www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Регуляція психологічного стресу як засіб формування виконавської надійності вокалістів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Регуляція психологічного стресу як засіб формування виконавської надійності вокалістів

О.В. Матвеева,
старший викладач
(Бердянський державний педагогічний університет)

РЕГУЛЯЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТРЕСУ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ НАДІЙНОСТІ ВОКАЛІСТІВ

   Постановка проблеми. У період світової інформаційно-сателітарної революції посилилися вимоги до педагогічних кадрів, у тому числі і до вчителів музики, які спрямовані на передачу підростаючим поколінням не тільки знань, умінь та навичок, а й вокальної творчості. Співом традиційно віддзеркалюється віковічний життєвий досвід, культурні, моральні, етичні й естетичні цінності народу. Саме тому особливої актуальності набуває проблема формування виконавської надійності вокалістів як інтегрального атрибуту, що забезпечує безпомилкове і точне виконання не лише літературного тексту та мелодико-ритмічної лінії в гнучкому інтонаційно-фразовому розвитку музичних творів, а й їх акустичних, фізіологічних та орфоепічних компонентів.
   Аналіз досліджень і публікацій. Теорія та методика навчання співу має надбання стосовно фонетичного, фонопедичного, монокультурного та інших специфічних аспектів вокальної діяльності (Л.Василенко, І.Герсамія, Н.Гребенюк, Д.Євтушенко, А.Зданович, І.Колодуб, І.Левідов, В.Морозов, Ю.Юцевич й інші). Однак невивченими залишилися питання регуляції психологічного стресу в процесі відтворення музичного матеріалу, хоча Л.Аболіним, О.Дашкевичем, Т.Земляковою, Е.Носенком, І.Пацявічусем, І.Переверзєвою, Г.Сельє та іншими дослідниками доводиться залежність результативності діяльності суб'єктів від інтенсивності його дії. У їх працях розрізняється два види психологічного стресу: інформаційний і емоційний. Якщо перший вид характеризується наявністю інтелектуальних перевантажень при розв'язуванні надмірно ускладнених завдань та прийнятті важливих рішень, то другий - емоційною реакцією організму на "несприятливі впливи" внутрішніх чи зовнішніх стрес-факторів.
   Мета статті. Взявши за аксіому вихідні положення психологічної науки про позитивні і негативні дії інформаційного та емоційного стресів, нами спрямовувались зусилля на віднайдення ефективних методів формування виконавської надійності вокалістів засобами регуляції їх сили і створення оптимальної інтенсивності, за якої досягалась найвища результативність діяльності.
   На основі цієї інформації було висунуто припущення, що надійність співу майбутніх учителів музики підвищиться, якщо утримуватиметься оптимальна міра емоційного та інформаційного стресів не лише під час оволодіння нотним та літературним текстом вокальних творів, а й у процесі їх сценічного виконання. У перевірці дієздатності цієї гіпотези брали участь 8 студентів. Перед проведенням експериментального дослідження визначались параметри контрольних замірів надійності співу студентів музичних факультетів вищих закладів освіти. Для цього детально аналізувалася сутність вокальних умінь і навичок, котрі формуються на основі оволодіння акустичними (висота звуку, сила звуку, чистота інтонації, висока співацька форманта, вібрато, імпеданс тощо), фізіологічними (співацьке дихання, атака та опора звуку, нервово-м'язовий комплекс вокальної моторики тощо) та орфоепічними (чіткість дикції, прикритість та округлість звуку, система навичок з вокальної орфоепії тощо) механізмами голосоутворення. Враховуючи технічні можливості проведення контрольних замірів досліджуваного феномену, специфіку та точність у трактовці змісту кожного поняття різними особистостями, виокремилися такі параметри, як: детонація; хрипота; точність попадання у правильну співацьку позицію; відповідність виконання метро-ритмічного малюнку музичного матеріалу авторському тексту; цілісність передачі музичного матеріалу слухачам (без епізодичних втрат); цілісність передачі літературного тексту слухачам (без епізодичних втрат); завершеність виконання вокального твору.
   Саме зазначені параметри не вимагали спеціальних технічних пристосувань для виміру та не викликали розбіжностей в інтерпретації їх кількості. Критеріями оцінки рівнів сформованості надійності співу в майбутніх учителів музики виступали кількісні показники допущених помилок за всіма вище перерахованими параметрами, а саме:
   - при безпомилковому виконанні програми відповідно до досліджуваних параметрів встановлювався високий рівень надійності співу;
   - при допущенні не більше шести помилок за досліджуваними параметрами, виключаючи епізодичні "втрати" музичного матеріалу чи літературного тексту та незавершене виконання творів - середній рівень вокально-виконавської надійності;
   - при допущенні не більше дванадцяти помилок за зазначеними параметрами, серед яких фіксувалося до трьох епізодичних "втрат" музичного матеріалу чи літературного тексту і жодного незавершеного виконання творів - низький рівень досліджуваного феномену;
   - при допущенні більше дванадцяти помилок за досліджуваними параметрами або більше трьох епізодичних "втрат" музичного матеріалу чи літературного тексту незалежно від загальної кількості помилок, а також за умови незавершеного виконання хоча б одного з вокальних творів програми встановлювався дуже низький рівень надійності співу.
   Таким чином, епізодична втрата цілісності передачі музичного матеріалу чи літературного тексту слухачам умовно прирівнювалася до двох помилок, а незавершене виконання вокального твору - до тринадцяти помилок за параметром детонація, оскільки саме вони є найбільш негативними ознаками досліджуваного феномену.
   Здійснювалися чотири виміри сформованості вокально-виконавської надійності в студентів мистецьких факультетів вищих закладів освіти. Перший контрольний зріз (перед проведенням експерименту) надав змогу відібрати 8 піддослідних з ідентичними показниками результативності діяльності за вищеперерахованими параметрами. їх розподіл до КГ і ЕГ (КГ - 4, ЕГ - 4) з зазначенням продемонстрованих рівнів надійності співу викладено в таблицях 1 та 2.

Таблиця 1 і 2

   При аналізі отриманих даних (табл. 1, 2) простежується абсолютна ідентичність між зазначеними показниками в КГ і ЕГ, а саме:
   - по 4 детонації;
   - по 4 випадки хрипоти;
   - по 12 неточних попадань у правильну співацьку позицію;
   - по 11 порушень метро-ритмічного малюнку музичного матеріалу авторського тексту;
   - по 5 епізодичних втрат цілісності передачі музичного матеріалу слухачам;
   - по 3 епізодичні втрати цілісності передачі літературного тексту слухачам;
   - по 4 піддослідних (по 50%) середнього та низького рівнів досліджуваного феномену.
   Репертуар вокальних творів для піддослідних обох груп був однакової складності. Він складався з п'яти різнохарактерних вокальних творів, до яких обов'язково входили: вокаліз; українська народна пісня; твір з інструментальним супроводом (романс, арія з оперет або опер, масова пісня тощо); дві пісні зі шкільного репертуару. Він опрацьовувався протягом одного семестру. Втім, піддослідні КГ над новою програмою працювали традиційно, а студенти ЕГ - окрім традиційних методів, втілювали у практику навчання й певні педагогічні настанови, які віддзеркалювали основні ідеї запропонованої гіпотези щодо дії оптимальної міри емоційного та інформаційного стресу, зокрема:
   - вичленовували найскладніші епізоди вокальних творів, аналізували елементи складності й відпрацьовували всі деталі, досягаючи впевненості у легкості їх виконання;
   - заздалегідь "закладали" запас як потужності співу, так і його темпу та швидкості з урахуванням акустичних особливостей залів, де проходитимуть майбутні форми звітності;
   - досягали уміння в будь-якому темпі, без зайвих зусиль, чітко і якісно усвідомлено відтворювати всі заздалегідь підготовлені деталі вокальних творів;
   - "уявно" ознайомлювалися з ознаками дії можливих стрес-факторів майбутніх форм звітності, ретельно аналізували їх інтенсивність з метою "упередженої" адаптації до впливу цих подразників на надійність виконання вокальних творів;
   - оволоділи навичками зовсім не думати про дію стрес-факторів безпосередньо під час співу як у звичних, так і емоціогенних умовах;
   - нівелювали дію не всіх стрес-факторів, а лише тих, котрими порушувався творчий емоційний стан виконавців;
   - умовно допускали появу декількох помилок у кожному творі;
   - змінювали вагомість значення наступних виступів як для себе, так і для викладачів навчальних закладів, встановлюючи оптимальну силу інформаційного і емоційного стресу, за якої зберігалася психофізіологічна зручність співу та найрезультативніша діяльність;
   - формували "запас" витримки до надмірної дії будь-яких подразників, проспівуючи вокальні твори у швидших темпах з мінімальною зміною тональних планів у бік завищення та заниження;
   - під час виходу на естраду максимально "занурювалися" в емоційно-образний зміст першого твору;
   - захоплювалися інтерпретацією не тільки раніше віднайдених деталей музичної тканини, а й новосприйнятих безпосередньо у процесі відтворення матеріалу;
   - притримували оптимальну силу впливу емоційного та інформаційного стресу на процес музично-виконавської діяльності за рахунок нівелювання дії як передбачених, так і непередбачених подразників.
   Другий контрольний вимір сформованості вокально-виконавської надійності студентів здійснювався в аудиторіях під час передостанніх планових занять, третій - в залах майбутніх форм звітності напередодні виступів, а четвертий - в процесі прилюдних виконань музичних творів. Узагальнене відображення результативності їх співу з зазначенням продемонстрованих рівнів сформованості вокально-виконавської надійності викладено в таблицях 3 та 4. У піддослідних КГ (див. табл.З) по завершенні формувального експерименту зафіксовано лише незначні позитивні зміни вокально-виконавської надійності (на 5 помилок менше, ніж на початку експерименту), а між її показниками, отриманими під час аудиторних та сценічних репетицій і прилюдних виступів, простежилася більш негативна динаміка, порівняно зі студентами ЕГ. Результативність співу студентів КГ під час сценічних репетицій відносно аудиторних знизилася на 2 помилки (в той час, як в ЕГ - лише на 1); у процесі прилюдних виступів згідно з показниками аудиторних репетицій - на 6 (у ЕГ - на 4), а відповідно до сценічних репетицій - на 4 (у ЕГ- на 3) помилки за досліджуваними параметрами. Динаміка позитивного впливу запропонованої методики на формування в майбутніх учителів музики надійності співу склала 3% при аудиторному виконанні вокальних творів, 3,4% під час сценічних репетицій і 3,8% у процесі прилюдних виступів. Найбільш ефективною вона виявилася в умовах прилюдних виступів.

Таблиця 3 і 4

   Динаміка зміни рівнів вокально-виконавської надійності у студентів по завершенні експерименту (див. табл. 4) свідчить про те, що:
   - ніхто зі студентів КГ не зумів досягти високого рівня надійності співу, тоді як в ЕГ він був зафіксований у 1 вокаліста (КГ - 0%, ЕГ -12,5%);
   - 5 піддослідних (КГ - З, ЕГ - 2) продемонстрували середній рівень вокально-виконавської надійності під час аудиторних та сценічних репетицій (КГ - 37,5%, ЕГ - 25%), хоча при сценічних виступах було зареєстровано лише 4 студенти (КГ - 2, ЕГ - 2), що становить по 25% у КГ і ЕГ;
   - 2 виконавці (КГ - 1, ЕГ - 1) показали низький рівень результативності діяльності під час аудиторних та сценічних репетицій (КГ- 12,5%, ЕГ - 12,5%), а в процесі сценічних виступів до цього рівня опустилось 2 студенти КГ (25%) і 1 (12,5%) - ЕГ.
   Висновки. Отримані результати експерименту засвідчують дієздатність запропонованих методичних настанов формування вокально-виконавської надійності у майбутніх учителів музики і надають підстави стверджувати: 1) активізація емоційних станів студентів у процесі роботи над вокальними творами і їх прилюдного виконання -один з перспективних шляхів покращення досліджуваного феномену; 2) оптимальна сила дії інформаційного та емоційного стресів під час роботи над вокальними творами та в процесі їх прилюдного виконання сприяє безпомилковому і точному відтворенню не лише літературного тексту та мелодико-ритмічної лінії в гнучкому інтонаційно-фразовому розвитку, а й акустичних, фізіологічних та орфоепічних компонентів; 3) створення доцільної емоційної напруги мелодико-ритмічної лінії в гнучкому інтонаційно-фразовому розвитку музичного матеріалу під час його інтерпретації допомагає досягти високого рівня досліджуваного феномену. Натомість, слід зазначити, що вокально-виконавська надійність майбутніх учителів музики залежить не лише від психологічного стресу. Саме тому перспективність подальших пошуків ефективних методів її формування вбачається у вивченні впливу інших чинників на сценічну діяльність інтерпретаторів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонюк В.Г. Постановка голосу: Навчальний посібник для студентів вищих музичних навчальних закладів / В.Г.Антонюк. - К.: Українська ідея, 2000. - 68 с
2. Баранов А.А. Стрессоустойчивость в структуре личности и деятельности учителей высокого и низкого профессионального мастерства: дис. ... кандидата психол. наук: 19.00.07 / А.А.Баранов. -СПб:, 1995.-217 с.
3. Бочкарёв Л.Л. Психологические механизмы музыкального переживания: дис. ... доктора психол. наук: 19.00.01 / Л.Л.Бочкарёв. -К., 1989.-433 с.
4. Герсамия И.Е. Проблемы психологии творчества певца: дис. ... д-ра искусствоведения: 17.00.01 / И.Е.Герсамия. - Тбилиси. - 1988. -260 с.
5. Дашкевич О.В. Эмоциональная регуляция деятельности в экстремальных условиях: автореф. дис. ... доктора психол. наук: 19.00.01 / О.В.Дашкевич. - М., 1985. - 36 с.
6. Юник Д.Г. Виконавська надійність музикантів-інструменталістів у контексті психологічних теорій / Д.Г.Юник // Наука і сучасність: 36. наук, праць НПУ імені М.П.Драгоманова. - Том 55. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006. - С 131-140.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com