www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Теоретичні аспекти вивчення етнічної ідентичності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теоретичні аспекти вивчення етнічної ідентичності

Е.Ю. Грищук

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

   Зростання інтересу до проблеми етнічної ідентичності розглядається як одна з основних рис розвитку людства у XXI столітті. Інтерес до своїх коренів у окремих людей та цілих етносів з'являється у найрізноманітніших формах: від спроби реанімувати старовинні звичаї, фольклор і т.д. до прагнення створити та відновити свою державність.
   Сучасні етнополітичні процеси, що відбуваються в суспільстві певним чином зумовлюють зміну сталої парадигми щодо розуміння і значення національних чинників у дослідженні етнічних проблем, вимагають більш пильного вивчення тенденцій, які знаходяться не на поверхні етнічного буття, а заглиблені у підсвідомість людини. Це пояснює потребу їх дослідження і наукового визначення сьогодні.
   Етнічні процеси - культурні, мовні, політичні - потребують сьогодні дуже докладного і серйозного вивчення з боку науковців -етнопсихологіє, етнополітологів, етносоціологів, етносоціокульто-рологів, адже у сучасному житті є такі відповіді, які зовсім не вкладаються у звичну систему парадигм щодо національного питання. Більше того, виявляється, що сьогодні вже чітко означають себе малодосліджені етнічні явища, до яких, безумовно, ми відносимо проблему етнічної ідентичності народу в поліетнічному середовищі. Все це спричинює необхідність системного вивчення етнокультурних процесів, використання методології різних наук, які досліджують проблему етносу, культури, суспільства.
   Загальновизнано, що етнічна ідентичність - надзвичайно важлива структура самосвідомості, яка зумовлює найбільш соціально значущі форми поведінки і впливає на відносини між людьми, починаючи від міжособистісних до міждержавних.
   В останні роки у світі спостерігається вибух наукового інтересу до даної психологічної проблеми, що визначається її актуальністю для сучасної соціальної та політичної реальності [2]. Якщо настільки важливим є усвідомлення людиною своєї приналежності до певного народу, пошук його особливостей - у тому числі й особливостей психіки - здійснюють настільки серйозний вплив на стосунки між людьми, то необхідним стає вивчення психологічного аспекту етнічного чинника.
   Враховуючи все вище зазначене, метою даної роботи є аналіз існуючих теоретичних підходів до вивчення етнічної ідентичності.
   Серед фундаментальних праць в області міжетнічних взаємин виділяють праці Б. Андерсона, Ф. Барта, 3. Баумана, У. Бека, П. Ван ден Берга, Ж. Девере, Г. Лебона, С. Леві, М. Олсона, К. Оффе, Р. Места, А. Сміта.та ін. В масштабах світової науки проблеми етнічності та нації розроблені у працях Б. Андерсона, М. Бенкса, М. Бентона, Дж. Баумана, С. Бергера, Д. Брауна, П. Плберта, Д. Горовца, Дж. Хатчінсона, Е. Кауфмана, А. Сміта, П. Спенсера, А. Томпсона та ін.
   На відміну від стану дослідження проблеми етнічної ідентичності у вітчизняній науці, у зарубіжній літературі існує велика кількість праць, присвячених даному питанню. Традиційно виокремлюють психоаналітичний, біхевіористський та когнітивний напрямки дослідження етноідентичності [3].
   Початком дослідження ідентичності можна вважати роботу 3. Фрейда “Групова психологія і аналіз Его”, що вийшла в 1914 році. В ній вперше поняття “ідентифікація” застосовується в психологічному контексті. 3.Фрейд виділив первинну, або тотальну, ідентифікацію, під якою розумів емоційну прихильність дитини до матері, та вторинну, що передує комплексу Едіта та виконує захисну функцію редукції занепокоєння шляхом інкорпорації деяких аспектів поведінки батька у власну. Ідентифікація вперше розглядається як важливий механізм взаємодії індивіда і соціальної групи, що відкривало нові потенціальні підходи до аналізу природи групи, її згуртованості, інгрупових симпатій та аутгрупової ворожості.
   Важливе, але нецентральне в ортодоксальному фрейдизмі поняття ідентифікації набуває такого статусу в концепції Е. Еріксона. Власне, з праць Е. Еріксона починається вивчення “ідентичності” [3]. Визначене ним коло питань та понять, пов'язаних з ідентичністю, залишається актуальним і для сучасної соціальної психології. Наприклад, він ввів поняття психосоціальної ідентичності як продукту взаємодії суспільства й особистості, поняття кризи особистісної ідентичності як результату криз розвитку суспільства.
   Власні концепції ідентичності та методологія її емпіричного дослідження були також запропоновані Дж. Маршем, Д. Маттесоном, А. Ватерманом та ін. [3].
   У рамках біхевіористського підходу ідентичність не стала самостійним предметом досліджень. Процес ідентифікації розглядався як наслідок міжгрупового конфлікту. Представники цього напрямку (М. Шеріф, Д. Кемпбел) проблему міжгрупових конфліктів виводять на соціальний рівень, розглядаючи їх як функцію міжгрупових відносин.
   Представники теорії соціальних репрезентацій (С. Московичі та ін.) наголошують на тому, що опозиції між колективними та індивідуальними репрезентаціями не існує, а особистісна ідентичність повинна розглядатися як соціальна репрезентація [3, с 15].
   У працях, що були виконані в рамках символічного інтеракціонізму, поняття ідентичності розглядається як одне з центральних. Так, наприклад, під ідентичністю, або “Я”, Дж. Мід розумів спроможність людини сприймати свою поведінку та життя як неподільне ціле. Тобто наголос ставиться на значущості когнітивних процесів. Людина усвідомлює власну ідентичність, міркуючи про себе за допомогою здобутої в процесі соціальної взаємодії мови.
   Ще один напрям у дослідженні ідентичності - структурний інтеракціонізм. З погляду структурних інтеракціоністів, ідентичність виступає як інтерналізовані ролі. Індивід має певну свободу в обранні ролей, які пропонуються суспільством, але, зробивши рольове визначення, повинен дотримуватися норм, правил та системи очікувань. Деякі ідеї про природу ідентичності, що пропонувалися у рамках символічного інтеракціонізму отримали подальший розвиток у рамках когнітивної психології (Г. Тешфел і Дж. Тернер, Г. Бріквелл та ін).
   Історична традиція вивчення етнічної ідентичності в рамках теорії етносу, нації закладається М. Бердяєвим, Н. Данилевским, В. Соловйовим, П. Сорокіним, А. Хомяковим, Г. Шпетом та ін.
   Варто зазначити, що у радянській етнопсихологічній літературі довгий час взагалі не використовувалось поняття “етнос”. Воно було введено у науковий обіг Ю. Бромлеєм у 1970-1980-ті pp. Як наслідок, з'являються праці, які розкривають зміст та функції національної самосвідомості та ідентичності. Проблеми міжнаціональних взаємин на сучасному етапі обговорюються А. Ахієзером, Л. Гудковим, В. Ільїним, Є. Лурье, Є. Соколовим, Ж. Тощенко, І. Чернишевским та ін.
   Останнім часом у вітчизняній етнопсихологічній науці вивченню етносу, нації, етнічності, націоналізму, етнонаціональних процесів присвячені праці М. Алексєєвої, В. Антоненка, Ю. Арутюнян, М. Боришевського, А. Бороноєва, П. Гнатенко, Є. Галкіної, Л. Дробіжевої, А. Здравомислова, Н. Лєбєдєвої, М. Мнацаканян, В. Павленко, Г. Солдатової, С. Таглін, В. Хотинця, С. Чешко, Н. Шульги та багато інших науковців.
   Загалом, аналіз джерел показав, що починаючи з 1980-х років у вітчизняній етнопсихологічній науці поряд з термінами “етнос” та “етнічна самосвідомість” з'являються нові терміни - “етнічність” та “етнічна ідентичність”, які були поширені у працях зарубіжних (переважно американських) антропологів та соціологів (Н.Глейзер, Д.Мойніхен та ін.) [10]. Із появою та утвердженням нових понять та категорій починають своє існування (та протиставлення) дві теоретичні парадигми - примордиалізм та конструктивізм.
   Примордиалізм - концепція, яка зародилася на Заході та інтерпретує етнічність як першопочатково притаманну людині властивість, як рису, яка в кінцевому рахунку, відноситься до її біологічного походження [10]. В рамках даної концепції етнічна ідентичність ніби закладена у генетичному коді людини та є продуктом ранньої людської еволюції, коли здатність розпізнавати членів “своєї” групи була необхідною для виживання [11].
   У вітчизняній науці найближчою до соціобіологічної інтерпретації етнічних феноменів є, напевно, концепція Л. Гумільова, який розглядав етнос як свого роду біосоціальний організм майже природного походження [8].
   Більшість же представників вітчизняної “теорії етносу”, зокрема, Ю. Бромлей, Н. Чебоксаров, С. Толстова, С. Рибакова, В. Піменова та ін., зближує перш за все відстоювання ідеї об'єктивності (реальності) існування етнічних спільнот, члени яких об'єднані у єдину “сукупність” на основі загальних ознак: мови, традицій, культури, релігії, іноді -території, економіки, державності тощо [4,5,18], а також - в результаті усвідомлення “як своєї спільності, так і своєї відмінності від членів інших таких самих людських груп” [13]. Тобто, в працях вищезазначених науковців значна увага починає приділятися феномену етнічної самосвідомості (який, на нашу думку, часто неправомірно ототожнюється з явищем етнічної ідентичності). Як зазначає В. Тішков, особливість інтерпретації етнічної самосвідомості (ідентичності) цими науковцями полягає в уявленні про те, що етнічна ідентичність формується на основі структурних опозицій свідомості: іноетнічного протиставлення “Ми - Вони”. Зокрема, В. Тішков визначає етнічну ідентичність як “...усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти та відокремлені від інших етносів ...переживання своєї тотожності з однією етнічною спільністю та відділенні від інших” [17,9].
   На відміну від розглянутої вище концепції, “конструктивізм” фіксує увагу на мінливості, ситуативності та суб'єктивній природі етнічних феноменів. Відповідно до цього, етнічна ідентичність з позицій конструктивізму розглядається, перш за все, як “питання віри” [16]. Вважаючи “етнос” досить умовною категорією, представники конструктивістської парадигми надають перевагу використанню термінів “етнічність” та “етнічна ідентичність” (часто, на нашу думку, несправедливо розглядаючи їх як синоніми). Так, зокрема, В. Малахов взагалі вважає безперспективним “мислити проблему етнічності незалежно від проблеми ідентичності” [11]. На думку В. Малахова, етнічна ідентичність, перш за все, є “продуктом” зовнішніх та внутрішніх типізацій. ”Зовнішня типізація відносить індивідів до представників тих чи інших етнічних груп” і “прямо не пов'язана зі ставленням самих індивідів до такої типізації”. Разом з тим, “етнічна ідентичність, яка суб'єктивно переживається, далеко не завжди співпадає з соціально приписаною (включаючи соціально нав'язану)” [15].
   Істотною особливістю розвитку вітчизняної етнопсихології сьогодні є наявна в останні роки тенденція до “примирення”, синтезу двох концептуально опозиційних парадигм етнопсихологічного знання. Зусилля, спрямовані на вироблення деякого проміжного, “синтетичного” підходу до етнічності загалом та етнічної ідентичності зокрема, чітко помітні з обох сторін.
   Частиною полеміки з приводу етнічності стала дискусія про співвідношення термінів “етнічна самосвідомість” та “етнічна ідентичність” [6]. Одні автори, як, наприклад, Е. Александренков [1], впевнені, що ці два терміни фактично ідентичні за значенням. Інші, наприклад Є. Галкіна, навпаки, вважають більш перспективним використання поняття “етнічна ідентичність” як більш місткого, яке включає в себе окрім свідомості ще й несвідоме [7]. Треті вважають, що право на існування та використання мають обидва терміни, які позначають поняття близькі, але все ж не зовсім тотожні, тобто такими, які в багатьох випадках виступають як синоніми, проте в окремих ситуаціях несуть різне смислове навантаження [14].
   Варто також відмітити, що ототожнення “етнічної ідентичності” та “етнічності”, як вже зазначалося раніше, є характерним в цілому для так званого “психокультурного підходу” в рамках американської психологічної антропології. “Психокультурний” напрямок досліджень пов'язаний з ідеями таких вчених, як Дж. Де Вое, Л. Романуси-Росс, Дж. Деверо, Т. Шварцман, М. Мид та ін., сформульованими у колективній праці “Етнічна ідентичність”. Основним предметом уваги представників “психокультурного підходу” є особистість (Я, Self) в соціальній дії, а також співвіднесення етнічної ідентичності індивіда з його адаптивною (або девіантною) поведінкою [12].На сьогоднішній день, при вивченні проблеми етнічної ідентичності серед сучасних вітчизняних етнопсихологіє є поширеними дві концепції - теорії соціальної ідентичності  Г. Тешфела та Дж. Тернера [19] та моделі двох вимірів ідентичності Дж. Беррі. Г. Тешфел та Дж. Тернер висувають загальний психологічний принцип, згідно якого специфіка групової категоризації полягає у тому, що групова ідентифікація нерозривно пов'язана з іншим когнітивним процесом - диференціацією категоризованих груп.
   Модель двох вимірів етнічної ідентичності, запропонована Дж. Беррі, передбачає, що етнічні ідентичності зі своєю та чужою етнічними групами можуть існувати незалежно одна від одної. Члени етнічної групи можуть мати як сильну, так і слабку ідентифікацію і зі своєю групою, і з групою домінантної більшості.
   Деякі автори сучасних досліджень пропонують оригінальні підходи до вивчення етнічної ідентичності та інших етнопсихологічних проявів особистості. Так, загальну класифікацію підходів до вивчення етноідентичності було запропоновано О.М. Галкіною [2].
   Умовно їх можна поділити на психологічні, соціально-психологічні та соціологічні. У межах психологічного підходу головним предметом дослідження виступає особистість, яка виступає як носій етнокультурних особливостей та якостей. Етнічна ідентичність розглядається тут як одна з складових структури особистості та її самосвідомості. Психологічний підхід передбачає вивчення когнітивного аспекту етнічної ідентичності, дослідження уявлень про свою етнічну приналежність, її ролі для кожної окремої людини, її місця в структурі особистості. Цей підхід, як відмічає О. Галкіна, деякою мірою відповідає вітчизняним розробкам в області дослідження національної самосвідомості. В рамках соціально-психологічного підходу в центрі уваги опиняється людина як член певної етнічної групи, а етнічна ідентичність - як компонент соціальної ідентичності. Головним об'єктом дослідження, виконаних в руслі соціологічного підходу, є етнічна спільнота, або група. Етнічна ідентичність досліджується тут як один з базових феноменів етнічної самосвідомості.
   Загалом, проблема етнічної ідентичності в рамках вітчизняної (як і зарубіжної) етнопсихології переважно розглядається в контексті більш широкої проблеми соціалізації індивіда; при цьому ідентичність етнічна кваліфікується як один з аспектів соціальної ідентичності.
   Аналіз джерел показав, що етнічну ідентичність автори розуміють як результат емоційно-когнітивного процесу усвідомлення етнічної приналежності, ототожнення індивідом себе з представниками свого етносу та відокремлення від інших етносів, а також глибоко особистісно значуще переживання своєї етнічної приналежності.
   Загалом, на нашу думку, поняття “етнічної ідентичності” не еквівалентне таким поняттям як “етнічність” та “етнічна самосвідомість”. Так, можна погодитись із думкою Т. Стефаненко, що якщо етнічність -це приписана суспільством категорія на основі об'єктивних критеріїв, то етнічна ідентичність - це результат самокатегоризації, якої досягає індивід в наслідок конструювання образу оточуючого світу та свого місця в ньому. Причому істинна етнічна ідентичність людини може не співпадати з офіційно приписаною етнічною приналежністю, про що ми вже зазначали раніше.
   З нашої точки зору, етнічна ідентичність не тотожна і етнічній самосвідомості, оскільки, як стверджують В. Лурье, Г. Солдатова, А. Сухарев та ін., етнічна ідентичність не зводиться лише до усвідомлення етнічної приналежності, адже містить у собі цілий пласт етнічного несвідомого, а також тому, що передбачає надання людиною емоційно-ціннісного значення своїй етнічній приналежності. Поряд із віднесенням індивідом себе до представників свого етносу, етнічна ідентичність включає перш, за все, глибоко значиме переживання даної приналежності, як однієї з найважливіших складових у системі уявлень людини про себе.
   Отже, підводячи підсумки, можна відмітити суттєву, на наш погляд, характеристику дискурсу навколо проблеми етнічної ідентичності. Такою характеристикою, як нам здається, є досить слабка структурованість та “розмитість” даного питання. Велика кількість думок, позицій та поглядів навіть на дефініції етнічної ідентичності в рамках різних теоретичних підходів, з однієї сторони, відображає складну, суперечливу та мінливу природу даного феномену, а з другої - свідчить про недостатню розробленість наявної методології. Тому, враховуючи сучасний стан розробки проблеми, слід зазначити, що теоретичний пошук набуває непересічного значення, власне тому, що визначає методологію, хід та інтерпретацію результатів емпіричних досліджень. Теоретична актуальність полягає також у визначенні структури етнічної ідентичності та пошуку її змістового наповнення. Розмаїття теоретичних підходів до визначення етнічної ідентичності відбивається в різноманітних ракурсах вивчення цього феномена. У кожному з напрямків залучаються свої пояснювальні принципи, власний категоріальний апарат і відповідно пропонуються й різні методичні прийоми дослідження.
   Таким чином, аналіз етнічної ідентичності доводить, що це надто складне утворення, яке не може бути адекватно розглянуте в межах лише однієї системи або напряму дослідження. Саме тому, актуальною проблемою на сьогоднішній день є застосування системного підходу, встановлення несуперечливої теоретичної концепції, що могла б бути базою емпіричних досліджень цього феномена.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александренков Э.Г. “Этническое самосознание” или “этническая идентичность”? / Александренков Э.Г. // ЭО. - 1996. - №3.
2. Бичко О. В. Концептуальні засади вивчення етнічної ідентичності // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. - Соціологія. Психологія. Педагогіка / Бичко О. В. - 2003. - №19. - с 52 - 54.
3. Бичко О. В. Профілі української ідентичності. Соціально -психологічний аналіз / Бичко О.В. - К., 2007. - С. 9 - 26.
4. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса/ Ю.В. Бромлей. - М., 1983. -С.ЗЗ - 35.
5. Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность/ Ю.В. Бромлей. - М., 1987. - С. 74-76.
6. Винер Б.Е. Этничность: в поисках парадигмы изучения / Винер Б.Е. - 1998. - №4. - С. 5.
7. Галкина Е.М. Этническая идентичность подростков из национально-смешанных семей: по материалам этносоциологического исследования в г.Москве: автореф. дис.канд. ист. наук. - М., 1993.
8. Гумилёв Л.Н. Этносфера: история людей и история природы / Л.Н.Гумилёв. - М., 1993. - С.58, С.39 -78.
9. Кукушкин В. С. Этнопедагогика и этнопсихология / Кукушкин В. С, Столяренко Л. Д. - Ростов - на - Дону. : Фенікс, 2000. - С.110.
10. Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию / Лебедева Н.М. - Москва, “Ключ-С”, 1999 г.
11. Лурье СВ. Историческая этнология / Лурье СВ. - Москва, “Аспект-Пресс”, 1998.
12. Павленко В.М. Етнопсихологія: Навч.посібник/ ПавленкоВ.М., Таглін СО. - К., 1999.
13. Семенов Ю.И.Этнос. Нация. Диаспора/ Ю.И.Семенов// ЭО. -2000. - №2. - С.64.
14. Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности / Солдатова Г.У. - Москва, Смысл, 1998.
15. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология / Стефаненко Т.Г. - Москва, Институт психологии РАН “Академический проект”, 1999.
16. Тишков В.А. О феномене этничности / В.А.Тишков. - С. 12.
17. Тишков В.А. Этнология и политика/ В.А.Тишков. - М., 2001. -С.230.
18. Чебоксаров Н.Н. Народы, расы, культуры / Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. - М., 1985. - С.29.
19. Шульга Н.А. Этническая самоидентификация личности / Шульга Н.А. - К., 1996.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com