www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Основні чинники розвитку емоційності дітей молодшого шкільного віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Основні чинники розвитку емоційності дітей молодшого шкільного віку

О. І. Маляр,
аспірант
(Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова)

ОСНОВНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

   Постановка проблеми. Емоційність – це один із важливих компонентів у розвитку структури особистості дитини. У сучасному суспільстві відбуваються зміни в економічній, політичній, культурній та моральній сфері життя, тому це спричиняє одноманітний розвиток емоційності дитини. Слід зазначити, що емоційна сфера молодшого школяра є досить складною. У психічному розвитку дітей молодшого шкільного віку відбуваються зміни: довільність пізнавальних процесів, зміни у поведінці та у формуванні моральних поглядів. Особливу роль у розвитку дитини відіграють стосунки в сім’ї та у школі. А також важливими засобами впливу на емоційний розвиток дитини є телебачення, реклама й інформаційні технології.
   Метою статті є аналіз наукової літератури з проблеми розвитку емоційності та характеристики психологічних чинників, які впливають на емоційну сферу дітей молодшого шкільного віку.
   Аналіз досліджень і публікацій. Молодший шкільний вік характеризується критичними і переломними періодами. У працях Л. Виготського зазначено, що під час переходу від дошкільного віку до шкільного дитина стає важкою у вихованні та змінюється її ставлення до оточуючих. Шкільний вік важливий для психічного та соціального розвитку дитини. Вступ дитини до школи створює різкі зміни у її житті та діяльності. Молодший школяр втрачає свою безпосередність. У шкільному навчанні продовжують розвиватися фізичні та розумові сили, формуються психічні властивості, що спричиняють нову соціальну ситуацію розвитку дитини.
   У цьому віці з’являються певні риси та властивості: народження “соціального Я” дитини: вона відкриває для себе нові соціальні позиції, позиції учня, пов’язані з виконанням навчальної роботи, що високо цінується дорослими; переоцінка цінностей: поява нових мотивів, гра перестає бути основним змістом життя; узагальнення переживань і виникнення внутрішнього життя дитини: емоції перестають бути мимовільними, ситуативними; виникають усвідомлені переживання, з’являється логіка почуттів; зміна структури поведінки: набуває значення орієнтовна основа вчинку, який опосередковує зв’язок між бажаннями й дією; втрачається дитяча безпосередність поведінки: дитина зовні вже не така, як внутрішньо [1, с. 15].
   У дітей починають формуватися певні почуття, емоції та емоційні відношення до явищ дійсності, новий емоційний досвід. Розвиток емоційності у молодшого школяра змінюється під впливом оточуючого світу. Як стверджує П. Якобсон, одні емоції та переживання у дитини виникають часто, а інші – рідко або взагалі їй незнайомі. Молодший школяр, особливо першокласник, бурхливо реагує на важливі для нього ситуації, явища, які мають значення та викликають яскравий емоційний відгук. Пізніше дитина молодшого шкільного віку проявляє нову рису: стриманість емоцій, особливо у присутності однолітків, що визначається страхом осуду з їх боку. Незадоволеність, гнів діти проявляють у моторній формі – бійка; словесна форма – грубість, образи.
   Переживання сорому дитина проявляє у більш прихованій формі. У цей час розвивається здатність співпереживати одноліткам і дорослим, виникає розуміння переживань інших людей. У цей період розвивається індивідуальна емоційна виразність, яка проявляється у різноманітній гамі інтонацій, міміці. Характерною особливістю молодшого шкільного віку є емоційна вразливість, відгук на все яскраве, незвичайне, мальовниче [16, c. 11-14].
   Молодший шкільний вік – це період позитивних змін та перетворень, що відбуваються з особистістю. Якщо в цей період молодший школяр не відчуває почуття радості від пізнання, у нього не виникає впевненості у своїх здібностях і можливостях, то зробити це в подальшому розвитку буде дуже важко. Чим більше дитина отримає позитивних емоцій та досвіду, тим легше буде їй впоратися з проблемами, які виникатимуть у підлітковому віці [10, c. 242].
   Позитивна емоційність дитини є першоосновою для нормального розвитку психіки. Адже переживання позитивних емоцій сприяє прихильному ставленню дитини до оточуючого світу, його прийняття, що виявляється у доброзичливому стилі спілкування, загальній активності дитини у різних видах діяльності, довіри до оточуючих дорослих та дітей, у позитивному сприйнятті самого себе. У психолого-педагогічній літературі виокремлюють певні критерії емоційного розвитку дитини: ступінь емоційного благополуччя як базисне утворення, що забезпечує нормальний перебіг загального психічного розвитку; домінуючий емоційний фон, тобто настрій дитини у повсякденному житті; рівень та адекватність сформованих образів експресії людського обличчя [4, c. 13]. На думку А. Валлона, існує чотири поняття, які забезпечують психологічний розвиток дитини: “емоції”, “моторика”, “наслідування” та “соціум”. Дитина здатна до психічного життя завдяки розвитку емоційності. Емоційність об’єднує дитину з соціумом, відбувається симбіоз органічного та психічного розвитку [7, c. 54].
   На нашу думку, основними чинниками, що впливають на розвиток емоційності молодшого школяра є сім'я, школа, телебачення, інформаційні технології. Відомо, що основним середовищем, яке оточує дитину з народження, є сім’я. Емоційний розвиток дитини залежить від досвіду, який вона набуває вдома, в школі та при взаємодії з оточенням. У дошкільному та частково молодшому шкільному віці дитина має тісний емоційний зв’язок з батьками. Молодший школяр поступово навчається аналізувати емоції та почуття , які по в’язані і з сім’єю. Дослідники (М. Лісіна, Е. Насонова, І. Дудик) підкреслюють, що любов, турбота, увага з боку батьків є для дитини необхідним, своєрідним, життєво важливим стимулом, що дає їй відчуття захищеності, забезпечує емоційну рівновагу та підвищує самооцінку. Важливим фактором розвитку емоційності молодшого школяра є типи внутрішньосімейних відносин [12, c. 220].
   На особистість дитини впливають типи стосунків з батьками, що лише частково зумовлюють її соціальне становище. Існує кілька видів впливу, за допомогою яких батьки виховують та забезпечують емоційний розвиток своїх дітей. Це, насамперед, ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому, наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв’язку. Окрім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, поступово вкорінюють у її свідомість систему норм. Також,важливою умовою механізму впливу на розвиток емоційності дитини є авторитет батьків. Він залежить від частоти та якості контактів батьків з дитиною, інформованості про справи дитини, рівня вирішення питань, що турбують, активності та самовдосконалення та удосконалення оточення. Е. Шефер розрізняє кілька стилів сімейного виховання: авторитарний, ліберальний і демократичний. Д. Браумринд запропонував основні стилі сімейного виховання: авторитарний, опікувальний, потуральний, хаотичний, демократичний, які впливають на емоційний розвиток дитини, її поведінку та успішність у школі [9, c. 52-53].
   Оптимальним для практики сімейного виховання вважається демократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального спілкування у сім’ї, включеністю дітей в обговорення сімейних проблем, урахуванням їхньої думки, готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, вірою у їхню успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Демократичний стиль сімейного виховання формує адекватну позитивну емоційність , відповідальність, самостійність дитини. Відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, ліберальної вседозволеності, гіперопіки може спричинити певні деформації у розвитку особистості, зокрема емоційності. У системі виховання дитини сім’я відіграє одну і з головних ролей: забезпечу є матеріальні й педагогічні умови для фізичного, емоційного, духовного, морального розвитку особистості.
   Однією із важливих соціальних систем життя дитини є школа . Розвиток дитини залежить від того, наскільки успішно поставилися батьки та вчителі до емоційного шкільного життя учня. У цей період у молодшого школяра розвиваються потенційні можливості та формується уміння контролювати емоційні прояви. Дитина молодшого шкільного віку знаходиться у тісній емоційній взаємодії з вчителем. У процесі навчання школяр засвоює не тільки інформацію, а й емоційно-оцінне ставлення вчителя до нього. Реакція дорослого є важливим стимулом для подальшого навчання та формування емоційності дитини. Позитивні взаємостосунки школяра-початківця з першим учителем розвивають у ньому довіру, успішну мотивацію до навчання та дружні стосунки з однолітками. Можна сказати, що перший учитель – це, так би мовити, доля учня. На думку В. Сухомлинського, учитель – це людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними [11, c. 90-91].
   Учитель початкових класів – це єдиний “організм взаємовпливу”. Почуття та емоції відіграють значну роль у навчальні й роботі. Від того, які емоції вона викликає, багато в чому залежить якість навчання. Зацікавленість, захопленість, впевненість у своїх силах, задоволення – усе це стає стимулом до навчання. Підтримка позитивної емоційності стає одним із найважливіших завдань для вчителя початкової школи, адже саме навчальна діяльність має давати дитині насолоду від пізнання довкілля. На думку Л. Божовича, для зміцнення емоційного позитивного ставлення учнів до школи слід приділити увагу індивідуальним можливостям та відмінностям, пам’ятаючи, що серед них є впевненість і невпевненість у своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє ставлення до школи [2, с. 153-159]. Авторитет першого вчителя в очах учнів молодших класів часто перевершує авторитет батьків. Д. Ельконін зазначав, що дитина є емоційно чутливою до ставлення вчителя. У першому класі школяр чітко виконує умови та правила педагога. За лояльності вчителя, дитина може порушувати накази та дисципліну в класі. Вимогливість і стриманість учителя діти пов’язують з серйозністю нового для них виду діяльності – учіння [10, c. 259].
   Стосунки між ді тьми у класі складаються в основному за допомогою вчителя . Учитель виокремлює деяких учнів у класі як зразок для інших в навчанні і поведінці, одночасно, звертає увагу й на погану поведінку деяких учнів. Як правило, більшість першокласників відтворює у своєму ставленні до них ставлення вчителя, не досить ще усвідомлюючи критерії, з яких виходить у своїй оцінці тих чи інших учнів. Від стилю взаємин, що складаються між учителем та учнем, залежить активність, самопочуття та прояви позитивної емоційності дитини. Називають декілька стилів взаємин педагога з дітьми (Я. Коломинський, Є. Панько): позитивно-стійкий тип, пасивно-позитивний тип, нестійкий тип, відкрито-негативний тип, пасивно-негативний тип [5, c. 175]. Позитивно-стійкий стиль взаємин характеризується турботливим ставленням до дітей, допомогою їм у подоланні перешкод. Педагогу властива переважно позитивна оцінка дитини, щирість і тактовність у спілкуванні. Пасивно-позитивний тип відношення визначається у нечіткій емоційно-позитивній спрямованості спілкування з дітьми. Такий учитель не рідко проявляє офіційний тон у спілкуванні з учнями. Нестійкий стиль характеризується ситуативною поведінкою та емоційно-позитивною спрямованістю педагога. Такі учителі потрапляють під вплив своїх настроїв та переживань. Їхня оцінка дитини та манера поведінки, залежить від ситуації, що склалася. Відкрито-негативний стиль взаємостосунків педагога з дітьми характеризується негативним ставленням до дітей та педагогічної роботи. Учитель створює постійну атмосферу напруги, зосереджує свою увагу лише на негативних вчинках і фактах поганої поведінки школяра . Між дітьми та вчителем такого типу може виникнути психологічний бар’єр, який виражається у не виконанні та не сприйнятті вимоги вчителя. Пасивно-негативний тип характеризується прихованою негативною спрямованістю на дітей та педагогічну діяльність. Педагог створює зовнішні ознаки хорошої організації роботи, проте насправді його ставлення до роботи і дітей є байдужим.
   Ігнорування з боку вчителя індивідуальних і вікових особливостей кожної дитини може бути причиною різних негативних проявів емоційності, негативних психічних станів учнів, викликаних неправильним ставленням учителя, коли дитина боїться йти до школи, відповідати біля дошки тощо. На думку В. Штифурака, ефективність роботи вчителя залежить від того, наскільки правильно й глибоко він розуміє індивідуально-психологічну своєрідність розвитку своїх учнів, може пояснити ті причини, які зумовлюють специфіку реагування к ласу на зауваження, покарання вимоги, заохочення [15, c. 35]. За своєю природою та соціальними функціями телебачення має величезні можливості впливу на поведінку та внутрішній світ людини. У дитини перегляд ряду передач, фільмів, мультиків сприяє розвитку негативних проявів емоційності. На думку Л.Чорної, діти, які постійно сприймають продукцію ЗМІ, мають примітивні почуття та емоції; напружене очікування небезпечної ситуації в кіно викликає психологічне збудження, яке повільно знижується та може трансформуватися у певну дію [14, c. 25].
   При постійному перегляді анімаційних фільмів у дітей виникають проблеми з низькою успішністю та мотивацією до навчання, проблеми з увагою, стомлювальністю, дратівливістю, підвищена агресія, проявом емоційних реакцій. У цих фільмах практично відсутні емоційні реакції, різні переживання на обличчі та мовна інтонація супроводжується дивним, майже скандованим тоном мови. Така мова блокує певні центри правої півкулі, які обробляють інформацію, пов’язану з визначенням виразу обличчя та його інтонації [14, с. 27]. Гострі, яскраві сюжети реклами, що швидко переміщаються, привертають і утримують увагу та приносять задоволення дитині. Одночасно вона впливає на підсвідомість молодшого школяра та затримує його розвиток. Адже діти молодшого шкільного віку сприймають рекламу як один із видів мультфільмів. У 7-9 років дитина є ідеальним споживачем рекламних роликів. Коли вона бачать певний привабливий товар, то хоче саме його. У такій ситуації може проявлятися неадекватна емоційність.
   В. Бондаровська вказує на те, що переконання є не тільки логічним процесом, воно залежить від емоцій. Інтенсивність реакції на рекламу випливає з емоцій. Більшість дитячих та дорослих купівельних рішень мають емоційний характер. Слід враховувати, що дитині дуже важко стримувати свої бажання, економити гроші та обмежувати себе. Вона готова на все заради здійснення свого бажання [3, c. 45]. Потрібно враховувати те, що при перегляді реклами, фільмів, мультфільмів, певні епізоди надовго закарбовуються у дорослих, а особливо, у дітей. Побачене по телебаченню може надовго викликати пригнічений настрій та сформувати неадекватні прояви емоційності й поведінки. За даними відомої у світі аналітичної організації – Центр з питань мас-медіа і суспільних відносин (Center for Media and Public Affairs – CMPA) фільми, реклама та навіть мультфільми найчастіше використовують насильство у певних епізодах [13, c. 7]. Перегляд дітьми насильства викликає прояви негативної емоційності, що виражаються в агресивності, страху, тривозі та деструктивній поведінці.Під час дозвілля дитини молодшого шкільного віку батькам потрібно обмежувати перегляди мультфільмів, телепередач, фільмів, а замінювати цей пасивний вид відпочинку на більш активний. Потрібно допомогти молодшому школяру вибрати цікавий активний вид діяльності, оскільки це буде сприяти позитивній адекватній емоційності та формувати навички спілкування з оточуючими людьми. Характерною рисою сучасності є швидке розповсюдження комп’ютерів, оснащених різноманітними інформаційними, пізнавальними та ігровими системами, які знаходять застосування в усіх галузях науки і практики. Вони стали найпопулярнішими розвагами дітей, підлітків та багатьох дорослих.
   Л. Лещенко вважає, що комп’ютер допомагає задовольнити потребу у зміні психічного стану, що властиво людям від народження. Реалізацію цієї потреби у кібернетичному просторі забезпечують різноманітні ігрові програми, типу “гонок складними маршрутами нічних міст”. Ці ігри сприяють розвитку тонкої моторики. Комп’ютер чудово задовольняє пізнавальні потреби та потребу у спілкуванні через Інтернет [6, c. 43].Вивченню взаємодії дітей та підлітків з комп’ютерами присвячено багато досліджень (М. Коул, С. Пейперт, О. Беляев, С. Новоселова, Ш. Текл). Науковці стверджують, що захоплення дітей кібернетичним простором сприяє переживанню тих емоцій, які вони не завжди отримують у реальному житті. Це широкий спектр – від позитивних до негативних емоцій: радість, задоволення, захоплення, гнів, роздратування, які можна переживати, сидячи на одному місці. Існує ще один важливий аспект: дитина у процесі гри отримує владу над світом. Граючись, вона може повернутися назад, знову пережити неуспішний відрізок життя. Це особливо захоплює дітей, які хворобливо переживають свою неуспішність та негативну емоційність. У комп’ютерних іграх дитяча психіка не встигає емоційно відреагувати на інформацію із-за швидкої зміни кадрів. Таке захоплення може викликати у дитини “комп’ютерну залежність”, її класифікують як різновид емоційної наркоманії, що викликана технічними засобами [8, c. 70-72]. У дітей потрібно формувати інтерес переважно до розвивальних інформаційних систем та ігор, а не ігор, які засновані на емоційному збудженні й зумовлюють заглиблення у віртуальну реальність (різноманітні автогонки, зоряні війни тощо), тоді психічний та психологічний розвиток буде відбуватися й під час дозвілля. Батьки та педагоги мають впливати на взаємодію дітей, особливо молодшого шкільного віку з електронною технікою, щоб уникнути негативних наслідків цієї взаємодії, щоб сучасний комп’ютер сприяв розвитку дитини, а не гальмував його.
   Висновок. Розвиток емоційності молодшого школяра залежить від взаємодії з навколишнім світом. Нами було розглянуто та схарактеризовано вплив певних чинників на емоційний розвиток дітей молодшого шкільного віку : сім’я, школа, телебачення, реклама та комп’ютер. Потрібно зазначити, що під час взаємодії дорослих з дітьми слід враховувати індивідуальний розвиток емоційності молодшого школяра. Для забезпечення адекватної емоційності дітей молодшого шкільного віку батькам і вчителям потрібно цікавитися та контролювати їх дозвілля. Дорослі мають дотримуватися адекватних типів спілкування, що сприятиме проявам негативних і позитивних емоцій у дітей та пам’ятати, що надмірність позитивних проявів емоційності може викликати нудьгу, а негативна емоційність сприяє розвитку тривожності, агресивності, невпевненості, низької самооцінки та страху. Такі наслідки можe викликати надмірний перегляд телебачення та комп’ютерні і гри.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. У подальшому планується глибше вивчити проблему психологічних чинників розвитку емоційності молодших школярів, добір адекватних методів та методик дослідження емоційності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бітянова М. Р. Дитина у школі: технологія розвитку / М. Р. Бітянова. – К. : Главник, 2007. – 144 с. – (Серія “Психол. Інструментарій”).
2. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. – М. : Просвещение, 1968. – 689 с. – (Психологические исследования).
3. Бондаровська В. М. Вплив реклами на людину : нарис / В. М. Бондаровська // Психолог. – 2007. – № 30. – С. 23-28.
4. Вовчик-Блакитіна О. О. Емоційний комфорт – засіб та мета виховання дитини / О. О. Вовчик-Блакитіна // Актуальні проблеми психології. Том 4. Проблеми розвитку дошкільника в інноваційних системах виховання. [за заг. ред. проф. С. Д. Максименка та С. Є. Кулачківської]. – К. : Нора-прінт, 2002. – Том. 4. – Вип. 1. – С. 12-22.
5. Коломинсь кий Я. Л. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста : кн. для учителя / Я. Л. Коломинський, Е. А. Панько. – М. : Просвещение, 1988. – 190 с.
6. Лещенко Л. Комп’ютерна залежність – це небезпечно // Початкова школа. – 2006. – № 3. – С. 42-46.
7. Обухова Л. Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы / Л. Ф. Обухова. – М. : Тривола, 1995. – 360 с.
8. Прибылова Ю. О. Психологические проблемы современных школьников в области информационных техноголий / Ю. О. Прибылова // Естествознание в школе. – 2005. – № 4. – С. 70-74.
9. Прийменко В. Вплив сім’ї на успішне навчання дитини / В. Прийменко // Початкова школа. – 2006. – № 3. – С. 52-55.
10. Психология человека от рождения до смерти / [Под. ред. А. А. Реана]. – СПб. : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2002. – 656 с. – (Серия “Психологическая энциклопедия”).
11. Робота психолога з педколективом / [упорядкув. Т. Гончаренко]. – К. : Шкільний світ, 2006. – 120 с.
12. Славіна Н. С. Вплив особливостей сімейних відносин на емоційну сферу дитини / Н. С. Славіна // Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / [за ред. акад. С. Д. Максименка]. – К. : Міленіум, 2006. – Вип. 27. – 536 с.
13. Снігульська В. Телебачення. Інформаційний помічник чи джерело агресії? / В. Снігульська // Психолог. – 2007. – № 40. – С. 6-9.
14. Чорна Л. Вплив сучасного телебачення на внутрішній світ і поведінку дитини / Л. Чорна // Психолог. – 2007. – № 16. – С. 22-26. – (Спецвипуск).
15. Штифурак В. С. Виховна робота з важковиховуваними дітьми : навчально-методичний посібник / В. С. Штифурак. – В. : Вінниця, 2003. – 46 с.
16. Якобсон П. М. Чувства, их развитие и воспитание / П. М. Якобсон. – М. : Знание, 1976. – 384 с. – (Серия “Педагогика и психология”).

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com