www.VuzLib.com

Головна arrow Релігієзнавство, релігія arrow Реформований іудаїзм
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Реформований іудаїзм

Реформований іудаїзм

   Реформований іудаїзм. Протягом XIX ст. серед єврейського населення ряду країн Західної Європи і США виник і набув широкого розповсюдження рух, направлений до реформи іудейської релігії. Він був викликаний намаганням єврейської буржуазії пристосувати іудаїзм до соціально-економічних і політичних умов капіталістичного суспільства. Розвиток капіталізму приводив до ліквідації гетто і розпаду общинного життя євреїв, сприяв їх більш тісному спілкуванню з людьми інших національностей. Важче ставало виконувати численні релігійні обряди, дотримуватись суворих наказів щодо різних заборон, ритуальної чистоти тошо. Єврейська буржуазна інтелігенція масами переходила в християнство. Все це примушувало єврейську буржуазію шукати шляхи оновлення і врятування іудаїзму. Реформісти стверджували, що релігійні обряди повинні постійно змінювати свій зміст в залежності від запитів часу. Відповідно до цього вони вважали за необхідне відмовитися від суворих наказів рабинів, від їх віджилих розпоряджень. Прибічники реформованого іудаїзму відмінили закони про їжу, значно скоротили кількість релігійних свят, зрівняли жінок з чоловіками стосовно релігії, схвально ставилися до змішаних браків. Вони не визнавали авторитету Талмуда, мало значення надавали ідеям мессіанізму, в богослужіння не включали молитви, що виражали надію на повернення євреїв в Палестину. В реформованих синагогах служба велася мовою тієї країни, на території якої вони перебували. Шляхом очищення іудаїзму від найбільш застарілих ідей і обрядів реформісти намагалися ліпше використати його для затемнення свідомості євреїв. Найбільше розповсюдження реформований іудаїзм мав в Англії і США, де іудейські общини поділялися на ортодоксальні і реформовані. Перші продовжували дотримуватися традиційних догматів і обрядів талмудичного іудаїзму, інші вимагали їх зміни згідно з новими соціальними умовами життя євреїв. Ортодоксальні і реформовані синагоги захищали інтереси єврейської буржуазії.
   В Росії до розподілу Польщі жила порівняно невелика кількість євреїв. Після цього чисельність їх значно збільшилася за рахунок євреїв, які населяли території, що відійшли до Роси. В 1783 р. її підданими стали також євреї, що проживали у Криму. Від приєднання до Росії, Курляндії, Царства Польського, Кавказу, в її межах виявилися нові маси єврейського населення. В Росії єврейські робітники були приречені на безправ'я і нестатки. В 1791 р. указом Катерини II була встановлена так звана риса єврейської осілості. Євреям дозволялось жити не на всій території держави, а лише у визначених губерніях. Лише окремі групи єврейського населення мали право оселятися за межами лінії, але не всюди. В період царювання Миколи І правове становище євреїв ще більше погіршилося. Вони були позбавлені права вступати на державну службу і обмежені в пересуванні, від них вимагалося сплачувати особливий податок.
   При Олександрі 1Н з'явилися нові правові обмеження для євреїв: заборона оселятися в сільській місцевості, процентна норма при вступі в школи, закриття доступу не тільки до державних, а й до суспільних посад. На початку XX ст. обмеження для євреїв в пересуванні та у вступі до навчальних закладів були доведені до крайності. Царизм насаджував антисемітизм, намагався не допустити участі єврейських робітників у революційній боротьбі разом з пролетаріатом інших національностей.
   Піддаючи різним переслідуванням єврейську бідноту, царське самодержавство не давало великої свободи єврейським багатіям і служителям культу, які експлуатували єврейських трудящих і тримали їх у покорі. Єврейські капіталісти знаходили спільну мову з капіталістами інших національностей Росії в експлуатації населення. Вони відпускали великі гроші на будівництво синагог, надавали матеріальну допомогу служителям культу. Іудейське духовенство зі свого боку захищало інтереси експлуататорських групувань, вірно служило єврейській буржуазії. Вони підносили царю Миколі II сувої Тори, в синагогах молилися за здоров'я і благополуччя представників пануючої династії. Багато рабинів, як і духовні особи інших релігій, служили в царській охранці, видавали поліції євреїв — учасників боротьби з самодержавством. За цю роботу царський уряд нагороджував таких рабинів золотими медалями, почесними званнями купців першої гільдії, золотими шаблями, годинниками тощо.
   Іудейське духовенство наполегливо боронило свої привілеї і майнові інтереси, воно виступало проти всіляких нововведень, тримало в зневазі єврейське населення, перепиняло проникнення в його середовище прогресивних ідей.
   В підлеглості у духовенства перебувала єврейська початкова школа (хедер). До 40-х років XIX ст. вона була єдиним навчальним закладом для єврейського населення Росії. Як масова школа для єврейських трудящих хедер зберігся аж до 1917р. Навчання тут зводилося переважно до читання і тлумачення Біблії, Талмуда та інших текстів на древньоєврейській мові. Метод викладання суперечив елементарним вимогам педагогіки. Меламед (учитель) вимагав, щоб діти механічно зазубрювали текст, а потім перекладали його на розмовну єврейську мову. В хедері навчалися виключно хлопчики. Меламеди поводилися з ними дуже грубо, часто застосовували тілесні покарання. Духовенство використовувало хедер для розповсюдження серед трудящих євреїв релігійної ідеології і недопущення їх до світської освіти.
   Процес модернізації в іудаїзмі, як і в інших релігіях, пов'язаний передусім з найбільшими соціально-політичними зрушеннями нашої епохи. Щоб включити іудаїзм у прагматичну систему буржуазного мислення, брауншвейзький придворний фінансовий радник І.Якобсон вирішив облагодіяти іудейство. У 1810р. він збудував синагогу, де лунали звони і грав орган. Християнські молитви виконувалися поряд з іудейськими, духовні пісні німецькою мовою співали упереміш із старозавітними псалмами давньоєврейською. Єврейські банкіри і купці у Берліні, Гамбурзі та інших містах Німеччини почали наслідувати Якобсона. Виникали громади реформованої синагоги, які, за словами одного з істориків, усунули з богослужіння баласт, що накопичувався віками Реформований іудаїзм набув рис християнського протестантизму, що повністю влаштовувало єврейську буржуазію. Реформований іудаїзм намагався створити нові основи іудейства. Помітну роль він почав відігравати у США наприкінці XIX ст., коли еміграція євреїв у цю країну дуже зросла.
   Процес пристосування різних церков до умов США розпочався у другій половині ХіХ ст. Він торкнувся і синагоги. її служителі врахували соціальні та політичні умови життя у капіталістичній Америці і внесли корективи до середньовічних приписів та канонів. Керівники іудейських організацій, не викреслюючи жодного догмата іудаїзму і не додаючи нових, зайнялися підчищенням іудейського віровчення та культу. Одні з них дещо видозмінили рабинські традиції і почали проповідувати консервативний іудаїзм, інші пропагували завезений у США наприкінці минулого століття заможною частиною емігрантів з Німеччини реформований іудаїзм під назвою реконструктивізм. Але нововведення і тут були незначні. Особливість так званого консервативного іудаїзму полягає у тому, що його прихильники, з одного боку, висувають вимогу суворого дотримання усіх іудейських традицій, а з другого — пристосування до сучасних американських умов. Характерна особливість реконструктивізму виражена у пошуках єдності з християнством. Вперше з такою пропозицією виступив у кінці минулого століття ідеолог великої єврейської буржуазії в Англії Кл.Монтефьоре. Пропозиція Монтефьо-ре дістала підтримку у християнських колах. Для альянсу своїх конфесій була висунута ідея спільності віри в єдиного Бога. Так, у США ідеологи реформованого іудаїзму, які відмовилися від догмата богообраності, виступають за об'єднання віруючого людства під прапором монотеїзму, що має величезну духовну силу. Об'єднавчі тенденції були підтримані і поза релігійною сферою. Французький буржуазний історик Ж.Ізаак організував у 1947 р. Товариство іудейсько-християнської дружби.
   Незважаючи на деякі вагання, Ватикан йде назустріч об'єднуючим прагненням іудаїзму. Спеціальна ватиканська комісія займається питанням співробітництва з іудаїзмом, ісламом та іншими релігіями. Пошуками релігійної спільності церковники намагаються завуалювати класові відмінності усередині кожного народу, а також значення класової боротьби на міжнародній арені. Цим і пояснюється той факт, що на IV сесії другого Ватикан-ського собору у жовтні 1965 р. було нарешті прийнято так званий єврейський документ, до якого включено положення про відсутність юридичних підстав вважати єврейський народ відповідальним за страту Ісуса Христа.
   Разом з реконструктивізмом значну роль в іудейському віровченні почав відігравати хасидизм. Він виник у XVIII ст. серед євреїв Польщі та України. Його засновник — основоположник вчення про благочестя Бешт (1700 — 1760 рр.). Бештіанство на той час було закликом до втечі від дійсності. Воно зверталося насамперед до маленької людини, яка начебто може стати співрозмовником бога. Служителі сучасного іудаїзму у хасидизмі вбачають риси, котрі можуть привернути увагу віруючих, міцніше пов'язати їх із синагогою. Всіляко популяризуючи хасидизм, його модерністські інтерпретатори (І.Кук, М.Бубер) розписують пві-реваги, які він начебто дає людям. Перекручуючи історію виникнення бештіанства, сучасні іудейські богослови намагаються будь-шо довести, нібито хасидизм був природним розвитком учення пророків І Талмуда. Вони намагаються розкрити народний характер хасидизму, подати його у якнайпривабливішому вигляді. Але якого б вигляду не набирав іудаїзм, він лишається релігією, яка увічнює несправедливий соціальний лад, нерівність людей, захищає устої експлуатації.
   Монотеїзм, іудаїзм визнає віру в єдиного бога Яхве (Ягве), який начебто із нічого утворив Всесвіт (у тому числі й людину) і постійно керує ним. Проте послідовного монотеїзму, в якому не було б ніяких залишків політеїзму, немає в жодній релігії. Єдиний бог завжди керує світом не сам, а в оточенні інших надприродних істот. В іудаїзмі такими помічниками бога Яхве є численні ангели і месія. Месія — це особливий персонаж, якому в іудейській релігії відведена важлива роль. Послідовники іудаїзму уявляють собі месію як посланця Яхве, на котрого покладене завдання прийти на Землю й організувати кінець світу, тобто знищити все, що існує на Землі, і учинити страшний суд з покаранням противників Яхве і нагородженням його прибічників.
   Віра в месію доповнюється вірою в загробне життя. Після смерті, вчить іудаїзм, душі праведників потрапляють у рай, а грішників — в пекло, де й перебуватимуть до приходу месії.
   Один із найвідоміших представників єврейської релігійної філософії середніх віків М.Маймонід із Кордови став автором найбільшого в єврейській літературі твору, який має назву "Дорого-відник коливаючих", і автором великого богословського твору "Мішне Тора" (друга Тора). В своїх творах М.Маймонід сформулював 13 заповідей іудаїзму або символів віри. Суть віровчення іудейської релігії, викладеного в Торі і Талмуді, він розробив так: необхідність визнання буття Бога як єдиного творителя і повелителя світу; визнання його абсолютної єдності; визнання його нематеріальності і надуманості втілення його; визнання вічності Бога; недопустимість звертання з молитвою до якоїсь іншої істоти крім нього; упевненість в істинності пророчої проповіді; переконання в перевазі пророка Мойсея над всіма пророками; переконання в незаперечній дійсності подарованого Богом євреям релігійного вчення (Тори); упевненість у неможливості відмінити або замінити Тору іншим вченням; упевненість у всезнанні Бога; упевненість у справедливості Божого творіння; віра в прихід месії; віра у воскресіння мертвих.
   Не всі релігійні принципи, філософськи обгрунтовані Маймо-нідом, визнаються іудеями, тому ці принципи не мають характеру догматів, віра в які є обов'язковою для всіх.
   Виходячи із догматів іудаїзму, ми упевнилися, що одним з його положень є монотеїстичний культ бога Ягве. Бог Ягве — це могутній, всесильний Бог. Він, перш за все, вимагає від людей покірності. В книзі "Буття" є розповідь про те, що Ягве дуже розсердився, коли дізнався що Адам і Єва зірвали яблуко з дерева пізнання добра і зла. За це він вигнав їх з раю і назавжди прокляв людський рід. Древні євреї уявляли собі Бога таким, яким були їх володарі, — сильним, могутнім, жорстоким. Віруючий єврей від народження і до смерті повинен відчувати страх перед своїм Богом. Рабини уперто стверджують, що нещастя, які випали на долю єврейського народу, є результатом того, що євреї не слухали Бога, не поважали його. І в житті кожної людини убогість, рабство, експлуатація — все це Божа кара за неповагу до нього. Такий характер культу Ягве робить його могутньою зброєю в руках панівного класу.
   Щоб підкреслити повну залежність віруючого від Ягве, іудейський культ включає в себе численні настанови, розпорядження, вимоги, обмеження і заборони. Одним лише заборонам в Талмуді присвячено два томи. В іудаїзмі існує 613 приписів, 365 заборон, 248 повелінь (за кількістю днів у році — 365 і частин людського тіла — 248). Перш за все відмітимо, що іудаїзм дуже прискіпливо ставиться до виконання всіх обрядів і свят. Існує і ряд інших вимог, які є пережитком первіснообщинної релігії древніх євреїв. Наприклад, в іудаїзмі існує багато заборон щодо споживання продуктів, вся їжа поділяється на дозволену (ка-шерну) і недозволену (трефну). До табу в іудаїзмі належить обряд, що забороняє одночасно уживати м'ясну і молочну їжу, до табу іудейські богослови відносять свинину та зайчатину. В Талмуді вміщується три тисячі постанов про їжу.
   Древні євреї ототожнювали душу з кров'ю. Якщо з людини чи тварини витікає кров, разом з нею виходить і душа. Отже, коли з'їсти м'ясо з кров'ю, можна з'їсти і божественну душу. Звідси і заборона їсти м'ясо з кров'ю. Але є спосіб обійти цю заборону. Треба почекати, щоб кров витекла. Обряд різання, щоб витекла кров, проводять спеціальні різники (шойхети), дії яких носять ритуальний характер. Всі обмеження, заборони, приписи так обмежують і зв'язують людину, що якби віруючий їх старанно виконував, він не міг би існувати в суспільстві. Тому кожен віруючий єврей завжди виступає як порушник божих настанов, він завжди винний перед Богом.
   Вимоги релігійної покірності Ягве підтримуються вченням про потойбічний світ. Люди поділяються на добрих і злих. Добрі це ті, що виконують всі релігійні вимоги, завжди виявляють покірність. А злі — ті, що мають багато гріхів. Після смерті душа людини переходить до Бога і він на терезах точно визначає, скільки у неї гріхів і в залежності від цього обумовлює, куди направити душу — в пекло чи рай.
   В Талмуді пишеться про те, що перш ніж потрапити в рай праведні душі 248 раз приймають ванну з бальзаму, після цього входять через алмазні ворота, біля яких стоять 60 млн. сяючих ангелів. Праведника одягають у раю у 8 одежин, зроблених з хмар, на голову кладуть діамантовий та золотий вінки, ведуть під розкішний балдахін, уздовж якого протікають струмки масла, бальзаму, вина та меду. Такі казки мають за мету впливати на уяву людини, яка весь час думає про збагачення і для якої володіння ним є найвищою насолодою. З найменшими подробицями розповідається про пекло. Людей там підвішують гачками за ноги, очі, язик, люди повинні їсти своє тіло, гаряче вугілля, граніт, від якого у них викришуються зуби. Всі ці страхіття придумані для залякування віруючих, щоб тримати їх в повній покірності релігії. Основна суть Старого завіту полягає в такому трактуванні релігійної ідеї, яке повинно обгрунтувати ідею національної виключності єврейського народу. В Торі розповідається про те, що жорстокий і невблаганний Ягве вирішив зробити євреїв обраним народом.
   З Біблії стає зрозумілим, що Бог уклав з Авраамом, прабатьком древніх євреїв, угоду, за якою він взяв євреїв під свій захист, а вони повинні були поклонятися лише Ягве. У зв'язку з цим всі народи, які не визнають релігії Ягве, розглядаються як вороги єврейського народу. Забороняються шлюби між євреями і не-євреями і т.ін. Це потрібно для того, щоб підкреслити виключність єврейського народу, добитися його ізоляції від інших народів і обгрунтувати право єврейської верхівки на його монопольну експлуатацію.
   За виконання умов Завіту Ягве гарантує праведникам врятування та царство боже. Хто підкоряється Ягве і виконує всі Його вимоги, той попаде в рай. А коли ж настане царство небесне? Звичайно, що для іудаїзму, як і для іншої релігії, це питання найгостріше, воно вирішується в найвигіднішому плані, що все відбудеться у невизначеному майбутньому.
   Царство небесне в іудаїзмі пов'язується з приходом месії. В Ізраїль прийде месія — стверджує один із канонів іудаїзму. Неможливість позбутися експлуатації ше в давні часи викликала у єврейських трудящих почуття безнадійності та приреченості і породила в них віру в небесного спасителя (месію). Потім у них склалася впевненість, що Ягве пошле на Землю свого посланця, котрий буде судити живих і мертвих, і установить на землі справедливість. Ідеї месіанізму поширювалися серед пануючих верств давньоєврейського суспільства, які чекали месію як спасителя від іноземного поневолення і захисника від озлоблених мас, як диктатора, котрий забезпечить їх господарювання.
   В іудаїзмі месіанізм тісно пов'язаний з ідеями національної виключності єврейського народу: месія прийде тільки до єврейського народу, тільки він буде врятований, всі інші народи приречені на загибель, і на майбутнє Ягве призначив панування єврейського народу над усім світом. Отже, положення релігійного віровчення роблять іудаїзм особливо реакційним, направленим проти інтересів народних мас.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com