www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Даосизм

Даосизм

   Верхи китайського суспільства жили за конфуціанськими нормами, виконували обряди і ритуали на честь предків, неба і землі згідно з вимогами Л ицзі. Будь-хто з тих, що стояв вище простолюдина або намагався висунутися з його середовища, повинен був підкорити своє життя дотриманню цих норм і церемоній; без знання і дотримання їх ніхто не міг розраховувати на повагу, престиж, успіх у житті. Але ні суспільство в цілому, ні людина окремо, як би вони не були скуті офіційними догмами конфуціанства, не могли завжди керуватися тільки ними. Треба було мати можливість хоч іноді ковтнути повітря, віддихатись. Роль духовно-ідеологічної віддушини відігравав у Китаї даосизм.
   Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: "Ми не знаємо, що таке життя, - говорив він, — як можемо ми знати, що таке смерть?" (Луньюн, Гл.ХІ, 11). Не дивно, що все сумнівне, підсвідоме, що належало до сфери непідконтрольних розуму почуттів, конфуціанство залишало осторонь. Але все це продовжувало існувати і у вірі простого народу, і у філософських пошуках творчо мислячих і допитливих індивідів. У передханські часи, і особливо на початку Хань (II ст. до н.е.), дуже насиченої для історії Китаю ери, коли складалося й набирало свого остаточного вигляду вже реформоване ханське конфуціанство, всі ці вірування й обряди були об'єднані в рамках релігії даосів — релігійного даосизму, що сформувався паралельно з конфуціанством.
   Філософія даосизму
Даосизм виник у Чжоуському Китаї одночасно з ученням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником філософії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи. Старшого сучасника Конфуція Лао-цзи, про якого в джерелах немає достовірних відомостей ні історичного, ні біографічного характеру, сучасні дослідники вважають фігурою легендарною. Легенди розповідають про його дивне народження: мати носила його кілька десятків років і народила старим —- звідки й походить його ім'я Стара дитина, хоч той же знак "цзи" одночасно і поняття "філософ".
   Отже, ім'я його можна перекласти як старий філософ. Існує легенда що, залишаючи Китай, йдучи на Захід, Лао-цзи люб'язно погодився віддати служителю прикордонної застави свій твір Дао де цзин.
   У трактаті Дао де цзин (IV—III ст. до н.е.) викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини — вчення про великого Дао, про загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому беззастережно. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуття, постійне й невичерпне, безіменне і безформене — воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізмати Дао, йти за ним, злитися з ним — у цьому зміст, мета і щастя життя. Проявляється Дао через свою еманацію — через Де, і якщо Дао породжує все, то Де все годує.
   У лаоському трактаті говорилося про те, що життя і смерть — поняття відносні, і акцент був зроблений на життя, на тому, як його організувати (Чжуан-цзи IV—III ст. до н.е.). Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся, зокрема, у нагадуваннях про фантастичне довголіття (800—1200 років) і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні аскети, що приєдналися до Дао, відігравали значну роль у трансформації філософського даосизму в даосизм релігії. Пропагування довголіття і безсмертя забезлечили лаоським проповідникам популярність у народів й прихильність імператорів. Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити й зміцніти в умовах панування конфуціанства, але, вистоявши, даосизм дуже змінився. Облишивши метафізичні спекуляції на тему Дао і Де, відмовившись від ототожнення з ідеєю у-вей (недіяння), даоські проповідники і маги активізували свою діяльність серед народу, вміло синтезували філософські ідеї Дао де цзин з примітивними віруваннями і пересудами селянських мас, а також потурбувались про те, щоб ці ідеї у вигляді міфів і легенд почали широко популяризуватися. Так, даосистами було створено міф про богиню безсмертя Сиванму, в саду якої квітнуть раз у три тисячі років персики безсмертя. Створили вони міф про першолюдину Пань гу.
   Історія цього міфу особливо цікава. В Дао де цзин (§ 42) є фраза: "Дао родить одне, одне родить двоє, двоє родять троє, а троє — всі речі". її глибокий філософський зміст був недоступний розумінню простих людей, і даосисти яскраво інтерпретували його у вигляді міфа про Пань гу (Дао родить одне). Минуло 18 тисяч років, почав створюватися Всесвіт, все легке і чисте, ян-ци, піднялося догори, утворивши небо, все каламутне і важке, інь-ци, опустилося і утворило Землю (одне родить два).
   Пань гу лишився між небом і землею і почав швидко рости (з двох народжується троє). Коли він виріс, його очі стали сонцем і місяцем, тіло — грунтом, кістки — горами, волосся — травами, дихання — вітром. З бороди злетіли в небо зірки, а з паразитів на його тілі пішли люди (троє породили всіх). Даосистський міф про Пань гу — приклад післяханських текстів, причому деталі його змушують згадати міф про творця Брахме, який народився з яйця, дві частини шкаралупи якого стали небом і землею. Так за допомогою міфів, апеляцій до містики і марновірства даосизм зумів не тільки завоювати довір'я і симпатії селянських мас, а й дати їм релігійні лозунги, ставши їх прапором у політичній боротьбі (селянське повстання жовтих пов'язок).
   Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який в принципі слід уподібнити макрокосмосу, тобто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує під час взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, організм людини — теж скупчення духів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити всіх духів-монад (їх 36 тис.) — такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло. Це досягається насамперед, як вважали даосисти, обмеженням у їжі — шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, далі від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.
   Другий важливий елемент досягнення безсмертя — фізичні і дихальні вправи. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, потирання скронь, кошлання волосся, а також уміння володіти своїм диханням, затримувати його, перетворювати його у ледь помітне утробне дихання.
   Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав впливу ззовні. Це виявляється у тому, яке велике значення лаоська теорія безсмертя надавала моральним факторам, причому саме в китайському розумінні — в плані добропорядних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, кандидат повинен був здійснити не менш як 1200 доброзвичайних актів, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив усе нанівець.
   На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сили, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту — злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Ця трансформація людини в безсмертного вважалася дуже непростою, доступною лише небагатьом. Сам акт перевтілення шанувався як священний і втаємничений, і ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина — і немає її. Вона не вмерла, але зникла, залишила свою тілесну оболонку, дематеріалізувалася, піднялася на небо, стала безсмертною. Даосисти пояснювали, що видима смерть — це не доказ невдачі, цілком можливо, що померлий піднявся на небо і досяг безсмертя.
   Зміцнившись за рахунок дальшої розробки своєї теорії, даосисти в ранньосередньовічному Китаї зуміли стати необхідною і незамінною частиною духовної культури країни і народу. В епоху Тан (VII—X ст.) даосисти широко розселилися по всій країні. Всюди були створені великі монастирі, де вчені даоські маги і проповідники вели підготовку своїх послідовників, знайомили їх з основами теорії безсмертя. Даоські ворожбити й лікувальники, одержавши початкову освіту, розходились по Китаю і практично зливалися з громадянами Піднебесся, не відрізняючись від них ні одягом, ні способом життя, тільки своєю професією. Ця професія з часом перетворювалася у спадкове ремесло, тож для оволодіння ним не було потреби в спеціальному навчанні — треба було тільки засвідчити свій професійний рівень і одержати від властей сертифікат на право займатися своєю діяльністю.
   Даосисти в середньовічному Китаї обслуговували також численних богів, духів і безсмертних лаоського пантеону, що дедалі більше розростався. Вони брали участь у побутових обрядах, зокрема в церемонії похорону. У середньовічному Китаї даосизм з переслідуваної секти перетворився у визнану і навіть необхідну в країні релігію. Ця релігія мала досить міцні позиції в китайському суспільстві й тому, що вона ніколи не суперечила конфуціанству і скромно заповнювала ті прогалини в культурі й способі життя народу, які залишалися на її долю. Даосисти, які зливалися з народом, були тими самими конфуціанцями, а своєю діяльністю ще й зміцнювали ідеологічну структуру країни. Упродовж віків даосизм переживав злети й падіння, підтримку і гоніння, а іноді, щоправда, на короткий час, ставав офіційною ідеологією якої-небудь династії. Даосизм був потрібен і освіченим верхам, і малоосвіченим низам китайського суспільства, хоча виявлялося це по-різному. Освічені верхи зверталися найчастіше до філософських теорій даосизму, його давнього культу простоти й природності, злиття з природою і свободи самовираження. Спеціалісти не раз зазначали, що кожен китайський інтелігент, будучи в соціальному плані конфуціанцем, підсвідомо завжди був трохи даосистом. Особливо це стосувалося тих, чия індивідуальність була виявлена яскравіше і чиє духовне багатство не вкладалося в офіційні норми. Можливості, які відкривалися даосизмом у сфері самовираження думок і почуттів, приваблювали багатьох китайських поетів, художників, мислителів. Але це не було відходом від конфуціанства — просто лаоські ідейні принципи нанизувалися на конфуціанську основу і тим збагачували її, відкриваючи можливості для творчості.
   Неосвічені низи шукали в даосизмі іншого. їх приваблювали соціальні утопії з рівномірним розподілом майна при суворій регламентації життєвого розпорядку. Ці теорії відігравали свою роль як прапор середньовічних селянських повстань, що проходили під даосько-буддійськими гаслами. Крім того, з народними масами даосизм був пов'язаний обрядами, практикою гадання і лікування, забобонами, вірою в духів, культом божества і патронів, магією і лубочно-міфологічною іконографією. До лаоського ворожбита й монаха йшли по допомогу, рецепти, і він робив усе, чого від нього чекали, на що ставало сили. Саме на цьому, нижчому рівні народного даосизму виріс той гігантський пантеон, яким завжди характеризувалася релігія даосистів.
   З часом, увібравши в себе усі стародавні культи й пересуди, освіту й обряди, усіх божеств і духів, героїв і безсмертних, еклектичний і нерозбірливий даосизм легко задовольняв різноманітні потреби населення. Поряд із засновниками релігій (Лаоцзи, Конфуцієм, Буддою) до його пантеону входило багато божеств і героїв, аж до тих, які випадково виявили себе після смерті людей (снилися комусь тощо). Даоси ніколи не могли перелічити усіх своїх божеств, духів, героїв і не намагалися зробити це. Вони особливо виділяли кількох найважливіших з них, серед яких — легендарний родоначальник китайців давньокитайський імператор Хуанді, богиня Заходу Сіванму, першолюдина Пань гу, божества-категорії типу Тайчу або Тайцзи. їх даоси і всі китайці особливо шанували. На честь божеств і великих героїв (полководців, майстрів своєї справи, ремесел та ін.) даоси створили численні храми, де виставлялися ідоли й збиралися підношення.
   Специфічною категорією даоських божеств були безсмертні. До них належали славнозвісний Чжан Деолін (засновник лаоської релігії), алхімік Вей Боян і ін. Але найбільш відомими у Китаї завжди були ба-сянь, оповідання про них і фігурки (з дерева, кісток, лаку) надзвичайно популярні в народі, як і зображення на сувоях, відомі кожному з дитинства (це — Чжунлі, Цюань, Чжан Галао, Лай Дуньбінь, Лі Тегуай, Хань Сяньдзи, Цао Гоцзю, Лань Цайха і Хе Сяньгу).
   Народна фантазія наділила всіх ба-сянь рисами людей чародіїв, що зробило їх одночасно людьми й божествами. Вони мандрують, втручаються в людські справи, захищають справедливість. Всі ці безсмертні, як і інші духи, боги, герої добре відомі в Китаї, бо вони відображали вірування, уявлення, прагнення китайського народу.
   Даосизм ніколи не заперечував лідерства конфуціанства у системі офіційних релігійно-ідеологічних цінностей. Але в період кризових ситуацій і великих потрясінь, коли централізована державна адміністрація занепадала, а конфуціанство переставало бути ефективним, картина часто змінювалася. У такі періоди даосизм і буддизм часто виходили на перший план, виявляючись в емоційних сплесках народної енергії, в егалітарних ідеалах повсталих. Але навіть і тоді даосько-буддійські ідеї ніколи не ставали особливою силою, навпаки, у міру розв'язання кризи поступалися провідними позиціями конфуціанства: зауважимо, що в даосько-буддійських сектах і таємних товариствах ідеї і настрої конфуціанства зберігалися у віках, переходячи з покоління в покоління І таким чином відбивалися на всій історії Китаю.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com