www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Особливості соціально-мовної взаємодії як об’єктивної реалії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості соціально-мовної взаємодії як об’єктивної реалії

Т. В. Мельник,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Севастопольський міський гуманітарний університет)

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-МОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЯК ОБ'ЄКТИВНОЇ РЕАЛІЇ

   Постановка проблеми. Основним критерієм загальнолюдського прогресу є культура спілкування, здатна забезпечити міцний цілісний гармонійний розвиток особистості. На зміну системно-структурному погляду на мову прийшла когнітивна лінгвістика, що розглядає мову у зв'язку з людиною, без якої виникнення й функціонування цієї системи було б неможливим. Мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності, і поруч з експансіонізмом та експланаторністю важливою принциповою настановою виступає антропоцентризм. Сучасна наукова парадигма, рух її у бік антропоорієнтованого функціонально-комунікативного дослідження мовних явищ спрямовує дослідників на визначення ролі мовної особистості у процесі комунікації. У центрі проблематики мовних контактів перебуває явище білінгвізму, оскільки саме через двомовних індивідів здійснюється взаємовплив. Сьогодні характерною ознакою більшості мовних ситуацій є білінгвізм, поширення якого відбиває історичну тенденцію сучасного світу до глобалізації, що супроводжується етнічним відродженням.
   Аналіз останніх досліджень. Щодо національно-мовної специфіки, то в одній з відомих антиномій В. фон Гумбольдт зазначив, що мова, з погляду її історичного розвитку, динамічна і статична водночас. Усупереч численним еволюційним змінам, які неминуче супроводжують кожен із системних рівнів будь-якої мови, внутрішня організація останнього передбачає наявність певних константних характеристик, які впливають на процеси лінгвотрансформації та зберігають національно-мовну специфіку. Незважаючи на зміну типу мовного регулювання в сучасній державі, однієї з характерних рис соціально-лінгвальної ситуації в окремих регіонах України залишається білінгвізм, підтримуваний генетичною й структурною близькістю російської та української мов. Мовна тема піднімалася в Україні в різні часи, а проблема співіснування російської та української мов пов'язувалася з національною і мовною політикою. Сьогодні факт наявності двох живих мов у нашій державі незаперечний, особливий інтерес викликають мовні ситуації на її півдні й сході, які часто створюють дисонанс у межах потреб суспільства.
   З огляду на активне обговорення мовних проблем (В. Аврорін, 3. Бакум, Ю. Дешерієв, О. Горошкіна, І. Протченко, Т. Симоненко та інші), метою статті є уточнення причин і механізмів соціально-мовної взаємодії в умовах неоднорідного мовного середовища, масового білінгвізму як об'єктивної реалії. Щоб уникнути смислових аберацій, уточнимо основні поняття. Двомовність. Це категорія відносна, тому що модальність мови реалізується за різних умов, неоднаковою є семантична компетентність мовця, різною може бути соціальна інтеграція. Двомовність може розглядатися як на рівні ідіолекту, так і на державному рівні.
   Україна - гомогенна (три чверті населення - українці), хоча на її території звучали й звучать різні мови. Тим часом добре відомо, що українська мова нерівномірно розповсюджена в регіонах. У навчальних закладах різного рівня українська мова вивчається як обов'язковий предмет, функціонують дитячі дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні школи із двомовним статусом. Вищі навчальні заклади збільшують перелік дисциплін, які викладаються українською мовою. Більшість батьків бажають, щоб діти вільно володіли українською мовою. Усі ці факти свідчать про підхід до української мови як до державної. За даними опитувань, близько 50% населення України спокійно сприйняло підвищення статусу російської мови, а 20,8% респондентів - за визнання російської мови як державної [6]. У південно-східних регіонах таку думку поділяє переважна більшість населення, де українська та російська мови охоплюють значну сферу комунікації, перекривають одна одну й накладаються одна на одну. Реальна двомовність до цього часу диференціюється як: російсько-українська й українсько-російська. Українсько-російська двомовність на сьогодні має незначний відсоток у зазначених регіонах.
   Загалом, носій мови для комунікації певного рівня у своєму арсеналі має мову рідну, ту, якою користується в побуті, на письмі або в розмові, за кордоном або в державній установі. При цьому в процесі формування складних вербальних образів одну з них людина реалізує порівняно краще. Так, у країнах Європи (Данія, Швеція, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія) 90% населення поряд з рідною вільно володіє й застосовує англійську. У цьому випадку мова йде про рівень ідіолекту, і така двомовність у цілому - явище бажане, свідчення інтелектуального рівня, комунікативної компетентності людини. Щодо соціальної диглосії, то існують аналітичні дані на законодавчому й фактичному рівнях про більшість типових країн ООН, де офіційно продекларовано дво- або багатомовність. Удійсності в строгому розумінні ця категорія не реалізується, оскільки на окремих найбільш значущих рівнях завжди домінує одна мова, що поступово й перетворюється в єдину державну мову [6].
   Вимагає уточнення визначення поняття "рідна мова". Цим терміном називають мову, якою людина говорить з дитинства, мова матері (В. Алпатов), мова національної приналежності (Н. Катагощина, А. Майоров та інші), мова, яка була вивчена першою (Р. Белл, Ю. Дешерієв, І. Протченко). При цьому критерій визначення поняття "рідна мова" може враховувати наявність у мовця відчуття певної мови як своєї (Н. Мечковська).
   Білінгв -людина, яка володіє двома мовами (у тій чи іншій мірі); двомовний індивід. Білінгвізм як явище у властиво лінгвістичному трактуванні - це однаково вільне користування двома різними мовами. У теорії мовних контактів описано різні прояви білінгвізму-рецептивний, ранній, субординативний, координативний тощо. Наприклад, А. Ребер виокремлює білінгва збалансованого й незбалансованого, а відповідно до умов вивчення мов - змішаного й узгодженого [4, с 93]. Л. Щерба розрізняє два види співіснування мовних систем у свідомості індивіда щодо білінгвізму. Пщ чистою двомовністю вчений розуміє паралельне, але незалежне вивчення двох мов, під змішаною таку, що утворюється в результаті порівняльного вивчення двох мов, коли друга мова вивчається на основі першої [4, с 59-65]; В. Розенцвейг вважає, що на рівні зіставлення двох мов у свідомості білінгвавиникає координативна двомовність. За таких умов мовець володіє обома мовами в однаковій мірі й переключається з однієї на іншу залежно від ситуації спілкування [9, с 10]. Як бачимо, сучасне мовознавство не має остаточної типології двомовності, однак виділяє ступінь володіння рідною мовою природний або навчальний і спосіб оволодіння другою. В умовах навчального білінгвізму перехід від одного типу білінгвізму до іншому закономірний. Оскільки в лінгвістичному сенсі двомовність визначається як досконале знання рідної й другої мови, користування двома мовами як повноцінними; як уміння використовувати другу мову в певних сферах спілкування, то постає питання не лише про двомовність як певну об'єктивну данність, але і як антропоорієнтоване функціонально- комунікативне явище.
   Б. Ажнюк, Л. Ставицька, Л. Масенко, Н. Шумарова та інші питання мовної самоідентифікації і мовленнєвої компетенції особистості в умовах білінгвізму безумовно пов'язують із проблемою поведінки мовної особистості, оскільки в ситуації білінгвізму саме це формує певні стереотипи й звички зміни мовного коду. Через призму когнітивно-психологічного підходу ситуацію білінгвізму визначають ряд умов: статус української й російської мов; співвідносність із референтною групою; ступінь володіння мовами; порядок вивчення мов; вік, у якому кожна з них вивчалася; роль у спілкуванні тощо. У ситуації родинної двомовності, індивід природно засвоює нерідну мову в досить великому обсязі. За таких обставинах люди, які спілкуються різними мовами, розуміють один одного без перекладача, і значні групи мовців володіють другою мовою досить активно.
   У двомовному спілкуванні, у тому числі публічному (на засіданнях Верховної Ради, на радіо- і телепередачах тощо), постійно спостерігається змістовна залежність між вибором мови й характером висловлення. Експресивно-стилістичні засоби другої мови почасти здобувають риси іронічного цитування, коли до споріднених мов ставляться, як до двох функціональних різновидів певної однієї мови, відомої безпосереднім учасникам комунікації. Хоча за цією легкістю криється зворотна сторона - широка інтерференція двох мовних систем у мовній діяльності білінгвів. У надіндивідуальному плані масова й часткова інтерференція означає постійне змішування двох систем, їхнє уподібнення. Саме тому нас турбує загроза мовної безкультурності, суржикування, тобто стихійної русифікації української мови й навпаки. Разом з тим, за умов російсько-української двомовності повсякденне російське мовлення теж переповнене інтерферемами. Такі обставини диктують ряд специфічних прийомів викладання споріднених мов у навчальних закладах. Лінгводидактичні школи (О. Біляєв, М. Пентилюк, О. Хорошковська, Н. Пашковська, Є. Голобородько, Г. Михайловська) створено на диференційно-систематичних засадах, предмети ж вивчення - українська і російська мови- у значній мірі кореговані, серед підходів превалюють комунікативнс-діяльнісні.
   Споріднені мови, як свідчать історичні факти, створюють диглосну ситуацію: згадаймо петровську Росію, багатовікову Грецію, мусульманські країни сучасної Африки. Подібна ситуація склалася в Україні, а двомовності на сході та півдні України притаманні такі ознаки: 1) функціональний розподіл мов. На разі українська мова в південних і південно-східних регіонах України використовується, в основному, у непобутових сферах, книжково-письмовій культурі, науці, освіті й не використовується в повсякденному спілкуванні. Повсякденною ж є російська мова, вона зреалізовується і в деяких жанрах писемності (публічні оголошення, реклама, "низькі" літературні жанри тощо); 2) престижність книжної ("високої") української мови в мовній свідомості соціуму; 3) екзоглосний (надетнічний) характер української мови: для певних етнічних груп російськомовного населення півдня та сходу України ця мова не є рідною; 4) штучний (шкільний) характер оволодіння українською мовою -оскільки така мова не використовується в повсякденні, нею не можна оволодіти природним шляхом (від матері, у сімейнс-побутовому спілкуванні, у дитинстві). Як бачимо, для диглосії характерна функціональна ієрархія, схожа на взаємодію "високого" та повсякденного стилів, при цьому ситуації й сфери їх використання чітко розмежовані.
   У міру суспільного прогресу зростає соціальна й культурна значущість мов. Розвиток освіти в Україні, можливість долучатися до загальнолюдської культури, зробити свій внесок у таку культуру - все це підвищує етнічну самосвідомість людини. Однак, сумісному функціонуванню двох споріднених мов в одному соціумі характерне протиріччя. З одного боку, зростає об'єм комунікації кожною з мов, розширюються їх соціальні функції. З іншого - йде процес, аналогічний стилістичній диференціації мови в одномовній ситуації, тобто мови диференціюються у функціональному відношенні. Така координативність мов, відношення взаємної функціональної доповненості у межах соціуму сприяють перетворенню двомовності в єдину функціональну систему, що обумовлює доцільність і стійкість двомовних ситуацій.
   Контакт мов протікає як мовленнєва взаємодія людей, які спілкуються ними, адже навіть мінімальне розумінні неможливо доти, доки дві сторони (або одна зі сторін) не зробить хоча би один крок назустріч партнерові. Залежно вщ того, у якій мірі білінгв володіє двома мовами, індивідуальна двомовність може бути симетричною або асиметричною. Як і незбалансовані мовні ситуації, асиметрична двомовність, безперечно, є більш розповсюдженою. А винятковість і нестійкість збалансованої двомовності пояснюється тим, що повної симетрії в соціально-етнічних умовах співіснування двох мов в одному суспільстві практично не буває.
   Виходячи з психологічного аспекту двомовності, збалансована двомовна ситуація була б можлива, якби більшість членів соціуму володіли повністю двома мовами, використовували б їх у будь-яких мовленнєвих ситуаціях, з легкістю переключалися з однієї мови на іншу, не змішуючи при цьому системи різних, хоч і споріднених мов. Однак, на думку Б. Гавранек, Н. Мечковської, А. Мартіні, повне й автономне (без змішування мов) володіння двома мовами не дають можливості пересічної людини [8, с 104].
   В індивідуальній мовній практиці теж відбувається функціональна спеціалізація мов. Наприклад, якщо взяти до уваги сімейне спілкування, то зазвичай, переважає одна мова, при тому, що члени родини можуть володіти двома мовами певного двомовного соціуму. За межами родинного спілкування теж спостерігається тенденція до диференційованого вибору мови залежно від ситуації спілкування, теми, співбесідника. Комунікант у процесі спілкування змінює параметри комунікативного акту, володіючи загальним набором комунікативних засобів, використовує їх по черзі залежно від умов спілкування. Так відбувається переключення мовного коду, важливим фактором при цьому виступають ситуація, адресат й адресант.
   Ситуація як широке соціолінгвістичне тло, на якому проходить процес комунікації, відіграє важливу роль у формуванні мовної свідомості громадян. Мовна ситуація на півдні та сході пов'язана з мовною політикою держави, спрямованою на розвиток української мови, та присутністю різнорідного національного складу населення. Для українців, етнічних росіян, російськомовних греків, німців, караїмів, кримських татар та інших рідна мова диференціюється як за генетичним принципом, так і за функціональними ознаками. Складна мовленнєва діяльність білінгва (безпосередня, опосередкована за визначенням В.Беляєва) залежить від способу зв'язку мовлення й мислення. Виходячи з того, що у психологічному аспекті проблема володіння двома мовами пов'язується з володінням різними мовними кодами, слід звернути увагу на факт, що мислення єдине, і для всіх мов притаманні певні розумові категорії, серед яких найважливішою є значення як важливе екстралінгвістичне явище.
   На думку Н. Мечковської, за автономної двомовності білінгв використовує ресурси кожної з мов, мовні засоби лише відповідної мови (рис. 1). За умов суміщеної двомовності комунікант, використовуючи засоби другої мови (яку знає гірше), послуговується засобами першої (рис. 2).

Рис. 1. Автономна двомовність та Рис. 2. Суміщена двомовність

Рис. 1. Автономна двомовність                   Рис. 2. Суміщена двомовність

   Збільшення обсягу мовної діяльності другою мовою, розширення контактів з тими, для кого ця мова є основною, підвищує ступінь її знання білінгвом. Однак, якщо двомовність продовжує бути суміщеною, то розширюється й звернення білінгва до засобів першої мови під час розмови другою. Обидві тенденції ведуть до того, що в індивідуальній свідомості білінгва його друга мова "добудовується" до комунікативної сили першої. Дві мови для нього зближаються і якоюсь мірою починають ототожнюватися, причому другою мовою він уже спроможний говорити так само (або майже так само) вільно, як і першою. У процесі мовлення засобами першої мови такий білінгв часто звертається до засобів другої мови з різних причин (наприклад, певне слово другої мови йому видається більш виразним, або більш зрозумілим співрозмовникові, або просто за інерцією. А відтак, у свідомості обидві мови більш-менш зливаються в одну. Стадія симетричної сполучуваності показана на рис. 3.

Рис. 3. Симетрично суміщена двомовність

Рис. 3. Симетрично суміщена двомовність

   Коли подібні процеси більшого або меншого зближення мов відбуваються в мовній свідомості й мовній діяльності багатьох мовців, то це означає, що процес перестає бути індивідуальнс-мовним. У результаті часткове ототожнення та змішування двох споріднених мов білінгвів стає синхронною основою в діахронії. В одних випадках рідномовні (першомовні) навички допомагають у мовленні чужою мовою, але в інших- призводять до помилок.
   Функціонування двомовності в одному етнічному середовищі викликає серйозні зрушення в мовному організмі. Думки мовознавців щодо таких результатів в контактування як калькування й запозичення є неоднозначними. Ми дотримуємося думки, що у процесі калькування, коли створюється нова лексема за рахунок мовних засобів за зразком іншої мови, вбачається позитивний ефект, оскільки за своєю значущістю калька наближається до запозичення.
   У такому разі калька несе якісно нове значення або ж модель для створення аналітичної семантики на власному мовному матеріалі й виступає явищем нормативним: недолік (рос. недочет) - укр. вада. У разі, коли використання лексем із другої мови сприяє уникненню повторів, лаконізує мовний потік, додає певні семантичні відтінки, тобто є вмотивованим, тоді запозичення, безперечно, становить позитивний тип мовної взаємодії. У результаті контакту російської та української мов відбувається інтерферентний вплив у різних формах і різного ступеня. У методичному сенсі найбільш цікавим є питання, яким чином білінгв, послуговуючись двома мовними кодами, може досягти найменшого порогу інтерференції.
   С Рубінштейн, Є. Кабанова-Меллер, О. Леонтьев довели, що інтерференція на всіх етапах мовленнєвої діяльності виникає у процесі взаємодії двох навичок. Основною причиною її появи є помилкове встановлення схожості та відмінності у виконанні дій. Спираючись на різні визначення інтерференції, ми дотримуємося думки, що це негативний результат переносу. Відповідно й типи інтерференції класифікуються як інтерференція міжмовна, внутрішньомовна, змішана у явній чи прихованій формі, вона проявляється на фонетичному, лексичному, граматичному рівнях.
   Лінгвістична інтерференція виникає внаслідок проведення семантичного ототожнення плану змісту рідної мови з другою, відповідно з чим вона розглядається як наслідок недостатньої кореляції. Лексична інтерференція виникає у словах, що характеризується подібністю лексем і семем (мука); за формою, хоча різні за семантикою (баня, люлька); які незначно відрізняються фонетично, за неповним збігом семантичної структури (краватка, кватирка).
   При цьому в системі понять враховується те, що багато з них є загальними для двох мов і вже сформовані в процесі вивчення рідної мови, але є відмінності, зумовлені національною самобутністю кожного з народів: міжмовна омонімія (луна, баня); міжмовна паронімія (уродливий - уродливый; калитка - калитка); міжмовна полісемія (криві стежки - кривой полумесяц; кривий (кульгавий) чоловік - хромой мужчина). Прикметне й те, що національна своєрідність певних лінгвістичних одиниць може суттєво вирізнятися через історичні та соціальні особливості носіїв.Лінгвістична інтерференція має місце, коли мовець підміняє лексему, подібну за звучанням словами рідної мови, помилково добирає слова з лексико-семантичних груп, зміщує диференційні ознаки окремих лексем, яке призводить до їх деформації (стояти на протязі... (замість стояти впродовж) - стоять на сквозняке ...). Неправильний для певного контексту добір слова супроводжується іноді помилковим встановленням відповідностей між властивостями сполучуваності співвідносних за значенням лексем.
   В умовах постійного контактного білінгвізму виникають одиниці, на утворення яких різною мірою позначається дія інтерферентних чинників. Такі мовні елементи піддаються різного ступеню адаптації до законів української мови. Найбільш адаптованими є кальки, найменш - суржикові утворення. Суржик як явище змішування мовних систем у свідомості білінгва стає явищем суперінтерференції. Такі субстрати повністю відтворюють російську вимову і вживаються у мові як затранскрибовані російські елементи й притаманні розмовному стилю: двіженіє, уліца, полотенце.
   Вимагають уточнення найпізніші слов'янські запозичення, що підпорядковуються внутрішнім закономірностям української мови - русизми. Вони засвоїлися у мові шляхом калькування і використовуються на позначення різних реалій (суспільних, політичних, історичних тощо): колгосп, кінофільм, приватизація, рейдерство, партія. Слова або окремі мовні звороти, що утворені за зразком російських мовних форм, зазнали часткової адаптації (фонетичний склад, словотвір) і закріпилися у мовленні комунікантів. Вони у сучасній науці визначаються як росіянізми: еглаз - укр. еквівалент пристріт (графічно виражаються однаково); кровать, шиповник - укр. еквівалент ліжко, шипшина (адаптуються окремі фонетичні елементи,); дворці, карманний, спесивий (унаслідок часткового пристосування за умови різного графічного зображення); всадник, однофаміліці (адаптація до словотвірних елементів української мови); порядочність, угризіння (адаптація шляхом зміни суфікса,).
   Відтак, унаслідок мовних контактів у лексико-семантичній системі української мови з'являються лінгвоодиниці, які не порушують структурних можливостей мови (кальки, власне запозичення, русизми) і негативні, які нівелюють національно-мовну своєрідність, а тому повинні вилучатися з ужитку (інтерфереми і росіянізми, суржикові утворення). Лінгвістичний статус ненормативних елементів залежить від ступеня адаптації до внутрішніх законів української мови. Згадані мовні негативи долаються системною дією лінгводидакгичних чинників. З одного боку, споріднену мову загалом вчити легше, з іншого - інтерференція спостерігається частіше й долається важче.
   Висновки. Отже, вивчення проблем білінгвальної свідомості є важливим для сучасної України. З'ясування механізмів формування й функціонування білінгвізму допоможе зрозуміти низку процесів суржикотворення, запобігатиме цьому, а також сприятиме формуванню такої мовної політики, яка б не дискримінувала жодну з існуючих у державі мовних груп, але спрямовувала б мовні процеси в напрямку вільного розвитку мови титульної нації. Масовий білінгвізм як об'єктивна реалія сучасного українського суспільства потребує комплексного наукового дослідження, зокрема в комунікативному ракурсі. Білінгвізм не тільки не заважає нормальному розвиткові людини, а є однією з умов такого розвитку. Взаємопов'язане вивчення кількох мов, переключення мовних кодів сприяє формуванню здатності до аналізу й синтезу, мовної і мовленнєвої компетенції, а також піднесенню загального культурного рівня, розширення когнітивної картини світу особистість.
   Вирішення питання впливу двомовності на мислення і на інтелектуальний розвиток людини залежить від віку дитини, від характеру взаємодії мов, від педагогічного впливу на розвиток рідного й іншомовного мовлення. Мова - не лише інструмент пізнання чи комунікації, але й впливу. У сучасних інформаційних процесах постає проблема міжмовних контактів, яка характеризується як позитивними фактами переносу, так і негативними трансферами, виявами яких є інтерферени. Надійним шляхом захисту комунікативної системи збереження національної самобутності є чітка система лінгводидакгичних засобів.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо у розробці системи лінгводидактичних засобів для попередження і виправлення помилок інтерферентного впливу у мовленні учнів-білінгвів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Белл Р. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы / Р. Белл. -М., 1980.-320 с.
2. Беляев Б. В. Очерки по психологии обучения иностранному языку / Б. В. Беляев. - М., 1959. - 175 с.
3. БілеиьхийА. О. Про мови і мовознавство/А О. Білецький. - К, 1996. -224 с.
4. Большой психологический словарь / Сост. А. Ребер. - М. : Вече, ACT, 2000. - Т. 1. - 2000. - 592 с.
5. Гумбольдт В. О различии в строении человеческих языков и его влияние на духовное развитие человечества / В. Гумбольдт // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М., 1984.-С. 37-298.
6. Кияк Т. Р. Державна двомовність - міфи та реальність / Т. Р. Кияк// Українська термінологія і сучасність. - К.: HAH України, 1998.
7. Кияк Т. Термінологія як фактор державності української мови / Т. Кияк
8. Мечковская Н. Б. Пособие для студентов гуманитарных вузов и учащихся лицеев / Н. Б. Мечковская. - М. : Аспект Пресс, 2000. - 207 с.
9. Розенцвейг В. Ю. Языковые контакты / В. Ю. Розенцвейг. - Л. : Наука, 1972. -80 с.
10. Ставиїфка Л. Українсько-російська двомовність: соціопсихологічні та лексикографічні аспекти / Л. Ставицька // Дивослово. - 2001. - № 7. - С 13-16.
11. ЩербаЛ.В. Преподавание иностранных языков в средней школе: общие вопросы методики/Л. В. Щерба. - М.: Высшая школа, 1974.-112 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com