www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Магістерська підготовка у процесі безперервної освіти керівника загальноосвітнього навчального закладу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Магістерська підготовка у процесі безперервної освіти керівника загальноосвітнього навчального закладу

О. В. Лебідь,
аспірант
(Бердянський державний педагогічний університет)

МАГІСТЕРСЬКА ПІДГОТОВКА У ПРОЦЕСІ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ КЕРІВНИКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

   Постановка проблеми. Головною передумовою успіху тієї чи іншої країни, що знаходиться у перехідному процесі від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, є стан інтелектуалізації нації, базисною основою якого є високий рівень розвитку особистості та провідна роль освіти в житті суспільства. На сучасному етапі розвитку освіти головною її метою є всебічно розвинена людину, як особистість, як найвища цінність суспільства та як кваліфікований спеціаліст в окремій галузі знань. Процес підготовки кваліфікованого фахівця є однією з головних проблем професійної педагогіки. У становленні професіонала актуальним завдання м сьогодення є така підготовка, результатом якої виступає здатність легко адаптуватися до змін у житті, розвивати власну компетентність і культуру. Підготовлений до професійної діяльності майбутній фахівець зі сформованим високим рівнем професійної куль тури матиме можливість більш гнучко аналізувати різні ситуації, мобільно реагувати на зміни в соціальному, культурному й економічному житті суспільства, здійснювати ефективне ділове спілкування та самовдосконалюватися протягом усього життя.
   Аналіз досліджень і публікацій. Теоретичними засадами дослідження стали наукові праці щодо розвитку безперервної та неперервної освіти в Україні (В. Андрущенко, В. Берека, С. Гончаренко, Л. Даниленко, В. Журавський, В. Кремень, М. Левочко, С. Ніколаєнко, Н. Ничкало, М. Степко, М. Ярмаченко); специфіки магістерської підготовки (О. Авілов, І. Аносов, В. Берека, Л. Даниленко, М. Елькін, Т. Федорова); розвитку теорії управління загальноосвітніми навчальними закладами (В. Пікельної, Н. Островерхової, Л. Даниленко, Г. Єльникової, Л. Калініної); процесу формування професійної культури керівника загальноосвітнього навчального закладу взагалі та управлінської культури зокрема (К. Абуль ханова-Славська, B. Бегей, Є. Березняк, В. Бондарь, Л. Васильченко, О. Виговська, Г. Єльникова, І. Жерносек, І. Ісаєв, Л.Карамушка, Ю. Конаржевський, C. Королюк, О. Мармаза, В. Маслов, В. Олійник, Л.Орбан-Лембрик, Є. Павлютенков, Ю. Палеха, В. Пікельна, М. Поташник, Г. Сиротенко). У працях розкрито зміст безперервної та неперервної освіти, принцип наступності та послідовності освіти, структура системи освіти України, характер та основні положення магістерської підготовки, зокрема, підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів, сутність професійної культури директора школи, пріоритетні принципи управління, модернізовані управлінські функції керівника школи, сучасні форми й методи управління, стилі управління тощо.
   Метою статті є визначення ролі магістерської підготовки у процесі безперервної освіти керівника загальноосвітнього навчального закладу.
   Для того, щоб охарактеризувати поняття “безперервна освіта” необхідно також розглянути поняття “неперервна освіта”, ці терміни у науковій літературі часто вживаються як тотожні, тому це заважає правильному розумінню проблем освітньої галузі . Між тим у нормативно-правових документах з освіти подається різне їх розуміння. Так, у педагогічному словнику дається таке визначення безперервної освіти: “філософсько-педагогічна концепція, згідно з якою освіта розглядається як процес, що охоплює все життя людини; освітня практика як неперервне цілеспрямоване освоєння людиною соціокультурного досвіду з використанням усіх ланок освітньої системи; принцип організації освіти, освітньої політики [7, с. 48]”.
   У тому ж педагогічному словнику наголошується на те, що безперервна освіта охоплює усі сфери формальної і неформальної освіти, державну освітню систему, приватні навчальні заклади, денне, вечірнє і заочне навчання. Важливою особливістю практики безперервної освіти є самостійний вибір освітніх цілей та засобів їх досягнення. Вона передбачає гуманістичний тип стосунків учасників освітнього процесу, саморозвиток тих, хто навчається; є шляхом і засобом творчого зростання особистості, конструктивного подолання ситуації соціальної та професійно-життєвої кризи.
   Категорія “безперервність освіти” відображає систему освіти людини, розвиток її як особистості через освітні інституції та самовдосконалення . Можна сказати, що безперервна освіта є основою розвитку цивілізації, держави, суспільства й особистості. Навчати людину оперативно, системно і послідовно освоювати нове знання, інформацію в міру її накопичення і розвитку, тобто забезпечити освітою впродовж життя, яка повинна стати способом і стилем суспільно-індивідуального буття людини в інформаційному суспільстві. Доцільно зазначити, що поняття “неперервність” вживається для розкриття технології та механізму підготовки фахівців і професіоналів. У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно [5].
   Державна політика стосовно неперервної освіти здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти впродовж життя, соціально-економічних, технологічних та соціокультурних змін. Неперервна освіта реалізується шляхом: забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, які передбачають підготовку осіб для можливого переходу до наступних ступенів; формування потреби й здатності особистості до самовизначення; оптимізація системи перепідготовки працівників і підвищення їхньої кваліфікації; модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів; формування й розвитку навчально-науково-виробничних комплексів ступеневої підготовки фахівців; розвитку і запровадження дистанційної освіти; організації освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці на базі професійно-технічних, вищих закладів інших форм навчання; забезпечення зв’язку між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою [3, с. 64]. Отже, щодо неперервної освіти ми можемо зробити висновок, що вона повинна забезпечити кожній людині постійний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток, формування та задоволення духовних потреб, розвитку задатків та здібностей у різних навчальних закладах за допомогою різних видів і форм навчання.
   Розглянувши такі два поняття як “безперервна освіта” та “неперервна освіта” доцільно зазначити, що безперервна освіта – це освіта, яку людина здобуває протягом життя за бажанням, починаючи з обов’язкової освіти і закінчуючи самоосвітою, а неперервна освіта – це коли людина поступово та цілеспрямовано переходить від однієї ланки освіти до іншої. З цього виходить, що безперервна освіта є більш загальним поняттям відносно до неперервної освіти. Звернемо увагу на те, що безперервна освіта н е може здійснюватися без неперервної освіти. Основою неперервної та безперервної освіти є структура сучасної освіти України, яка передбачає: дошкільну; загальну середню, професійно-технічну, вищу (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр), післядипломну (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів). На основі цього виокремлюють освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст і магістр [3, с. 82]. Зважаючи на це, можна стверджувати, що магістерська підготовка є ланкою безперервної освіти.
   Сьогодні в Україні відповідно до змісту документів Болонського процесу здійснюється ступенева підготовка педагогів за спеціальностями навчальних предметів школи, основною ланкою якої є магістратура. Здійснюється також магістерська підготовка майбутніх керівників загальноосвітніх навчальних закладів за спеціальністю “Управління навчальним закладом”. Це високий рівень професійної підготовки педагога до виконання ним функцій керівника навчального закладу [2]. Важливо підкресли, що посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності може займати особа, яка є громадянином України, має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, педагогічний стаж не менше трьох років. Таким чином, офіційно визнаною професією керівника школи є професія педагога. Існуюча практика призначення керівників загальноосвітніх навчальних закладів засвідчує, що цю посаду обіймають виключно педагоги, переважна більшість яких має тільки вищу педагогічну освіту, якої недостатньо для формування належного рівня управлінської компетентності. Можна сказати, що корінним чином повинен змінитися процес підготовки майбутніх керівників загальноосвітніх закладів, цьому, на нашу думку, повинна сприяти підготовка таких фахівців у магістратурі.
   Реалії сьогодення полягають у тому, що біль шість педагогічних вищих навчальних закладів не готує своїх студентів до можливої управлінської діяльності, не виховує основи професійної культури. Перехід вищих навчальних закладів України на багаторівневу підготовку фахівців, введення освітньо-кваліфікаційного рівня – магістр – особи, яка здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачено для первинних посад, виявив ще низку суперечностей між: новою парадигмою педагогічної освіти, яку спрямовано на підготовку висококультурного керівника загальноосвітньої школи, здатного транслювати систему загальнолюдських і професійних цінностей, та порівняно низьким рівнем сформованості професійної культури сучасного керівника школи; європейськими вимогам до керівників й відсутністю науково обґрунтованих педагогічних умов, які забезпечують формування відповідної професійної культури майбутнього керівника у процесі магістерської підготовки; необхідністю підвищення рівня професійної культури майбутнього керівника загальноосвітньої школи й недостатньою розробленістю педагогічною наукою ефективних форм і методів, спрямованих на її розвиток в умовах магістратури.
   Аналіз теоретичних джерел дає можливість виокремити основні особливості магістерської підготовки в Україні. Зважаємо на те, що термін “магістерська підготовка” складається з двох понять “магістратура” і “підготовка”, тому треба розглянути кожне з цих понять окремо. Магістратура – це другий ступінь триступеневої системи вищої освіти, у процесі реформування української освітньої системи згідно з Болонським процесом. У магістратурі продовжують навчання випускники бакалаврських програм і дипломовані спеціалісти. “Підготовка” визначається не як “набуття нової (додаткової) професії”, а як процес набуття додаткових знань і умінь під час навчання керівника загальноосвітнього навчального закладу в магістратурі. Директор повинен проходити цю підготовку не як викладач конкретної навчальної дисципліни, а як керівник закладу освіти [8].
   Особливістю магістерської підготовки є більш глибока орієнтація на фундаментальні та професійні знання, спрямованість на розвиток навичок самостійного здійснення наукових досліджень, прийняття обґрунтованих професійних рішень і здобуття знань [6]. Це ставить перед процесом магістерської підготовки майбутніх керівників загальноосвітньої школи необхідність ґрунтовного вивчення й усвідомлення наукових підходів до управління школою, всебічного наукового аналізу діяльності школи. Директор школи має бути людиною високої педагогічної культури, всебічно компетентною в питаннях педагогіки і психології, теорії й практики, глибоко знати зміст предметів, які вивчаються у шкільному курсі, вміти згуртовувати колектив і вести його за собою, всебічно розвивати ініціативу, запроваджувати позитивний досвід у практику.
   Магістерська підготовка не тільки припускає, але і вимагає переходу до активних форм навчання, переносу акцентів на самостійну роботу студентів, що сприяє творчому розвитку особистості та вимагає уміння ставити перед собою завдання й виконувати їх. Теоретичні, практичні й особистісні здібності магістра будуть розвиватися в тісному зв'язку з навчанням і підготовкою в галузі управління, плануванням, удосконаленням і виконанням навчального плану з урахуванням загальноєвропейського підходу і наявних умов.
   Метою магістратури управління є формування нового управлінського мислення, яке ґрунтується на людській спрямованості, соціально забарвленому управлінні, повазі та довіри до персоналу, гуманізації, децентралізації, системності, інноваційних тенденціях, концептуальному підході до управлінської діяльності, філософії тотальної якості, формування професійної культури, формування функціональної компетентності керівника, адекватної структури та змісту управлінської діяльності та адаптаційних механізмів діяльності в нових умовах. Магістри мають фахово орієнтуватися в динаміці проблем організації системи освіти і діяльності навчального закладу , враховувати можливості новітніх систем освіти, під час здійснення керівництва навчальним закладом, вирішувати проблему формування змісту, вибору методів і форм організації навчання та виховання і управління загальноосвітнім навчальним закладом Сучасні теорії керівництва рекомендують рухатися назустріч новому, планувати, готуватися до того, що воно принесе.
   Крім цього в магістратурі необхідно готувати майбутнього керівника навчального закладу до вирішення проблем, що виникають у практичній діяльності керівника. Згідно з О. Авіловим [ 1], кожен керівник у своїй практиці стикається з певними проблемами і труднощами. Поняття “труднощі” відрізняється від поняття “завдання” і поняття “проблеми”. “Труднощі виникають за ситуації, коли у суб'єкта управління (керівника) відсутні професійні засоби для їх подолання, тоді як завдання і проблеми вирішуються якраз у професійних межах”. При цьому розглядаються принципові, закономірні труднощі, які не залежать від особистих якостей суб'єкта управління (недолік освіти, відсутність комунікативності тощо) або зовнішніх обставин (стан ринку, ресурси), але “виникають у кожного суб’єкта управління і не долаються підходами, що склалися”.
   Отже, для керівника навчання в магістратурі – це крок назустріч модернізації управління. Перед керівниками шкіл постають нові завдання, які потребують умінь аналізувати великий обсяг фактичного матеріалу, узагальнювати тенденції, прогнозувати розвиток педагогічної системи школи, приймати рішення, організовувати їх виконання, оцінювати результати. Керівники шкіл все більше відчувають вплив ринкових відносин , усвідомлюють, що управлінські процеси не обмежуються внутрішньошкільним управлінням. Посилюється вплив соціуму, громадськості на управлінську діяльність. Окремої уваги керівників шкіл потребує управління людськими ресурсами, залучення педагогів, батьків, учнів до вирішення шкільних проблем [4]. За таких умов діяльність керівників загальноосвітніх навчальних закладів значно ускладнюється, оскільки вони вже не є пасивними виконавцями формальних інструкцій і вказівок. Практика показує, що біль шість керівників шкіл добре усвідомили необхідність власної активності, самостійності, що вони повною мірою відчувають відповідальність за прийняті рішення.
   Результатом і головною метою фахової підготовки магістрів майбутні х керівників закладів освіти є формування смислової парадигми особистості майбутнього управлінця, яку можна розглядати як інтегральне утворення особистості, що забезпечує її здатність до професійного самовизначення, професійної самоактуалізації та професійної самореалізації упродовж життя, здатність до неперервної управлінської освіти [2].
   Висновки. Враховуючи зазначене вище, ми можемо без сумніву підкреслити, що магістерська підготовка керівника загальноосвітнього навчального закладу, як основна ланка безперервної освіти, сприяє формуванню його професійної культури, оскільки саме в магістратурі керівник переходить на більш високий рівень розвиток своїх здібностей, а саме від педагога до менеджера освіти. Успішне формування професійно спрямованої особистості майбутнього керівника загальноосвітнього навчального закладу у сфері управління пі д час магістерської підготовки можливе за умов: зорієнтованості навчально-виховного процесу на формування професійної культури майбутнього керівника загальноосвітньої школи; цілеспрямованого формування позитивної мотивації до педагогічної діяльності та стійкої потреби в саморозвитку; упровадження оптимальної сукупності форм і методів організації педагогічного процесу.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають в тому, що необхідно докладніше розглянути сутність понять “безперервна освіта керівника загальноосвітнього навчального закладу” та “магістерська підготовка керівника загальноосвітнього навчального закладу”, встановити їх суттєвий взаємозв’язок в управлінській діяльності керівника та визначити роль безперервної освіти для директора школи у процесі формування його професійної культури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авилов А. В. Рефлексивное управление. Методологические основания / А. В. Авилов. – М. : ГУУ, 2003. – 174 с.
2. Берека В. Є. Фахова підготовка магістрів з менеджменту освіти: теорія і методика : монографія / В. Є. Берека. – Хмельницький : ХГПА, 2008. – 482 с.
3. Вища освіта України : навч. посібник / В. І. Кремень, С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко та ін. ; ред. В. Г. Кремня, С. М. Ніколаєнко. – К. : Знання, 2005. – 327 с.
4. Возний І. В. Оновлення управління навчальним закладом / І. В. Возний // Управління школою. – 2009. – № 4 (232). – С. 35–38.
5. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В. С. Журавський. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 416 с.
6. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. – № 2. – С. 12–17.
7. Педагогічний словник / упоряд. М. Д. Ярмаченка. – К. : Пед. думка, 2001 – 514 с.
8. Підготовка керівника загальноосвітнього закладу освіти : навчальний посібник / упоряд. Л. І. Даниленко. – К. : Міленіум, 2004. – 272 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com