www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Варіативність як засіб формування стабільності інструментально-виконавських навичок майбутніх учителів музичного мистецтва
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Варіативність як засіб формування стабільності інструментально-виконавських навичок майбутніх учителів музичного мистецтва

Г.Г.Ониськів,
викладач
(Мелітопольський державний педагогічний університет)

ВАРІАТИВНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКИХ НАВИЧОК МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

   Нинішня трансформація суспільства привела до оновлення і збагачення музичної освіти, яка модернізується за рахунок підготовки висококваліфікованих фахівців мистецької спрямованості. Здійснюється насамперед нейтралізація пагубного впливу неконтрольованого науково-технічного прогресу на духовне життя українського суспільства, котрий проявляється у домінуванні "неживого" виконання музичних творів (під фонограму). Необхідність у наданні пріоритетного значення інструментальній підготовці майбутніх фахівців актуалізує проблему формування виконавських навичок та стабільності їхнього відтворення по відношенню до "збиваючих" внутрішніх і зовнішніх факторів під час прилюдних виступів.
   Упродовж багатьох століть провідні педагоги та видатні музиканти-інтерпретатори намагалися дослідити проблему формування інструментально-виконавських навичок (Ф.Бузоні, В.Безфамільнов, Л.Пнзбург, М.Давидов, Г.Коган, Ф.ЛІпс, К.Мартінсен, М.РІзоль, І.Яшкевич та інші). Утім у їх працях лише простежуються здогадки щодо формування стабільності відтворення інструментально-виконавських навичок. За їх переконаннями, удосконалюється набутий автоматизм грою в повільному темпі з максимальним осмисленням м'язової пульсації. Періодам спокою надається особливе значення. Вони необхідні для "визрівання" м'язових імпульсів. Відсутність установки на вправність як на процес дрібної пульсації призводить до аморфності рухів і втрати темпової стабільності. Зокрема, М.Давидов пише: "Домінантна установка нервово-м'язових рефлексів відповідає впевненості виконавця й забезпечує стабільність гри на естраді" [3, с 114].
   Натомість, враховуючи вищевикладений матеріал, варто зазначити, що в теорії та методиці навчання музики поки ще не існує методики формування досліджуваного феномену. У психофізіології про стабільність як одну з найважливіших характеристик рухових навичок висловлювалися М.Бернштейн, М.Боген, А.Матвєєв, С.Мельников, Є.Ільїн та інші науковці. На їх думку, зміни стабільності (стійкості по відношенню до "збиваючих" внутрішніх і зовнішніх факторів) виконання техніки рухів відбуваються при відсутності вправ або під час перерви в процесі формування і використання навичок. Вони рекомендують досягати стабільності використанням певного кола варіантів відтворення рухових актів, котрі під час виконання не будуть сприяти процесу деавтоматизації. До варіативності відносять переключення (по прийому і по органу), пристосовану мінливість, маневреність та гнучкість навичок.
   Методу варіативності відводиться певне місце й у психології мислення. Так, на думку О.Тихомирова, створення декількох варіантів ходів відбувається за рахунок "передпланування" (упереджене програвання власних дій) вирішення певної задачі. Він виділяє два його види: твердий (передбачення тільки одного варіанту ходу після отримання попереднього результату) і динамічний (передбачення декількох варіантів ходів). Дж. Гілфорд з цього приводу характеризує два типи мислення: конвергентне (одне правильне рішення, пошук в одному напрямку) та дивергентне (декілька правильних рішень, пошук у різних напрямках).
   У теорії та методиці інструментальної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва простежується інформація щодо використання методу варіативності лише з метою активізації слуху та уваги. Втім, аналізуючи вищевикладений матеріал, можна зазначити, що поза увагою науковців залишилася ідея стосовно формування стійкості (стабільності) виконавських навичок за рахунок віднайдення декількох варіантів їхнього відтворення. З метою доцільності забезпечення такої варіативності проводилося опитування респондентів. В анкетуванні взяли участь 26 студентів-інструменталістів (баяністи-акордеоністи та піаністи). У зміст анкети закритого дихотомічного типу було включено лише два запитання. На перше з них ("Чи визначаєте Ви на початковому етапі формування навичок декілька варіантів вирішення виконавської задачі?") усі піддослідні дали негативну відповідь. Тому на основі цього можна констатувати, що студенти в процесі оволодіння текстовими та виконавськими компонентами музичних творів і під час вдосконалення технічної майстерності не користуються методом варіативності. На друге запитання анкети ("Чи використовуєте Ви різні варіанти відтворення навичок під час виступу на естраді?") також усі респонденти відповіли -"НІ". Враховуючи такі показники проведеного опитування, можна зазначити, що про стабільність відтворення інструментально-виконавських навичок під час прилюдного виступу не може й бути мови, оскільки ще на початковому етапі вироблення рухових дій не створюються і не відпрацьовуються варіанти їхнього відтворення. Саме тому більшість студентів демонструють, як правило, низький рівень стабільності навичок у ході проведення різних форм звітності (заліки, екзамени, звітні концерти тощо).
   На основі отриманих результатів опитування респондентів було зроблено припущення стосовно того, що рівень стійкості (стабільності) інструментально-виконавських навичок по відношенню до "збиваючих" факторів внутрішнього і зовнішнього походження буде підвищуватися за рахунок створення допустимого кола варіантів відтворення рухових дій (вирішення виконавської задачі) з подальшим його використанням під час прилюдних виступів залежно від ситуації (умов реалізації музичного твору).
   Дієздатність висунутої гіпотези перевірялася завдяки розробленій технології формування стабільності інструментально-виконавських навичок засобом використання методу варіативності. В її основу було покладено ідею щодо створення декількох варіантів вирішення виконавської задачі з метою збереження стабільності відтворення навичок по завершенню процесу їхнього формування, котра залишилася поза увагою визначних педагогів та музикантів-виконавців.
   На початковому етапі, безпосередньо перед формуванням у свідомості інструменталістів образів-еталонів (взірців) виконавських навичок, мислено здійснюється "попереднє планування" (упереджене програвання власних дій) процесу розв'язання задачі. Рекомендується користуватися динамічним "попереднім плануванням". Його суть полягає у передбаченні декількох варіантів вирішення даної задачі, один з яких буде основний, а інші - допоміжні. У коло допустимих варіантів мають входити лише ті, які, на думку музиканта, при виконанні не сприятимуть процесу деавтоматизації. їх використання залежатиме від ситуації, що складеться під час реалізації твору на естраді, та від дії тих чи інших "збиваючих" внутрішніх або зовнішніх факторів. Під час оволодіння текстовими та виконавськими компонентами музичних творів чи вдосконалення технічної майстерності усі віднайдені в процесі пошуку необхідних рухових актів для вирішення поставленої задачі допустимі варіанти відтворення дій повинні постійно піддаватися корекції. Після чого відбувається їхня автоматизація. Таким чином, завдяки відпрацюванню цієї варіативності поступово досягається стабільність, тобто стійкість відтворення інструментальних навичок по відношенню до "збиваючих" факторів внутрішнього і зовнішнього походження у ході розкриття інтерпретаційної моделі музичних творів під час прилюдних виступів. Для збереження стабільності час від часу проводиться тренування, а також перевірка на ступінь автоматизованості всіх віднайдених варіантів вирішення виконавської задачі. У разі відсутності вправ стійкість навичок знижується. Саме тому їх розвиток та збереження займає значне місце у практиці інструментальної підготовки майбутніх фахівців. Це необхідно для захисту рухових актів від руйнівного впливу "збиваючих" факторів внутрішнього і зовнішнього походження. За рахунок використання на практиці, зокрема у ході прилюдних виступів, пристосованої мінливості, маневреності та гнучкості навичок досягається високий рівень стабільності їхнього відтворення.
   Наступний крок у проведенні дослідження передбачав експериментальну перевірку дієздатності запропонованої методики формування стабільності інструментально-виконавських навичок по відношенню до "збиваючих" факторів внутрішнього і зовнішнього походження. У формувальному експерименті взяли участь 14 студентів (баяністів-акордеоністів та піаністів). Піддослідних у рівній кількості було розподілено до контрольної та експериментальної груп (7 - КГ і 7 - ЕГ). Розподіл відбувався відповідно до отриманих результатів першого контрольного зрізу, проведеного ще до початку формувального експерименту. Формою звітності усіх піддослідних були заліки й екзамени у присутності кваліфікованої комісії. Студенти виконували по чотири твори: поліфонію, твір великої форми, кантилену та твір віртуозного характеру. Контрольні заміри здійснювалися за одним єдиним параметром, котрий не вимагав спеціальної апаратури і не піддавався двозначному тлумаченню - сталість (відсутність зриву) відтворення
   інструментально-виконавських навичок. Слід зазначити, що загальна кількість допущених помилок в обох групах була приблизно однаковою. Результати першого контрольного зрізу вподано в таблиці 1.

Таблиця 1
Результати першого прослуховування піддослідних КГта ЕГ

Група

К-сть під-них

К-сть помилок по кожному твору окремо

Заг. к-сть помилок

поліфонія

твір великої форми

кантилена

твір віртуоз, хар-ру

КГ

7

8

17

5

12

42

ЕГ

7

7

15

8

13

43

   Подальше впровадження інноваційних технологій стосовно формування даного феномену у практику інструментальної підготовки піддослідних експериментальної групи передбачало використання "динамічного попереднього планування" (уявне упереджене програвання власних дій) процесу вирішення задачі. Задля його реалізації викладачі-експериментатори рекомендували студентам передбачати декілька варіантів рішень виконавської задачі, які б, на їх думку, у майбутньому не піддавали сформовані навички деавтоматизації. В результаті один з варіантів повинен стати основним, а інші -допоміжними. Здійснювалося це з урахуванням уявно створених у свідомості образів сценічних ситуацій (умов виконання музичних творів) за рахунок повторного обстеження музичного матеріалу, пошуку рухів шляхом нащупування з попереднім прогнозуванням результатів, їх уявлення та мисленого об'єднання у дію з подальшою практичною реалізацією. Таким чином, на початковому етапі вироблення інструментальних навичок закладалися основи стабільності їхнього відтворення по відношенню до "збиваючих" факторів внутрішнього і зовнішнього походження під час прилюдних виступів. Слід зазначити, що наслідки виконання даної настанови були у всіх піддослідних різні. Це залежало від того, наскільки вони спромоглися використати в процесі творче мислення. Тільки чотири студенти зуміли відшукати по декілька варіантів вирішення поставленої задачі, два -лише по одному, а один - не знайшов жодного. Втім все ж таки дані настанови можна вважати виконаними. Що ж стосується того піддослідного, котрий не знайшов жодного варіанту, то йому рекомендувалося повторити процес пошуку спочатку і з допомогою викладача-експериментатора було віднайдено по два розв'язання поставленої задачі. Аналогічним чином відшукувались варіанти рішень кожної з проміжних задач, сформульованих в контексті загального емоційно-образного змісту музичних творів. Саме так відбувалося впровадження методу варіативності у практику інструментальної підготовки майбутніх фахівців. Використання того чи іншого варіанту відтворення навичок надалі залежало від зміни ситуації, тобто умов виконання музичних творів. З метою формування стабільності навичок по відношенню до "збиваючих" факторів внутрішнього й зовнішнього походження піддослідні піддавали постійній корекції у ході роботи над музичними творами і подальшій автоматизації всі віднайдені варіанти виконання рухових дій, котрі, на їх думку, не сприяли процесу деавтоматизації.
   Під час виконання музичних творів на естраді піддослідним було запропоновано дотримуватися настанови щодо використання на практиці тих чи інших варіантів вирішення задачі відповідно до певної зміни ситуації задля збереження стабільності відтворення навичок по відношенню до "збиваючих" факторів внутрішнього й зовнішнього походження.
   Останній (другий) контрольний зріз у ході формувального експерименту проводився в емоціогенних умовах (формою звітності були заліки й екзамени) у присутності кваліфікованих комісій. Результати прослуховувань піддослідних контрольної та експериментальної груп, що характеризуються кількістю допущених помилок за визначеним параметром, подано в таблиці 2, а співвідношення показників успішності їхньої діяльності - в таблиці 3.

Таблиця 2
Результати другого прослуховування піддослідних КГта ЕГ

Група

К-сть під-них

К-сть помилок по кожному твору окремо

Заг. к-сть помилок

поліфонія

твір великої форми

кантилена

твір віртуоз, хар-ру

КГ

7

7

18

3

11

39

ЕГ

7

6

16

5

10

37

Таблиця З
Співвідношення показників успішності діяльності піддослідних КГ та ЕГ

Група

К-сть під-них

Заг. к-сть помилок

Динаміка зміни кількості помилок

Динаміка позитивного впливу методики

початок ФЕ

завершення ФЕ

КГ

7

42(51,9%)

39(48,1%)

3(3,8%)

3,7%

ЕГ

7

43(53,75%)

37(46,25%)

6(7,5%)

   Динаміка позитивного впливу запропонованої методики на процес формування інструментально-виконавських навичок визначалася за рахунок аналізу і зіставлення результатів гри в емоціогенних умовах. Вона склала 3,7 %.
   Таким чином, узагальнюючи всю вищевикладену інформацію, можна зробити висновок: варіативність є ефективним засобом формування стабільності виконавських навичок майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі їх інструментальної підготовки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бернштейн Н. Физиология движений и активность. - М.: Наука, 1990. -494 с.
2. Боген М. Обучение двигательным действиям. - М.: Физкультура и спорт, 1985. - 193 с.
3. Давидов М. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста: Навч. посібник для вищ. муз. навч. закладів. - К.: Муз. Україна, 1997. -240 с
4. Липе Ф. Искусство игры на баяне. - М.: Музыка, 1985. - 158 с.
5. Матвеев А., Мельников С. Методика физического воспитания с основами теории: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и учащихся пед. уч-щ. - М.: Просвещение, 1991. - 191 с.
6. Психомоторная организация человека: Учебник для вузов / Е.П.Ильин. - СПб.: Питер, 2003. - 384 с.
7. Тихомиров О. Психология мышления: Учебное пособие. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. -272 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com