www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Брахманізм

Брахманізм

   В 6 — 5 ст. до н. е. в Стародавній Індії склалось чимало крупних рабовласницьких держав, серед яких особливо виділялися Магадха, Кошала, Гандхара. В цих чималих державах з'явилися значні міста, столиці царств чи просто великі населені пункти в місцях дуже придатних для землеробства. Вільне населення і раби — такі дві основні соціальні групи цих держав. Але рабство в основному мало патріархальний характер, раби використовувалися головним чином в домашньому господарстві, вони обслуговували вільне населення. Та ця ситуація тривала недовго, рабовласництво стає важливою умовою виробництва. Забезпечення існування таких порядків потребує удосконалення і держави, і ідеології.
   Населення Індії поділялося на варни — спадкові соціальні групи, які зв'язані, перш за все, професійною діяльністю, яка і визначає їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяються лише в межах вари. Пізніше варни стали зватися кастами.
   Кастова будова суспільства, яка утвердилася у Стародавній Індії, була зафіксована десь в 5 ст. до н. е. в збірнику, який дістав назву Законів Ману.
   Закони Ману встановлювали поділ суспільства на чотири касти: брахманів,- кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища — брахмани. Це жерці, що тлумачили Веди і здійснювали жертвоприношення і інші релігійні церемонії, а також приймали участь в керівництві державою. Варну кшатріїв складала військово-племінна адміністрація, що тримала в своїх руках владу. Кшатрії займали різні державні посади, були воїнами, володіли землями. Вашим — вільні члени общин, що займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Щудри — це найнижча варна, варна неповноправних, залежних і підлеглих людей. Вона вербувалась з прибулих до общин або зі своїх же збіднілих вайшіїв які втратили своє становище. Це ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені у соціальному відношенні, в тому числі і в участі у релігійних церемоніях.
   Перші три варни можна було б назвати громадянами ведичного суспільства, четверта — це громадяни.
   Міф, який зафіксований в Законах Ману, пояснює виникнення варн так — Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: із уст — брахманів, щоб вони вивчали Йсди, творили жертвоприношення, стримували і роздавали милостиню; із рук — кшатріїв, щоб вони охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон — вайшіїв, щоб вони пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гандлем, лихварством і землеробством; із ніг — шудрів, яким було приписане одне заняття — служити цим варнам з цілковитою покорою.
   Ці положення Законів Ману повторює один з стародавніх трактатів Арт-хашастра, зазначаючи, що додержання кожним свого закону веде на небо і у вічність, при його порушенні — світ загине від змішення каст.
   Народжені в перших трьох варнах при досягненні брахманами семи років, кшатріями — десяти, а вайшіями — одинадцяти, проходили посвячення у свою варну і одержували шнура, який покладався на ліве плече і проходив під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні і звалася другим народженням, а члени цих трьох варн двічі народженими.
   Процес суспільного розвитку всередині І тис. до н. е. був дуже інтенсивним і потребував ідеологічного обгрунтування. А духовний розвиток суспільства мав переважно релігійний характер. Цей розвиток відбився у поступовому перетворенні ведичної релігії в брахманізм. Назва цієї релігії йде від збірника релігійних текстів, який звався Брахман, по суті ж це пізньоведична релігія.
   Написання текстів Брахмана звичайно відносять до 8 — 6 ст. до н. е. і вважають їх найбільш стародавніми зразками стародав-ньоіндійської прози. В Брахмані містяться міфи і перекази, які мають ведичне коріння. Є там чимало і про історію та культуру індійської стародавності. Головне ж в них — це віровчительні і ритуальні настанови, обгрунтування особливої ролі і становища жерців цієї релігії — брахманів.
   Брахманізм являє собою вищий ступінь релігійної свідомості, оскільки він є новим кроком в опануванні людським розумом сутності дійсності, він має певний антологічний і гносеологічний сенс. Як і ведична релігія — це культ природи і обожнення соціальних порядків. Це висловлює пантеон брахманістських богів. їх очолює тріада богів — Трімурті. На чолі їх — Брата, творець Всесвіту. Поруч з ним добротворячий бог — охоронець Вішну і грізний бог Шва. Ці боги мають багато інших функцій, вони доповнюють і уточнюють головні функції. Недарма ж Вішну і Шіва мають по тисячі імен та епітетів.
   Боги трімурті були в минулому богами, вони потрапили у ведичний, а потім брахманістський пантеон по мірі утворення ієрархії богів. Вони антропоморфні, мають жінок, дітей, родичів.
   Наприклад, жінка Шіви — богиня Калі (Друга). Це племінна богиня-матір, вона уособлює народження і смерть, нагороджує і піддає стягненню. Діти Шіви — бог Ганеша, людина з головою слона. Це бог мудрості і добробуту, успіху і розвитку, бог Скан-да — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.
   Особливо слід зупинитися на брахманістському розумінні Вішну.
   Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог - охоронець, він дбає про долю людства і в будь - який час може прийти йому на допомогу. В його образі закладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здійснює свої рятівні функції шляхом втілення в конкретну людину, тварину, явище чи річ природи і таким чином стає людині у нагоді в потрібний час. Це вчення потім детально і конкретно розробив індуїзм. Брахманізм називає десять втілень Вішну, головні з них — в людей-героїв, людей-богів Раму і Крішну.
   В пантеон брахманізму входять також і чисельні племінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин. Саме цим богам надається найбільш активна роль у боротьбі зі злими духами, демонами.
   Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого розвитку: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не вмирає, а перевтілюється в тіло іншої людини, тварини, навіть в предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ відбувається як наслідок оцінки людського життя, це нагорода чи стягнення за добро чи зло в житті — це-кар-ма.^Для кожної людини є своя карма, що означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни, бо Брахма встановив для них дхарми -— норми, закони життя (виконання чи нехтування дхарми і є привід карми).
   В брахманізмі одержує застосування традиційна релігійна ідея потойбічного стягнення. Після смерті людини бог Яма старанно оцінює життя людини. Якщо людина за життя виконувала належну їй дхарму, душа її одержує перевтілення в тіло людини, що буде процвітати, мати успіх у житті в тій же варні, що і померла людина. Може одержати перевтілення і в тіло людини вищої касти, навіть в тіло брахмана, а душа брахмана, якшо він добре виконує свою дхарму, потім потрапляє в рай. Порушення людиною законів і правил своєї варни веде до перевтілення в гірший бік: душа людини потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, а то і раба, навіть тварини, до того ж самої гиденної, а потім — прямо в пекло.

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com