www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Принципи морального виховання підлітків у поліетнічному учнівському середовищі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Принципи морального виховання підлітків у поліетнічному учнівському середовищі

В.В.Колкунова,
викладач
(Херсонський державний університет)

ПРИНЦИПИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У ПОЛІЕТНІЧНОМУ УЧНІВСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

   Визначення комплексу принципів виховання як таких вихідних положень, “що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації” [4, с.270]? є актуальною проблемою педагогічної теорії й практики, оскільки відсутність чітких орієнтирів для побудови виховної стратегії знижує ефективність усього процесу виховання. Аналіз досліджень Ш.Амонашвілі, М.Боритка, Л.Лузіної, І.Підласого, В.Сластьоніна, Н.Щуркової та інших із зазначеної проблеми свідчить про значну кількість підходів до визначення комплексу принципів виховання взагалі та його окремих напрямів, але водночас спостерігається недостатня увага до соціокультурного середовища, в якому відбувається виховний процес. На нашу думку, специфіка сучасного учнівського середовища, яке характеризується поліетнічністю, полікультурністю, поліконфесійністю, має знайти відображення у принципах виховання та скорbгувати концептуальні підходи до побудови змісту, форм та методів виховної роботи. Отже, метою цієї статті є теоретичне обґрунтування комплексу принципів морального виховання підлітків у поліетнічному середовищі загальноосвітньої школи. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: визначити методологічної засади визначення принципів морального виховання та запропонувати комплекс принципів морального виховання підлітків в умовах поліетнічного учнівського середовища загальноосвітньої школи.
   Принципи виховання, як було зазначено вище, є вихідними положеннями, які обумовлюють як стратегію організації процесу виховання, так і практичну виховну взаємодію педагога з учнівським колективом та окремими учнями. Таким чином, принципи виховання мають характеризуватися достатнім ступенем узагальненості, щоб мати змогу застосовуватися у різних виховних ситуаціях та у різних учнівських колективах. Водночас принципи виховання мають бути равноцінними та незалежними, щоб, доповнюючи один одного, вони функціонували як єдина система, кожен компонент якої обумовлював би певний напрям педагогічної діяльності.
   Побудова того чи іншого комплексу принципів залежить від кількох чинників, зокрема, від світоглядної та методологічної позиції дослідника. Під час визначення методологічного підґрунтя для комплексу принципів морального виховання підлітків в умовах поліетнічного середовища загальноосвітньої школи ми спиралися на концепції гуманної педагогіки Ш.Амонашвілі [1], гуманітарної виховної парадигми М.Боритка [3], філософсько-антропологічного підходу Л.Лузіної [9], оскільки вони, на нашу думку, найповніше відбивають головні проблеми сучасної системи виховання та визначають напрями їх розв’язання.
   Актуальною стосовно проблеми нашого дослідження була концепція Ш.Амонашвілі, який у контексті гуманної педагогіки виокремив комплекс принципів виховання, що має побудувати оточуючий учня світ та педагогічний процес так, щоб учень засвоював загальнолюдські цінності, виявляв власну індивідуальність, знаходив суспільний простір для розвитку своїх талантів та здібностей, а також щоб було виключено джерела, що провокують дитину на асоціальні вчинки [1, с.191-192].
   Принцип гуманізації виховання в сучасних умовах набув особливого значення, оскільки світ сьогодні навряд чи відповідає вимозі, за якою людина є найвищою цінністю. Гуманізація процесу морального виховання, на наше переконання, полягає в його спрямованості на особистість підлітка, її удосконалення на шляху до самовиховання та саморозвитку. Наше припущення про необхідність реалізації принципу гуманізації процесу морального виховання підлітків в умовах поліетнічного учнівського середовища також знайшло своє підтвердження в дослідженнях М.Красовицького, який зазначав, що проблеми морального виховання необхідно розв’язувати в контексті загального процесу демократизації і гуманізації освіти в Україні, подолання формалізму, наповнення виховної системи гуманістичним змістом, визначення шляхів гуманізації освіти [7, с.18-30], а також І.Підласого, на думку якого, виховання у контексті гуманізації передбачає людяне ставлення до особистості вихованця, повагу до його прав та свобод, повагу до позиції вихованця навіть тоді, коли він відмовляється виконувати приписи вихователя або формувати якості, що не відповідають за певних причин (наприклад, релігійних) його світогляду; відмову від будь-яких дій, що принижують гідність вихованця, уникнення насильства під час здійснення виховного впливу [11, с.51]. Отже, принцип гуманізації, з одного боку, наголошує на рівності прав кожного учня реалізувати свій життєвий потенціал, а з іншого звертає увагу педагога на індивідуальні особливості учня, зокрема, його етнокультурні та етнопсихологічні якості, що дозволяє побудувати процес виховання таким чином, щоб поліетнічне учнівське середовище стало простором гуманного спілкування та співробітництва його учасників.
   Таким чином, гуманізація процесу виховання передбачає створення умов, за яких учень будь-якої національності та культурної традиції отримає змогу вільного розвитку власної індивідуальності у просторі загальнолюдських цінностей. Враховуючи концепцію Ш.Амонашвілі, ми пропонуємо узагальнити його систему принципів під спільною назвою принципу гуманізації.
   Водночас ми вважаємо, що принцип гуманізації виховного процесу, незважаючи на його важливість, не вичерпує усього комплексу проблем педагогічної дійсності, що виникають у процесі організації та реалізації морального виховання учнів у поліетнічному середовищі загальноосвітньої школи. Ми погоджуємось з думкою М.Боритка про те, що концентрація уваги на реалізації принципу гуманізації, за яким головна увага приділяється самореалізації особистості, може призвести до виховання замість індивідуальності індивідуалізму, коли людина нехтує інтересами суспільства та ставиться до оточення як споживач [3, с.3].
   Протиріччя та ризики гуманістичної парадигми виховання можна подолати, на переконання М.Боритка, за допомогою гуманітарного підходу, який передбачає цілісний характер педагогічних процесів та явищ, їхню обумовленість внутрішніми закономірними причинами саморозвитку, який є нелінійним та кризовим, необхідність допомоги у розвитку людини [3, с.4]. За таких умов педагогічна діяльність взагалі та виховання зокрема, на думку Л.Лузіної, набувають ознак спільного пошуку та вибору суб’єктами педагогічної взаємодії засобів, методів та форм осягнення цінностей, смислів та істин, у просторі яких відбувається самовизначення, самореалізація та самовиховання учасників виховного процесу [9, с.23]. Для гуманітарної парадигми М.Боритко визначив систему трьох принципів виховання: рефлексивності, інтерактивності та самореалізації [3, с.24-26]. У свою чергу Л.Лузіна у контексті гуманітарної парадигми серед принципів, що характеризують філософско-антропологічнийо підхід, запропонувала принципи діалогізму, самопізнання, здатності людини до самовиховання як засобу та механізму виховання, пріоритету розуміння та опису проявів життя вихованця перед пізнанням та поясненням, розуміння як необхідної та достатньої умови гуманності, нездатності наукової парадигми пізнати духовність людини, невизначеності результатів педагогічного впливу та взаємодії, креативності [9, с. 24-25].
   На підставі зазначеного вище ми дійшли висновку, що принцип гуманізації процесу виховання має функціонувати разом із принципами, запропонованими у контексті гуманітарної парадигми виховання, зокрема, філософсько-антропологічного підходу. Враховуючи особливості принципів виховання, а саме їхню узагальненість та здатність регулювати будь-яку сферу педагогічної діяльності, ми вважаємо, що кількість принципів морального виховання підлітків у поліетнічному середовищі не може бути великою. Інакше кажучи, принципи виховання мають функціонувати як “метапринципи гуманістичного виховання”, які, на думку В.Сластьоніна, є концентрованим, інструментальним вираженням тих положень, що мають загальне значення та діють у будь-яких педагогічних ситуаціях і за будь-яких умов організації освіти, утворюючи ієрархічну систему, кожний з елементів якої реалізується тільки за умов здійснення всіх інших принципів [10]. Отже, таку систему вимог до організації й реалізації процесу морального виховання підлітків в умовах поліетнічного учнівського середовища загальноосвітньої школи мали скласти, на нашу думку, принципи гуманізації, діалогової взаємодії суб’єктів процесу виховання, полікультурності та етнізації, які мають сприяти не тільки підвищенню ефективності морального виховання підлітків, але й актуалізації й використанню виховного потенціалу поліетнічного учнівського середовища загальноосвітньої школи.
   Реалізація принципу діалогової взаємодії педагога та учня передбачає розуміння учасників виховного процесу як суб’єктів власного життя та діяльності. Актуальним у контексті нашого дослідження є визначення поняття “суб’єкт”, запропоноване А.Шемшуріною, на думку якої, суб’єктом є той, хто має вільний вибір та приймає рішення про здійснення моральних учинків на підставі самоаналізу та самопізнання [13, c.19]. Крім того, за висловленням Н.Щуркової, суб’єкт характеризується здатністю свідомо, цілеспрямовано й вільно встановлювати зв’язки зі світом, передбачати наслідки й брати відповідальність за результати власних учинків [14, с.39]. За умов забезпечення суб’єкт-суб’єктних відносин між учителем та учнем, на думку А.Бойко, реалізується базова потреба дитини в залученні її до соціуму і культури суспільства на основі рівноправного партнерства з учителем у процесі спілкування й діяльності [2, с.30]. Таким чином, не тільки вчитель, але й учень є суб’єктами процесу виховання, що свідчить не про рівність обох сторін як відсутність субординації, а про ціннісну рівність педагога та вихованця. За умов установлення суб’єкт-суб’єктних відносин між учнем та вчителем, на наше переконання, виховний потенціал поліетнічного учнівського середовище можна реалізувати якнайкраще. Визнання цінності представника та носія будь-якої культури збагачує виховний простір та відкриває значні можливості для виховання в учнях цінності іншої людини, толерантності, культури міжетнічних відносин. Крім того, у процесі спілкування та спільної діяльності змінюються не тільки учні – представники різних етнокультур, збагачуючись за рахунок засвоєння іншої культури або пристосовуючись до неї, але й учитель, який здійснює пошук найбільш ефективних шляхів виховного впливу на поліетнічне учнівське середовище.
   Становленню суб’єктності особистості, на нашу думку, має сприяти діалог як основа та базовий принцип взаємодії та спілкування всіх учасників процесу виховання. Діалог як базовий принцип процесу виховання, за висловленням М.Боритка, має ціннісно-смисловий характер, оскільки він стимулює пошук особистістю смислів власного життя [3, с.31]. Моральне виховання, у свою чергу, набуває результативності, якщо учень у процесі ознайомлення з моральними цінностями суспільства та їх засвоєння відкриває для себе їхній особистісний смисл, коли моральні цінності суспільства стають власними переконаннями та ідеалами особистості. Водночас, на наше переконання, принцип діалогової взаємодії суб’єктів процесу виховання передбачає врахування та реалізацію таких вимог до педагогічної взаємодії, як рефлексивність, інтерактивність, розуміння, невизначеність результатів виховного процесу тощо.
   Таким чином, на підставі зазначеного вище ми дійшли висновку, що моральне виховання підлітків в умовах поліетнічного учнівського середовища має не тільки керуватися принципом діалогової взаємодії суб’єктів виховного процесу, але й сприяти становленню суб’єктності підлітків як інтегральної здатності самостійно будувати своє життя та нести за нього відповідальність. За такого розуміння принципу діалогової взаємодії суб’єктів виховного процесу, за нашим висновком, становленню суб’єктності учнів має сприяти комплекс факторів, запропонованих Н.Щурковою, а саме: організація діяльності кожного учня як форми вираження власного активного ставлення до життя; організація особистісного осмислення дітьми цінностей життя, а також значення й смислу їхньої індивідуальної діяльності в кожний момент їхньої діяльності; надання дитині права вільного вибору в межах загальнолюдських соціальних норм життя; сприяння формуванню в дітей образу щастя й власного “Я” як будівельника щастя й конструктора власного життя [14, с.39].
   Аналіз наведеного вище дав змогу зробити висновок, що реалізація принципу діалогової взаємодії суб’єктів виховного процесу в умовах поліетнічного учнівського середовища, крім перерахованих засад, передбачає плюралізацію всього навчально-виховного процесу. За такого підходу до розв’язання проблеми дослідження моральне виховання підлітків в умовах поліетнічного учнівського середовища мало відбуватися у контексті полікультурної освіти й виховання. Сьогодні полікультурність стала об’єктивною реалією суспільств багатьох країн світу, що знайшло відображення в організації системи освіти багатьох країн світу, про що свідчать дослідження Дж.Бенкса, А.Джуринського, Г.Дмитрієва, І.Лощенової, С.Нієто тощо. На думку І.Лощенової, наявність значного розмаїття національних та етнічних культур на території України, що склалося історично, робить необхідним вирішення проблем полікультурного виховання у ситуації плюралістичного культурного середовища [8, с. 40].
   Полікультурне виховання, як свідчать результати нашого дослідження, передбачає врахування культурних і виховних інтересів різних національних й етнічних меншин, що має передбачати адаптацію людини до різних цінностей у ситуації існування багатьох різнорідних культур; взаємодію між людьми з різними традиціями;орієнтацію на діалог культур; відмову від культурно-освітньої монополії відносно інших націй і народів. Більш того, полікультурне виховання культивує в людині дух солідарності й взаєморозуміння заради миру й збереження культурної ідентичності різних народів. Як зазначав А.Джуринський, полікультурне виховання робить акцент на взаємному зв’язку культур, одна з яких є домінуючою, та передбачає насамперед засвоєння культурно-освітніх цінностей, а також орієнтується на співіснування різноманітних культур у загальному соціальному просторі, що передбачає реалізацію таких цілей: плюралізм (повага й збереження культурного різноманіття), рівність (рівні права на освіту й виховання), об’єднання (формування загальнонаціональних політичних, економічних, духовних цінностей) [5, с.95-96].
   Принцип полікультурності, як підтверджують результати нашого дослідження, був тісно пов’язаним з етнізацією навчально-виховного процесу, на необхідності якої наголошується у “Концепції національного виховання” [6]. Принцип етнізації виховного процесу визначається як наповнення виховання національним змістом, з одного боку, та створення можливості всім дітям навчатися в рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу, з іншого [12, с.5]. Саме принципи полікультурності та етнізації, на нашу думку, дозволяють одночасно залучити представників різних етносів до світової культурної скарбниці та створити умови для глибшого вивчення власної культури у контексті загальнолюдських цінностей.
   Наведене вище дозволяє зробити деякі висновки.
   Розробка стратегії виховання є неможливою без формулювання комплексу принципів як керівних положень, які визначатимуть побудову змісту, форм та методів виховної роботи. У контексті сучасних суспільних трансформацій, під впливом яких українська нація стає все більш різнорідною, пошук оптимального комплексу принципів виховання молоді набуває особливого значення. Задоволенню потреб суспільства у високоморальній, толерантній, культурній особистості та потреб особистості в якнайповнішій реалізації власного життєвого потенціалу має сприяти виховання, побудоване на засадах гармонійного поєднання кількох педагогічних парадигм, а саме гуманної педагогіки, гуманітарної парадигми виховання та філософсько-антрополгічного підходу. У контексті зазначеного вище комплекс принципів морального виховання підлітків в умовах поліетнічного середовища загальноосвітньої школи можуть складати принципи гуманізації, діалогової взаємодії суб’єктів процесу виховання, полікультурності та етнізації.
   Стаття не вичерпує всіх проблем, пов’язаних із зазначеною темою, та передбачає подальше дослідження у напрямі створення концепції морального виховання молоді у поліетнічному соціумі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. – М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. – 494 с.
2. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне: Методолого-теоретичний і практичний коментар, статті, виступи, рецензії. – Полтава: Техсервіс, 2006. – 568 с.
3. Борытко Н.М. Теория и методика воспитания: учебник для студентов пед. вузов. – Волгоград: Изд-во ВГИПК РО, 2006. – 98с. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
4. Джуринский А.Н. Поликультурное воспитание: сущность и перспективы развития // Педагогика. – 2002. – №10. – С. 93-96.
5. Концепція національного виховання // Освіта. – 1994. – 26 жовтня. – С. 5-12.
6. Красовицький М.Ю. На власні очі. Проблема морального виховання учнів у теорії і практиці вітчизняної та американської педагогіки. – К.: Педагогічна думка, 1998. – 159 с.
7. Лощенова І.Ф. Полікультурне виховання майбутніх учителів у процесі вивчення іноземних мов: дис. … канд. пед. наук: 13.00.07. – К., 2004. – 221 с.
8. Лузина Л.Н. Теория воспитания: философско-антропологический подход / Псков. гос. пед. ин-т им. С.М.Кирова. – Псков, 2000. – 186 с.
9. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, Е.Н.Шиянов; Под ред. В.А.Сластенина. – М.: Академия, 2002. – 576 с.
10. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Ученик для студентов пед. вузов: В 2 кн. Кн.2: Процесс воспитания. – М.: Владос, 1999. – 256 с.
11. Програма розвитку виховання в системі освіти України на 2003-2012 роки // Національна програма виховання дітей і молоді в Україні: стан та перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (15-17 травня 2003р.) – Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. – С. 8-29.
12. Шемшурина А.И. Субъектность как теоретический подход и принцип процесса нравственно-этического воспитания. Концепция // Этическое воспитание. – 2006. – №6. – С. 5-32.
13. Щуркова Н.Е. Прикладная педагогика воспитания: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2005. – 366 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com