www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Деякі аспекти вивчення феномену адаптивності як методу імпліцитної діагностики емоційної стійкості спортсменів у спорті вищих досягнень
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Деякі аспекти вивчення феномену адаптивності як методу імпліцитної діагностики емоційної стійкості спортсменів у спорті вищих досягнень

І.Ф. Аршава,
Т.О. Гаврилюк

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ АДАПТИВНОСТІ ЯК МЕТОДУ ІМПЛІЦИТНОЇ ДІАГНОСТИКИ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ СПОРТСМЕНІВ У СПОРТІ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ

   Актуальність: Проблема адаптації людини до змін життєдіяльності не тільки не втрачає актуальності, а й набуває нової практичної значущості у сучасному світі, де соціальне середовище життєдіяльності людини зазнає постійних трансформацій. Однією із сфер діяльності, де можна спостерігати надзвичайно високу динаміку зміни подій, яка створює надмірне навантаження на психіку людини та впливає на якість виконання діяльності, а також висуває високі вимоги від людини, є спортивна діяльність, зокрема спорт вищих досягнень. Через те, що успішність спортсмена визначається не стільки кількістю та якістю проведених ним тренувань під час підготовки, а насамперед здатністю досягти результату, тобто здобути перемогу над суперником під час змагань національного та міжнародного рівня, визначення та дослідження факторів, які суттєво впливають на вибір спортсменом тієї чи іншої стратегії поведінки, або виникнення у спортсменів тих чи інших станів, є актуальним. Ми вважаємо, що змагальну діяльність, зокрема в ігрових видах спорту, можна розглядати як емоціогенну ситуацію підвищеної значущості, тому що, по-перше, ігрові види спорту дуже динамічні, рахунок змінюється кожної хвилини, під час діяльності виникають непередбачувані ситуації, спортсмени повинні швидко реагувати та адаптуватись до змінюваних умов діяльності; по-друге -спортсмени знаходяться під впливом почуття відповідальності за результат своєї діяльності, під тиском емоційного навантаження з боку тренерів, вболівальників, суперників та, у деяких ситуаціях, суддів. Саме тому ми вважаємо, що досягнення успіху в даному виді діяльності насамперед залежить від здатності спортсменів швидко адаптуватися до умов діяльності, сприймати ситуацію як виклик чи загрозу, а також від рівня їх стресозахисного потенціалу.
   Мета дослідження: Вивчення стану розробки проблеми адаптації людини як суб'єкту діяльності та поглиблення уявлення про даний феномен, перевірка можливості оцінки емоційної стійкості спортсменів-професіоналів за показниками адаптивності та толерантності до невизначеності, а також вивчення взаємозв'язок між досліджуваними характеристиками та успішністю змагальної діяльності спортсменів вищих досягнень.
   Завдання: Розглянути підходи до розробки проблеми адаптації людини під час діяльності в екстремальних умовах. Вивчити дію механізмів адаптації. Визначити роль адаптивності у досягненні результату спортсменом під час змагальної діяльності. Визначити рівень адаптивності як одну з форм відображеної оцінки емоційної стійкості спортсменів вищих досягнень.
   Стан розробки проблеми адаптації. Адаптаційна проблематика посідає важливе місце в дослідженнях спеціалістів багатьох галузей психології, зокрема, в спортивній психології. Дослідження та розробка цієї проблематики здійснюється у контексті різних напрямків, а також поглиблюються уявлення про даний феномен, а саме останнім часом виникла тенденція, що набуває широкого розповсюдження, змістом якої є використання імпліцитної діагностики особистості, а саме, прогнозування емоційної стійкості людини за показниками інших видів діяльності, що нею виконуються [3,4,8].
   Операціоналізація поняття адаптації має довгу історію розвитку, зумовлену складністю даного феномену. Різні дослідники акцентують увагу на різних за своїм змістом аспектах адаптації. Проте можна виділити аспекти, які присутні у всіх визначеннях. По-перше, процес адаптації завжди передбачає наявність взаємодії двох об'єктів і відбувається вона, як правило, відбувається в складних емоціогенних умовах, в умовах дисбалансу. Крім того, метою взаємодії є створення певної координації між системами, а також досягнення мети передбачає зміни у даних системах. Для більш глибокого та цілісного розуміння досліджуваного феномену необхідно інтегрувати результати наукових досліджень багатьох авторів, які вивчали даний феномен у світлі багатьох різноспрямованих аспектів. Наприклад, СІ. Степанова вважає, що адаптація є основою якісної стабільності цілісного та в той самий час суперечливого життєвого процесу. Автор виокремлює внутрішній та зовнішній аспекти адаптації, через те, що процес адаптації є діалектичною єдністю узгодження між середою та розузгодженості з нею [10].
   А.Б. Георгієвський запропонував власне визначення цього феномену, а саме, він розуміє адаптацію як особливу форму відображення системами впливу зовнішньої та внутрішньої середи, яка полягає в тенденції до встановлення з ними динамічної рівноваги [5]. При цьому П. Медавар наголошує на тому, що процес адаптації є дещо таке, що організм чи популяція виробляють та володіють в потенціалі для успішного функціонування в умовах, які змінюються в майбутньому [9 ].
   Згідно поглядів СА. Шапкіна та Л.Г. Дикої, дослідження феномену адаптації відбувається у трьох напрямках: вивчення медико-психологічних аспектів, насамперед внутрішньо особистісні процеси; психофізіологічний аспект, який пов'язаний з функціонуванням окремих органів та психічних процесів в умовах змін в навколишній соціально-професійній середи, де адаптація виступає як процес врівноваження, спрямований на досягнення та утримання гомеостазу; а також, комплексне вивчення станів, а саме, вивчення психічних та функцій них станів людини у трудовій діяльності. Через те, що феномен адаптації можна розглядати з боку вищезазначених трьох аспектів, які характеризуються різноманітними психологічними утвореннями, автори концептуально уявляють адаптацію у вигляді трикутника, де основними вимірами адаптації є її процесуальний та результативний аспекти, а особистісні утворення, які формуються всередині даних двох аспектів, надбудовуються та утворюють свій власний вимір [11].
   Дослідження Є.А. Клімова продемонстрували, що в процесі адаптації формується свій унікальний стиль діяльності особистості, який дозволяє їй успішно виконувати свою діяльність [9].
   Поряд з поглибленням уявлень про феномен адаптації багато уваги приділяється вивченню механізмів, які забезпечують стійкість особистості в емоціогенних умовах діяльності. Багато дослідників звертають увагу на дослідження проблеми відмінності індивідуумів за рівнем адаптації. На основі цього В.П. Казначеєвим була розроблена класифікація індивідів в залежності від особливостей проходження адаптаційних процесів. Він виділяв два типи: спринтерів, яким були притаманні швидкі, інтенсивні та короткочасні адаптаційні зміни, та стаєрів, які характеризувалися повільним розвитком та проходженням, та досить довго тривалими адаптивними зрушеннями [9].
   Численні експериментальні дані вітчизняних дослідників дозволили відійти від розподілення адаптаційних процесів у вигляді “адаптація-дезадаптація”. Так, Н.Н. Василевський обґрунтував існування трьох типів обстежуваних, беручи до уваги ступінь гнучкості, пластичності нервових та сомато-вегетативних функцій, а саме: адаптивні, середньої адаптивності та не адаптивні [8,9].
   Еволюція та історія вивчення феномену адаптації була довгою та тривалою, крім того цей феномен вивчався різнобічно. Крім вивчення адаптації з боку психофізіології, цікавими є дані вивчення даного феномену з точки зору біхевіористів. Насамперед це дослідження адаптації до стресу. Г. Холмс та М. Масуда висунули припущення про те, що загальною властивістю стресогенних життєвих подій є те, що при їх виникненні виникає запуск у індивіда певного адаптивного або подолаючого труднощі поведінкового стереотипу.Поведінкові моделі адаптації також були представлені “технікою життя” X. Томе та У. Лер. Це поняття автори розуміють як сукупність комплексної поведінкової активності, форм реагування людиною на виникаючі численні проблеми повсякденності. За допомогою лонгітюдного метода дослідження автори виділили п'ять основних технік існування, дві з яких безпосередньо стосуються особливостей адаптивної поведінки в складних умовах соціальної середи. Перша техніка життя об'єднує дії, які спрямовані на досягнення успіху, практичну зміну ситуації, що склалася. Цей тип поведінки базується на високому рівні саморегуляції, інтенсивному пошуку релевантно'!' інформації, глибокому мисленні, втягнення в коло своїх дій оточуючих людей. Друга техніка життя полягає в поведінці, спрямованій на пристосування до існуючих соціальних норм поведінки та правил ділових взаємодій. Решта технік спрямовані на межособистісні аспекти взаємодії людей в складних життєвих ситуаціях. Особливу групу поведінкових реакцій, згідно з концепцією Х.Томе, складають форми, які ускладнюють пристосування до труднощів життя. До таких неадаптивних реакцій належать: покірливість, депресія, а також прагнення уникнути складних ситуацій, отримання думок про джерело труднощів, що виникли, широке використовування механізмів психологічного захисту [2].
   Якщо розглянути особливості процесу адаптації з боку теорії соціального навчання, А. Бандура запропонував термін “самоефективність”, який означає успішність формування адаптивної поведінки, тривалість якої залежить від того, до якої міри сам суб'єкт адаптації впевнений у своїх здібностях та вірить в успішність своїх дій. Для формування необхідного рівня самоефективності автор виділяє чотири джерела поведінкової та когнітивної спрямованості: конкретний успіх у вирішенні тієї чи іншої задачі, спостереження за адекватною поведінкою інших людей, вербально-логічний вплив на раціональну сферу з боку інших та емоційне збудження, яке сприймається суб'єктом адаптації. Однією з ключових проблем адаптації є соціальна адаптація особистості. Згідно з поширеним визначенням, адаптація-це пристосування людини як особистості до існування в суспільстві згідно з вимогами цього суспільства, а також власними потребами, мотивами та інтересами (психологічний словник). Вивчаючи сукупності значущих для суб'єкта життя подій, сформовані в нього особистісні підходи до організації життєвих подій та вирішенню протиріч в життєвих ситуаціях, К.А. Абульханова-Славська запропонувала поняття “життєвої позиції людини”, що означає спосіб самовизначення особистості в житті, узагальнений на основі її життєвих цінностей, який відповідає основним потребам особистості. Також важливу роль при подоланні складних ситуацій життєдіяльності відіграє рівень активності особистості та ступінь її мобілізації [1]. Дослідження Л.В. Кулікова показали, що найбільш адекватною теоретичною моделлю є визначення оптимального рівня активності особистості. За результатами досліджень було виявлено, що як за умов недостатньої, так і за умов надмірної мобілізації особистості з великим ступенем вірогідності виникають психічні стани, які порушують адаптивну рівновагу [6].
   Особливий інтерес визиває дослідження стресу та адаптації до стресу. Порівняння багатьох особистісних концепцій показує, що одним з ключових факторів дезадаптації є когнітивний фактор, який визначається такими поняттями, як структурність особистісного простору, когнітивна не представленість ситуації, іраціональні переконання та почуття. Наприклад, Н.А. Милославова вважає, що процес соціальної адаптації може виступати не тільки як об'єктивний механізм пристосування до соціального середовища, де вона має на увазі пасивне пристосування до чогось, а й як механізм суб'єктивної діяльності, спрямований на пристосування індивіда до тих чи інших норм та стандартів. Також А.А. Реан встановлює акцент на активній природі механізму соціальної адаптації, де мова йде про активне пристосування особистості, про активну самозміну, самокорекцію згідно з вимогами середовища. Таким чином, автор пропонує вектор активності, а саме його спрямованість, вважати критерієм розрізнення типів адаптаційного процесу. Згідно з цією концепцією, вектор, спрямований “назовні”, відповідає типу адаптації, який характеризується активним впливом особистості на середовище, його опануванням та пристосуванням до себе. Спрямованість вектора “всередину” відповідає іншому типу адаптації, який пов'язаний з активною зміною особистості себе самої, корекцією власних соціальних настанов та звичних поведінкових стереотипів [9].
   Згідно з поглядами А.А. Єршова, адаптацію слід розуміти як єдність стресу, пам'яті та домінанти. Адаптація підлягає не тільки закону збереження рівноваги, а також законам розвитку, збереження сил, що є ще одним аспектом, який підкреслює значущість даного феномену для успішності спортивної діяльності. Тому що саме спортивна діяльність характеризується високими витратами не тільки фізичної, а й нервової енергії. За однакових умов діяльності, чим швидше спортсмен зможе адаптуватися до змінюваних умов спортивної діяльності, тим більшим потенціалом він буде володіти, що значно збільшує його шанси на перемогу над спортсменом, який через нездатність адаптуватися до ситуації даремно витрачає багато енергії. Таким чином функція збереження сил має велику значущість для спортсменів вищих досягнень. Таким чином, мета адаптації-досягнення оптимуму ефективності діяльності, забезпечення розвитку організму, людини та збереження їх життєздатності та функціонування у її цілісності [4, 9].
   Адаптація особистості також досягається шляхом використання стратегій подолаючої поведінки, яку російські психологи розуміють як адаптивну поведінку або психологічне подолання. Виходячи з визначення поняття копінг-поведінки, що визначається як індивідуальний спосіб взаємодії у єдності зовнішніх умов та їх суб'єктивній інтерпретації, що обмежене у часі та спонукає людину до вибіркової активності, а також в залежності від значущості цих подій у житті людини та її психологічними можливостями, можна зробити висновок, що копінг-поведінка є невід'ємною частиною процесу адаптації. Психологічне призначення копінгу полягає в тому, щоб якнайкраще адаптувати людину до вимог ситуації, дозволяючи їй оволодіти нею, послабити або пом'якшити ці вимоги, спробувати уникнути або звикнути до них, та таким чином усунути стресовий вплив ситуації [7]. Критерії ефективності подолаючої поведінки насамперед пов'язані з відчуттям людиною психологічного комфорту та визначаються зниженням рівня невротизації, який відображується у ситуативній зміні тривоги, психосоматичної симптоматики та роздратування. Надійним критерієм ефективності подолаючої поведінки вважають також послаблення вразливості до стресів. Для ефективної подолаючої поведінки також суттєве значення мають досягнення людини, які дозволяють почувати себе більш впевнено, відчувати свою значущість для оточуючих людей, підвищують статус в референтній групі та самооцінку, що у свою чергу допомагає виникненню “відчуття своєї ефективності” та емоційного комфорту. Подолаюча поведінка допомагає людині швидше та ефективніше адаптуватися до складної ситуації, призвичаїтися до нових складних умов. Подолання може бути як цілком усвідомлюваним, так і несвідомим. Це безперервні спроби подумки і діями відповідати конкретним вимогам, що їх диктує ситуація, і не лише відповідати, а трохи випереджати їх, бути до них готовим. Процес подолання спрямований на зменшення стресогенних впливів і підпорядковується основній меті діяльності [3, 7, 8, 9].
   Основою досягнення спортивного результату та його зростання є адаптаційні процеси, які відбуваються зі спортсменом. Тренувальна та змагальна діяльність є основою для їх удосконалення.
   Деякі автори виділяють два етапи - термінова та довготривала стійка адаптація. Перехід від термінового етапу до стійкої довготривалої адаптації базується на формуванні структурних змін в усіх системах організму, а також в усіх регуляторних механізмах. Процес адаптації активно супроводжується підвищенням функціональної потужності структури та покращенням її функціонування. При компенсації деякі функції можуть виснажуватись, в такому разі функціонування організму спортсмена відбувається на перед патологічному та патологічному рівнях. Такий стан дезадаптації може призвести до розвитку перевтоми, перенапруги, значного зниження працездатності, та в подальшому -до виникнення захворювань та травм спортсменів. Через професіоналізм та комерціалізацію в спорті спортсмени зазнають жорсткого пресингу підготовки та високих вимог до рівня функціональної підготовленості [2, 3, 9, 11].
   Усі вищезазначені положення дають нам змогу вважати адаптацію однією з форм відображеної оцінки емоційної стійкості спортсменів, яка є одним з найважливіших факторів, що впливають на досягнення успіху спортсменом. Оптимальний рівень інтенсивності емоційних переживань та станів під час спортивної боротьби не залишається постійною величиною. Він змінюється відповідно до ситуацій спортивних дій та їх завдань. Проте цей “оптимум емоцій” повинен бути відносно стійким, залишаючись в той самий час динамічним, що й характеризує емоційну стійкість в спорті.
   Методика та організація дослідження. Для проведення дослідження була залучена група з 60 спортсменок у віковому діапазоні з 19 до ЗО років, які беруть участь у Всеукраїнських змаганнях з настільного тенісу. Успішність спортивної діяльності досліджуваних визначалася за показниками Всеукраїнського рейтингу спортсменів, який кількісно відображує успішність їх змагальної діяльності з урахуванням усіх перемог та поразок. З метою виключення впливу випадкових факторів на результат (хвороба, випадковість, спортивна діяльність за межами України, травми тощо, тобто усі події, що позбавляли можливості приймати участь у змаганнях на території України протягом певного часу), ми брали до порівняння різницю показників рейтингу певного спортсмена на 1 жовтня 2008 року (останній випуск рейтингу на даний момент) та показників рейтингу цього ж спортсмена на 1 жовтня 2006 року. Усі залучені до дослідження спортсмени були майстрами спорту України.
   Спортивний розряд спортсменів в даному дослідженні є одним з ключових факторів, тому що як і в будь-якій діяльності, в спорті під час формування рухових навичок та процесу становлення спортсмена динаміка росту його особистого результату через певний час по відношенню до власного результату у минулому може бути більш виражена та динамічна, ніж за той самий період з моменту, коли спортсмен досяг певного рівня майстерності, наприклад, рівня майстра спорту. Тобто, будь-яке збільшення рейтингу майстра спорту є більшої значущим, ніж те саме збільшення у спортсмена, що ще не досяг цього рівня майстерності.
   Для оцінки адаптаційних можливостей особистості під час проведення емпіричної частини дослідження, ми використовували такий методичний інструментарій: опитувальник “Толерантність до невизначеності” С. Баднера, многорівневий особистісний опитувальник “Адаптивність-99”, розроблений А.Г. Маклаковим та С.В. Чермяніним та деякі інші психодіагностичні методики.
   Критерієм розподілення вибірки на групи був рейтинг спортсменів, позитивна або негативна динаміка зміни якого за 2 роки була показником успішності, або неуспішності в спортивній діяльності. Розподілення на три групи проводилося за стандартною процедурою співставлення різниці показників рейтингу 2008-го та 2006-го років з груповим середнім показником через середньоквадратичне відхилення. Після розподілу досліджуваних за успішністю спортивної діяльності, ми проаналізували представленість в кожній з груп суб'єктів, що відрізнялися за рівнем адаптивності, а також толерантності до невизначеності.
   Результати дослідження та їх обговорення. Згідно з отриманими нами результатами дослідження ми виявили, що група спортсменів з високими показниками результативності належить до груп високої, або нормальної адаптації за шкалою “Особистісний адаптаційний потенціал”, у той час як спортсмени з низькими показниками результативності належать до груп задовільної та низької адаптації. З огляду на те, що динаміка змін в змагальній діяльності дуже висока, спортсмени мають швидко реагувати на дії суперника, вболівальників, навіть тренера, який не завжди може опанувати свої емоції під час спортивної зустрічі, що призводить до створення ще більшої напруги для спортсмена.
   Ми вважаємо, високий адаптаційний потенціал спортсмена відіграє одну з ключових ролей у опануванні стресової ситуації, а також вибору оптимальних стратегій поведінки у разі виникнення цих умов, а також готовність до них. Крім того, нами було виявлено, що спортсмени, які були визначені як успішні, демонстрували більш високий рівень толерантності до невизначеності. Це дало нам підстави припустити, що даний аспект також суттєво впливає на досягнення успіху спортсменом з огляду на специфіку спортивної діяльності в ігрових видах спорту, де боротьба ведеться опосередковано між суперниками, і жодний спортсмен не може передбачити хід подій під час зустрічі зі спортсменом будь-якого рівня майстерності, а особливо із суперниками приблизно однакового рівня майстерності. Крім того, є багато інших факторів, які не можна передбачити, та до яких спортсмену треба пристосовуватись, а саме: реакція тренера, вболівальників, партнерів по команді, дії суддів, зміна умов проведення змагань, небажані результати жеребкування, які можуть засмутити спортсмена, через те, що у кожного спортсмена є суперники, з якими, за словами спортсменів, їм важко змагатися за будь-яких умов, навіть якщо рівень підготовки набагато кращий за рівень суперника.
   Найбільш виражена ситуація невизначеності в настільному тенісі виникає тоді, коли до суперника переходить право подачі. Під час прийому подачі нервова напруга досягає приблизно такого ж рівня, як і наприкінці сету, або у вирішальні моменти зустрічі, бо треба вгадати напрямок подачі, тип та силу обертання м'яча, зону подачі. Крім того, суперники часто роблять паузу перед подачею, та намагаються зробити подачу несподівано. Під час розіграшу м'яча спортсмен за допомогою знань техніки, швидкості реакції та інтуїції може припускати, але не може заздалегідь знати, як зіграє суперник, тому зазвичай спортсмени мають приймати рішення та змінювати заплановану стратегію під час спортивної зустрічі дуже швидко. З ще однією з ситуацій невизначеності спортсмени зустрічаються під час змагань за Олімпійською системою, де наступні суперники визначаються під час матчів, які за правилами тривають одночасно, тобто іноді спортсмен вимушений деякий час чекати визначення наступного суперника, від чого буде залежати як планування зустрічі, налаштування спортсмена на окремого суперника, так і визначення певної стратегії. Ступінь вираженості передстартової лихоманки нижчий у спортсменів з високим адаптивним потенціалом, ніж у спортсменів з задовільним або низьким рівнем.
   Таким чином, ми підтвердили гіпотезу про те, що високий рівень адаптивності, а також толерантності до невизначеності мають безпосередній вплив на досягнення спортсменами високих результатів у постійно змінюваних емоціогенних ситуаціях спортивної діяльності підвищеної значущості.
   Висновки. У даному дослідженні на підставі теоретичного та практичного дослідження й аналізу феномену адаптації доведений зв'язок між рівнем адаптивності та толерантності до невизначеності спортсменів, що свідчить про високий прогностичний потенціал даних характеристик щодо діагностики емоційної стійкості у спорті вищих досягнень. Підтверджено зумовленість успішності спортивної діяльності мірою вираженості рівня адаптивності спортсменів. Крім того, отримані нами результати виявили додатковий шлях визначення емоційної стійкості спортсменів, можливість прогнозування вірогідності досягнення починаючими спортсменами високих результатів в майбутньому. Як ми вважаємо, результати наших досліджень можуть бути корисними при відборі спортсменів до національної та Олімпійської збірних, де необхідно зробити ставку на того, чи іншого спортсмена на початку підготовчого циклу, який може тривати декілька років.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991.
2. Анцыферова Л.И. Личность в трудних жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита// Психол. журн., 1994. Т.15, №1. С.3-18.
3. Аршава І.Ф. Емоційна стійкість людини та її діагностика: Монограф. -Дніпропетровськ, 2006. - 336 с.
4. Аршава І.Ф., ГаврилюкТ.О. Особистісні ресурси регуляції поведінки в ситуаціях спортивної діяльності підвищеної значущості // Вісник Чернігівського держ. пед. університету.-Том І.- Вип. 41.-2006. - С 21-25.
5. Георгиевский А.Б. Эволюция адаптации. - Л.: Наука, 1989.
6. Куликов Л.В. Психология настроения личности. Автореф. дис. докт. психол. наук. - СПб., 1997.
7. Нартова-Бочавер С.К. “Coping behaviour” в системе понятий психологии личности.// Психол.журн.- Т.18.-№5.-1997. С. 20-30.
8. Носенко Е.Л.Системний підхід до вивчення стійкості людини у світлі новітніх досліджень емоцій і психічних станів/ Е.Л. Носенко, І.Ф.Аршава// 36.наук.праць ін-ту психології ім..Г.С.Костюка АПН України-Т.8.-Вип.5-К.-2006. - С 229-243.
9. Реан А.А. Психология адаптации личности.\ А.А. Реан, А.Р. Кудашев, А.А.Баранов, - СПб.: Пройм-ЕВРОЗНАК, 2008. - 479 с.
10. Степанова СИ. Биоритмологические аспекты проблемы адаптации. - М.:Наука, 1977.
11. Шапкин С.А., Дикая Л.Г. Деятельность в особых условиях: компонентный анализ структуры и стратегии адаптации// Психол. журн.-Т.17.-№1.-1996. - С. 19-34.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com