www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Соціалізація особистості та її соціально-нормативна поведінка
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Соціалізація особистості та її соціально-нормативна поведінка

С.О. Гарькавець

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-НОРМАТИВНА ПОВЕДІНКА

   Актуальність дослідження. Відомо, що соціалізація - це процес, при якому людина засвоює правила, стандарти та цінності своєї родини, групи або соціуму. Під час цього процесу індивід навчається конвенціональним соціальним нормам, які існують в його оточенні. При цьому, соціалізація формує основи раннього досвіду і набуття такого досвіду може з часом привести до формування стійких внутрішніх диспозицій особистості.
   Разом із цим, сама проблема соціалізації є ще не достатньо розробленою, про що свідчать чисельні визначення цього поняття. Проте більшість науковців сходяться у тому, що соціалізація є невід'ємним аспектом розвитку людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. Тому розгляд процесу входження індивіда у суспільство, його научення та виховання не втрачає своєї актуальності і обумовлює нові пошуки як суто теоретичного, так і практичного характеру.
   Постановка проблеми дослідження. Успішна соціалізація передбачає, з одного боку, ефективну адаптацію людини у суспільстві, а з іншого - здатність певною мірою протистояти цьому суспільству. Тобто ефективна соціалізація - це певний баланс між ідентифікацією з суспільством та уособленням в ньому. При цьому якісно, соціалізації залежить від тих соціально-психологічних впливів, під які людина потрапляє з дитинства та відчуває на собі у процесі онтогенезу. Тобто соціалізований індивід - це щось середнє між двома протилежними тенденціями. Від так ми можемо казати про наявність певної норми, яку у якості стандартної одиниці соціальне середовище пропонує людині.
   У зв'язку з зазначеними ми вважаємо за потрібне зробити акцент на визначенні соціально-нормативної сторони процесу соціалізації. На наш погляд, проблема полягає у тому, що у наслідок научення та виховання індивіду пропонуються певні стандарти соціально-нормативної поведінки, які вже існують у соціальному середовищі але, які необов'язково призводять до задоволення його потреби у єднанні з такими як і він сам. У даному випадку ми говоримо про проблему соціально-нормативного включення індивіда у світ людських відносин.
   Теоретичний аналіз проблеми. Як зарубіжні, так і вітчизняні вчені запропонували широкий спектр алгоритмів щодо процесу соціалізації індивіда, виховання його у сенсі просоціальної особистості. У радянській науці також була запропонована ціла низка педагогічних та соціально-психологічних підходів (програм) щодо соціалізації особистості, запобігання різним девіантним проявам у поведінці дітей, підлітків та молоді
   У вітчизняній науці ми також маємо значну кількість концептуальних підходів і соціально-психологічних, педагогічних програм (І.Д. Бех, М.І. Боришевський, Е.П. Верещак, С.Д. Максименко, Н.Ю. Максимова, В.В.Москаленко, P.В. Павелків, Т.М. Титаренко та ін.).
   Разом із цим, теоретичний аналіз зарубіжної соціально-психологічної літератури свідчить про те, що майже 230 програм, у яких автори пропонували вирішення проблеми превенції та реабілітації деліквентів у пролонгованому варіанті (від 10 до ЗО років) мали низькі показники своєї ефективності та не призвели до вироблення загально-прийнятної концепції [3; 12; 15].
   Головною причиною такого негативного стану речей, на думку Г.М. Авер'янової, Н.М. Дембицької, В.В. Москаленко та інших є не ефективна адаптація людини до суспільних вимог і протистояння суспільству в цілому, яке стримує індивідуальний саморозвиток і самоствердження [2; 3; 6; 8]. Закладений внутрішній конфлікт між мірою ідентифікації людини з суспільством і мірою уособлення її з суспільством призводить до виникнення характерних станів, які відтворюються у певних позиціях індивіда до соціального середовища. Так, в одному випадку ми маємо справу з соціальним конформістом, а в іншому ? з асоціальною і навіть антисоціальною особистістю. У цьому контексті, ми розглядаємо заявлені поняття таким чином.
   Соціальний конформіст - це людина, яка повністю відповідає вимогам того суспільства, в якому вона знаходиться та продукує поступливу поведінку під впливом різних соціальних (інформаційних і нормативних) чинників, які визначають і уособлюють той або інший соціокультурний простір. Крім цього, ми дещо поділяємо думку А.В. Мудрика стосовно ототожнення соціального конформіста з “жертвою соціалізації” [6, с 55].
   Асоціальна особистість (соціальний девіант) - це слабко адаптована у суспільстві людина, яка має власну, певну позицію щодо соціальних вимог та продукує поведінку, яка є протестною стосовно впливу соціальних чинників або, яка протистоїть їм. Антисоціальна спрямованість особистості є крайньою формою асоціальності людини, яка не тільки протистоїть соціуму, а відкрито виступає проти нього, порушуючи його норми та вимоги.
   Разом із цим, ми не схильні розглядати соціально-нормативну поведінку особистості в сенсі виокремлення деяких її типів, як це пропонують окремі дослідники. Наприклад, виокремлюється соціально активний, позитивний (звичайний), конформістський та маргінальний тип поведінки [20]. Ми вважаємо, що більш доцільним є поділ соціальної поведінки на поведінку, яка у своєму змісті не суперечить існуючим соціально-нормативним приписам (просоціальну), поведінку, яка є “пограничною” (асоціальну) і поведінку, яка не відповідає соціально-нормативній регламентації та протиставляється просоціальній (антисоціальну).
   Дослідники відзначають, що дефекти процесу соціалізації є наслідком запізнення та недосягнення відповідного рівня розвитку особистості. Це відбувається через послаблення уваги суспільства до позитивного регулювання (особливо у молоді) та недостатній кваліфікований підхід до психологічних особливостей цього процесу; відсутність правильного педагогічного керівництва, належну організацію життєвого простору, недостатню увагу, любов й підтримку дітей з боку значущих дорослих, насамперед батьків; опірність педагогічним впливам особливостями в розвитку психічної діяльності та негативні функціональні новоутворення особистості, а також невмілі виховні дії дорослих [16].
   У зарубіжній науковій літературі подається кілька підходів до проблеми соціалізації індивіда та того, що вважається просоціальним. Наприклад, Н. Смелзер вважає, що в основі соціалізації індивіда завжди знаходяться культурні цінності і саме вони визначають, що є просоціальним відносно того соціокультурного простору, у якому він знаходиться. Норми, вченим визнаються як очікування та стандарти, що керують інтеракцією людей [15].
   А. Бандура стверджує, що людська поведінка у своєї більшості залежить від обставин. На його думку, вона детермінована існуючою ситуацією та тією інтерпретацією, яку надає їй людина. При цьому, індивід має певні механізми за допомогою яких може значно відхилятися від тих моральних устоїв, які запропоновує йому середовище та при цьому не випробувати почуття самозневаги [2, с 134].
   Також Бандура вважає, що моральне виправдання, підміна понять, вигідне порівняння, перекладання відповідальності, розподілення відповідальності, ігнорування або викривлення наслідків, дегуманізація та приписування провини є механізмами, які спроможні це відтворити. Вчений визначає антисоціальний характер поведінки людини через так звані диссоціативні механізми і тому він вважає, що правова, моральна поведінка особистості якісно залежить від внутрішнього контролю, а не від особистісних конструктів, моральних принципів або системи самооцінки.
   Р. Емлер розглядає просоціальну поведінку як певну соціальну ідентичність, яка вибирається молодими людьми, тому що вона має сенс. Як що є сенс у деліквентній поведінці, то це є проявом непатологічної та раціональної соціальної ідентичності. Деліквентність концептуалізується як загальна поведінкова характеристика, яка притаманна багатьом молодим людям [6, с 138].
   Дж. Клаузен та інші вважають, що життя дорослих людей треба розглядати у якості певного ряду кризисів, які очікуються чи не очікуються і, які необхідно усвідомлювати та переборювати. Вчений висловив думку про те, що дорослі люди постійно змушені балансувати між вимогами, які їм пред'являє життя: робота, родина, друзі і т. ін. Крім цього, існують певні вікові бар'єри. Наприклад, так звана “криза сорокалітніх”, коли людині здається, що життя втрачає колишній сенс, робота стає нудною, а родина стає як “спустошене гніздо”. Ця криза має різні прояви у різних людей: одним здається, що вони відчувають наближення старості та смерті, інші - відчайдушно прагнуть знову відчути себе молодими [2].
   Г. Айзенк вважає, що просоціальна поведінка не є наслідком раціональних рішень та мало керується розсудом [3]. Він стверджує, що оскільки у інтровертів умовні рефлекси формуються скоріше, ніжу екстравертів, то виховання перших не є такою складною справою на відміну від других. Іншою рисою особистості, яка характерна для людей, схильних до антисоціальної поведінки є сильна емоційність або надчутливість лімбічної системи, яка контролює вираження емоцій. При цьому вчений зазначає, що такі особливості не є культурно залежними, а вони універсальні та поширені повсюдно [3, с 444].
   Д. Креч, P. Кратчфілд, Е. Баллачей вважають, що соціалізація є умовою прийняття індивідом переконань, цінностей та норм вищого та нижчого статусів, які характерні для групи членства, у якій індивід знаходиться [2].
   Більшість радянських та вітчизняних учених процес соціалізації розглядають як процес соціального розвитку людини, засвоєння нею соціального досвіду, входження у соціальне середовище, у систему суспільних відносин. Соціалізація відбувається у якості адаптації до соціального середовища, входження в нього як одного із соціальних елементів [11; 13; 14; 20].
   Так, Б.Д. Паригін соціалізацію розглядає, як процес входження індивіда у соціальне середовище, пристосування до нього, засвоєння певних ролей і функцій [1].
   І.С. Кон вважає, що процес соціалізації є засвоєнням індивідом соціального досвіду, під час якого відбувається конкретна особистість [14].
   Г.М. Андреева під соціалізацією розуміє двосторонній процес, який включає у себе, з одного боку засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження у соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, а з іншого - процес активного відбудування системи соціальних зв'язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення у соціальне середовище [14]. Саме таке визначення процесу соціалізації поділяє більшість вітчизняних учених [9; 11].
   Разом із цим, О.Р. Ратінов і Г.Х. Єфремова наполягають на тому, що у процесі успішної соціалізації людини вирішальна роль належить чинникам внутрішньої регуляції або інтерналізованим соціальним нормам. Так, на їхню думку, правослухняна особистість діє на підставі засвоєних правових та моральних приписів, які включені до її системи цінностей, а правопорушник - тільки із страху бути викритим та покараним [13, с 102].
   Ще один відомий вчений О.М. Яковлев, зазначав, що на соціально гарні та соціально погані слід поділяти не стільки людські потреби, а скільки засоби їх задоволення. Останні визначаються як властивостями особистості, так і характером її взаємодії з соціальним середовищем [20, с 32].
   О.М. Яковлев вводить поняття “соціального типу”, під яким розуміє певний тип особистості, який проявляє свої головні характеристики у вигляді стійких способів (або стереотипів) поведінки. Соціальний тип уявляє собою поєднання індивідуальних властивостей особистості з типовими елементами близького до нього соціального середовища. Вважаючи, що соціальна психологія у якості важливих елементів соціального середовища розглядає поняття, оцінкові судження, позиції, які вона “задає” індивіду, важливим елементом особистості будуть ґрунтовно засвоєні соціальні та моральні цінності, які в силу їхнього сприйняття або інтеріоризації стають “невіддільним надбанням особистості” [20, с 33].
   В.Е. Чудновський вважає, що вирішальну роль у соціалізації особистості відіграють виховні функцій суспільної діяльності, формування колективістської мотивації, ставлення до людини як до активного учасника життя суспільства, організації виховної роботи з урахуванням вікових особистісних новоутворень, використання у вихованні моральних ідеалів [19, с 184-188].
   Вітчизняні фахівців пропонують враховувати всю сукупність елементів соціокультурного, духовного середовища, усіх відносин, в які реально включається дитина. На їхню думку, в умовах сучасної інформаційної культури засобами виховання стають практично будь-які факти особистого життя дитини, які викликають сильні переживання і породжують потребу виявляти свій соціальний досвід. Дітей потрібно включати у “дорослий” життєвий простір, їм потрібно пропонувати партнерство, викликати потребу у співробітництві в загальному соціальному просторі соціалізації. Для того щоб забезпечити справжнє дорослішання, а не пристосування до випадкових обставин і сумнівних цінностей, потрібно позашкільний простір організовувати, певним чином позбавивши впливовості школоцентризм. З цією метою дослідники пропонують організувати такі форми педагогічного впливу, як ігрові групи скаутського типу, які організовуються дорослими з врахуванням основних потреб підростаючої людини [2, с 108-109].
   Ряд фахівців вважають, що для ранньої соціалізації індивіда велике значення має формування особистості у родині. Так, зазначається, що емоційно-теплі контакти, поважливе ставлення до дітей з боку батьків і дорослих є запорукою їхньої доброзичливості, самостійності, здібності до співпраці, вміння конструктивно вирішувати конфлікти [5; 13; 16; 18].
   Крім цього, процес соціалізації, його протікання та наслідки у вирішальному сенсі відбуваються в онтогенезі і тому обумовлені у більшій мірі суспільними обставинами, а не біологічними чинниками. Тому можливості успіху цього процесу знаходяться у “потенціях” суспільства, людей, які відповідають за виховання (керівників різного рангу), колективів, соціальних груп і т. ін.
   Зрозуміло, що перелічені підходи до проблеми соціалізації людини не відбивають усієї наукової різноманітності. Проте вони дають підстави вважати, що процес соціалізації - це багатовимірний феномен, який є складним елементом усієї системи життєдіяльності особистості.
   Основне завдання дослідження. На підставі аналізу теоретичних підходів до проблеми соціалізації особистості, ми спробували виділити та розглянути соціально-нормативний бік включення індивіда у соціальне середовище.
   Зазвичай, все що пов'язано з функціонуванням соціальних та правових вимог розглядається у контексті правової соціалізації особистості. Під останньою розуміють засвоєння людиною правової культури певного суспільства та на цій основі формування правослухняної поведінки. Проте ми вважаємо, що у цьому сенсі треба говорити про соціально-нормативну соціалізацію, оскільки вона поглинає правову та те, що відноситься до резідуального, яке хоча і не охоплене формальними, аналітично виявленими та упорядкованими соціальними нормами, але суттєво впливає на спрямованість поведінки особистості.
   Виклад основного матеріалу дослідження. У загальному виді процес правової соціалізації особистості включає в себе суспільство, особистість та соціальну групу. Суспільство уособлює правову культуру (звичаї, традиції, норми або закони), яка є продуктом соціально-історичного розвитку людства в цілому та окремих його співтовариств. Особистість відтворює правову культуру у оцінці правової дійсності. Якщо оцінка адекватна, то це призводить до формування просоціальної поведінки, а якщо ні - до формування девіантної, антисоціальної поведінки. Соціальна група виступає опосередкованим механізмом, оскільки система правових вимог до людини завжди є продуктом її особистого досвіду спілкування з іншими людьми, а як відомо це відбувається тільки у групі. Макрогрупи - це різні державні та суспільні установи (організації) та мікрогрупи - безпосереднє оточення індивіда (родина, друзі, знайомі).
   Проте, щоб відбулася правова соціалізація необхідно включення певних механізмів, які є свідомими та безсвідомими засобами засвоєння та відтворення соціального досвіду.
   У психологічній науці ще не має єдиного погляду на такі механізми. Так, у глибинній психології під механізмами розуміється переклад внутрішніх стимулів у соціально-приємлеві форми, серед яких головна роль належить ідентифікації. Представники поведінкової психології акцент роблять на зовнішні стимули підкріплення (“паттерни санкцій”) тієї або іншої поведінки. Представники когнітивіського напрямку під механізмами розуміють імітацію, ідентифікацію, наслідування та керівництво [2; 16; 18].
   У вітчизняній (радянській) психології такими механізмами вважаються: процес інтеріоризації (О.М. Леонтьев), наслідування, ідентифікація, рефлексія (А.В. Мудрик), психологічне зараження, авторитет, популярність (С.А. Белічева), конформізм (A.M. Сухов) [9; 14].
   Оскільки нас цікавить такий бік процесу соціалізації, як правова соціалізація, важливим вважається думка вчених щодо її чинників. Так, В.В. Оксамитний та інші правову соціалізацію особистості розглядають як процес правової пропаганди, правового навчання, правового виховання у трудових колективах, формування сумління і т. ін. [10]. Агентами такої соціалізації виступають групи (родина, навчальний заклад, виробничий колектив і т. ін.), які складають близьке оточення індивіда. Вони виступають носіями цінностей, норм, традицій і задають систему зовнішньої регуляції поведінки людини.
   Разом із цим, як ми вже зазначали, соціально-нормативна соціалізація перекриває правову у тому сенсі, що вона вбирає в себе як аспекти цілеспрямованої, так і аспекти стихійної форми соціалізації. Стихійна форма є “автоматичним” вихованням певних соціальних навичок у зв'язку з постійним находженням індивіда у безпосередньому соціальному оточенні та за наявності “резідуальних правил” поведінки. Останні, за визначенням Шеффа (Scheff) є такими нормами, які регулюють повсякденну діяльність людини та керують тими сторонами людської поведінки, що є неформалізованими [7, с 54].
   Цілеспрямована - це безпосередній вплив агента соціалізації на індивіда з наявним алгоритмом необхідної поведінки. Тобто закони виступають тими чинниками, які повинні змушувати індивіда “вбирати” саме те, що потрібно агенту впливу (державі). В цьому сенсі право є свідомо організованою, запрограмованою та спеціалізованою діяльністю держави, яка ставить за мету сформувати у людини необхідні та корисні для неї якості. Найголовнішою якістю є законослухняність.
   Таким чином, правова соціалізація ? це процес, який здебільшого відповідає цілеспрямованому вихованню, у якому головним є підпорядкування індивіда державі на підставі правових норм. На відміну від неї соціально-нормативна соціалізація - це водночас і стихійне і цілеспрямоване виховання, яке має за мету поєднання індивідуального, суспільного і державного.
   Взагалі, щодо процесу соціально-нормативної соціалізації ми можемо говорити про вирішальну роль соціального впливу на індивіда. Але такий вплив має певні прояви. Фахівці виділяють кілька таких проявів впливу. По-перше, це соціально-психологічний вплив у спеціально створеному середовищі. Це достатньо поширений варіант, який втілюється у різних формах організаційної роботи. Наразі ми маємо значну кількість як позитивних, так і негативних прикладів продукування такого впливу (дитячі садки, школи, армія, але і “Джонстаун”, місця позбавлення волі тощо).
   По-друге - соціально-психологічний вплив у середовищі створеному засобами масової інформації. Радіо, телебачення, друковані видання та Інтернет - все це чинники такого впливу, які в умовах глобалізації світу несуть у собі “колективне” навантаження. Таке середовище позбавлене індивідуалізації і разом із цим впливає на кожного окремо, де б він не знаходився. Особливо виділяються у цьому середовищі телебачення та Інтернет, які, на думку дослідників, володіють особливим потенціалом впливу як на свідомість, так і підсвідоме людей [17].
   Як відомо, засобами психологічного впливу виступають переконання, навіювання, наслідування та психологічне зараження. Усі ці засоби так чи інакше використовуються у соціально-психологічних впливах з різною амплітудою свого застосування. При цьому результатом таких впливів є зміни, які виникають у об'єктів впливу. У них відбувається, перш за все, перебудова системи соціальних установок, атитюдів, відношень, уявлень та спрямованості поведінки в цілому. Тобто вплив виступає у якості головного засобу інтеріоризації смислових утворень особистістю. Він посідає одне з визначальних місць у процесі соціалізації і його вміле й ефективне застосування є головною умовою просоціального розвитку особистості.
   Проте, щоб вплив мав можливість реалізуватися, необхідні певні канали його проводження. На сьогодні такими каналами, на думку фахівців, є інформаційні та нормативні засоби. Перший - це канал, який надає можливість людині спостерігаючи за поведінкою інших людей робити правильний вибір, інтерпретувати невизначеність ситуації. Другий - спонукає людину до того, щоб вона подобалася та була прийнята іншими [2]. І у першому, і у другому випадках мова йде про види соціального впливу, які водночас стають і каналами проводження власно психологічних засобів впливу.

77

   На підставі зазначеного вимальовується певний алгоритм продукування соціально-нормативної поведінки особистості в контексті соціально-нормативної соціалізації. Так, в соціальному середовищі (спеціально створеному або створеному засобами масової інформації), в якому існує індивід, продукують різні аспекти (моральні, резідуальні, правові), які змушують його поступати певним чином. Але разом із цим, індивід керується і внутрішніми імперативами, які на підставі процесу інтеріоризації-екстеріоризації вже задають певну спрямованість його поведінці. Відбувається накладення двох аспектів, які не завжди можуть бути конгруентними але через інформаційний або нормативний засіб (канал) відбиваються у його реальній соціально-нормативній поведінці.
   Висновки.
   1. Проблема соціалізації індивіда є достатньо складною і до неї існує велика кількість теоретичних підходів.
   2. Більшість учених погоджується з тим, що процес соціалізації відбувається протягом усього життя людини та його детермінантами виступають чинники соціально-психологічного впливу, які поділяються на чинники зовнішнього та внутрішнього контролю. До перших належать моральні, резідуальні та правові приписи, які існують у суспільстві, а до других - чинники, які вже стали внутрішніми імперативами поведінки особистості.
   3. Соціально-нормативна соціалізація є процесом, який відбувається на підставі стихійного і цілеспрямованого виховання, та який має за мету поєднати індивідуальне, суспільне і державне.
   4. Засобами, за допомогою яких здійснюється соціалізуючий вплив на особистість, виступають інформаційні та нормативні канали-впливи, які обумовлюють виникнення соціально-нормативної поведінки особистості. При цьому, соціально-нормативна поведінка особистості значно залежить від конгруентності впливу чинників зовнішнього та внутрішнього контролю, інтенсивності, несуперечності та дійовості інформаційного та нормативного впливів, які існують та продукують у суспільстві.
   5. Проблему соціально-нормативного включення індивіда у світ людських відносин потрібно вирішувати на підставі ефективного використовування наявних видів соціального та психологічного впливів. Ми вважаємо, що успіх соціально-нормативної соціалізації, формування соціально-нормативної поведінки особистості значно залежить від правильного і ефективного використання зазначених аспектів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авер'янова Г.М. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства / Г.М. Авер'янова, Н.М. Дембицька, В.В.Москаленко. - Київ: “ППП”, 2005. - 307с.
2. Аронсон Э. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме / Э. Аронсон, Т. Уилсон, Р. Эйкерт. -СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2002. - 560с.
3. Айзенк Г. Исследование человеческой психики. - М., 2001. -480с.
4. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. - СПб., 2001. - 512 с.
5. Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Основы юридической психологии: Учебник. - X.: Одиссей, 2005. - 352с.
6. Кудрявцев Ю.В., Нерсесянц B.C. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. - М.: Юрид. лит., 1984. - С. 90-98.
7. Милграм С. Эксперимент в социальной психологии. - СПб.: Изд-во “Питер”, 2000. - 336 с.
8. Москаленко В.В. Психологія соціального впливу. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 448 с.
9. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с
10. Оксамытный В.В. Правовое воспитание - важный фактор формирования социально активной личности. ? К.: Наукова думка, 1979. -74 с.
11. Орбан-Лембрик Л.Е. Юридична психологія. - Івано-Франковськ, 2005. - 316 с.
12. Психология криминального поведения / Р. Блэкборн. - СПб.: Питер, 2004. - 496 с.
13. Ратинов А.Р., Ефремова Г.Х. Правовая психология и преступное поведение: Теория и методология исследования. - Красноярск, 1988. -253 с.
14. Рубчевский К.В. Формы прохождения социализации личности // Психол. наука и образов. - 2002. ? №2. - С.86-92.
15. Смелзер Н. Соціологія. - М.: Феникс, 1994. - 342 с.
16. Социальная психология / Ш. Тейлор, Л. Пипло, Д. Сире. -СПб.: Питер, 2004. - 767с.
17. Социальная психология: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Аспект пресс, 2003. - 475 с.
18. Хегенхан Б. Теории научения / Б. Хегенхан, М. Олсон - СПб.: Питер, 2004. - 474 с.
19. Чудновский В.Э. Нравственная устойчивость личности: Психологическое исследование. - М.: Педагогика, 1981. - 208 с.
20. Яковлев A.M. Преступность и социальная психология. - М.: Юр. лит ., 1971. - 248 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com