www.VuzLib.com

Головна arrow Релігієзнавство, релігія arrow Іудейські обряди і свята
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Іудейські обряди і свята

Іудейські обряди і свята

   Іудейські обряди і свята. Серед обрядів найбільше значення має обряд обрізання. Згідно з біблейськими легендами Бог подарував єврейському патріарху Аврааму землю ханаанську, а вдячні євреї повинні за це в усьому йому підкорятися і на знак союзу з ним у всіх хлопчиків на восьмий день після народження відбувається обряд обрізання. Талмуд вважає, що це повинно служити відокремленню євреїв від інших народів, бути символом належності до богообраного народу. Але відомо, що цей обряд розповсюджений і серед арабів, турків, персів, негрів та багатьох інших народів, які не претендують на богообраність. Цей обряд є пережитком тотемічних вірувань, релігійних церемоній, пов'язаних з переходом від однієї вікової групи до іншої.
   Інші обряди також мають на меті підкреслити відокремлення євреїв від неєвреїв. Так, на житлі віруючого єврея прибивається коробочка з молитвами на пергаменті, щоб до будинку не проникла нечиста сила (медуза — кусок пергаменту, на якому написані вірші з Тори). Такі ж амулети (філактерїї) прикріплюються на лоб і на ліву руку під час молитви.
   Не останнє місце в іудаїзмі має ритуальне обмивання. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят здійснювати обмивання рук в мікві — спеціальному басейні з дощовою або ключовою водою — перед кожною молитвою.
   Якщо хтось приймає душ або миється в бані, він, згідно з іудейським віровченням, не стає чистим і не отримує права молитися. В писаннях про ритуальну чистоту сказано: "Навіть тоді, коли жінка буде митися в бані, наполегливо і довго, навіть тоді, коли вона обмиється всіма водами світу, вона не буде вважатися чистою, поки не прийме мікву". Релігійні свята іудаїзму тісно пов'язані з культом Ягве. Головним із них є Судний день. В цей день Бог вирішує долю кожної людини на майбутній рік. В це свято віруючі повинні виявити найбільшу покірність і смиренність, повинні розкаюватись в гріхах і просити у Бога прощення. Свято виникло із іншого свята, яке у древніх євреїв і скотарів було присвячено козлоподібному духу пустелі Азаелю. Вони раз на рік здійснювали магічний обряд очищення. За цим обрядом в жертву приносили двох козлів — одного для бога Ягве, а другого для Азаеля. Першого козла вбивали і спалювали на честь Ягве, а на другого, так званого "козла відпущення", скидалися всі нечистоти, які збиралися в стійбищі, і разом з цим все горе і нещастя; після цього козла виводили в пустелю для того, щоб його розірвали та з'їли хижаки, він начебто діставався Азаелю. З часом це свято стало святом відпущення гріхів. Тепер віруючі приносять в жертву за чоловіка білого півня, а за жінку — курку, які начебто беруть на себе гріхи людей і за це платять життям.
   За дев'ять днів до цього свята відмічалося запозичене у вавілонян свято, яке у сучасному іудаїзмі перетворилося у свято нового року. Згідно з вченням іудаїзму в цей день бог Ягве подумки оглядає все, що він створив, і вирішує долю кожної людини на наступний рік. В цей день Бог нібито все підраховує, згадує, записує, а в Судний день виносить вирок.
   Іудейські релігійні свята Йом-Кіпур і новий рік (Рош-Гашана) породжують думки про гріховність і безпомічність людини, про її залежність від Бога, що під час богослужіння вимолюються не які-небудь віддалені блага в потойбічному світі, а конкретне земне благополуччя.
   Значне місце в іудейському релігійному календарі займає свято Суккот (кучки). У давніх євреїв його святкували щорічно після жнив і збору винограду. На святі глава сім'ї приносив жертву, частина якої йшла священику, а іншу частину з'їдали чисті. Вісім днів продовжувалися молебни, під час яких древні євреї розмахували на честь Бога зеленими гілками, благали дати хороший урожай, а також проводили обряд водовиливання з метою забезпечити своєчасні дощі. Це давнє свято в сучасному іудаїзмі набуло іншого вигляду і присвячене спогадам про міфічний вихід євреїв з Єгипту. Як і колись свято продовжується вісім днів, під час яких віруючий повинен щоденно вранці та увечері відвідувати синагогу. Рабини у ці дні закликають повернутися до землі батьків, до Ізраїлю — духовного центру іудаїзму.
   Віруючі під час свята махають над головою правою рукою з лулавом (своєрідний букет з верби, мірти і пальмових листків), в лівій тримають етрог (плід одного з різновидів лимона). При цьому обов'язково згадують Всевишнього. На щостий день лулавом стукають об підлогу, поки з нього не опаде листя. На восьмий день — з ним танцюють навколо синагоги на знак того, що закінчилося читання останнього розділу П'ятикнижжя Мойсея.
   В танці беруть участь всі присутні в синагозі — бідні та багаті. Церковне духовенство трактує цей обряд як прояв єдності та класового миру серед єврейського народу. До речі, лулав та етрог мають бути символами згаданого класового миру. Виявляється, що чотири компоненти лулава з етрогом невипадкові, вони символізують чотири стани єврейських родин: верба — без запаху і смаку — біднота; мірта — має запах, але без плоду — вчені бідняки; пальма — без запаху, але з плодами — невчені багачі; етрог —плоди з ароматом — жреці, рабини, вони багаті і вчені.
   В дні зимового сонцестояння також вісім днів відзначається свято Ханука — освітлення будинку божого. Воно повинно нагадувати про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі, надаючи виключного значення цій події як врятуванню релігії євреїв. Головне в обряді — запалювання ханукальних свічок, додаючи щовечора по одній свічці. Нагадаємо, що це свято дуже давнє і також відмічалося багатьма народами, як день світла. Наприклад, єгиптяни присвячували його богу Осірісу, вавілоняни — богу сонця Шамашу, греки — Діонісу. Іудейські землероби охоче запозичили його у сусідів, але жреці з часом прибрали до рук і це свято.
   Ідеї богообраності єврейського народу підтримуються і розповсюджуються і під час свята Пурим. Воно святкується в березні і являє собою підготовку до весняного свята — Паски. Дуже значним щорічним святом іудейської релігії є Паска. Коли давні єврейські племена займались тваринництвом, існувало весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище — Песах. Під час цього свята приносились жертви (ягнятко або козеня) духам плодючості, з метою отримати приплід від худоби і збереження їх молодняка. З часом, головним заняттям древніх євреїв стало землеробство. Тоді свято Песах перетворилося у свято землеробства Мацу от, яке проходило під час жнив в Палестині (весною). В жертву приносився перший сніп, з якого випікали священні коржики, котрі отримали назву маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято Паску, але його вже стали пов'язувати з біблейським міфом про вихід євреїв з Єгипту. Жертовні церемонії під час Паски повинні віддячити богові за те, що він зробив древніх євреїв обраним народом. Потім рабини, котрі прийшли на зміну жрецям, розробили церемонію святкування
   Паски, пов'язавши ЇЇ ще й з вірою в прихід месії, перетворили її в сімейне свято. В одну з пасхальних ночей, проповідують богослови, прийде предтеча месії — Ілля, а за ним сам месія, і поверне бог Ягве обраному народу його колишню силу і славу.
   Ця ідея знайшла своє відображення серед обрядів, котрі винайшли та застосували рабини. За їх вказівкою двері приміщення, де відбувається пасхальна вечеря, повинні залишатися відкритими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима проголошується: "Благословен той, хто повинен прийти". До молитви рабини додали ще й побажання: "В майбутньому році в Єрусалимі", — то була віра в те, що очікуваний прихід месії здійсниться протягом наступного року.
   Згідно з нововведенням, заборонялось приносити в жертву тварин, але мацу потрібно було вживати обов'язково. Замість ритуальної проби жертовного м'яса під час пасхальної вечері (сейдера) рабини пропонували вживати страви із смаженого м'яса, риби, яєць, овочів. В такому вигляді Паска, що склалася ще від сьомого століття до нашої ери, дійшла до наших днів. Але ще й тепер в неї вносяться корективи.
   Потрібно також сказати і про щотижневе свято суботи (Ша-бат). Про значення цього свята свідчить те, що в Талмуді про порядок його проведення записано таке: не можна в суботу здійснювати 39 дій — їхати, залазити на дерево, їсти яблуко, зірване в суботу, пити видоєне в суботу молоко, їсти яйце, знесене в суботу, запалювати вогонь і т.ін. Біблія висуває такі причини святкування суботи: Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня треба відпочивати; субота святкуеться на ознаменування союзу Ягве з іудейським народом; суботнє свято відбувається на знак виходу євреїв з Єгипту.
   Але відомо, що суботу святкували багато народів Сходу, святкували її і давні євреї. Це було свято на честь місяця. В ті часи віруючі люди вважали, що в темноті злі духи особливо активні, а коли світить місяць, їм немає такої волі. Тому потрібно йому поклонятися, задобрювати його жертвами, танцями, молитвами. Це відбувалося в дні змін фаз місяця, тобто щотижнево, і такий день став називатися Шабат. Шабат цілком присвячується місяцю Того дня не можна запалювати вогонь, працювати, навіть залишати житло. При створенні культу Ягве свято було присвячено новому богу. Шабат у первісних євреїв був замінений суворим святом з великою кількістю заборон, порушення яких суворо засуджувалося. І тепер це свято має такий же характер. Деякі з віруючих, щоб дотримуватись вимог Талмуда не працюють у суботу, придумуючи різні причини.
   Основу моралі іудаїзму вбачають в десяти біблейських заповідях, поданих Мойсеєм людям від імені Бога. Без них людство перетворилося б на дикунів і звірів. В цих земних заповідях турбота проявляється не про людину, і порушення їх вважається злочином перш за все проти Бога. Ось ці заповіді (глава 20 книги "Вихід").
   1. Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства, хай не буде тобі інших богів передо мною!
   2. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді, під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм; бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить мене, і що чинить милість до тисячі поколінь тих, хто любить Мене і хто дотримується моїх заповідей.
   3. Не призивай імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме його Ймення надаремно.
   4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого.
   5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на Землі.
   6. Не вбивай!
   7. Не чини перелюбу!
   8. Не вкради!
   9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього.
   10. Не бажай дому ближнього свого, не бажай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола Його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!
   Життя та розвиток єврейської релігії після розсіяння єврейського народу та загублення ним політичної самостійності представляють собою одну із найцікавіших сторінок в історії культури людства. Особливим є те, що єврейська релігія ніколи не стояла на одному місці протягом дуже великого часу, а продовжувала розвиватися.
   Засновником хасидизму вважається Ізраїль бен Емзер (1700 — 1760), якого пізніше назвали Бешт (від перших літер єврейських слів: Баап Шем Тов — "чудотворець", "володар доброго імені"). Бешт родом з Прикарпаття. Тривале перебування в цій місцевості дало йому можливість вивчити лікарські властивості деяких трав, запозичити навички сільських знахарів, тому Бешт і зазнав слави "чудотворця".
   Бог, на думку Бешта, — істота абсолютна, незмінна, вічна, що існує поза простором і часом, він один, єдиний, як вище джерело всього, присутній всюди й утримує все. Бог в ідеології хасидизму наділяється Й іншими позитивними якостями.
   Хасидизм відійшов від традиційного біблійного розуміння бога. Уявлення про надприродну істоту ідеологи нової секти зробили туманним і розпливчастим, надали його характеру натуралістичного пантеїзму, який не природу розчиняє в богові, а навпаки, бога зводить до природи, розчиняє бога в ній, ототожнює з її законами. Хасидизм зводить до суб'єктивно внутрішнього, духовного стану віруючого і зміст таких містичних понять, як "рай", "пекло", "спасіння". Рай ототожнюється з "радістю спілкування із Всевишнім", "спасіння" — з вірою в бога і т. інш.
   За вченням хасидизму, містичну роль відіграє виконання релігійних обрядів, особливого значення надається молитві. Важливий не тільки зміст її, скільки почуття і натхнення, викликані цим. Тому під час молитви і читання "святого письма" треба бути в "захопленому" настрої, "злитися воєдино з предметом вивчення, зі священними знаками, літерами і підноситися ними до джерела розуму та пізнання". Хасиди вірять, що молитва допомагає людині впливати на бога і через нього — на весь світ.
   Однією з характерних особливостей хасидського вчення є пророкування. Хасиди вірять, що в стані штучного самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і пророкування. В стані екстатичного захоплення хасиди ніби чують "бат-ном" — небесний голос. Роль пророків серед них виконують цадики — "посередники" між богом і людьми, які весь час "розмовляють" із Всевишнім. В основі хасидського вчення і культу, подібно до інших містично - авторитарних сект, лежить обожнення цадиків. Особливо возвеличив цадиків Бер Межирицький, який твердив, що цадик об'єднує небо і землю і є основою світу. Діяльність цадика начебто уподібнюється творчості бога, бог з нічого створив матеріальний світ, цадик здобував з грубих матеріальних тіл "божі іскри". Цадики поширювали про себе всілякі легенди, запевняли віруючих, буцімто за їх порадами бог керує світом, закликали до послуху і покори. Особливо наголошували вони на словах Біблії: "І хай не з'являються перед лице моє з порожніми руками" (Ісход, 23, 15). Вони активно сприяли запровадженню католицького звичаю спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.
   Разом із хасидськими змінами в іудейському культі відбулося деяке послаблення побутових приписів Талмуда. Зміни в іудейській догматиці і культі спростовують висновок буржуазного історика З.Крупицького нібито хасидизм "не був рухом сектантського або реформаторського характеру", ніби він не заперечував чогось в іудаїзмі, а навпаки, "визнавав усе традиційне, вироблене в ньому століттями". Цей апологет містики відверто визнає, що завданням бештіанства було "перевиховати віруючого: зробити його емоційно більш сприйнятливим до ідейних основ релігії". Аналіз хасидизму показує, що на нього мали відчутний вплив релігійні вірування і побутові умови народів, серед яких жили євреї України та Польщі. Послідовники нової секти охоче відмовлялись від іудейського аскетизму, підтримували простіший порядок молінь, як і християни, почали сповідатися у духовних наставників, робили цадикам різні приношення, стали вживати тютюн, міцні напої. Наприкінці XVIНст. у Прикарпатті, на Волині й Поділлі налічувалося близько 10 тисяч, а всього в різних країнах світу — близько півмільйона послідників Бешта.
   До 1939 року в країнах Східної Європи жило близько 300 тисяч хасидів. Під час другої світової війни їх проповіді соціальної пасивності, покори, невтручання в земні справи послаблювали рух опору на окупованих гітлерівцями територіях. У колишньому Радянському Союзі прихильники іудаїзму, як і послідовники інших віросповідань в останні роки його існування, мали всі умови для задоволення своїх релігійних потреб. В СРСР було зареєстровано близько 100 синагог, існує єшибот (духовний навчальний заклад) для підготовки служителів іудейського культу, видавалась та й зараз видається необхідна література для віруючих євреїв.
   Кабала (від древньоєврейського — переказ) — містичне релігійне вчення, яке зародилося в іудаїзмі. Довгий час ідеї Кабали передавалися від покоління до покоління в усній формі. Талмуд теж являє собою записану лише в пізніші часи усну традицію — тлумачення закону Мойсея та коментарі до нього, причому Талмуд відображає соціологічну і юридичну (громадську та правову) сторони іудаїзму, Кабала ж розгортає метафізичні та філософські ідеї цієї релігії.
   Прихильники Кабали кажуть, що вони є продовжувачами древніх таємних релігійних вчень. Поступово Кабала перетворилася в основний звід окультних течій самого різного тлумачення.
   Кабалу, як таку, можна розділити на дві основні групи: теоретичну Кабалу і Кабалу практичну. Прихильники першої групи займаються, в основному, метафізичними та містичними проблемами, прихильники другої цікавляться перш за все практичними основами магії.
   Кабалісти-теоретики займаються філософськими проблемами космогонії (походження та розвиток всесвіту), космогонії (зміст всесвіту), епістемології (теорії пізнання) та іншими загальносвітовими проблемами. По суті, це єврейська теософія (пізнання бога завдяки проникненню в сутність світу і його будови) дуже схожа з гностицизмом. Кабалісти говорять про "езотеоре-тичне внутрішнє пізнання", пізнання "найтаємніших аспектів людського життя". Це єдина в своєму роді форма окультизму. Один із центральних моментів каббалістичного вчення — еротичний містицизм, у якому статевий акт розглядається, як найвище святе діяння.
   Але кабалісти користуються не лише Ветхим завітом: вони запозичують свої ідеї із багатьох інших джерел, найважливіші з яких "Сефер Іецира" ("Книга творіння") і "Зогар" ("Світ"). Самі кабалісти вважають, що "Сефер Іецира" була написана зі слів Авраама. За іншими даними, книга була написана в кінці 1 ст. рабою Акибою. Деякі дослідники відносять написання "Сефер Іецира" до часів між VI та IX ст. Текст її складається із шести глав, в яких 22 літери давньоєврейського походження.
   Написана приблизно в кінці XIII ст. книга "Зогар" частіше всього приписується рабу МоЙсею із Леона. "Зогар" написана арамейською мовою, базується на матеріалі давніх джерел і складається із декількох окремих книг, найзначніша з яких — містичні коментарі до Л'ятикнижжя Мойсея. Коментар складається з п'яти книг, які відповідають п'яти книгам Мойсея. Кожна з них в свою чергу має декілька розділів — це "Священна книга", "Великий Священний Сінод", "Малий Священний Сінод", "Бесіда серця". "Книга Просвіти", "Набожний Псалтир", "Скриті таємниці закону" і "Таємний коментар". Найбільш видатними іудейськими ка-балістами ХНІ ст. були: Аарон бен Самуель, Елезар із Вормса Ісаак Сліпий, Аваам бен Самуель, Іосиф бен Авраам Пкапіля, Манахем бен Веніамін Реканті, Ісаак де Лоріа Ашкеназі, Мойсей Із Кордови і Ісаак бен Напам. Всі ці філософи повставали проти практично-правового направлення талмудистів тих часів, стверджуючи особливе значення віри містичної свободи духу.
   Містичні і магічні елементи Кабали привели до неї багатьох євреїв — прихильників окультних наук Європи за часів Відродження. Основа кабалістичного вчення — доктрина еманації (витікання нижчих форм буття з вищих), у відповідності з якою малюється схема створення Богом всесвіту за допомогою пучків з 10 променів чи "розумів", що виходять з Нього. Ці еманації, з точки зору кабалістів, відповідають атрибутам Бога. Імена 10 еманацій наступні: Катер (Корона), Чокма (Мудрість), Біна (Розуміння чи Розум), Чесед (Милосердя чи Любов), Гебура (Суворість чи Справедливість), Тіферет (Краса), Нетуак (Перемога), Ход (Слава чи Сіяння), Есод (Основа), Малькут (Царство).
   Вчення про еманації мало на меті заповнити проміжок між поняттям нескінченності. Еманації стоять перед матеріальним світом, але за богом, маючи якийсь середній стан. Ця система не тільки пояснювала процес творіння, але й проблему спасіння.
   Кабалістична концепція спасіння складається з піднесення душі до бога по "середньому шляху" Древа Життя, тобто піднесення від матеріального світу до духовного, за межу буття божества.
   З усьго вище зазначеного ми бачимо, що бог кабалістів (Ейн Соф) — це ідол, який навіть не має "обличчя", він піднесений так високо над можливостями людини, настільки таємничий, що залишиться назавжди нерозкритою таємницею. Все, що ми спроможні сприйняти, — це лише еманація деякого таємного Духа та Єдності. Ейн Соф є найвища воля.
   Душа, вважають кабалісти, існує для того, щоб вселитися в людське тіло. Бог вказує кожній душі, в яке тіло їй вселитися. Згідно одній з кабалістичних систем, душа складається із життєвого духа, інтелектуальної оболонки і самої душі. Кожній душі вказано виконати відповідну місію, яка виконується лише в одному втіленні, потім душа переселяється до бога. Але якщо одного втілення недостатньо, то душа втілюється доти, доки місія не буде виконана. Уявлення такого роду іноді називається мета-психозом.
   Вчення Кабали особливо підкреслює значення жіночого початку Божества. Жіночий початок називається шехіна і розглядається як "Наречена бога".
   Статевий акт є найвищим діянням в системі кабали. Здійснюючи статевий акт, кожен кабаліст повинен пам'ятати про Шехі-ну: те, що він робить у фізичному світі, відображається в трансцендентальному. Тому мати дітей дуже важливо для каббалістів: той, хто не має дітей, не виконав свою місію в цьому житті.
   Містичне вчення Кабали охопило в основному тих, хто вже цікавився окультними "науками". Магічні ритуали в західних країнах нагадують кабалістичні концепції.
   Вчення Кабали вплинуло на рух масонів, на секту "Таро", на розенкрейцерів та інш. До Кабали часто зверталися такі письменники, як Сен-Мартен, Блаватська, Анні Безантта ін. Кабалістичні терміни часто використовуються в магічних ритуалах та обрядах.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com