високим механізмом соціалізації, ніж імітація та моделювання. Всі вищезгадані механізми соціалізації стають ефективними тоді, коли спираються на внутрішню смислову підтримку у вигляді поваги та любові до еталонних особистостей і груп. Для входження еталона в структуру звичної поведінки індивіда і для збереження його там внутрішня підтримка позитивним переживанням під час привласнення цього зразка важливіша від зовнішнього підкріплення результатом.
   Про наявність соціального зв'язку у групі можна судити за взаємозалежністю між членами групи, яка виникає на основі привласнення групових цінностей і норм та трансформації їх у загальногрупові смисли; за переживанням індивідом своєї соціальної тотожності із групою; за прагненням члена групи реалізовувати групові смисли у своїх життєвих актах.
   У життєвому акті виявляється смислова значимість реального об'єкта сприймання для конкретно-діючого людського індивіда. Між індивідом та об'єктом встановлюються особливі смислові стосунки, які визначаються самобутнім та неповторним минулим досвідом індивіда. Об'єкти неоднакові для індивіда тому, що мають для нього різний смисл. Саме у переживанні об'єктивно наявного смислу виявляє себе своєрідність взаємодії конкретного суб'єкта з обставинами його життя. Існування різних смислів дає індивіду можливість брати участь у різноманітних соціальних взаємодіях зі світом. Смислове поле взаємодії суб'єкта із реальністю має соціальну природу. Найважливішими для смислової соціалізації індивіда та становлення його особистістю є міжособистісні стосунки, засновані на почуттях.
   Соціалізація являє собою ту частину перетворення індивіда у особистість, в ході якої постають найбільш загальні стійкі смисли, котрі здатні ієрархізувати під себе усю систему смислів, що проявляється у породженні діяльностей, котрі спираються на рольову структуру суспільства. Індивід регулює свої взаємостосунки з іншими індивідами через смисл як узагальнену здатність до породження дії чи вчинку, котра представлена у буттєвому потоці психіки стресово-емоційними напруженнями та екзистенційними переживаннями, а у свідомості з рефлексивного потоку психіки - образними символами і конвенційними знаками.
   Суб'єктивна сторона соціальної дії окремого індивіда є важливою рисою життя суспільства, яка визначає специфіку соціальних явищ. Індивід суб'єктивно творить, описує та тлумачить об'єктивні обставини. Саме суб'єктивне потрактування індивідом реального світу творить як соціальний світ, так і особистість індивіда.
   Мова відрізняє спілкування людей від взаємодії інших живих істот. Символічна природа мови, її здатність породжувати однакові відгуки на мовні побудови учасників взаємодії, здатність партнерів через посередність обміну знаками і символами ставити себе на місце один одного творить винятковість соціального світу. Мова індивіда, яка оперує поняттями, котрі означені словами, є головним посередником його соціальної взаємодії. Символи і знаки виділяють людину із фізичного світу, дистанціюють її від реальних предметів, дозволяють оперувати поняттями про предмети без фізичного контакту із ними. Ідеальні операції зі значеннями понять передують всякій практичній дії. Володіння мовою відкриває для індивіда можливість абстрагувати, обмірковувати, вибирати.
   Множина процесів соціальної взаємодії установлює як структуру суспільства, так і структуру особистості окремого соціального індивіда. Значення як послаблена та зменшена абстрагуванням соціальна взаємодія, яка перенесена в людську психіку і продовжує своє існування в ідеальному досвіді окремих індивідів, опосередковує будь-яку (фізичну чи вербальну) дію індивіда, котра сприймається іншими людьми. Соціальна взаємодія між окремими індивідами опосередковується значеннями понять, які є ніби існуючими у свідомості спрощеннями попередніх їхніх взаємодій.
   Люди діють не під впливом зовнішніх сил і не під впливом внутрішніх прагнень; їхні дії спрямовуються ходом трактування зовнішніх та внутрішніх чинників на основі значень понять, якими покриваються як зовнішні об'єкти, так і внутрішні прагнення; саме в ході інтерпретації обставин поняттями їм приписується значимість, оцінюється необхідність життєвого акту, приймається рішення про його породження.
   Суспільство цілеспрямовано (неформально і формально) впливає на окремого індивіда з метою дотримання ним норм соціального порядку. Соціальний контроль може реалізуватися у вигляді примусових санкцій, суспільної думки, спеціальних інститутів соціалізації; він може бути формальним у групах, котрі сформовані за принципом соціального обов'язку, та неформальним у малих групах, котрі виникли на основі спільних переживань. Формальний контроль здійснює влада, а неформальний реалізується самими учасниками малої групи. У владно-підвладні стосунки індивід потрапляє тоді, коли йому інша сторона нав'язує свою волю та намагається керувати його діями, або ж йому самому доводиться це робити стосовно неї. Міжособистісний статус дає особистості ніким не дану владу, яка засновується на загальному визнанні впливу цієї особистості і на впевненості цієї особистості у правомірності свого впливу. Авторитетна особистість може здійснювати прямий контроль над поведінкою людей та узгоджувати їхні діяльності.
   Кожен індивід як особистість займає певне місце у внутрігруповій взаємодії. Статус індивіда у групі включає у себе ансамбль його прав та обов'язків у ній. Членство у групах реалізується через соціальні ролі, котрі індивід береться виконувати. Соціальні ролі задаються системою соціальних стосунків у спільноті. Роллю є такий тип соціальної взаємодії, коли індивід довго і регулярно здійснює певний стереотип поведінки. В поняття “соціальна роль” входять соціальні еспектації як взірці бажаних діяльностей і вчинків, як уявлення індивідом рольових чекань до нього, як внесок виконаної ролі у міжлюдську чи, скоріше, соціальну взаємодію. Соціальна роль індивіда є активною стороною його соціального статусу; вона є механізмом розвитку структури особистості.
   Роль - це нормативний складник соціальної будови, через який реалізуються у життєвих актах окремого індивіда загальногрупові цінності. Ролями можна вважати соціальні ідентичності, котрі визначаються народженням, статтю, віком, ототожненням з уявною групою, а також ролі, котрі вільно вибираються і досягаються власними зусиллями. В інтеракціонізмі (теорії ролей) виділяють конвенційні ролі, котрі індиферентні до особистості їх виконавця тому, що будуються на стандартизованих правах і обов'язках, та міжособистісні ролі, котрі цілком залежать від переживань, нахилів та особливостей учасника взаємодії. Прийняття ролі індивідом передбачає його спілкування у групі, ототожнення ним себе із іншим учасником групи та проекцію ним на себе власних нахилів поведінки. Соціалізація індивіда відбувається через становлення його соціальних ролей.
   Соціальні ролі можна розглядати у трьох площинах: порядок рольових еспектацій як загаданий спільнотою зразок виконання ролі, котрий впливає на засвоєння індивідом соціальних ролей та має велику вагу для творення особистості; здійснення ролі і її внесок у міжлюдську взаємодію; внутрішній уявний задум, котрий впливає на рольову поведінку, хоч не завжди у ній реалізується. Взаємозалежність згаданих трьох сторін соціальної ролі становить собою психосоціальний процес розвитку особистості, в якому рольовим чеканням належить провідна функція, оскільки вони визначають поведінку індивіда.
   У будь-яку мить свого життя індивід є виконавцем якоїсь соціальної ролі, виразником певного соціального правила чи призначення. Здійснення ролей індивідом має незмірну важливість для розвою його особистості.
   На біологічному рівні смислотворить інстинкт самозбереження через елементарну емоцію. Забезпеченість фізіологічним гомеостазисом активує гомеостазис соціальний, який первинно проявляє себе у близьких міжлюдських стосунках потребою захищеності особистої гідності індивіда; її діяльним виявленням є позитивний емоційний зв'язок з оточенням. Потреба переживання почуття власної гідності є могутнім джерелом смислотворення; зворотним зв'язком про її задоволення слугують прямі та опосередковані повідомлення про статуси: в першу чергу про міжлюдський (що стосується онтопсихологічного ступеня розвитку буттєвого потоку психіки) і в другу чергу про соціальний (що стосується психосоціального ступеня розвитку рефлексивного потоку психіки).
   Розвиток індивіда уже як особистості, як бачимо, має дві сторони: соціально-емоційну здатність вступати у міжлюдські стосунки за почуттями і отримати там особистісний статус та соціально рольовий розвиток у сфері стосунків за обов'язками і здобуття там соціального статусу, тому розрізняють соціальний і особистісний (міжособистісний) статуси індивіда.
   Під особистим статусом розуміють місце людини у первинній групі, яке вона займає як унікальна особистість у сфері стосунків за переживаннями. Для укорінення індивіда у буття та для переживання ним повноти буття у світі важливим є його особистий статус у внутрігрупових стосунках за переживаннями; індивід бореться за збереження соціального статусу лише тоді, коли йому уже вдалося здобути чи врятувати свій міжособистісний статус або коли прагне компенсувати комплекс меншої вартості, причини якого найчастіше лежать саме у міжлюдських стосунках за почуттями. Суспільна мораль також вважає міжособистісний статус важливішим від статусу соціального.
   Міжособистісний статус (особистий) індивіда є виявом переживання почуття власної гідності як одним із початків особистості, через нього смислотворить спонтанне і здатне до саморозвитку переживання первинної “Я-ідентичності”; цей статус, починаючи з психоонтологічного ступеня розвитку, в колі значущих для індивіда особистостей, виявляє себе через стосунки, засновані на почуттях; він є результатом емоційних зв'язків цього індивіда, виявом значущості індивіда як конкретної і неповторної особистості для близьких йому людей. Ідеаторне почуття як емоція, в яку імпліцитно закладена певна цінність чи ідея, смислотворить в буттєвому, рефлексивному і духовному потоках психіки. Соціальні чекання та обов'язки як зовнішня, стосовно індивіда як даної в переживаннях “Я-тотожності”, необхідність породження діяльностей можуть стати смислами тоді, коли їх індивід як особистість приймає в своє соціальне “Я”, в свою соціальну ідентичність, ототожнює себе з ними; тоді вони переживаються як ідеаторні почуття і мають за собою смислову силу, можуть у ході соціалізації та цілеспрямованого виховання вибудуватися в певну, характерну для цієї особистості, ієрархію.
   Стаючи суб'єктом суспільних стосунків, особистість психосоціального ступеня духовного розвитку ототожнює себе зі своїм місцем у суспільстві, тому має домагання на успіх своєї соціальної кар'єри, від якої залежить її самоповага, або ж переживає свою неповноцінність.
   Підтвердження міжособистісного статусу через зворотний емоційнний зв'язок від значимих членів спільноти безпосередньо впливає на міру переживання індивідом почуття власної гідності, яке є надзвичайно важливим джерелом особистісного смислотворення. Первинний зворотний зв'зок (прихильність, симпатія, любов чи неприязнь, антипатія, ворожість) у міру становлення особистості як ієрархії смислів ускладнюється і удосконалюється; він у вигляді ідеаторних почуттів входить в основу особистісної ієрархії смислів як її стержня та є найнеобхіднішим зворотним повідомленням особистості для породження внутрішніх діяльностей зі збереження чи перетворення ієрархії смислів і для породження зовнішніх діяльностей заради збереження і зростання почуття власної гідності.
   Міжлюдські стосунки, які засновані на почуттях, є первинними відносно соціальних стосунків, які ґрунтуються на правах і обов'язках. У міжлюдських стосунках емоційна співзвучність однієї людини внутрішньому стану іншої людини дозволяє першій діяти відносно другої неегоцентрично, безкорисливо і, головне, спонтанно, що забезпечує їм обом сумісність, полегшує спрацьованість, відкриває можливості до саморозвитку. Коли переживання одного індивіда обумовлюють психічний стан іншого індивіда, тоді можна вважати, що емоційний зв'язок між цими людьми виявляє себе у безпосередньому та інтуїтивному осягненні-розумінні ієрархії смислів один одного. Чистосердечність, сумісність в цілях і планах при збереженні самобутності кожного із близьких людей стає можливою, починаючи з певного, часто уже юнацького віку, коли уже з'являється якась постійність “Я-концепції”. Прагнення осягнути іншого індивіда як особистість одночасно полегшує усвідомлення власної собітотожності і розвиває можливість більш ефективного спілкування. Знаходження у фокусі уваги та приязні один одного свідчить про взаємний смисловий зв'язок між цими індивідами, про те, що кожен із них забезпечує захищеність і переживання почуття власної гідності іншого. Разом з тим мимовільна увага до індивіда, дружба з ним, повага до нього від членів спільноти, визнання його авторитету, неформальне ставлення до нього як до ватажка засвідчує про його високий міжособистісний статус у групі, що нарощує міру переживання почуття власної гідності, розблоковує спонтанне самовираження його як неповторної особистості.
   Потреба позитивного зворотного емоційного зв'язку і захищеності “Я-концепції”, яка забезпечується цим зв'язком, між людьми реалізується через співзвучність емоційних переживань цих людей. Смисловий зв'язок саме між людьми є онтогенетично первиннішим за їхній смисловий зв'язок з предметами і явищами об'єктивної дійсності, який є філогенетично початковим. Позитивний зворотний емоційний зв'язок між людьми розв'язує для індивіда не лише потребу захищеності “Я-концепції”; він є початком задоволення потреби приєднання і вкорінення у більш ширшу, ніж коло близьких людей, соціальну спільноту, а також потреби поваги і самоповаги; з нього стартує задоволення потреби самоактуалізації особистісного потенціалу.
   Через спілкування, спочатку емоційне, здійснюються міжлюдські і з'являються соціальні стосунки індивіда; через спілкування з'являються і розвиваються психічні діяльності і новоутворення; через спілкування культурні цінності присвоюються індивідом для того, щоб потім трансформуватися у смисли; через спілкування розкривається його внутрішній світ для іншої людини, а суб'єктивний світ цієї іншої людини - для нього; у спілкуванні внутрішній суб'єктивний світ індивіда, його ієрархія смислів і “Я-концепція”, яка включає у себе уявлення про міжособистісний і соціальний статус та драбинку культурних цінностей, усвідомлюється для індивіда і регулятивно виявляє себе для інших людей. За допомогою спілкування індивід отримує зворотний зв'язок про своє місце в суспільстві; не лише про свій міжособистісний статус, а й про свій соціальний статус. Міжособистісний статус засвідчує місце певного індивіда в тісному колі смислово-близьких людей, його спонтанні турботи про них і його ніким не даний безпосередній вплив на них.
   Соціальний статус є системою прав і обов'язків соціального індивіда в більш широкій формальній чи уявній спільноті. Поняття “соціальний статус” покриває собою реальність місця (прав та обов'язків) людини у суспільстві за ознаками походження, статі, віку, сімейного стану, достатку, професії, посади. Всередині соціального статусу виділяють успадкований (раса, конфесія, нація, соціальний стан) і здобутий (освіта, професія, кваліфікація, посада, прибуткова страта). Соціальний індивід може брати участь у діяльності кількох формальних груп і мати у них різні соціальні статуси, котрі можуть вступати у суперечність один із одним; такий стан кваліфікують як маргінальний статус. Соціальна роль індивіда є рухливим проявом його соціального статусу.
   Коли соціальний індивід ототожнює себе з соціальним статусом своїх ролей для здобуття переживання себе як сильної особистості, здатної впливати на інших людей, то за прагненням до статусу часто ховається невідрефлексований комплекс меншовартості. Така особистість потребує спільнотного визнання її статусу, можливостей впливу на інших членів спільноти; вона часто честолюбива та марнославна.
   Обидва статуси задаються об'єктивною системою стосунків у малій групі і в уявній спільноті; вони суб'єктно переживаються почуттям власної гідності, а їх когнітивне віддзеркалення у свідомості індивіда відбувається у його “Я-концепції” і у вмонтованій в неї самооцінці; це відбиття є не завжди адекватним. Статуси мають свою динаміку в міжособистісних і соціальних ролях. Кожна роль (міжособиста як гештальт турбот і впливів, соціальна як система прав і обов'язків у певній сфері стосунків між людьми) передбачає породження певних дій і вчинків.
   Для збереження, підтримання і зростання переживання почуття власної гідності, яке є дуже важливим джерелом смислотворення, індивіду конче необхідним є позитивний зворотний зв'язок про стабільність і ріст міжособистісного (в першу чергу) і соціального (в другу чергу) статусу. Міжособистісний і соціальний статуси вказують на місце особистості у стосунках з іншими людьми і спільнотами; до цього місця люди і групи пред'являють певні чекання, на які вона має дати відповідь породженням певних діяльностей чи вчинків; успіх цього породження переживається як процес становлення особистості через нарощення переживання почуття власної гідності, яке не завжди адекватно усвідомлюється в когнітивній самооцінці.
   Сенс переживання власної гідності є найбільш загальним провідним смислом в ієрархії смислів психічно здорової та повноцінно функціонуючої особистості; соціально-психологічно реалізується він переживанням міжособистісного статусу в сфері почуттєвих стосунків (гідність) та переживанням соціального статусу в сфері прав та обов'язків (честь).
   Смисловим полем особистості психосоціального ступеня розвитку розвитку є її соціальні ролі і статус цих ролей у спільноті; саме той статус стає смисловим полем особистості психосоціального ступеня духовного серед людей, якого ця особистість досягла, реалізуючи на життєвому шляху свою ієрархію смислів. Особистість психосоціального ступеня духовного розвитку зводиться до місця у спільноті, набору її ролей як спільнотних функцій і соціальних регламентів, засвоєних у ході соціалізації.
   Висновки. Егоцентрична побудова ієрархії смислів найбільш характерна для психосоціального ступеня духовного розвитку, коли найзагальнішим і найвищим сенсом в ієрархії смислів є соціальний статус.
   Поняття “особистість” можна розглядати як місце, роль і статус у групі (А. Адлер, К. Левін, Д. Мід, Я. Морено, Г. Салліван, Е. Фромм, К. Хорні). Марксизм визначає особистість як ансамбль соціальних стосунків. Для носіїв буденної свідомості особистість є споживчою вартістю. Соціальні стосунки, котрі засновуються на обов'язку, є смисловим полем особистості психосоціального ступеня розвитку. Особистість психосоціального ступеня розвитку прагне до володіння кінцевими результатами своїх життєвих актів. Такі цінності, як досягнення і володіння багатством, владою та славою, здійснення кар'єри, здобуття поваги еталонних особистостей часто стають провідним сенсом в ієрархії смислів особистості психосоціального ступеня розвитку, особливо такої, яка з дитинства має переживання комплексу меншої вартості, оскільки зовнішня самореалізація демонструє іншим людям соціальну вагомість конкретної особистості, але зовнішніми успіхами позбутися здобутого у дитинстві комплексу меншої вартості важко, тут потрібна глибока внутрішня конверсія ієрархії смислів. Одним із проявів смислового поля особистості психосоціального ступеня розвитку може бути прагнення до удосконалення світу чи його частинки, якою є суспільство. Соціальне пристосування та успіх можуть досягатися і такими якостями особистості, як агресія, лукавство, крутійство в цілеспрямованих соціальних справах, котрі супроводжуються переживаннями жадібності, злобності, страху, гніву, ревності, що засвідчує перебування егоцентричних сенсів як провідних у ієрархії смислів. Будь-яке прагнення до володіння не лише матеріальними благами, а й владою чи коханою людиною є проявом такого егоцентричного провідного сенсу в ієрархії смислів, котрий проявляється у прагненні підпорядкувати світ, маніпулювати ним, використовувати його як засіб для досягнення своїх корисних цілей. Споживацький смисловий стосунок до будь-чого виключає любов до цього об'єкта, але як провідний сенс в ієрархії смислів може визначати напрямок життєдіяльності, породжувати цілепокладення, реалізовуватися у егоцентричних життєвих актах. Реалізація егоцентричної ієрархії смислів у вигляді зовнішньої експансії забирає багато внутрішньої сили, тому її не вистачає на духовну роботу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шибутани Т. Социальная психология. - М.: Прогресе, 19669. -536 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com