www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Сутність і основні характеристики лінгвістичної компетентності майбутніх учителів болгарської мови
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сутність і основні характеристики лінгвістичної компетентності майбутніх учителів болгарської мови

С. I. Корнієнко,
кандидат філологічних наук, старший викладач
(Бердянський державний педагогічний університет)

СУТНІСТЬ І ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛІНГВІСТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ БОЛГАРСЬКОЇ МОВИ

   Постановка проблеми. Основною метою навчання болгарської мови в шкільному навчанні в цілому є формування лінгвістичної компетенції як основного елементу комунікативної компетентності. Усвідомлення мови як системи з її зв'язками й підсистемами означає осмислення необхідності вивчення мови в певній системі. Основи закладаються у початковій школі, де навчання болгарської мови має пропедевтичний характер, але справжнє формування лінгвістичних понять реалізується на наступному навчальному рівні, що визначає його важливість і відповідальність стосовно загальної лінгвістичної грамотності учнів. Основні параметри мовної (лінгвістичної) компетентності: оволодіння літературними нормами болгарської мови; використання мовних засобів у різних комунікативних ситуаціях; оволодіння умінням створювати й сприймати тексти, що функціонують у комунікативній практиці. Лінгвістична компетенція гарантується стандартами мовного змісту, які включають навчальний мінімум з болгарської мови, визначений програмою для кожного класу, який сприяє формуванню поставлених цілей навчання. У навчальних програмах з болгарської мови (з 1-го по 12-тий класи) основними ядрами навчального змісту є соціокультурна компетенція, мовні компетенція, соціокультурні й мовні компетенції - усне спілкування, соціокультурні й мовні компетенції - писемне спілкування. Стандарти вказують на очікувані результати на рівні навчальної програми, які додатково диференційовані за темами. Конкретизуються лінгвістичні поняття, які формуватимуться. У навчальних програмах простежується формування і розвиток конкретних компетенцій на кожному рівні. Тому на сьогодні проблема лінгвістичної компетенції вчителів болгарської мови є важливою і актуальною.
   Аналіз досліджень і публікацій. Існують різні теорії щодо засвоєння мови. Однією з найцікавіших і досить спірних є теорія М. Чомського, де автор стверджує, що під час вивчення мови суттєву роль відіграють вроджені механізми [9, с 21]. Він вважає, що люди народжуються з вродженими мовними здібностями і їхня нервова система не тільки дозволяє розібратися у структурі мови, але одночасно спрямована на різні стратегії вивчення основних особливостей рідної мови. Лінгвістична компетенція - компонент комунікативної компетентності. Вщ лат. competare - здібний на щось. У методичному аспекті, коли йдеться про вивчення й навчання, компетентність визначається як складне вміння і готовність індивіду до дій у певному спрямуванні. Поняття "компетенція" включає в себе знання і уміння у визначеній галузі. Мета будь-якого вивчення і навчання пов'язана зі здобуттям певної компетенції або удосконалення наявної компетенції. Завдяки цьому процес навчання стає унікальним. Будь яка компетентність має свій рівень і перспективи її росту залежать вщ бажання і можливостей вчителів досягати вершинмайстерності. Пов'язує з мовою компетентність С Симєонова як високий рівень оволодіння окремими знаннями й уміннями для їх використання у комунікативному акті [5]. Оригінальним є визначення М. Чомського в абсолютному смислі - під лінгвістичною компетенцією розуміємо рівень володіння мовними нормами, рівень мовленнєвих умінь [9, с 23].
   Комунікативна компетентність - це вміння здійснювати мовленнєвий акт, де реалізується комунікативно-мовленнєва поведінка на основі фонологічних, лексико-граматичних і соціолінгвістичних знань і навичок у відповідності до різноманітних завдань і ситуацій спілкування. Комунікативна компетентність передбачає оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності та основами культури писемного й усного мовлення, базовими вміннями й навичками застосування мови в життєво важливих для визначеного віку сферах і ситуаціях спілкування. Американський учений Д. Хаймс [7] вводить поняття "компетентності" у зв'язку з дискусіями 60-х років стосовно формальних описів у лінгвістиці. Його концепція полягає в тому, що для пояснення ролі соціокультурної та мовної варіативності в процесі спілкування, мовленнєве спілкування як цілеспрямована соціальна взаємодія необхідно розуміти як функцію членування у певній мовленнєвій спільноті, а не тільки як результат граматичної компетенції. Ця компетенція не є вродженою, а формується у результаті взаємодії індивіда із соціальним середовищем. Розроблене Д. Хаймсом поняття включає чотири параметри: 1) граматична правильність - цей параметр співпадає з понятійним змістом терміну "лінгвістична компетенція"; 2) реалізація - визначається як головний психологічний фактор, який впливає на процес мовленнєвого відтворення; 3) сприйнятливість - відношення висловленого до контексту або ситуації; 4) частота вживання - вірогідність використання певної мовної форми. Таким чином, Д Хаймс розширює поняття "мовної компетентності". Він розглядає лінгвістичну компетентність з позицій структурної антропології і соціолінгвістики. З точки зору соціолінгвістики понятійний зміст терміну "комунікативна компетентність" включає: мовні знання, соціально-комунікативні уміння, соціокультурні знання. Представлена модель Д. Хаймса включає мовні, психофізичні й соціальні характеристики. Таке широке використання комунікативної компетентності передбачає врахування не тільки мовного коду і його преференціальних значень, а також і побудову дискурсу, його інтерпретацію в різних соціальних ситуаціях.
   Метою статті є доведення того, що до складу комунікативної компетентності входять лінгвістична компетенція, соціолінгвістична компетенція, дискурсна компетенція, соціокультурна компетенція, соціальна компетенція, стратегічна компетенція. Лінгвістична компетенція - це здатність створювати граматично правильні форми і синтаксичні конструкції, а також розуміння смислових відрізків у мовленні, створених відповідно до існуючих мовних норм, використання того значення, в якому вони вжиті носіями мови в ізольованій позиції. Лінгвістична компетенція є основним компонентом комунікативної компетентності. Без знання слів і правил утворення граматичних форм та структурування смислових фраз неможлива вербальна комунікація.
   Соціолінгвістична компетенція полягає в умінні підбирати потрібні лінгвістичні форми в залежності від умов комунікативного акту: ситуації, комунікативної мети і намірів мовця, соціальної і функціональної ролі учасників комунікації. Під дискурсною компетенцією розуміють здатність використовувати певні стратегії стосовно конструювання та інтерпретацій текстів. Соціокультурна компетенція включає знайомство з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки носіїв мови. Соціальна компетенція виявляється в умінні здійснювати комунікативний контакт з іншими людьми. Уміння вступати в комунікативний контакт вимагає здібності орієнтуватися у соціальній ситуації, керувати нею. Стратегічна компетенція дозволяє компенсувати недостатність знань з мови, а також недостатність мовленнєвого і соціального досвіду. Ці шість видів компетенцій мають самостійні виміри входять до комунікативної компетентності.
   У методиці викладання іноземних мов існує поняття "соціально-психологічна природа компетенції". У цьому аспекті Л. Шмелькова зазначає, що термін "комунікативна компетентність" переосмислюється зараз і включає наступні поняття: 1) вербально-когнітивна компетенція - здатність опрацьовувати, групувати, запам'ятовувати й за умов необхідності пригадувати відомості, знання, фактичні данні, використовуючи мовні позначення; 2) лінгвістична компетенція -здатність розуміти речення за допомогою мовних знань; 3) метакомунікативна компетенція - володіння понятійним апаратом, необхідним для аналізу й оцінки засобів мовного спілкування [10, с 56].Лінгвістична компетенція є складовою комунікативної компетентності. У шкільному курсі її визначення конкретизується у навчальних програмах для кожного класу. Більшість учених, що аналізують лінгвістичну компетенцію, розмежовують це поняття, коли мова йде про навчання рідної мови й другої (чужої) мови. Але в усіх інтерпретаціях творення речення вважається достатнім рівнем лінгвістичної компетенції. За X. Стерном під час оволодіння чужою мовою лінгвістична мова має наступні характеристики: інтуїтивне оволодіння формами мови; інтуїтивне оволодіння лінгвістичним, когнітивним і соціокультурним смислом, вираженим через мовні форми; здатність використання мовних форм з максимальною увагою стосовно комунікації й мінімальною увагою стосовно форми; творчість під час використання мовних форм [6, с 34]. Л. Рябініна і О. Соколова визначають лінгвістичну компетенцію не як суму знань і умінь, а як встановлення зв'язків між цими знаннями й конкретними мовленнєвими ситуаціями, таким чином й здатності віднайти і здійснити дію, яка дозволила б вирішити цю проблему [4]. Основні компоненти лінгвістичної компетентності, сформульовані в теоретичному огляді, можна узагальнити таким чином: 1) знання щодо мовних одиниць і правил їх поєднання; 2) правила творення граматичних форм; 3) обсяг і точність володіння лінгвістичними компонентами; 4) здібність будувати речення за допомогою засвоєних мовних умінь. У болгарській методиці найповніше розкриває сутність лінгвістичної компетенції К. Дмчев, який розглядає її разом із соціолінгвістичною, дискурсною і стратегічною компетенціями як складову комунікативної компетентності, названою автором комунікативно-мовленнєвою [1, с 27]. Цікаві інтерпретації мовної компетенції здійснює Я. Мереджанова, аргументуючи свій педагогічний інтерес стосовно неї. Спираючись на факт, що мова стає подією у мовленні, вона розділяє думку про те, що мовна компетенція є мовленнєвою. На цій підставі автор використовує термін мовно-комунікативна компетенція [2, с 23].
   Усі дослідження стосовно національно діагностичних вчень до цього часу спрямовані на встановлення рівня лінгвістичної компетенції учнів. І це є пріоритетним, бо лінгвістичну компетенцію найлегше визначити, оскільки в ній чітко визначені всі критерії та показники. Лінгвістичну компетенцію як здатність розуміти і будувати смислові вирази відповідно до правил даної мови визначає Т. Шопов. Він вважає необхідними наявність знань стосовно мовної системи, з одного боку, і уміння адекватно спілкуватися, з іншого [11, с 12]. Учитель болгарської мови повинен володіти високим рівнем комунікативної компетентності, що охоплював би знання мовних фактів і знання з наук, які досліджують лінгвістичні закономірності; функціонально-прагматичною комунікативною компетенцією, що включає знання соціальних контекстів, де використання мови було б доцільним, і уміння сприймати і будувати повноцінні в комунікативному відношенні тексти; соціально-інтегративна комунікативна компетенція, що об'єднує знання про суспільні, культурні та інші феномени і визначає вибір ефективних стратегій спілкування в конкретному мовленнєвому акті.
   Висновки. Отже, лінгвістична компетенція означає засвоєння знань з мови як суспільного феномена і знакової системи, її розвиток, будову та функціонування; оволодіння на основі літературних норм болгарською мовою, збагачення лексичного запасу і граматичної будови мови, формування здібностей щодо аналізу і оцінки мовних фактів, володіння орфографічними, орфоепічними та пунктуаційними нормами. В ширшому смислі лінгвістична компетентність може включати осмислення зв'язків між різними лінгвістичними науками, історію літературної мови, правописні реформи, вміння працювати з орфографічними словниками тощо. Лінгвістична компетенція - це здібність розпізнавати, називати і визначати лінгвістичні поняття, оперувати лінгвістичними фактами з фонетики, морфології, лексикології, синтаксису і стилістики, оволодівати нормами вимови, правопису і пунктуації.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. У перспективі доцільна розробка методів і прийомів формування лінгвістичної компетенції майбутніх учителів болгарської мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Димчев К. Работи с тестови задачи по български език / К. Димчев // Български език и литетература. - 1993. - № 3. - С 25-34.
2. МереджановаЯ. Педагогическият интерес кьм езиково-комуникативната компетентност/Я. Мереджанова//Педагогика.-1997.-№ 11-12.-С. 12-25.
3. Петров А. Комуникативната компетентност на учителя по български език / А. Петрова // Комуникативната компетентност в съвременния научен дискурс. - София, 2005. - С. 23-45.
4. Рябинина П., Соколова О. Коммуникативно-деятельностный подход к обучению / Л. Рябинина, О. Соколова
5. Симеонова С. Проблемът за социокултурната компетентност -предизвикателство пред методиката на обучението по български език / С. Симеонова
6. Стърн И. Fundamental Concepts of Language Teaching / H. Стърн. -Oxford : Oxford University Pres, 1983. - 124 p.
7. ХаймсД., Hymes D. Competence and performance in lingvistic theory / Д. Хаймс. - New York: Akademik Press, 1972.
8. Христозова Г. Задачи за формиране на лингвистичната компетентност и развитие на лингвистичното мислене на учениците при изучаване на частите на речта / Г. Христозова // Годишник на БСУ. - Бургас, 2001. - Т. 4. - С. 94-222.
9. Чомски И. Chomski N. Rules and Representations I H. Чомски. - Oxford : Blackwell, 1980. -231 p.
10. Шмелькова П. Технологизация образовательного процесса : учебно-методическое пособие /Л. Шмелькова. - Курган, 2002. - 224 с.
11. Шопов Т. Вторият език / Т. Шопов. - София, 1998. - 42 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com