www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Критичне мислення як засіб об’єктивної оцінки релігійних ідеологій (на прикладі любові бога до людини в Ісламі)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Критичне мислення як засіб об’єктивної оцінки релігійних ідеологій (на прикладі любові бога до людини в Ісламі)

В.В.Мармуров,
викладач
(Донецький технікум економіки і хімічних технологій),

П.Г.Давидов,
кандидат філософських наук, доцент
(Донецький інститут залізничного транспорту)

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ЗАСІБ ОБ’ЄКТИВНОЇ ОЦІНКИ РЕЛІГІЙНИХ ІДЕОЛОГІЙ (НА ПРИКЛАДІ ЛЮБОВІ БОГА ДО ЛЮДИНИ В ІСЛАМІ)

   Релігія є невід’ємною частиною життя людини. Саме вона визначає принципи буття більшості представників людства. Релігія є впливовою силою, що керує людською свідомістю.
   У сучасному світі існує безліч релігій. Кожна релігія вважає себе єдиною істинною вірою і має цілий арсенал засобів для переконання в цьому інакомислячих. Першою жертвою “опіуму” стають діти та підлітки, свідомість яких ще не встигла сформуватися, а також дорослі люди, які схильні до попадання під вплив чужих ідей. Для України ця проблема є особливо актуальною, бо не зважаючи на те, що “одвічно” вона вважається православною, проте православної єдності у ній, на жаль, немає, а сьогоденні реалії свідчать про те, що Україна є поліетнічною та полірелігійною державою, де нараховується близько 900 різних релігійних напрямків. Деякі з них є вкрай небезпечними та представляють загрозу для соціуму. Численні секти руйнують свідомість людини та навіть посягають на її життя, результатом чого інколи стають ритуальні вбивства або самогубства. Вони керують свідомістю, примушуючи людей віддавати все заради “спасіння” або “вічного життя” чи якихось інших примарних обіцянок, відмовлятися від житла, майна тощо на користь церкви або секти (сьогодні пам’ятним ще є дія “Білого братерства”).
   Саме критичне мислення може стати у пригоді під час вирішення цієї проблеми.
   Сутність критичного мислення полягає у тестуванні запропонованих ідей: чи мають вони позитивні або негативні сторони, як їх можна використати, вдосконалити тощо. Сучасний світ пропонує неосяжну кількість інформації, тому треба вміти її сортувати.
   Метою цієї роботи є обґрунтування ідеї про те, що критичне мислення може стати засобом протистояння впливу релігії на свідомість людини.
   Для реалізації зазначеної мети треба розв’язати такі завдання:
   1. Довести існування реальної загрози свідомості сучасної людини через релігійний вплив.
   2. Визначити шлях вирішення цієї проблеми через розвиток критичного мислення.
   3. Розглянути попередні роботи, присвячені сутності критичного мислення.
   4. Визначити поняття критичного мислення.
   5. Навести приклад практичного розвитку критичного мислення у педагогічному процесі через протиставлення поглядів представників двох полярних релігій на одну проблему та застосувати напрацьований матеріал у навчальному процесі з курсу суспільствознавчих дисциплін.
   Об’єктом дослідження виступають шляхи практичного використання критичного мислення у процесі формування свідомості.
   Предметом – роль критичного мислення у формуванні релігійного світогляду.
   Робота спирається на комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження, таких, як аналіз, синтез, моделювання.
   Достовірність та обґрунтованість отриманих під час дослідження результатів та висновків забезпечується опорою на результати фундаментальних досліджень в галузі релігієзнавства, психології, гносеології, аналізом праць Р.Грассері, Т.Флурнуа, присвячених психології релігії, О.Огірко, присвячених релігійному вихованню, А.Соловей, в яких ідеться про проблеми релігійності суспільства, М.Лубської, що досліджують проблеми мусульманства, А.Колодного, що стосуються історії релігій в Україні.
   Наукова новизна полягає в обґрунтуванні необхідності підготовки молодої особистості до здатності самостійно обирати для себе релігійні пріоритети через розвиток критичного мислення.
   Теоретичне значення роботи полягає в тому, що теоретично обґрунтовуються шляхи протистояння впливу на людську свідомість і зменшення схильності до фанатизму. Практична цінність полягає у визначенні конкретних засобів використання критичного мислення у процесі формування релігійного світогляду.
   Отже, можна сказати, що одне із призначень критичного мислення – це формування власної думки або погляду на якусь проблему, її об’єктивна оцінка. Звичайно, кожна людина має право на віросповідання, яке зафіксовано конституцією, ніхто не може заборонити або, навпаки, примушувати її сповідувати ту чи іншу віру. Але треба попередити молоду людину, що релігія може бути небезпечною, якщо сліпо підкорятися її принципам, не оцінювати її позитивні та негативні наслідки для самого себе і для оточуючих, адже відомо, що віра без знань веде до фанатизму. Для сучасної системи освіти є вкрай необхідними виховні заходи з цього приводу. Прикладом подібної виховної роботи може бути протиставлення поглядів представників різних релігійних груп на одну проблему. Розглянемо феномен любові Бога до людини в ісламі очима мусульманина та християнина. Спершу ознайомимося з поглядами мусульманина, який відмічає позитивні сторони свого віровчення. Спочатку складатиметься враження, що іслам наскрізь пронизаний любов’ю. Далі йтиметься про те, як бачить ісламські ідеї християнин, враження буде зовсім іншим. Такий матеріал можна представити під час відповідного виховного заходу, а потім акцентувати увагу на тому, як по-різному представники двох різних релігій трактують одні й ті самі ідей заради своєї вигоди. Висновком є твердження – релігійні діячі, кожен на свій лад, завжди викривляють релігійні положення заради того, щоб зробити їх привабливими або навпаки відразливими для інакомислячих, щоб залучити нових прихильників до своєї віри або відбити бажання приєднуватися до чужої. Таким чином, людина зі слабкою свідомістю легко стає жертвою власної довірливості і неосвіченості. Якщо людина має бажання приєднатися до якоїсь віри, вона перш за все має розглянути її сутність через святе писання (Коран, Біблію тощо), адже саме воно є початком релігії і не є спотвореним церковною ідеологією.
   Отже, розглянемо приклад того, як мусульманин та християнин трактують зміст Корану, намагаючись висвітлити його так, як їм потрібно.
   Погляди мусульманина:
   Іслам – релігія любові і милосердя. Коран – це послання любові і милосердя милостивого Бога до Своїх створінь. Уперше ми знайомимося з Богом в Корані, де він представ перед нами як той, хто дає підтримку усьому світу, той, хто створює та все прощає. Коран проголошує, що Божественне милосердя нескінченне. Не дивно, що Посланець, який приніс Коран, іменується “Рахматул ліль-алямін”, тобто милосердя для світу.
   На жаль, цей аспект Ісламу залишався в тіні, по-перше, через постійну пропаганду, здійснювану деякими силами, які безпідставно перебільшували так званий войовничий характер мусульманської віри, а, по-друге, через однобоку позицію деяких мусульманських активістів, які через свою простоту створили уявлення про те, що головне призначення Ісламу – це війна, недозволена опозиційна діяльність.
   Іслам, по суті, – це релігія любові – любові Бога до людини і до досконалості. Коран починається з того, що називає Бога Рахман і Рахім. Звичайно ці слова перекладаються на інші мови, як Милостивий та Милосердний. Однак слово “Рахман” в арабській мові має багато додаткових значень: це і любов, і милосердя, і благословення і т. д. Бог – це втілення найвищих людських ідеалів. Людина низького та середнього рівня розвитку, вклоняючись перед Богом, опускає його до своєї власної свідомості. Одна лише віра в Бога не робить людину моральною та духовною, тому що Бог, якому вона вклоняється, в її уяві може виявитися не мудрим, і не всепрощаючим, і не люблячим. Таким чином, перші аяти Корану, де двічі повторюються такі епітети Бога, як Рахман і Рахім, вихвалюють виключно Творця, про якого говориться, що він “Господь”, “Живлячий”, “Розвиваючий свої створіння” і т. д. “Владика”, “Хазяїн”, “Господь усього всесвіту” (Раббіль Алямін).
   Бог – творча, а не сліпа життєва сила. Одна з характерних рис Бога – це цілеспрямованість, направлена на реалізацію ідеалів і кінцевих цілей. Любов Бога створює все існуюче, всесвіт, що розвивається за певними законами, як фізичними, так і моральними, що становлять основу людського життя. За цими законами судять людей. Це друга риса, виведена як вторинна із першої, творчої любові. Бог Рахман, Рахім, а вже потім суддя. Його закони народжує любов, його правосуддя надихається любов’ю. Це зовсім не означає, що Бог однаково любить добро і зло. Оскільки його любов творча та прагне до досконалості, Бог не може любити те, що зводить на ні ідеали. Щоб показати, що означає любов Бога, наведемо кілька аятів із Корану.“Він (Аллах) відзначає Своїм милосердям, кого забажає. Аллах – власник великої милості!” [3, с.74];
   “...воістину, Аллах любить благодійних!” [2, с.195];“
   Воістину, Аллах любить справедливих!” [5, с.42];
   “Воістину, Аллах любить богобоязливих!” [3, с.76];“
   Аллах любить тих, хто робить добро!” [3, с.148];
   “Аллах любить терплячих!” [3, с.146].
   Якщо Бог любить всі ці якості, то він не може любити те, що заперечує ці якості, а також не може любити людей, які своїм стилем життя відмовляються визнавати ці якості. Не тому, що він їх не любить, що ображений Сам, а тому, що це безвір’я робить злочинним саму людину.
   “Аллах не любить агресивних!” [2, с.190];
   “Аллах не любить тих, хто є хвальковитими!” [4, с.36];
   “Він не любить непомірних!” [6, с.141].
   Наведені цитати з Корану доводять, що Іслам виступає за високі моральні ідеали і поліпшення людського життя. Любов Аллаха творча, вона допомагає стверджувати прекрасне та очищувати життя він скверни. Іслам не є основаним на містиці, чудесах, міфах або легендах. Іслам – релігія, що стверджує цінності життя, а Бог – початок та вмістилище цих цінностей. Любов Бога до людини або людини до Бога – це активна творча сила, яка очищує віруючого. Іслам – втілення гуманізму, тому що він підносить цінність людського існування на землі. На шляху любові – любові Бога до людини та інших його створінь, любові людини до людини чиста віра Ісламу і комплекс життєвих законів збігаються. Робити щось заради любові до Бога означає зв’язувати цю дію з реалізацією вищих цінностей життя. Дії, не пов’язані з вірою у вищі ідеали, стають просто механічними або здійснюються на нижчому біологічному рівні. Прагнення людини до добра має бути обумовлено бажанням втілити в реальність незмінні і постійні цінності, піраміда яких досягає вищої точки на вершині вічної реальності. Іслам ідентифікує добро з Богом, який не просто вільно змінює світ, а робить це за допомогою добра, позитивно спрямованого творчого начала. Любов є творінням добра. Згідно з Кораном те, що є свідомим, не служить ідеалу, не поживляє дух. Егоїстичні та обмежені життєві цілі не підносять душу і не заохочуються Ісламом, навіть якщо на перший погляд не завдають шкоди. Наприклад, милосердя, якщо воно приймає матеріальну форму, може зіпсувати того, хто його отримує в духовному відношенні, оскільки він постійно може почувати себе боржником, або воно може виявитися недійсним через бажання того, хто виказує милосердя отримати за нього хвалу. “О ви, які увірували! Не робіть марними ваші милості докорами та образами, як той, хто витрачає своє майно через лицемір’я перед людьми...” [2, с.264]. Такі вчинки без віри в ідеал можна порівняти з міражем у пустелі, який обманює мандрівника, примушує його страждати від спраги ще сильніше. “А у тих, які не вірували, діяння – точно міраж у пустелі. Людина, яка потерпає від спраги вважає його водою, а коли підійде до нього, бачить, що це – ніщо...” [24, с.39].
   Як ми вже казали, любов Бога – це не насолода закоханих, чия сентиментальна, п’янка любов належить тільки двом. Деякі містики насолоджувалися цим почуттям, уявляючи Бога як свого двійника, впадали в екстаз, як у найвищий духовний стан. Іслам не визнає такої любові. Любов до Бога у ісламській концепції – це любов до проголошених ним цінностей та вищих ідеалів, у яких людське та Божественне єдині. Коли ми кажемо, що хтось щось зробив через любов до Бога, то це означає, що він при цьому виходив із ісламських ідеалів, а не із своїх вузьких егоїстичних інтересів. Тоді тільки дух підноситься і приходить у гармонію із всесвітом та нескінченністю; постійні цінності дарують безсмертя душі. У той самий час найкорисніші справи, що здійснюються за низькими персональними мотивами, стають миттєвими і опускають душу. З духовної точки зору, вчинки повинні оцінюватися за їх мотивами (намірами). Про це неодноразово казав пророк. Виключно особиста мотивація, не сприймаюча постійних загальних цінностей, називається в Корані “Савваб-Адлунья”, тобто вимога негайних матеріальних вигод, а пошук вищих цінностей називається “Савваб-аль-ахіра”, тобто пошук щастя у загробному житті. Хто шукає нагороди у земному житті, обов’язково отримає її, якщо використовує правильні засоби для її досягнення, але буде розплачуватися духовним падінням, тому що все, що він робив, він творив виключно через егоїстичні мотиви. Коран попереджає: “Хто бажає життя близького і його прикрас, тому ми повністю завершимо справи їх у ньому, і вони тут не будуть обділені. Це – ті, для кого немає у майбутньому житті нічого, окрім вогню, і марно те, що вони творили” [11, с.15-16].
   У християнстві концепція Бога і людини викривлена догмою первородного гріха та його спокути. Яким же повинен бути люблячий Бог, Творець грішного людства, який карає безвинних немовлят ще до того, як вони з’явилися на світ, а потім розпинає Свого “сина” заради спокути нескоєних гріхів? Чи може релігія любові відправити до пекла нехрещених дітей? Але життя не складається з догм. Догми – тільки теорії, а життя багатше за будь-яку теорію. Серед буддистів, християн та індусів можна знайти повчальні приклади з життя з любов’ю, присвяченою процвітанню усього сущого. Любов Ісуса, наприклад, присутня у житті багатьох християн, незалежно від того, що його релігія було викривлене. Подібним чином життя правовірних буддистів була сповнена милосердя, незалежно від їхньої негативної метафізичної позиції. Важливими характеристиками життя є доброчинність і любов, що виступає у формі віри в Бога і людину.
   Погляди християнина:
   Згідно з Ісламом людина була створена для поклоніння. По-перше, їй повинні були поклонятися ангели і джини, по-друге, сама людина має довіритися Творцю та поклонятися йому.
   Самі по собі ці постулати не викликають заперечень у християнина. Але залишається питання – навіщо все це? Я був шокований, коли відкрив мусульманські сайти. По аналогії з Християнством, я очікував знайти розвинену філософську систему і довершену картину світу. Я шукав відповідь на питання, що для мусульман головне у житті? Любов (як у Християнстві)? Обов’язок (як карма у індусів)? Честь (як у самураїв)? Мудрість (як у еллінів)? Героїзм (як у вікінгів)?
   Я очікував на роздуми про етику та сенс життя, про відносини людей з Богом. Замість цього я знайшов лише “п’ять стовпів віри”, чотири з яких – намаз, пост, хадж та сплата податків (п’ятий – шарада, тобто віра в Бога, якого проповідує Магомет (Мохамед)). Людині, що належить до християнської культури, не зрозуміло, як обряди можуть стати “стовпом віри”.
   Мусульмани наполягають, що Творець – це законотворець для всього створеного: морів, гір, тварин. Все і вся підкоряються йому без заперечень та без свободи вибору. Тільки люди мають певну свободу вибору між шляхом Бога та шляхом шайтана. Така свобода – не дар Божий, а його суворе випробування для людини. Зробивши правильний вибір, людина в Ісламі зобов’язана підкоритися (арабською – “іслам” – це покора) та поклонитися Творцю.
   Концепція здається вичерпною. Але мусульманин не обговорює, навіщо людині потрібно поклонятися своєму Творцю. Іслам не має відповіді на це питання. Більше того, питання сприймається як безглузде.
   У християнській антропології поклоніння Творцю та молитва Йому зветься Богоспілкуванням. Але воно розглядається не як ціль існування, а як засіб, засіб наблизитися до Бога. А наблизившись, “стати довершеним, як Отець наш Небесний”, тобто “обожитися”.
   В Ісламі Господь фактично перестає бути люблячим Отцем, Він стає Законотворцем для планет, гір, морів та людей. Не називаючи Бога Отцем, Іслам тим самим заперечує Любов Бога до створених Ним чад. Більше того, творіння і “чадами” не можуть бути названі. Замість здатності до “обожнення” обділена любов’ю людина отримує нездоланну прірву, що розділяє її і Творця. Людей, що дійсно спілкувалися з Богом, стає дуже мало – всіх їх від Адама до Магомета Іслам називає обраними пророками.
   В Ісламі, в “акидє” (богословському вченні про атрибути Бога, тобто про Його імена та якості) імені Отець немає взагалі (як немає імен Люблячий, Рятуючий, Звільняючий, але є імена Повелеваючий, Судячий і т. п.). Мусульмани наполягають на нескінченій різниці між створеними тварями та Безначальним Творцем, мусульмани не спроможні назвати Бога своїм Отцем і знаходитися з Ним у батьківсько-синовніх відносинах, як це має місце в Християнстві.Далі Ісламське богослов’я приходить до абсолютно правильного висновку. Людина, яка обділена любов’ю і не має спілкування з Богом, втрачає головний дар люблячого Бога – свободу волі – та cуцільно підкоряється уготованій долі. Цей невтішний висновок ісламському богослов’ю довелося зробити після відмови від ідеї Спасіння, так як лише Спасіння (здійснюване Отцем, а не Законодавцем) згладжує нездоланну прірву, що розділила людей і Бога.
   Так, вирита богословами прірва назавжди відділила мусульман від Бога, зруйнувавши сенс їх існування і перетворивши молитву із засобу “обожнення” у ритуальну самоціль. Не маючи Богоспілкування, людина втрачає можливість духовного і містичного вдосконалення. Її п’ятикратний молитовний обряд (намаз) перетворюється за сутністю у мрецький ритуал.
   Отже, головним для мусульман є не любов до Бога чи ближнього, а виявлення покори (арабською – “іслам”). У їхньому уявленні покора якраз і включає в себе певну “любов”, а також страх зогрішити перед Ним і прагнення бути Йому угодним. Мусульмани нагадують, що і християнин називає себе рабом Божим, що вислів “діти Божі” в значенні “створені люди”, хоча і не використовується в Ісламі, але все ж таки є близьким і зрозумілим для них. Все, звичайно, так, але залишається суттєва розбіжність. У Християнстві я – раб, але всиновлений. В Ісламі я – син, але підкорений. В Ісламі я перестаю бути улюбленим чадом і співспадкоємцем. В Ісламі мені не запропоновано Співцарювання з Богом.
   Ні, це не та любов. Істинна Любов жертвує Собою для Спасіння улюблених чад. А це “любов”, яка потребує покори собі як Законотворцю.
   Душа, що шукає Бога, не розуміє, чого хоче від неї Нелюблячий її Бог. Покори без Любові? Або “любові” у вигляді поклоніння і прагнення догодити? Душа, що шукає Бога, розуміє, що дуже дивного Бога сповідує Іслам... Дійсно Бога?!!!
   Висновок: Таким чином, ми бачимо абсолютно полярні погляди представників двох найбільших світових релігій на проблему взаємовідносин бога з людиною в Ісламі. Представник Ісламу намагається пропагувати найкращі сторони свого віросповідання та вказати на слабкі місця Християнства. Християнин у свою чергу прагне обстоювати свої принципи та викривати недоліки Ісламського віровчення. Дуже часто в результаті таких сперечань, коли кожен прагне обстоювати правоту своїх поглядів, викривляється первісна суть релігійного вчення. Людина, яка знаходиться у процесі духовного пошуку, може потрапити під вплив релігійної агітації, яка не завжди доносить до неї реальну сутність певного віросповідання. Тому ця людина повинна намагатися абсолютно свідомо та виважено обмірковувати ті закони та принципи, які пропонує та чи інша віра, та не піддаватися впливу інтерпретацій Святого Письма. Можна зробити висновок, що для кожної окремої людини є природнім вносити свої індивідуальні домисли у трактування релігійного вчення. Хтось вносить їх більше, а хтось менше, але все ж таки кожен сприймає первісну інформацію індивідуально. Тому новачок у релігійних питаннях не повинен сліпо слідувати інструкціям проповідників, священиків і т. д., він повинен виходити із першоджерела релігійного вчення – Біблії, Корану або іншого священного письма та намагатися самостійно зрозуміти суть та принципи релігії, обрати ту релігію, яка дає душевний спокій та життєву гармонію.

ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. проф. А.Колодного. – К.: Світ знань, 2000. – 862 с.
2. Біблія. – К., 2003 р.
3. Коран / Переклад В.Г.Грачковської, – М., 1996.
4. Огірко О.В. Християнсько-етичне виховання молоді: навчальний посібник. – Львів: ЛІ МАУП, 2003. – 111 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com