www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні особливості професійної самоідентифікації молодого фахівця
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні особливості професійної самоідентифікації молодого фахівця

Л.А. Інжиєвська

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ МОЛОДОГО ФАХІВЦЯ

   Постановка проблеми. Соціалізація - процес формування особистості в сучасних соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, в ході якого фахівець перетворює соціальний досвід у відповідні цінності і орієнтації, вибірково вводить у власну систему поведінки ті норми і шаблони, які прийняті у суспільстві. Сучасному суспільству необхідні люди з розвинутими особистими якостями, пристосовані до реального життя. Практика переконує в тому, що зараз дуже важливо звертати увагу не тільки на рівень професійних знань, але й на людські якості фахівців. В цих умовах особливого значення набувають процеси самоідентифікації особистості [7,8].
   Самоідентифікація - основний мотив інтенціонального буття людини. Серед її способів особливу значимість мають ті, які висвітлюють грані зіткнення “я” і іншого. Аналіз проблеми самоідентифікації та сучасного рівня її дослідження показує, що самоідентифікація розглядається як психологічний механізм детермінування особистості, яке включає в себе принаймні три стадії: перша - актуалізація залучення до структури ідентичності нових особистісних та соціальних цінностей; друга -переструктурування ідентичності відповідно до специфіки нових її структурних елементів; третя - визначення ієрархії пріоритетності нових елементів та порівняння їх із попереднім комплексом особистісно-рольових цінностей.
   У період динамічної зміни суспільних відносин, характерних для сучасної України, соціальна самоідентифікація торкається всіх шарів суспільства. Можна виділити декілька якісно різних етапів соціальної самоідентифікації. Перший етап - етап пошуку. Людина сама для себе визначає: ким вона є, до якої соціальної страти належить, яку професію, сферу діяльності обирає. Другий етап - інтеграція особистості в суспільство: індивіди ототожнюються, ідентифікуються з певними соціальними спільнотами, що припускає, однак, і дистанціювання від інших, менш близьких за духом, соціальним станом. Третій етап -самореалізація, самоствердження особистості як представника даної соціально-демографічної, гендерної, соціально-професійної, національно-етнічної спільності на основі самостійної творчої продуктивної діяльності у сфері виробничих, соціально-політичних і духовних інтересів. Соціальна самоідентифікація у даному часі характеризується багатовекторністю, що означає самовизначення особистості одночасно в національному, громадянському, професійному статусах.
   Становлення особистості майбутнього фахівця пов'язане з професійною самоідентифікацією. Остання зумовлена мотиваційною структурою, що відбиває, з одного боку, реалії соціального буття, а з іншого - духовні потреби. Для періоду реформування економіки характерне падіння престижу науково-дослідницької діяльності і підвищення цінності практичної роботи, яка супроводжується високим заробітком.
   Проблема професійної самоідентифікації має велике практичне значення, оскільки вона є одним з вирішальних соціально-психологічних і виховних процесів в діяльності людини у післядипломний період.
   Задача таких процесів - становлення, формування і зміцнення професійної самоідентичності, що визначає собою поєднання “природного” розвитку особистості фахівця і впливу різноманітних соціально-психологічних факторів. Оскільки людина створює себе насамперед сама, при тому чи іншому впливі соціального оточення, процес самоідентифікації можна вважати найголовнішим процесом у період становлення особистості [11].
   Теоретичний аналіз проблеми. Проблема самоідентифікації стає предметом міркувань задовго до появи цього терміну в соціальній філософії, соціології і психології, коли людина починає задумуватися про саму себе як індивіда, що знаходиться в системі міжособистісних та соціальних відносин із собі подібними. А це обов'язково включає механізм самоідентифікації: ототожнення особистості з певним типом людей, з окремими групами і відсторонення, відчуження від інших, що відрізняються за мовою, культурою, статусом, інтересами. Саме у зв'язку з цим і виникає інтелектуальна, соціальна та психологічна потреба у самопізнанні і самоідентифікації [13].
   З поняттям “самоідентифікація” тісно пов'язані поняття “ідентифікація” і “ідентичність”. Ідентифікація в загальному розумінні - це феномен ототожнювання себе із взірцем. З точки зору соціології - це феномен ототожнення та відчуження суб'єктів на тлі функціонування малих і великих соціальних груп, а також процес сприйняття особистістю соціальних норм, зразків і настанов суспільства. До того ж ідентифікація - принциповий механізм соціалізації індивіда, коли суб'єктом реалізується вибір мотиваційних альтернатив, фіксується рівень життєвих вимог, виконуються певні соціальні ролі й оцінюється особистісний статус [3]. У словнику психологічних термінів поняття “ідентифікація” трактується так: (від лат. identificom - ототожнювати): 1) впізнавання, розпізнавання чогось, когось; 2) уподібнення, ототожнення з кимсь, чимось [12].
   В сучасній психології поняття “ідентифікація” має надзвичайно широке тлумачення, що охоплює певні області психічної реальності, а саме:
   1) процесу об'єднання суб'єктом себе з іншими індивідами або групою на основі встановленого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ та прийняття як власних норм, цінностей, зразків;
   2) виокремлення іншої людини як суб'єкта продовження себе самого, і проекція, наділення його своїми рисами, почуттями, бажаннями;
   3) механізм постановки суб'єктом себе на місце іншого, що виявляється як занурення, перенесення себе у простір та час іншої людини і призводить до засвоєння її особистісних елементів. Цей механізм виключає відповідну поведінку і прояв гуманності.
   Методологічною основою всебічного осмислення ідентифікаційних процесів виступає багата філософська спадщина з проблем самовизначення, самовдосконалення і самореалізації особистості. Сократівське “пізнай самого себе”, триєдність розуму, пам'яті і волі Аврелія Августина, раціональний, логічний початок соціальної антропології епохи Відродження і Нового часу (Ф. Петрарка, Р. Декарт, Б. Паскаль), пошуки самого себе у Г.С. Сковороди, фіхтеанське самоутвердження, “загальна самосвідомість” Г. Гегеля, міркування про самоідентичність людини Ж.-П. Сартра, “розпач-виклик” особистості, що самоідентифікується, бажаючої стати творцем свого “Я” у С. Кьєркегора, невтомна боротьба індивіда із самим собою й оточенням за своє “справжнє Я” у М. Бердяева, комунікативна практична філософія постмодернізму (Ж.-Ф. Ліотар, К.-О. Апель. Ю. Хабермас), що проголосила принцип рівносуб'єктності всіх учасників дискурсу — все це суттєві кроки до сучасного розуміння змісту і соціальної функції самоідентифікації особистості.З кінця 80-х pp. минулого століття проблеми ідентифікації і самоідентифікації особистості привернули увагу багатьох закордонних і вітчизняних дослідників, що було пов'язано з процесом демократизації, краху тоталітарних режимів у Східній Європі, зростання національної самосвідомості і посилення тенденції індивідуального самовизначення в соціальному просторі. Усе це сприяло актуалізації соціальної потреби самовизначення особистості в системі суспільних взаємозв'язків і взаємодій [1].
   За останні десятиріччя в психології сформувався практично новий напрям: дослідження психології ідентичності. Так, заданими Дж. Марсіа, за останні 25 років було здійснено з цієї тематики понад 300 наукових розвідок. Можна спостерігати (в працях дослідників) появу ідентичностей різного роду: ядерної, статевої, рольової, особистісної, професійної, усвідомленої, неусвідомленої, гендерної, соціальної тощо [4].
   Ідентифікація є процесом самовизначення, за допомогою якого людина “вписується” в різноманітні соціальні стосунки, інституції, функції. Визначаючи своє місце в соціумі, суб'єкт повинен дати перш за все самому собі відповідь на ряд простих запитань: хто я? який я? хто і що мені подобається? Відповідаючи на ці запитання, суб'єкт входить в коло ідентифікації: соціально-рольової (хто я ?), особистісної (який я?) [3].
   Самоідентифікація — це усвідомлення людиною своєї приналежності до конкретної суспільної групи, спільноти. Кожна людина має власні характерні риси, що відрізняють її від інших людей. Усвідомлення, виокремлення цих якостей, свого неповторного “Я” і є предметом особистісної самоідентифікації. Соціальна самоідентифікація виступає як основа для визначення життєвих стратегій у взаємовідносинах із соціальним оточенням. У процесі соціальної самоідентифікації особистість усвідомлює своє становище в суспільстві, визначає тип соціальних взаємозв'язків. Механізми особистісної і соціальної самоідентифікації настільки взаємопов'язані в дійсності, що їх роздільно можна розглядати тільки в процесі теоретичного аналізу, штучно абстрагуючись від однієї з цих сторін [ 9]
   Особистісна самоідентифікація - мислене приєднання себе до певного соціального типу людей, ототожнення себе з ним [8]. Підставою для такого ототожнення виступає думка людини про наявність у неї відповідної якості, тобто судження за типом “Я добра”, “Я справедлива”, “Я працьовита” та ін. Будучи продуктом самопізнання і самооцінки своїх особистих якостей, особистісна самоідентифікація визначає емоційний тонус індивіда (почуття впевненості чи самоприниження), орієнтує на самовиховання, створює духовні передумови для соціальної і професійної самоідентифікації особистості, тобто розуміння своєї інтеграції у певні соціальні групи людей, що володіють такими ж моральними і діловими якостями. Коли людина говорить “Я -працівник”, то, мабуть, під цим мається на увазі не тільки формальна приналежність до спільноти, але й володіння особистими якостями, загальними для даної соціальної групи.
   Найбільш популярною в психології соціальної ідентичності є теорія Г. Теджфела [10], що розвивається в напрямку когнітивізму. Відповідно до цієї теорії, група являє собою сукупність індивідів, які сприймають себе як членів однієї й тої ж категорії, розділяють емоційні наслідки цього самовизначення й досягають деякого ступеня погодженості в оцінці групи і їхнього членства в ній. На думку Г. Теджфела, соціальна ідентичність є цінністно й емоційно насиченим знанням індивіда щодо своєї приналежності до конкретних соціальних груп (професійних і т.д.).
   Інший дослідник, Дж. Тернер [10], також фокусує увагу на соціальній ідентичності людини. Він розуміє ідентичність як ту, що виникає безпосередньо із соціальної категоризації індивідом себе. Когнітивні уявлення про себе становлять ієрархічну систему трьох рівнів, включаючи наступні: 1) найвищий, що відбиває буття людини в цілому; 2) середній, що формує соціальну ідентичність; 3) низькій, що визначає персональну ідентичність індивіда, який відрізняється від інших членів своєї групи. Таким чином, відповідно до розглянутої моделі, потреба в самоповазі людини в основному реалізується через групове членство. Самовизначенням через приналежність до соціальної категорії людини вирішує проблему своєї особистісної визначеності. Позитивні розходження на користь своєї групи дають її членам високий суб'єктивний статус або престиж, а внаслідок цього - позитивну соціальну (або професійну) ідентичність. У свою чергу, негативні розходження або несприятливе порівняння дає низький престиж і негативна соціальну (або професійну) ідентичність. Коли група, до якої людина належить, втрачає (у його очах) позитивну визначеність, він буде прагнути: 1) залишити цю групу фізично; 2) розмежуватися з нею психологічно й претендувати на членство в групі, що має високий статус; 3) докладати зусиль, для того щоб відновити позитивну визначеність власної групи.Значний вклад в розвиток теорії ідентифікації і самоідентифікації зробив Е. Еріксон, який розробив власну теорію розвитку особистості. На одне із центральних місць у сучасній соціальній теорії Е. Еріксон вивів концепцію ідентичності [4]. Він визначив коло основних питань і понять, пов'язаних з ідентичністю і визначив, що ідентичність особистості виявляється в ототожненні її з соціальною групою та оточенням. Визнаючи цінність людини та її суспільної ролі, Е. Еріксон доводить також суспільну природу Я. Досліджуючи динамічну адаптивну функцію ідентичності, Е.Еріксон увів поняття криз особистісної ідентичності й підкреслював їхній нерозривний зв'язок із кризами суспільного розвитку в соціально-історичному аспекті, у той час як модель Г. Теджфела й Дж. Тернера фокусується насамперед на проблемах соціальної ідентифікації людини.
   Самоідентифікація спрямована на вироблення якостей особистості, які дозволяють бути прийнятим у спільноту, що викликає симпатії і надає можливість для особистісної безпеки і задоволення життєво важливих потреб людини. Самоідентифікація виступає як основа для визначення життєвих стратегій у взаємовідносинах із соціальним оточенням: співробітництво і співпереживання пов'язане з ототожненням з одними людьми (групами) та толерантність і агресивність, зумовлені з відчуженням від інших. Індивід, який визначає свою причетність до певних професійних груп у процесі особистісної самоідентифікації, у тому чи іншому ступені усвідомлює, чи може він бути прийнятим у дану спільноту за своїми психологічними якостями і в якому статусі, а в залежності від розуміння цього формується вольова цілеспрямованість на самоідентифікацію з обраною групою шляхом збереження і розвитку особистісних якостей, що сприяють самоідентифікації, або пошуки іншої групи.
   Досить часто під самоідентифікацією розуміється прагнення суб'єкта оволодіти знаннями, навичками та вміннями самодіагностики, своєрідного “примірювання” до себе професійно значущих особливостей характеру, поведінки, спілкування. Водночас самоідентифікація може виступати і як форма психологічної регуляції професійного становлення [6]. Наприклад, молодий фахівець знаходить все нові особливості успішного психолога. У свою чергу, це ініціює подальше переструктурування професійної ідентичності і, відповідно, наповнює професійну діяльність новими смисловими акцентами (як позитивними, так, на жаль, і негативними), які відповідають реаліям сьогодення.
   Самоідентифікація психолога - це не лише динамічний процес формування його самосвідомості, але й результат переструктурування його особистості. Самоідентифікація психолога має аналізуватися як певною мірою усвідомлене (емоційно насичене) відчуття приналежності до його професійної групи.
   Визнаючи самоідентифікацію особистості - суб'єкта професійної сфери, як психологічний механізм свідомого сприйняття професії, слід орієнтуватися, насамперед, саме на психологічну концепцію не усвідомлення ідентичності. Цей процес містить у собі комплекс очікувань, що засвоюються індивідом у процесі взаємодії із соціальною групою: імідж, стиль спілкування, сленг, типові техніки бесіди та аргументації, очікувані уподобання тощо.
   З самоідентифікацією психолога тісно пов'язана структура професійних уявлень, які можуть виступати як психологічні механізми формування образу професії, зокрема: ціннісно-мотиваційний компонент, специфіка комунікативної та професійної компетентності.
   Виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що самоідентифікація як психологічний механізм формування ідентичності виконує такі функції:
   - відбір нових особистісних та соціальних цінностей в структуру ідентичності;
   - переструктурування ідентичності відповідно до особливостей нових елементів, що увійшли до її структури;
   - визначення індивідом значення та цінності нових елементів ідентичності та співставлення їх з попередніми соціальними цінностями, що також входять до структури ідентичності.
   Значення самоідентифікації для молодого психолога полягає у створенні когнітивних конструкцій (особистісно і суспільно значущих) та їх порівняння щодо специфіки професії, а також у створенні максимально комфортних умов для інтеграції в професію. Можна сказати, що самоідентифікація професійної ідентичності тісно взаємодіє з професійними стереотипами, “кліше”, образами, комунікативною позицією психолога та його професійними ролями. Розкриття особистісного аспекту професійної ідентифікації можливе лише тоді, коли відома система особистісних смислів психолога щодо системи професійних цінностей.
   Самоідентифікація може досліджуватись в кількох напрямах:
   - як важлива умова та інструмент професійної соціалізації. Самоідентифікація забезпечує стабілізуючу і водночас перетворюючу функцію соціалізації, оскільки в такий спосіб змінюється ієрархія соціальних пріоритетів у структурі ідентичності;
   - як динамічний процес формування образу професії психолога і фактор змін (позитивних чи негативних) у професійній самосвідомості молодого фахівця;
   - як результат професійної підготовки та перепідготовки, що обумовлює специфіку професійної ідентичності психолога;
   - як нелінійний процес вибору ступеня відповідності професійним зразкам.
   Отже, самоідентифікація є одним з важливих механізмів професійного становлення молодого фахівця. Водночас вона виступає і як процесуальна динамічна характеристика формування його ідентичності. Відтак, феномен, що розглядається, доцільно вивчати лише в динаміці формування професійної самосвідомості молодого фахівця.
   Оптимальною, на наш погляд, може бути така система формування професійної свідомості молодих спеціалістів, у рамках якої на базі мінімальних стартових вимог створюються умови професійної самоідентифікації. Під професійною самоідентифікацією розуміється таке оволодіння знаннями, навичками та вміннями, яке передбачає самодіагностику, самопізнання, застосування до себе тих чи інших вимог професії, що відповідають індивідуальним особливостям кожного фахівця, прийняття провідних професійних ролей, цінностей та норм, наявність мотиваційних структур, котрі спонукають особистість до ефективної практичної діяльності [2]. Несформована професійна самоідентифікація - навіть при високому рівні теоретичної підготовки та відпрацьованих практичних уміннях - не дає змогу фахівцеві впевнено почувати себе у процесі виконання своїх функцій, викликаючи до дії механізми психологічного захисту, які відчутно заважають справі [5].
   Післядипломна освіта — це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. Самоідентифікація особистості в системі післядипломної освіти виступає як основа для визначення життєвих стратегій індивіда. У процесі самоідентифікації людина усвідомлює своє становище в суспільстві, визначає психологічний тип взаємозв'язків. Становлення особистості фахівця в післядипломний період в значній мірі пов'язане з професійною самоідентифікацією.
   Період післядипломної освіти найкраще відображає процеси професійного і особистісного становлення молодого фахівця. Отримана освіта дозволяє мати знання, які складаються у певну систему. Така освітянська база надає можливість подальшого самовдосконалення особистості. Звісно, що людина за межами альма-матер відразу стикається з реаліями повсякденного життя, кольори якого дуже часто далекі від рожевих. Практичний досвід професійної діяльності, який при цьому набувається, є безцінним особистим надбанням будь-якого фахівця в післядипломний період. Самоідентифікація особистості в процесі післядипломної освіти характеризується багатовекторністю, що означає формування самоідентичності в сімейному, громадянському, етнічному, професійному статусах під дією складного для кожного індивіда впливу мікросередовища (родина, родичі, друзі) і офіційної ідеології макросередовища.
   Висновки. Таким чином, самоідентифікація - це усвідомлення людиною своєї приналежності до конкретної суспільної групи, спільноти. Кожна людина має власні характерні риси, що відрізняють її від інших людей. Усвідомлення, виокремлення цих якостей, свого неповторного “Я” і є предметом особистісної самоідентифікації. Соціальна самоідентифікація виступає як основа для визначення життєвих стратегій у взаємовідносинах із соціальним оточенням. У процесі соціальної самоідентифікації особистість усвідомлює своє становище в суспільстві, визначає тип соціальних взаємозв'язків.
   Усвідомлена ідентичність є результатом аналізу індивідом того, наскільки поведінка суб'єкта відповідає існуючим зразкам майстра-фахівця. Самоідентифікація - важливий механізмів професійного становлення молодого фахівця. Професійна самоідентифікація молодого психолога - багатомірний динамічний нелінійний процес, що обумовлює механізми, умови і результати структурування і переструктурування його професійної ідентичності.
   Становлення особистості майбутнього фахівця пов'язане з професійною самоідентифікацією. Період післядипломної освіти найкраще відображає процеси професійного і особистісного становлення молодого фахівця.
   Процес підготовки молодого фахівця в процесі післядипломної освіти потребує ґрунтовного психологічного забезпечення. Завдання психологів, які працюють у сфері післядипломної освіти, допомогти молодому фахівцю із найменшими психологічними втратами вийти на новий рівень власної тотожності із кращими професійними взірцями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонова Н.В. Личностная идентичность современного педагога / Вопросы психологии. - 1997. - № 6. - С. 23-30.
2. Бондаренко А.Ф. Личностное и профессиональное самоопределение отечественного психолога-практика // Московский психотерапевтический журнал. - 1993. - №1. - С.63-77.
3. Гнатенко П. I., Павленко В. М. Ідентичність: філософський та психологічний аналіз. - К.: “APT - ПРЕСС”, 1999. - 466 с.
4. Эриксон Е. Идентичность: юность и кризис. - М., 1996. - 634 с.
5. Киселев И. Ю., Смирнова А. Г. Формирование идентичности в российской провинции. - М., 2001. - 247с.
6. Лушин П. В. О психологии человека в переходной период (Как выжить, когда все рушится?). - Кировоград: КОД, 1999. - 208 с.
7. Москаленко В. В. Социализация личности. - К.: 1986. - 320с.
8. Москаленко В. В. Социальная психология. - К., 2005. - 624 с.
9. Собкин В. С. К формированию представлений о механизмах процесса идентификации в обществе // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга. - Краснодар, 1975.- С.34-39.
10. Тернер Дж, Оукс П.Дж., Хзслзм С.А., Девид В.В. Социальная идентичность, самокатегоризация и группа/ Иностранная психология. - 1994. - №2. - С.8-17.
11. Фонарев А. Р. Формы становления личности в процессе ее профессионализации // Вопр. психологии. - 1997. - №2. - С. 88 - 93.
12. Шнейдер Л. Б. Профессиональная идентичность: теория, эксперимент, тренинг. - М., 2004. - 600 с.
13. Ядов В. А. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности. - Л., 1979.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com