www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Контроль результатів навчальних досягнень студентів: історія, теорія, практика
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Контроль результатів навчальних досягнень студентів: історія, теорія, практика

В.В.Мацюк,
старший викладач
(Бердянський державний педагогічний університет)

КОНТРОЛЬ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТІВ: ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА

   Відомо, що освіта – це процес засвоєння системи знань та пов’язаних з ними умінь та навичок, розвитку пізнавальних можливостей, формування світогляду та рис особистості. Освіта здійснюється в процесі навчання та самонавчання.
   Навчання – це взаємопов’язаний процес діяльності тих, хто навчає, та тих, хто навчається, щодо передавання та засвоєння знань, умінь і навичок при керівній ролі того, хто навчає. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування вчителя з учнем або викладача зі студентом та впливу навколишнього середовища.
   Рушійними силами навчання є його суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим тим, хто навчається, рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв’язання поставлених перед ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем або викладачем і учнями або студентами; між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін. [8].
   Процес навчання завжди спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожне з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є контроль знань, умінь та навичок, тобто перевірка його результативності.
   Метою даної статті є розгляд питань щодо контролю результатів навчальних досягнень студентів вищих навчальних закладів у педагогічній теорії та сучасній практиці.
   Елементи навчання виникли у період первіснообщинного ладу коли старші навчали дітей, переказуючи їм те, що знали самі. Контролю результатів навчальних досягнень на цьому етапі розвитку людства ще не було. Перші школи було відкрито в ІІІ-ІІ тис. до н.е. у Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, де застосовувалися тілесні покарання для тих, хто не все запам’ятовував. У Китаї вперше було запроваджено складання екзамену для тих, хто хотів стати вченим або урядовою особою. У Давній Греції та Римі після кожного року навчання проводилися публічні випробування, кращих з учнів преміювали. Я.А.Коменський запровадив у практику навчання різні види контролю й перевірки успішності учнів, перевідні іспити в кінці навчального року. Однак, він закликав педагогів розумно та виважено користуватися своїм правом на оцінку.
   Історія школи та вищої освіти проблему оцінки розглядала в контексті контролюючої функції. Це строго критикував К.Ушинський. Він підкреслював, що існуючі підходи та засоби подавляють розумову діяльність тих, хто навчається. В умовах царської Росії в руках реакційного керівництва навчальними закладами перевірка и оцінка знань була одним із засобів боротьби з “свободомыслием”. У перші роки Радянської влади педагогічна громадськість і педагогічна наука шукали шляхів відмови від оцінки взагалі. У травні 1918 р. постановою Народного Комісаріату було скасовано використання бальної системи оцінювання, відмінено перевідні, випускні і вступні екзамени. Були запропоновані інші форми обліку та контролю успішності: червоні та чорні дошки зі списками кращих і гірших учнів та студентів, соціалістичні змагання тощо.Однак, практика показала, що навчання без оцінок не дало результатів. Стало зрозуміло, що радісна перспектива надбання знань, а також закладене природою стремління до знань не є дієвими стимулами в навчальній діяльності учнів та студентів. Практика вимагала нових форм обліку знань. У 1922 р. Народний комісаріат освіти розробив нову інструкцію “Про облік навчальної праці і перевірку знань учнів”. Перевірка і оцінка знань стала питанням державної важливості, оскільки оцінка стала показником не тільки рівня знань, умінь та навичок, вихованості та освіченості, а й показником готовності до праці на користь соціалістичного суспільства, що будується.У період застою і перебудови (70-і – 80-і рр. ХХ ст.) питання обліку та оцінки знань стало розглядатися як один зі стимулів підвищення якості навчально-виховної роботи навчального закладу, як показник не тільки якості знань учнів і студентів, а і якості роботи вчителів та викладачів. У цей час відбувається штучне підвищення балу.
   З прийняттям нових освітніх концепцій в Україні (диференціації, гуманізації, особистісно-орієнтованого навчання) була змінена сутність оцінки, щоб за оцінкою знань не загубити особистість, допомогти їй розвиватися. У 2000 році впроваджує 12-бальна система оцінки знань, умінь та навичок учнів шкіл, яка спрямована на розвиток особистості учня. Оцінка стає засобом стимулювання, оціночні судження (бали) сприяють самовизначенню особистості, що в умовах конкурентного суспільства є важливим стимулюючим фактором. Оцінка із засобу спонукального навчання перетворюється в спосіб раціонального визначення особистого рейтингу – показника значущості людини в цивілізованому суспільстві. Контроль стає не зовнішнім, операційним, а внутрішнім, цілісним.
   З орієнтацією на європейське товариство у вищих навчальних закладах з 2003 р. впроваджується Болонська система навчання, яка розглядає контроль у тому ж контексті [8].
   Аналіз наукової літератури дозволив установити, що серед дослідників немає загальноприйнятого трактування терміна “контроль”.
   Так, у роботі Л.Одерій контроль визначається як важливий компонент системи навчального процесу, що провадиться у різних формах для визначення рівня знань, навичок та вмінь, отриманих студентами в процесі навчання [4].
   Л.Русакова зазначає, що контроль у педагогічному процесі у вищих навчальних закладах потрібно розглядати як засіб педагогічного керівництва навчально-пізнавальною діяльністю студентів, при якому здійснюється регулярне поетапне оцінювання й корекція підготовки спеціаліста як щодо засвоєння знань, умінь і навичок, так і виховання студентів [7].
   Як зазначає Л.Романишина, контроль – це діяльність, спрямована на виявлення рівнів навченості з метою приведення одержаних результатів до професійного рівня. Рівні навченості – це етапи послідовного підвищення якості фахової підготовки у процесі вивчення дисциплін. Крім того, контроль знань сприяє розвитку психічних процесів особистості: пам’яті, мислення, пізнавальної активності, мови, мовленнєвого спілкування, навичок систематичної самостійної праці [6].
   В умовах сучасної вищої школи контроль слід розглядати значно ширше наведених вище трактувань, оскільки він є складовим елементом системи підготовки фахівців і включає три напрямки: контроль науково-методичної роботи, контроль навчальних досягнень, контроль якості навчання. Контроль навчальних досягнень припускає як предмет знання, уміння і навички, надбані студентами, а контроль якості навчання спрямований на визначення рівня й підвищення професійної майстерності викладачів. Ці напрямки контролю в сукупності спрямовані на оцінювання ступеня досягнення поставлених цілей навчання; виявлення труднощів, які виникають у студентів у процесі навчання; стимулювання самостійної роботи студентів; визначення ступеня професіоналізму викладача; отримання інформації, необхідної для вдосконалення навчальної, наукової й методичної роботи [8].
   Інтегруючи різні означення контролю, можна стверджувати, що контроль – це важлива складова процесу навчання, яка позитивно впливає на засвоєння навчального матеріалу, сприяє покращенню організації навчальних занять, самостійної роботи, підвищує відповідальність студентів і викладачів за рівень знань, дає можливість оцінити особистісні якості студентів, виконує навчальну, коригуючу, методичну, оцінювальну, діагностичну, виховну функції.
   Завдяки цим функціям контроль сприяє поглибленню знань із навчальної дисципліни, удосконаленню методики проведення лекційних, лабораторних, семінарських і практичних занять, визначенню недоліків у знаннях студентів, важливих для засвоєння тем і розділів, створенню умов для самореалізації студентів, забезпеченню диференціації та індивідуалізації навчання, набуттю навичок роботи з технічними засобами навчання, зацікавленню у підвищенні рівня знань і вмінь[9].
   Контроль знань дозволяє викладачеві оцінити ступінь засвоєння матеріалу дисципліни, ставлення до неї студентів і, як підсумок, може характеризувати результат професійної діяльності самого викладача, а також свідчить про визнання студентами необхідності здобутих у ході вивчення даної дисципліни вмінь, знань, навичок для формування їх фахового рівня.
   Для студентів рівень оцінки може бути значущим чи незначущим залежно від мотивації їх навчальної діяльності. Студент, націлений на оволодіння знаннями, спеціальністю, які забезпечать його конкурентноздатність на ринку праці, зацікавлений у високій оцінці його знань. Студент, перед яким стоїть завдання лише отримання диплому, буде байдужий до рівня оцінки, його цікавить тільки позитивний кінцевий результат.
   Важливе значення також має об’єктивність оцінки знань студента, яка впливає на ставлення його до самого себе, до викладача, до навчальної дисципліни, до навчання у вищому навчальному закладі взагалі та на визначення свого місця у народному господарстві у майбутньому.
   В об’єктивності оцінки знань потрібно розглядати такі аспекти, як педагогічний, етичний, ціннісний, психологічний [3].
   Педагогічний аспект стосується двох принципових напрямків щодо об’єктивності контролю: перший намагається досягти об’єктивності шляхом формування колегіальної оцінки, другий використовує стандартні тестові програми, технічні засоби контролю.
   Естетичний аспект охоплює широку галузь морального регулювання: ставлення до підказок, шпаргалок; оцінювання роботи викладача і вищого навчального закладу за кількістю відмінних оцінок.
   Ціннісний аспект контролю стосується в основному питання про справедливість оцінки. Вона сприймається як справедлива тоді, коли має раціональну основу, під якою розуміються позиція і докази, які схиляють викладача до того чи іншого рішення.
   Психологічний аспект стосується питань прийняття оцінювального рішення й сприйняття оцінки студентами. Процес прийняття оцінювального рішення, як зазначають автори, - складний акт психічної діяльності, детермінований багатьма факторами: ставленням студентів до викладача, до навчального курсу, який він читає, відвідуванням лекцій, характером і кількістю поставлених питань тощо.
   Вимога об’єктивності процесу оцінювання знань ускладнюється суб’єктивністю педагогічного рішення й суб’єктивністю його сприйняття студентами. Об’єктивні оціночні міркування допомагають студенту глибше розібратися в певному питанні, побачити сильні й слабкі сторони його знань, знайти правильний шлях до їх удосконалення.
   А.Козулін, Е.Баженова та інші дослідники вважають, що в психологічному аспекті слід розглядати відносність оцінки. Вони зазначають, що оцінка має відповідати справжнім знанням студента. Але, щоб правильно керувати процесом навчання, ми повинні визнавати і відносність оцінки, тобто зміст її в групах з різним рівнем знань має бути різним. Більше того, щоб досягти психологічного розвантаження слабкого студента в процесі навчання і на екзамені, а сильного студента примусити використати всі свої можливості, у певних рамках є припустимим ставити у першому випадку підвищену (стимулюючу) оцінку, а в другому – пред’явити студентові більш високі вимоги, в жодному разі не припускаючи при цьому будь-якого психологічного дискомфорту. Уміле використання подібної методики дозволяє перетворити екзаменаційну оцінку на міцний важіль активізації процесу навчання [3].
   Розглядаючи психологічні аспекти оцінки знань студентів, слід відзначити, що об’єктивність і відносність протистоять одна одній, особливо якщо оцінка значною мірою відіграє стимулюючу роль.
   Відносність оцінки правомірна; як виховний засіб, стимулюючи активність студента, вона має використовуватись переважно у поточному контролі, але у підсумковому контролі вона повинна бути повністю виключена, через те що її стимулююча дія обмежується рамками одного, тільки даного предмета, даного викладача і не поширюється на всю навчальну діяльність студента.
   У навчальному процесі оцінка (рівень знань студента) служить також важливим організаційним фактором задоволення певних соціальних потреб особистості, є умовою стимулювання підвищення навчальної активності й розвитку навичок та вмінь. Але стати засобом задоволення соціальних потреб оцінка може при виконанні деяких вимог.
   По-перше, вона має відбивати рівень знань студента і бути значущою не тільки для студента й викладача, а й для навчальної групи в цілому. Інакше, незалежно від рівня оцінок, ставлення до засвоєння знань може бути індиферентним у тих, хто навчається.
   По-друге, вона повинна обов’язково зумовити визнання з боку суспільства. Відсутність інтересу до неї і зневажання неминуче призведуть до зниження навчальної активності й відсутності зацікавленості в набутті фахових умінь, знань, навичок.
   По-третє, оцінювання має бути ефективним за своїми наслідками. З одного боку, оцінка повинна спонукати студента до подальшого поглиблення знань з предмета, який вивчається, з іншого – формувати певний соціальний статус студента в очах однокурсників, викладачів і самого студента, повинна гарантувати адекватне стимулювання навчальної активності студента.
   Четверте – щоб оцінка знань була дійовою, а смисл її був зрозумілим, вона повинна мати чітко сформульовані критерії в рамках кожного навчального предмета. Причому, приступаючи до вивчення дисципліни, студент має докладно ознайомитись з вимогами до обсягу матеріалу, який вивчається, з формами й періодичністю контролю знань, а головне, – знати місце дисципліни у формуванні його фахових знань.
   З огляду на це, кожний студент з перших днів навчання має бути ознайомлений з моделлю спеціаліста, з набором дисциплін, які забезпечують його фахову підготовку, з анотаціями, що показують, які в рамках цієї дисципліни мають бути сформовані знання, вміння, навички, та критеріями оцінки знань з кожного предмета.
   Організація контролю повинна ґрунтуватися на виконанні низки вимог, до яких передусім слід віднести:
   1. Визначення мети контролю знань, який потрібно їй підкорити. Формулювання мети має орієнтуватися на зміст навчального матеріалу, засвоєння якого буде контролюватися. Сама ж мета повинна бути спрямована на вирішення конкретних завдань орієнтації навчального процесу і його елементів, оскільки контроль відображає результат навчання, освіти і виховання, а його основні функції підкорені загальній меті навчання.
   2. Встановлення конкретних, об’єктивно необхідних результатів контролю знань. Загальна мета контролю повинна конкретизуватися через принципи його організації. Показниками ж результату контролю є знання, вміння і навички.
   3. Знаходження методів об’єктивного аналізу й оцінки висновків контролю. Ця вимога реалізується одночасно через функції контролю і принципи організації педагогічного контролю.
   У процесі контролю потрібно визначати не тільки рівень знань студентів. Не менш важливо встановити, чого вони не знають і не вміють і як це виправити. При цьому необхідно пам'ятати про головну мету і кінцевий результат процесу навчання – надбання наукових знань, навичок та умінь у сфері конкретної спеціальності.
   На думку А.Ягодзінського, А.Муромцевої, Л.Іванової та ін., ефективність контролю визначається його організацією, забезпеченістю технічними засобами, використанням персонального комп’ютера [5]. Однак успішне досягнення основної мети навчання залежить від ефективності роботи автоматизованої системи контролю. При класичній моделі навчання викладач – єдиний суб’єкт навчання, на якого покладена функція контролю та оцінки знань, а також перевірки результатів самоконтролю студентів. Автоматизована система контролю дозволяє доповнити класичну систему новим засобом діагностики якості навчальних досягнень. Досвід показує, що, використовуючи діагностичну комп’ютерну програму, викладач здійснює глибокий аналіз результатів навчального процесу, який повною мірою неможливий під час використання традиційних засобів навчання. Можна з впевненістю сказати, що автоматизація контролю знань, вмінь та навичок дозволяє поглибити рефлексію студента під час навчання; індивідуалізує процес навчання; полегшує для викладача аналіз результатів контролю; знижує суб’єктивність при оцінюванні знань; підвищує довіру студентів до отриманих при тестуванні оцінок. Крім того, на думку академіка АПН України М.Жалдака, систематичне і цілеспрямоване використання інформаційної технології на всіх етапах навчального процесу вищого навчального закладу, в тому числі й при контролі, забезпечує підвищення інформаційної культури студентів. [2].
   І.Булах вказує, що точність обліку результатів традиційних методів виявлення рівня знань і вмінь невисока, оскільки норми оцінок з математики сформульовані переважно на якісному рівні і не дозволяють однозначно тлумачити їх вимоги. Точність і об’єктивність діагностики підвищаться, якщо традиційні методи поєднувати з комп’ютерним тестуванням [1].
   Розвиток і вдосконалення форм і методів контролю якості викладання і навчальних досягнень студентів є важливою умовою підвищення якості підготовки спеціалістів. Контроль у вищому навчальному закладі необхідний для того, щоб реалізувати вимоги ефективного керування процесом підготовки фахівців. З його допомогою встановлюють вихідний рівень тих, хто навчається, отримують інформацію про стан їх знань в процесі навчання і рівень професіоналізму. Контроль – це метод навчання, який повинен мати яскраво виражену навчальну, розвивальну спрямованість, об’єднуватися з самоконтролем, бути необхідним та корисним насамперед самому студенту для визначення свого місця у майбутньому.

ЛІТЕРАТУРА

1. Булах І. Є. Теорія і методика комп’ютерного тестування успішності навчання: дис ... доктора пед. наук: 13.00.01. – К., 1995. – 430 с.
2. Жалдак М. І. Педагогічний потенціал комп’ютерно-орієнтованих систем навчання математики // Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання: Зб. Наук. праць – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2003. – Вип. 7. – С. 3-16.
3. Козулин А.Т., Баженова Е.А. О психологическом аспекте экзаменационного процесса // Вопросы педагогики высшей школы. – Пермь: ПГУ, 2005. – С. 29-30.
4. Одерий Л.П. Основы системы контроля качества обучения. К.:ІСДО, 1995. – 131 с.
5. Оцінка знань студентів та якості підготовки фахівців (методичні та методологічні аспекти) / А.Й. Ягодзінський, А.О. Муромцева, Л.В. Іванова та ін. – К., 1997. – 216 с.
6. Романишина Л.М. Система поетапного контролю навчальної діяльності студентів за модульно-рейтинговою технологією навчання з дисциплін природничого циклу: дис … доктора пед. наук: 13.00.04. – К., 1997. – 417 с. (28)
7. Русакова Л.М. Пути повышения эффективности контроля учебно-познавательной деятельности студентов: автореф. дис … канд. пед. наук. – К., 1989. – 16 с.
8. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. – К.: Вища школа, 2005. – 239 с.
9. Шавальова В.І. Підготовка студентів педагогічних спеціальностей ВНЗ до впровадження комп’ютерно-орієнтованих систем навчання математики // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Зб. статей: – Ялта: РВВ КДГІ, 2004. – С. 208-212.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com