www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Концепція виховного ідеалу в літературному і мистецтвознавчому краєзнавстві Криворіжжя
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Концепція виховного ідеалу в літературному і мистецтвознавчому краєзнавстві Криворіжжя

Т. М. Мішеніна,
кандидат філологічних наук, доцент
(Криворізький державний педагогічний університет)

КОНЦЕПЦІЯ ВИХОВНОГО ІДЕАЛУ В ЛІТЕРАТУРНОМУ І МИСТЕЦТВОЗНАВЧОМУ КРАЄЗНАВСТВІ КРИВОРІЖЖЯ

   Постановка проблеми. Краєзнавство в умовах розбудови незалежної української держави стає визначальним чинником формування національної свідомості, засобом соціологізації особистості, вияву її потенційних можливостей навчально-виховного процесу а особливо у процесі виховання і самовиховання. Тому потребує уваги формування змісту базових елементів українського краєзнавства: природи, історії, літератури, фольклору матеріальної культури, соціально-економічної сфери малих територій. Окреслена проблема може бути розв'язаною за умови усвідомлення провідного виховного ідеалу, до якого маємо прагнути і який зумовлює провідну мету виховання.
   У пояснювальній записці до Програми для загальноосвітніх навчальних закладів (Українська мова 5-12 класи) зазаначається, що соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум. Змістове наповнення соціокультурної лінії навчання здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей "Мова і література", "Суспільствознавство", "Естетична культура" тощо. Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також за допомогою системи спеціальних та інтелектуально й емоційно орієнтованих завдань, передбачають опрацювання певних текстів. Формування соціокультурної компетенції шляхом застосування текстоцентричного принципу навчання базується на визнанні тексту найважливішою одиницею в навчанні рідної мови. Текстоцентричний принцип навчання рідної мови реалізується як засіб пізнання мови - поліфункціонального явища; засіб залучення учнів до матеріальної та духовної культури українського народу; засіб оволодіння усними і писемними формами українського мовлення; текст є засобом створення ситуацій, на основі яких здійснюється реальне спілкування.
   Метою статті є виокремлення й теоретичне обґрунтування оптимальних шляхів формування соціокультурної компетенції на текстоцентричній основі виховного змістового наповнення. Реалізація мети передбачає розв'язання завдань: з'ясувати обсяг понять "виховний ідеал" та визначити його структуру; схарактеризувати особливості відтворення образу виховного ідеалу у краєзнавчому літературному та мистецтвознавчому дискурсі; розробити рекомендації щодо формування соціокультурної компетентності на засадах текстоцентричного принципу.
   Аналіз досліджень і публікацій. Ідеалом є першообраз, ідеал, взірець досконалості, метою людських устремлінь. Звідси під виховним ідеалом, погоджуючись з думкою М. Стельмаховича, розуміємо еталон взірцевої особистості, що служить головним орієнтиром у вихованні молодого покоління [9, с 2]. У своїх розвідках Г. Ващенко виокремив і детально схарактеризував християнський і загальноєвропейський ідеал людини в їх історичному розвитку [2]. На формування ідеалу в етнопедагогіці значною мірою впливали історичні події. Ідеалом українського виховання є людина, що внутрішньо присвоїла моральні цінності, які базуються на християнських, і сьогодні є загальнолюдськими цінностями. Образ досконалого українця одержав яскраву характеристику через героїв фольклору, які постали з реального життя й історичної долі українського народу. Втілення виховного ідеалу відбувається через мову, народні звичаї, традиції, родинно-побутову й громадську культуру.
   В українській народній педагогіці, починаючи з XV століття, ідеал довершеної людини репрезентується образом українського козака, який надалі знайшов своє продовження й розвиток в образах українського самовідданого борця за Українську державу. В. Гонський слушно наголошує на визначальній особливості виховного ідеалу - його героїчності [3, с 12] як вищому вимірі вияву відданості рідній країні. Народна педагогіка визначає ідеал не лише чоловічої статі -також сформовано образ ідеальної жінки, добре вихованої, чемної, вірної дружини, відданої своїй країні тощо. Аналіз текстів передбачатиме спостереження над мовними засобами опису виховного ідеалу шляхом аналізу особливостей життя і звичаїв козаків, їх високих моральних якостей ("Чим займалися запорожці", "Запорозька вдача", "Богатирі" "Козацьке житло"); життєпис героїчних дійових осіб (героїчні й історичні легенди); вивчення народних традицій (пареміографія, свята, обряди і ритуали). Доречною буде добірка жанрів фольклору (Історичний фольклор Криворіжжя [5]; Легенди та перекази Криворіжжя [4]).
   Орієнтація виховного ідеалу української народної педагогіки на визнання неповторної вартості кожної окремої людини, на піднесення повноправної індивідуальної особистості зі своїм самопізнанням і повним утвердженням власного "Я" відповідає національній природі української дитини й дає оптимальні результати її розвитку. Таким чином, визначальними цінностями є ті, котрі віддзеркалюють сутність національної спільноти, створюють звичний для особистості життєвий простір, слугуючи чинником самовизначення члена спільноти, який ідентифікує себе з нею, а тому й орієнтується на систему національних цінностей під час визначення власного життєвого шляху, вибору основних напрямків життєдіяльності, з яких поступово й викристалізовується його суспільна, громадянська спрямованість. Духовність особистості забезпечує високий рівень ідейної переконаності людини, сформованість упевненості у значущості та життєвій необхідності громадянських цінностей, здатності до їх неухильного дотримання як умови самоствердження та самореалізації себе як члена національної спільноти. Вважається, що виявом громадянської спрямованості є громадянська позиція, громадянська активність особистості [8; 10; 11]: рівень когнітивного представлення в "образі Я" ролей або характеристик, пов'язаних із громадянським статусом, який можна сформулювати такими референтними висловлюваннями: "Я - громадянин України", "Я - українець", "Я - патріот України", "Я - майбутнє України", "Моє минуле, сучасне майбутнє в Україні", "Мій рідний край", "Історія моєї країни - велична" тощо.
   Громадянські цінності, присвоєні індивідом внутрішньо, сприяють розвитку громадянських рис особистості. У такий спосіб формується морально-духовна цінність - громадянськість: світоглядна характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. Виховання патріотизму сучасні вчені розуміють як формування гармонійної, розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативністю. Дослідження проблеми патріотичного виховання школярів спирається на праці провідних учених у галузі національної системи виховання (А. Алексюк, І. Бех, О. Вишневський, Я. Гнутель, П. Кононенко, В. Майборода, М. Стельмахович).
   Формування патріотизму - стійкого особистісного утворення - ґрунтується на глибинних переживаннях людиною любові та прихильності до своєї культури, свого народу, землі, що сприймаються як рідне і звичне середовище її життя, з яким вона нерозривно пов'язана [8, с 58]. Слід наголосити на тому, що патріотизм є станом духовним і справою внутрішньої свободи людського добровільного самовизначення. Тобто патріотизм як особистісна риса виникає за умови перетворення зовнішніх умов буття і внутрішні, глибинні спонукання поведінки та світосприйняття, у вищі, ґрунтовні особистісні цінності. На етапі сучасного розвитку українського суспільства і світової соціально-економічної системи реалізація програми патріотичного виховання має враховувати певні реалії та нові тенденції, що визначають напрямок розвитку сучасного суспільства. На сьогодні не втратило свого глибинного звучання висловлювання В. Сухомлинського стосовно патріотизму - "серцевина людини", основа її активної позиції [10, с 29, 401-410].
   Потенціал, характер, духовна і соціальна спрямованість діяльного патріотизму виявляються насамперед в активній причетності до проблем, які хвилюють суспільство, відповідальності за історичну долю своєї Батьківщини. У перехідні етапи розвитку суспільства, коли відбувається переоцінка цінностей, змінюється соціальний устрій, орієнтири й інтереси всіх верств, патріотизм стає тим стрижнем, навколо якого об'єднуються кращі сили суспільства. Саме патріотизм наповнює смислом життя і діяльність людей, допомагає їм об'єднуватися в ім'я служіння Вітчизні. Зміст спрямованості патріотичного виховання дозволяє виділити соціальну її основу, яка рельєфно відбивається в меті виховання і зумовлює позитивні зміни соціального середовища, розвитку й зміцнення суспільства й держави. Безумовно, що умовою такої соціалізації особистості є її самореалізація як повноцінного суб'єкта життєдіяльності в соціумі, заснована на вияві індивідуальних особливостей, задоволенні особистісних потреб, інтересів, тощо. Патріотичне виховання передбачає вияв духовного компонента, у якому виокремлюються моральні та патріотичні основи. Цей факт пояснюється тим, що патріотизм має духовно-моральну природу, яка тісно пов'язана із соціальною сутністю людини, з його соціальним призначенням. У патріотизмі духовно-моральне начало є вихідним і визначає його сутність як основу, зміст й інші компонента патріотичного виховання. Разом з тим соціальний компонент у патріотичному вихованні займає одне із чільних місць щодо інших - історичного, культурного, державного, військового тощо. У зв'язку з цим найбільш оптимальним шляхом формування соціокультурної компетенції може бути реалізація міжпредметної моделі громадянської освіти під час розвитку зв'язного мовлення. Ключовими запитаннями, що розкривають проблеми громадянської освіти можуть бути такі: Які цінності (духовні чи матеріальні) дають поштовх для розвитку суспільства? Що таке громадянське суспільство? Як співвідносяться національні та загальнолюдські цінності в аналізованому творі? Як в образі дійової особи відтворюється внутрішній конфлікт між прагненням особистого щастя та патріотичними почуттями? Як ви розумієте поняття "національна і людська гідність"? Які мотиви самоствердження людини в складному сучасному світі, її самодостатності, самоцінності виявляються в сучасній творчості письменників рідного краю? Як ви розумієте послідовність понять особистість - громадянин -народ - держава? Яку роль відіграє митець у суспільстві? Які приклади вияву громадянської позиції можна навести з біографії письменників рідного краю?
   Основною метою патріотичного виховання є організація цілеспрямованого впливу на формування патріотизму як властивості особистості й елемента національної самосвідомості, що характеризується пріоритетністю національних цінностей (турботу про інтереси й історичну долю країни та готовність заради неї до самопожертви; вірність батьківщині; гордість за соціальні та культурні досягнення країни; співчуття (емпатія) до страждань певної частини народу; негативне ставлення до соціальних вад суспільства; повага до історичного минулого батьківщини; успадкування традицій минулого моєї країни; прив'язаність до місця проживання (села або міста; області або регіону; країни в цілому)).
   Значну роль у системі загальнолюдських цінностей відіграє духовна культура. Гуманізація суспільства визначає духовну культуру як ознаку загальнолюдського ціннісного змісту соціуму: якою мірою людина стала справжньою людиною для себе і для інших. Культура зберігає й утверджує не тільки особистісне, але й національне існування, оскільки функціонує як механізм взаємодії особистості з соціальним оточенням, яке забезпечує передачу знань через релігію, науку, літературу, духовні переконання і норми побутової поведінки. Суспільно-естетичний ідеал виражається у всіх видах мистецтв національної культури у вигляді художніх образів, з допомогою яких соціальні ідеї, моральні норми, естетичні цінності суспільства перетворюються на особистий досвід людини, яка приймає ці образи в органічні набутки її характеру. Як форма духовного освоєння дійсності, культура формує світогляд відповідно до ідеалів прекрасного, високого, гармонійного. Формування художнього бачення, освоєння його специфічних еталонів - умова успішності творчої діяльності людини, оскільки творчість як опанування створеного може розглядатися як виховання людини, стимулювання її інтересу до знань, культури, інтеріоризацію моральних вимог у самовимогу. Соціальна значущість мистецтва визначається рівнем впливу художніх образів на внутрішній світ людини, на всі напрямки її соціальної поведінки. Слід підкреслити, що впливові мистецтва властива "невідчутність", точніше - не негайний впливовий результат: коли людина опановує художні цінності, неможливо відчути віддачу відразу ж, оскільки нагромадження особою духовного потенціалу відбувається поступово. Поступово прихований вплив художньої культури обов'язково виявляється в духовному розвиткові, а через нього і в зростанні ефективності діяльності людини.
   Базовим буттям людини є її реалізація у світі культури як певному (національному) життєвому світі, а тому важливим показником розвитку культури є стан культурної самосвідомості та вектору потреб її громадян. Отже, врахування потреб і прагнень молодого покоління як і система виховання на основі національної культурної спадщини, здатні побудувати суспільство, що має моральні орієнтири, засновані на естетиці взаємовідносин, і яке є прогресивним. Гуманітарній освіті відводиться особлива роль у відродженні національного менталітету країни. В оновленій парадигмі виховання основним чинником етнізації в сучасних умовах трансформації суспільства виступає система традицій українського народу. Цінним для нашого дослідження є те, що феномен традиції інтегрує звичаї, обряди, ритуали, свята, трудові та естетичні смаки, ідеали, певні моральні норми, правила поведінки, елементи духовної і матеріальної спадщини, що зберігаються, розвиваються і передаються протягом століть, органічно вписані у віковічні засади буття рідного народу. Традиції, таким чином, забезпечують примноження кращих психічних якостей українського народу, його емоційних та інтелектуальних особливостей, забезпечують процес відтворення у наступних поколіннях тих кращих якостей і рис, що були вироблені й перевірені українським народом упродовж свого розвитку, спрямовують молоде покоління на особистісно й суспільно корисний шлях самовдосконалення і самотворення, формування його ціннісних пріоритетів. Виховні національні традиції вивчаються в загальнокультурних зв'язках, що неможливо здійснити без національної етнопедагогіки, рідної мови, історії, фольклору, національного світобачення. Саме традиції забезпечують збереження національної сутності народу, найвищих вартостей у культурі, людського в людині й природного у природі. Традієзнавчий підхід забезпечує безперервну трансляцію соціокультурного досвіду, його єдність з прогресивними інноваційними процесами, конструктивне спрямування в майбутнє.
   У дослідженні ми розглядаємо національно-культурні традиції у генетичному зв'язку із загальнолюдськими цінностями, стверджуючи їх вселюдське значення. Історичність традицій дозволяє об'єднати минуле й майбутнє, інтегрувати певну спільність людей у високорозвинену сучасну націю, а вже потім - у прогресивне загальнолюдське співтовариство. Набуває особливої значущості розуміння того, що в основі понять "народ", "нація" лежать стійкі віковічні традиції - трудові, моральні, естетичні, що утворюють духовну культуру етносу. У процесі виховання молоді на національно-культурних традиціях співвідношення національного і загальнолюдського складається образ ідеалу українця. Г. Ващенко розкрив взаємозв'язок у формуванні нації й ідеалу: з одного боку, на основі традицій формується сама нація і виховний ідеал українського народу, з іншого - ідеал відбивається у звичаях, обрядах, національному мистецтві народу. Учений писав, що "традиційним ідеалом треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільш відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народотворчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу [2, с 104]". Зазначене розкриває визначальну роль у творенні й відродженні національних традицій, виховного ідеалу українського народу народної творчості, мистецтва і літератури.
   Національний виховний ідеал українського народу як узагальнені якості типового українця, як уже зазначалося, послідовно відтворений у засобах мистецтва. Аналіз менталітету українського народу у дослідженні здійснюється за рівнями відповідно до соціально-історичного підходу, що відстоює принцип соціального й культурного детермінізму, за яким сутність національного характеру розглядається як двоєдина суб'єктивно-об'єктивна реальність особливого роду, що виявляється як психічне й соціокультурне явище: образ соціального цілого й оцінка соціальної структури; ставлення до свободи, розуміння свободи й несвободи; ставлення до праці, власності, багатства, бідності; розуміння світобудови, простору і часу; образ природи і способи впливу на неї; уявлення про земний світ і трансцендентний.
   Персонали, які зробили значний внесок у становлення соціокультурного простору України, є своєрідними еталонами для наслідування життєвих стратегій, переконують у правильності ціннісних орієнтацій. Потенціал літературного і мистецтвознавчого краєзнавства дозволяє здійснити порівняльний аналіз образів визначних діячів української культури й історії. Аналіз літературних творів і творів образотворчого мистецтва передбачає порівняння як словесних, так і кольористичних засобів створення образності (опис картин на історичну тематику "Вартові минулого", "Козацький марш", "Т. Г. Шевченко", "Кожум'яка" Григорія Синиці; декодування символіки есклібриса і графіки "Кобзар", "Шевченкіана" Бориса Куновського тощо).
   Потенціал носія культури нації перебуває у прямій залежності від ступеня засвоєння історично сталих традицій, що є віддзеркаленням національного світогляду у системі цінностей. Формування громадянина - носія національної свідомості - засобами національного виховання ми поєднуємо із формуванням історичної свідомості, яка безпосередньо пов'язана зі свідомістю національною. У формуванні національної свідомості провідну роль відіграє історичне краєзнавство. Творчі проекти з вивчення культурно-історичних особливостей рідного краю за темами: "А степ все світиться...", "Мій рідний край за козацької доби" тощо оптимізують формування соціокультурної компетенції. Топонімічні легенди містять багатий етимологічний матеріал, що допоможе інтерпретації назв населених пунктів рідного краю: використовуючи мапу міста (регіону), визначте найбільш поширені назви населених пунктів, поясніть структуру і семантику власних назв, прокоментуйте походження назв.
   Дотримання послідовності в оволодінні національною культурою від її вивчення на рівні рідного краю - рідного народу - до вивчення культури інших народів сприяє засвоєнню учнями діалектики співвідношення загальнолюдського й національного, розкриттю в них потенційних можливостей до самореалізації на засадах гуманності. Умовою становлення активної особистості є свідомий вибір і конструювання життєвого шляху, що стають можливими за умов усвідомлення особистістю відповідальності за свої вчинки, своє життя. Систематизація і вироблення певної ієрархії цінностей, здатність застосовувати в життєвих колізіях свою життєву позицію формують спрямованість особистості на основі мотивів, прагнень, що вводять життєву активність у певне русло. Становлення спрямованості, зокрема громадянської, особистості відбувається завдяки формуванню рефлексії на свою соціальну поведінку, суб'єктності - усвідомлення самого себе. Усвідомлення культурно-історичного шляху, досягнутого рівня і перспектив розвитку суспільства у свідомості особистості формують не лише ідеал, а й відповідний стиль життя, спосіб мислення. Спрямованість особистості визначають такі рівні життєвої стратегії: усвідомлення себе повноправним членом суспільства: здатність і готовність виступити в ролі активного і свідомого члена суспільства; відданість інтересам суспільства, почуття відповідальності за його стан і готовність виступити у ролі активного перетворювача [8, с 122].
   Життєвий вибір особистості має причинно-наслідковий характер: біографічна пам'ять містить сукупність життєвих подій, які усвідомлюються як значущі для подальшої життєтворчості. Вони стають умовою становлення системи принципів, цінностей, за якими живе особистість, на основі яких будується її життєвий шлях. Система цінностей особистості є умовою змісту процесу становлення "площини", в якій віддзеркалюються етнохарактеристики індивіда. Ураховуючи специфіку дослідження, ми вважаємо оптимальним компаративний шлях біографічного осмислення життєвих стратегій на рівні: "Мій життєвий шлях" -"Життєвий шлях народу" - "Я - громадянин України". Зміст ціннісних орієнтацій можна визначити, проаналізувавши позиції побудови життєвих цілей, засобів досягнення життєвих планів особистості, самореалізації особистості в житті. У такий спосіб відбувається переосмислення значущості подій під час їх ретроспективного аналізу, з'являється можливість коригувати своє життя, зважаючи на культурно-історичний досвід нації, досягти балансу між зовнішнім і внутрішнім світом, запобігти виникненню особистісних відхилень, прояву дисгармоній у розвитку особистості. Вербалізація своїх спогадів у процесі біографічної рефлексії (минуле-дитинство, сучасне, майбутнє) дозволяє розкрити взаємозв'язок понять Батьківщина - мала Батьківщина (спогади дитинства, що нагадують про місце, де народилася людина; приємний / неприємний епізод із дитинства; асоціації у зв'язку з поняттям "рідний край"; перцепційна пам'ять (кольори, запахи, тактильні і слухові відчуття, що асоціюються з рідним краєм)). Під час розвитку зв'язного мовлення вчитель спрямовує учнів на відтворення краси рідного краю, розкриття зв'язку понять рідний край - Україна. Ознайомлення з творчими доробками письменників рідного краю передбачає лінгвістичний аналіз текстів. Форми навчання - екскурсії до виставкової зали, ботанічного саду; творчі студії; круглі столи; дослідницькі лабораторії; засідання клубу мовників -дозволяють, наприклад, схарактеризувати образотворчу функцію кольоративів і кольороназв під час ознайомлення із витворами літературного й образотворчого мистецтва; здійснити порівняльний аналіз сприйняття кольорів різними авторами і самими учнями тощо. Самопізнання відбувається також шляхом творення нових смислів подій у власному житті, що можливе під час переоцінки цінностей, тобто конструктивного розв'язання суперечностей для успішної подальшої стратегії життя.
   Висновки. Формування варіативної частини змісту навчального курсу української мови на текстоцентричній основі із використанням дидактичного матеріалу літературного й мистецтвознавчого краєзнавства оптимізує реалізацію соціокультурної змістової лінії. Концепція виховного ідеалу на рівні: рідний край -Батьківщина - світова цивілізація активізує потенціал особистості учня, спонукає до саморегуляції під час осмислення свого життєвого шляху, формує здатність знаходити взаємозв'язок між подіями свого життя, узагальнювати власний життєвий досвід і планувати майбутнє, що оптимізує умови соціальної адаптації особистості, її інтеграції у суспільство.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у розробці й описі системи методів і прийомів соціокультурної компетенції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Боришевський М. Й. Духовні цінності як детермінанта розвитку й саморозвитку особистості / М. Й. Боришевський // Педагогіка і психологія. -2008. - № 2. - С 49-57.
2. Ващенко Г. Г. Виховний ідеал : підручник для виховників, учителів і українських родин / Г. Г. Ващенко. - Торонто, 1976. - 208 с
3. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави / В. Гонський // Рідна школа. -2001. - № 2. -С. 9-14.
4. Гусейнов Г. Д. На землі, на рідній... (Легенди Криворіжжя) / Г. Д. Гусейнов. -Дніпропетровськ: Січ, 2005. -360 с
5. Історичний фольклор Криворіжжя / [упоряд. О. О. Мельник, О. В. Степаненко]. - Кривий Ріг: І.В.І., 2001. - 368 с
6. Онкович Г. Персоналі'!' як духовні орієнтири молоді / Г. Онкович // Рідна школа. - 1996. - № 2. - С 32-33.
7. ПриймачукВ. В. Навчальне краєзнавство в роботі сучасного вчителя : навч.-метод. посіб. / В. В.Приймачук - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. -120 с
8. Розвиток громадянської спрямованості монографія / М. Й. Боришевський, Т. М. Яблонська, В. В. Антоненко та ін. / за заг. ред. М. Й. Боришевського. - К., 2007. - 186 с
9. Стельмахович М. Г. Виховний ідеал української народної педагогіки / М. Г. Стельмахович // Початкова школа. - 1998. - № 6. - С 1-4.
10. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. -К.: Рад. шк, 1977. -Т. З : Серце віддаю дітям. -670 с
11. Тронько П. Т. Краєзнавство у відроджені духовності та культури / П. Т. Тронько. - К. : Рідний край, 1994. - 197 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com