www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Чинники віктимізації сучасного старшокласника
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Чинники віктимізації сучасного старшокласника

Е.В. Кіричевська

ЧИННИКИ ВІКТИМІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СТАРШОКЛАСНИКА

   Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Підлітковий вік є періодом, в якому формується стиль долаючої поведінки, який визначає особливості реагування особистості на несприятливі життєві ситуації. Діапазон стратегій, яким віддається перевага у подоланні стресових ситуацій, є показником психологічного здоров'я особистості, а також успішності її подальшого життєвого шляху. У цьому віці проблемні ситуації пов'язані з фрустрацією шести основних потреб: фізіологічної, що запускає фізичну і сексуальну активність підлітків; потреби в безпеці, що реалізовується через приналежність до групи; потреби в незалежності від сім'ї; потреби в прихильності; потреби в успіху; потреби в розвитку власного Я. Ситуації незадоволеності основних життєвих потреб особистості “запускають” долаючу поведінку. У підлітковому і юнацькому віці найтиповішим є прагнення до емоційного розв'язання життєвих труднощів. В цьому віці підлітки також все частіше починають використовувати когнітивні форми психологічного подолання [9].
   Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання проблеми. Зарубіжні і вітчизняні психологи [ 7; 8; 10;]. звертають увагу на те, що підростаюча особистість повинна бути забезпечена певними психологічними засобами для подолання вікових криз. У роботі з підлітками з подолання несприятливих ситуацій багато практичних психологів [9; 10] основну увагу звертають на розвиток соціальних умінь. На недостатність соціальних умінь і помилок соціального научіння, як на причини неефективної поведінки в тій або іншій ситуації, вказують науковці когнітивного напрямку в психології. Цей напрям пов'язаний з допомогою в соціалізації підлітка і подоланням труднощів за рахунок соціальних навичок, передусім комунікативних.
   Цікавими виявилися результати емпіричного дослідження, яке провели І.А. Сирота і В.М. Ялтонський. Вони розглядають ряд особливостей подолання емоційного стресу підлітками, виходячи з наступних положень:
   1. Механізми подолання емоційного стресу у підлітків визначають розвиток і формування різних варіантів поведінки, які призводять до адаптації або дезадаптації індивіда. Ці поведінкові моделі можуть змінювати одна одну, зазнаючи певного прогресивного розвитку, і можуть носити ригідний, фіксований характер із послідовним ускладненням, який приводить до виникнення порушень.
   2. Реалізація механізмів подолання стресу відбувається на різних взаємозалежних рівнях: емоційному, когнітивному, соматичному, поведінковому. Найчіткіше рівнем реалізації механізмів подолання стресу у підлітків є поведінковий.
   У підлітковому віці механізми подолання стресу носять динамічний характер, забезпечують розвиток індивіда, сприяють або перешкоджають включенню біологічних і соціальних чинників ризику розвитку поведінкових, психосоматичних і психічних порушень. Для розуміння причин розвитку порушень поведінки у підлітків серед всього різноманіття різних способів подолання стресу необхідно звернутися    до класифікації копінг-стратегій за критерієм конструктивності/ неконструктивності.
   Існує думка, що при використанні неконструктивних стратегій відбувається лише короткочасне самозаспокоєння і частковий вихід енергії, що створює ілюзію відносного благополуччя. Ситуація, що спричинила стрес, штучно відсувається на другий план, нагадуючи про себе незрозумілою тривогою і відчуттям дискомфорту. Конкретно це виявляється у вигляді невпевненості в собі і своїх рішеннях, очікуванні неприємностей, недовірливості, і т.п., що є руйнівним для особистості. Конструктивний підхід до розв'язання проблеми означає кардинальне полегшення складної ситуації, яке спрямоване на подолання травмуючих обставин, актуальних зараз, а також активне її перетворення і зміна суб'єкта діяльності в ній. Багатьма дослідниками подолання розглядається як “успішне” і “неуспішне”.
   “Успішне” подолання описується як таке, що підвищує адаптивні можливості суб'єкта; як реалістична, гнучка, переважно усвідомлювана, довільна і активна поведінка. Таким чином, конструктивні стратегії ґрунтуються на попередньому досвіді ефективного розв'язання несприятливих життєвих ситуацій. Вони сприяють особистісному зростанню і підвищенню успішності подальшого процесу подолання проблем. “Конструктивний, - це “такий, який можна покласти в основу будь-чого, плідний” (СІ. Ожегов). Конструктивні стратегії по своїй суті багато в чому особистісні. Вчені також відзначають, що неконструктивні, самовражаючі стратегії мають властивість породжувати все нові несприятливі життєві ситуації. Згодом зазначені ситуації починають детермінувати оточення особистості і сприйняття нею подій. Серед чинників формування неконструктивних стратегій виділяються глобальні соціальні і соціокультурні, індивідуальні психологічні особливості і аномалії особистості, соціально-психологічні і соціально-педагогічні чинники.
   В контексті психічного розвитку старшокласника, окрім соціальної ситуації, істотне значення мають особливості історичного часу, в якому проходить його життя. Так, дослідження останніх років показали [5; 9], що домінуюча кількість відхилень соціальної поведінки викликана не однією причиною, а складною взаємодією багатьох чинників. Соціально-економічні, екологічні та етико-психологічні негаразди сьогодення істотно впливають на становлення особистості сучасного підлітка і певним чином обумовлюють проблематичність і складність його психічного розвитку.
   Аналіз психолого-педагогічної літератури виявив достатню кількість матеріалів, які розкривають проблему конфліктів у стосунках між однокласниками та іншими школярами і подають зовнішні характеристики типів конфліктних ситуацій, деструктивних стилів спілкування, негативних явищ міжособистісної взаємодії [1; 3]. Досліджені основні причини зазначених конфліктів та їх динаміка, мотиви вчинення учнями різних форм насилля [7; 10].
   Виклад основного матеріалу дослідження. Можливим поясненням того, чому деякі школярі схильні до знущань над іншими учнями і своїми однолітками, є те, що вони можуть бути фізично сильнішими, ніж їх жертви, і мати недорозвинуті соціальні механізми стримування прояву агресії по відношенню до оточуючих.
   Ряд дослідників [3; 7; 8] указує на велику роль шкільної ситуації у формуванні агресивності підлітків. Дані свідчать, що такі особливості освітнього середовища, як надмірна строгість і вимогливість учителів, а також різноманітні покарання за порушення шкільної дисципліни, до яких звертаються педагоги, можуть провокувати підлітків на прояви насилля.
   Дане дослідження розглядає шкільне насильство як такий вид насильства, при якому по відношенні до учнів застосовується сила з боку інших учнів. Шкільне насильство, як і насильство в інших сферах міжособистісних відносин, поділяється на фізичне і психологічне.
   Під фізичним насильством розуміють застосування фізичної сили по відношенню до учня, в результаті якого можливе нанесення фізичної травми. До фізичного насильства відносяться: биття, нанесення ударів, шльопання, запотиличники, псування і відняття речей і ін.
   Психологічне насильство можна визначити як дію, спрямовану на особу учня, направлену на погіршення емоційного самопочуття і благополуччя жертви. До основних видів психологічного насильства у школі можна віднести: насмішки, надання кличок, нескінченні зауваження і необ'єктивні оцінки, висміювання, приниження у присутності інших, відторгнення, ізоляцію, відмову від спілкування (з дитиною відмовляються грати, займатися, не хочуть з нею сидіти за однією партою, не запрошують на дні народження і т. д.).
   Звичайно, фізичне і психологічне насильство практично завжди нашаровуються одне на одне і в сукупності можуть бути означені як знущання.
   Знущання розцінюється, як один з різновидів агресії. Найчастіше під знущанням розуміють довготривале і регулярне фізичне або психологічне насильство над людиною. Оскільки знущання - це поведінка, яка травмує когось, воно завжди припускає спричинення шкоди тому, хто не здатний захиститися.
   Під проявами агресії у даному дослідженні розуміються такі дії індивіда (або схильність до таких дій), у результаті яких завдаються моральні або фізичні збитки іншій людині. Більшість сучасних психологічних словників агресивні дії визначає через цілеспрямовані дії. Однак у дійсності проблема полягає саме у тому, що агресивні дії не мають цілеспрямованого характеру, а виступають здебільшого як побічний ефект життєдіяльності суб'єкта, котрий може навіть не мати уявлення про те, що він діє агресивно.
   Деструктивність міжособистісних стосунків школярів проявляється у явищі, яке було нами умовно назване “безпідставне некорисливе насильство”. Дане дослідження розглядає “безпідставне некорисливе насильство” як сплановані або стихійні дії особи (або групи осіб), які не мають на меті корисливих цілей і спрямовані на заподіяння фізичної або психологічної травми іншому без мотиву і наявності прямих підстав.
   У процесі вивчення особливостей ролевої поведінки старшокласників у ситуаціях деструктивних комунікацій були виділені наступні ролі і позиції у конфлікті: агресор - особа, яка переслідує, залякує жертву; жертва - особа, яка піддається агресії; захисник -особа, яка знаходиться на стороні жертви і намагається захистити її від агресії; прихильник - особа, яка знаходиться на стороні агресора, але безпосередньо не бере участь у знущаннях; спостерігач - особа, яка дотримується в ситуації знущання нейтралітету і вдає, що нічого не відбувається; підбурювач або провокатор - особа, котра різними засобами (вербальними, фізичними, ін.) добивається виникнення конфліктів або зіткнень між різними членами колективу.
   Безпідставне некорисливе насильство являє собою груповий феномен, оскільки достатньо велика кількість дітей включена у цей процес і виконує різноманітні ролі: “помічники” хулігана, його намовники, спостерігачі, які зазвичай знаходяться поряд, але не вмішуються у процес “розборок”, тим самим пасивно стимулюючи дії хулігана. Здебільшого кожна дитина в різний час, за певних умов та обставин ситуації приймає на себе вищевказані ролі, тобто ображає (роль нападника), підпадає під образи (роль потерпілого), спостерігає за образами, спонукає до образ (роль намовника). Таким чином утворюється ланцюжкова замкнена система деформованих міжособистісних зв'язків, яка провокує виникнення схильності до протиправної поведінки, девальвації загальнолюдських цінностей. Агресивність стає банальною і звичною у житті сучасних дітей.
   Узагальнення попередніх експериментальних досліджень [2; 3; 4], свідчать про те, що дитяча жорстокість у різних формах її прояву досягає свого апогею саме в старших ланках загальноосвітньої школи. Це підтверджується результатами опитувань [5; 6], в яких зазначається, що учні початкових класів рідко скаржаться на те, що зазнають кривд із боку однолітків. У класах середньої ланки кількість повідомлень про образи збільшується. Як правило, значна кількість повідомлень такого характеру починає надходити від учнів 7-8 класів, тобто від дітей 13-14 років. Форми образ в середовищі учнів середніх класів набувають все більшої розмаїтості і відзначаються більшою жорстокістю. І саме в старших класах деструктивні міжособистісні стосунки проявляються найбільшою мірою і носять стабільний характер.
   До загально визначених тенденцій можна віднести наступні: принаймні 5% учнів піддаються знущанню в школах щотижня або частіше; хлопчики частіше стають жертвами знущань, ніж дівчатка. Як було виявлено, ці тенденції залишаються стабільними досить тривалий час. Це означає, що у нашій країні мільйони учнів регулярно зазнають насильства і агресії. Яскравим свідченням цього можуть слугувати результати опитування 18-21-річних і 22-42-річних досліджуваних. 78% респондентів пригадали і повідомили, що були жертвами знущань в період навчання у школі.
   У старших класах помітно зменшується кількість повідомлень учнями про образи і кривдження. Таке зниження вважається цілком закономірним, адже з віком жертви знущань стають більш адаптивними до проявів агресії однолітків, удосконалюючи власну тактику пристосування, запобігання або уникнення насильства.
   Інші вважають, що така тенденція пов'язана з тим, що в учнів старших класів відбувається зміна форм прояву знущань з відкритих фізичних і вербальних агресивних реакцій в молодшому шкільному віці на непрямі агресивні реакції у старшому віці. Це робить сам факт знущання більш прихованим і таким, що не піддається діагностуванню і відповідному оцінюванню.
   При вивченні вікової динаміки фізичної і вербальної віктимізації, соціального маніпулювання та нападок на власність дітей 7-14 років [7; 8] було встановлено, що переважною є вербальна віктимізація, незалежно від статі; хлопчики меншою мірою піддані віктимізації, ніж дівчатка, незалежно від її форми. Крім того, були знайдені і статеві відмінності: хлопчики частіше виступали в ролі “агресора”, а дівчатка в ролі “захисника” і “спостерігача”.
   Ситуації, які спричинюють віктимізацію, також відомі: ситуації, що включають пряму міжособистісну агресію (коли одні діти говорять іншим, що не бажають грати разом), ситуації, що містять пряму фізичну агресію (коли одна дитина б'є або штовхає іншу), ситуації, що включають непряму міжособистісну агресію (коли одні діти поширюють неприємні чутки про інших), ситуації, що включають пряму вербальну агресію (коли одна дитина кричить і обзиває іншу).
   Можливість для заподіяння старшокласниками кривди одноліткам з'являється під час перерв, коли нагляд педагогів за поведінкою і вчинками учнів мінімальний, а можливість знайти місце, що не потрапляє в межі зору вчителів, збільшується. Це туалети, спортивні майданчики, шкільні господарські приміщення, і т.п.
   Негативні міжособистісні стосунки розглядаються з позицій соціально-педагогічної віктимології. Вона досліджує особистість підлітка, який зазнає різних видів насилля. Соціально-педагогічна віктимологія вивчає розвиток людей з фізичними, психічними та особистісними дефектами і відхиленнями, а також тих, чий статус (соціально-економічний, правовий, соціально-психологічний) в умовах конкретного суспільства зумовлює або створює передумови нерівності, дефіциту можливостей для “життєвого старту” та (або) фізичного, емоціонального, психічного, культурного, соціального розвитку та самореалізації.
   Будь-яка дитина може стати жертвою насилля - на вулиці, в компанії однолітків і навіть у школі. Але звичай для цього вибирають того, хто слабкіший або якось відрізняється від інших. Найчастіше жертвами шкільного насильства стають наступні діти:
   • Діти, що мають фізичні недоліки - ті, що носять окуляри, мають знижений слух, порушення постави або координації рухів (наприклад, при ДЦП), тобто ті, які не можуть адекватно відповісти кривднику і захистити себе.
   • Діти, що мають особливості поведінки. Мішенню для фізичних і вербальних знущань часто стають нетовариські, сором'язливі і замкнуті діти або, навпаки, діти з імпульсною поведінкою. Жертви знущання звичайно характеризуються як сором'язливі, пасивні, покірні, інтравертовані. Часто гіперактивні діти бувають надмірно настирливими, при цьому наївнішими і безпосереднішими, ніж їх однолітки. Вони глибоко проникають в особистий простір інших дітей і дорослих: вмішуються в чужі розмови, ігри, нав'язують свою думку, нетерплячі в очікуванні своєї черги у грі і т.д. З цих причин вони часто викликають роздратування і гнів однолітків, стаючи жертвами агресії. Гіперактивні діти можуть бути як жертвами, так і агресорами, а нерідко і тими і іншими одночасно.
   • Діти з особливостями зовнішності. Все те, що виділяє дитину на вигляд із загальної маси, може стати об'єктом для насмішок: руде волосся, ластовиння, відстовбурчені вуха, криві ноги, особлива форма голови, вага тіла (повнота або худина) і т.д.
   • Діти з поганими соціальними навичками. Деякі діти не здатні захиститися від вербального і фізичного насильства внаслідок недостатнього досвіду спілкування і самовираження. В порівнянні з однолітками, у яких соціальні навички розвинені достатньо добре, діти з нерозвиненими соціальними навичками легше приймають роль жертви. Той, хто прийняв роль жертви, упокорюється з ситуацією як з неминучістю, часто навіть внутрішньо знаходить виправдання насильнику.
   • Діти, що відчувають страх перед школою. Найчастіше страх виникає у дітей, які йдуть у школу з негативними соціальними очікуваннями відносно неї. Іноді цей страх передається від батьків, які самі мали проблеми у шкільному віці. Пусковим механізмом виникнення страху можуть стати розповіді про злу вчительку або постійна загроза покарання за погані оцінки. Дитина, що проявляє невпевненість і страх перед школою, легше стає об'єктом для знущань однокласників.
   • Діти, у яких відсутній досвід життя в колективі (“домашні діти”). Діти, що не відвідували до школи дитячий колектив, можуть не мати необхідних навичок, що дозволяють справлятися з проблемами у спілкуванні. При цьому часто вони можуть перевершувати своєю ерудицією і навчальними навичками дітей, що ходили в дитячий сад.
   • Діти, що страждають від різних хвороб. Існує маса розладів, які викликають насмішки і знущання однолітків: епілепсія, тики і гіперкінези, заїкання, енурез, енкопрез (нетримання калу), порушення мови -дислалія, дисграфія, дислексія, дискалькулія і т.д.
   • Діти з низьким інтелектом і труднощами у навчанні. Низькі здібності детермінують і нижчу успішність дитини, яка, у свою чергу, сприяє формуванню низької самооцінки. Низька самооцінка в одному випадку може сприяти формуванню ролі жертви, а в іншому - призвести до насильницької поведінки як варіанту компенсації. Таким чином, дитина з низьким рівнем інтелекту і труднощами в навчанні може стати як жертвою шкільного насильства, так і насильником.
   Отже, учні, що відносяться до тієї чи іншої категорії жертв, як правило, підпадають під такий поширений вид кривдження, як навішування ярликів чи присвоєння образливих прізвиськ. Нажаль, цей вид образ нерідко ігнорується педагогами та оцінюється ними як несуттєвий та нешкідливий. Відомо, що дитина включає в свій Я -образ не тільки фізичні характеристики власної невідповідності, але і їх вербальне визначення. Під дією систематичних образ, насмішок, передражнювань, підкреслення фізичних чи будь-яких інших вад не лише розвиваються комплекси, утворюються бар'єри у спілкуванні, які перешкоджають встановленню сприятливих стосунків з однолітками, а й відбувається деформація Я - концепції та всіх її складових. Стійке невдоволення собою може викликати різні форми фрустрації та прояви аутоагресії, що шкідливо позначиться на духовному, фізичному, психофізіологічному здоров'ї дитини. “Не такий як всі”, як правило, приречений носити маску байдужості, “клоуна”, “хлопчика для биття”, а в гіршому варіанті ізгоя, ошкіреного звірка в людській подобі. Ці маски та виконання призначених їм ролей формують у скривджених ухильний тип поведінки, не дозволяючи їм бути самими собою, і, як наслідок, спричиняють порушення внутрішньої гармонії і знижують самоцінність дитини. Під дією цих факторів у скривджених дітей з'являється велика вірогідність формування стійкої неприязні до оточуючого світу, а також набувається віктимність як особистісна риса.
   Більшість досліджень, проаналізованих вище, присвячені вивченню поведінки “класичних” агресорів і жертв. Разом з тим існують такі групи школярів, які відрізняються змішаною поведінкою - провокуючі жертви, переслідувачі-жертви або агресивні жертви. Ці діти не тільки є об'єктом агресії інших, але і самі проявляють агресію. Головною особливістю їх поведінки є комбінація тривоги і агресивності, а також високої емоційності і неврівноваженості. Крім того, вони відрізняються від “класичних” жертв тим, що, наприклад, маючи ті ж психологічні і психосоматичні проблеми, переслідувачі-жертви демонструють високий рівень екстернальних поведінкових реакцій і гіперактивності. Саме тому вони можуть достатньо тривалий час бути залученими в ситуацію, пов'язану зі знущанням.
   У дослідженнях X. Салміваллі і Е. Ніємінен [3. Salmivalli, Е. Nieminen, 2002] проводилася оцінка школярів за показниками реактивної і проективної агресії з позиції їх однокласників і вчителів. Було встановлено, що найвищі показники, як за оцінками однокласників, так і вчителів, мають школярі категорії “переслідувач-жертва” і трохи нижчі - “переслідувач”. Більш того, було зафіксовано, що для дітей 10-15 років більш характерні реактивні, ніж проактивні агресивні реакції.
   Незалежно від форми агресії, знущання в школі - джерело серйозної психічної напруги для багатьох дітей, яке відбивається на їх самопочутті. Шкідливість знущання для психічного здоров'я школярів, що неодноразово піддаються агресії, доводиться багатьма дослідженнями. Наприклад, було виявлено, що віктимізація однолітків позитивно пов'язана з депресією, почуттям самотності, високим рівнем тривожності, і негативно пов'язана з рівнем самооцінки і позитивною Я-концепцією в цілому. Шкільне насильство чинить на дітей як прямий, так і непрямий вплив.
   Тривалі шкільні знущання негативно позначаються на дитині: падає самооцінка, набувається відчуття зацькованості. Вона намагається уникати стосунків з іншими людьми і однолітками. Буває, що діти уникають дружби з жертвами насильства, оскільки бояться, що самі стануть жертвами. В результаті цього формування дружніх стосунків у майбутньому може стати проблемою для жертви, а знедоленість у школі нерідко переноситься і на інші сфери соціальних відносин. Така дитина і надалі може зазнавати життєвих невдач. Перебування у ролі жертви часто є причиною низького статусу в групі, проблем у навчанні і поведінці. У таких дітей достатньо високий ризик розвитку нервово-психічних і поведінкових розладів. Для жертв шкільного насильства характерні невротичні розлади, депресія, порушення сну і апетиту, у гіршому разі можливе формування посттравматичного синдрому.
   У підлітків шкільне насильство викликає порушення в розвитку ідентичності. Тривалий стрес породжує відчуття безнадійності і безвихідності, що, у свою чергу, є сприятливим ґрунтом для виникнення суїцидальних думок, що призводить іноді до фатальних наслідків.
   Висновки і перспективи подальших досліджень. Таким чином, експериментальні та емпіричні набутки з досліджуваної проблеми допомогли логічно окреслити коло актуальних завдань, які стосуються шляхів формування у учнів якісних умінь подолання найрізноманітніших типів конфліктів, несприятливих чи складних ситуацій, опанування кризових станів, які можуть виникати під впливом життєвих обставин.
   Ситуації шкільного життя і ситуації особистого плану, в яких можуть опинятися учні, потребують нестандартного, творчого підходу для ефективного їх вирішення, вимагаючи від них швидкої орієнтації в ситуації. Сьогодні вже загально визнано, як фахівцями так і громадськістю, що сучасні діти потрапляють під тиск величезної маси соціальних та економічних негараздів. Сучасне життя дитини переповнене небезпечними несподіванками соціального, економічного, екологічного плану. І питання про те, чи будуть вони готові діяти адекватно в несприятливих умовах і чи зможуть знайти відповідні засоби для ефективного подолання складної ситуації, постає все гостріше. У перспективі наше дослідження буде спрямоване на проведення порівняльного аналізу способів і стратегій подолання несприятливих ситуацій і пов'язаних з ними труднощів дітьми та підлітками.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека. - Казань, 1987 г. - 278 с.
2. Кіричевська Е.В. Особливості міжособистісної взаємодії учнів загальноосвітніх шкіл, що проживають в зоні радіологічного лиха//Актуальні проблеми психології: Екологічна психологія. Збірник наукових праць Інституту психології АПН України.- К., 2003. - Т. 7. - Вип. 1- С 160-167.
3. Кіричевська Е.В. Аналіз міжособистісної взаємодії старшокласників в умовах освітнього середовища. // Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології АПН України.- К., 2003. - Т. 5. - Ч. 7. - С. 117-125.
4. Кіричевська Е.В. Вплив стресогенних факторів на духовний розвиток особистості учня. Збірник матеріалів міжнародної конференції. - Вінниця, 2004. -Т. 1. - С 114-120.
5. Кіричевська Е.В. Прояви безпідставного некорисливого насильства у підлітковому середовищі: аналіз та шляхи подолання.// Педагогічна Житомирщина. Житомир, 2005. - № 6.- С. 9-18.
6. Кіричевська Е.В. Прояви творчого потенціалу підлітків в процесі проектування стратегій подолання несприятливих ситуацій. // Актуальні проблеми психології: проблеми психології творчості та обдарованості: Збірник наукових праць / За ред. В.О Моляко. Ж., Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2006. - Т.1. - Вип. 1. - С 106-118.
7. Тайчинов М.Г. Преодоление конфликтных ситуаций в подростковом возрасте // Конфликты в школьном возрасте: пути их преодоления т предупреждения. - М.: МОПИ, 1986. - 278 с.
8. Ткачук Т.М. Кружева Т.В. Прогнозування та попередження конфліктів в підлітковому віці // Система неперервної освіти: здобудки, пошуки, проблеми. - Чернівці: Митець, 1996. - С. 126-140.
9. Психология современного подростка. - СПб., 2005. - 210 с.
10. Туманова Е.Н. Помощь подростку в кризисной ситуации жизни. - Саратов, 2002. - 118 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com