www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Психологічне підґрунтя професійного становлення майбутніх учителів-словесників
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічне підґрунтя професійного становлення майбутніх учителів-словесників

М. І. Пентилюк,
доктор педагогічних наук, професор
(Херсонський державний університет)

ПСИХОЛОГІЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-СЛОВЕСНИКІВ

   Постановка проблеми. Психологічні засади формування професійного мовлення студентів-філологів, їхньої фахової підготовки є однією з актуальних проблем. Професійне мовлення починає формуватися у вищому навчальному закладі, й потреба в ньому поряд із потребою в діяльності, праці є визначальною у становленні особистості майбутнього спеціаліста.
   Володіння професійними знаннями є одним із показників сформованості фахового мовлення вчителя-філолога. Процес їх засвоєння включає психологічні чинники, серед яких можна виокремити пам'ять, мислення, мотиви, увагу, уяву, процес засвоєння, мовлення та його психологічні механізми. Урахування цих засад забезпечить високий рівень фахової підготовки майбутніх учителів-словесників до навчання української мови в сучасній школі, допоможе знайти оптимальні шляхи, методи і прийоми досконалого оволодіння студентами фаховими знаннями, формування вмінь вільного оперування ними, підвищення рівня культури професійного мовлення вчителя-філолога, виявити труднощі й мотивувати основні їх причини. Важливим є й урахування психологічних механізмів процесу засвоєння матеріалу, а також всебічний аналіз навчальної діяльності студентів як специфічного виду людської діяльності.
   Аналіз досліджень і публікацій. Для того, щоб розкрити особливості психічних процесів, що відбуваються у студентському віці, необхідно з'ясувати, які зміни характеризують поведінку, психіку й мислення людини в пізній юності. Уперше проблему студентського віку як окремої соціально-психологічної вікової категорії почали розглядати у психологічній школі Б. Ананьева. Слідом за ним у працях І. Зимньої, Ю. Кулюткіна, О. Скрипченко, Л. Столяренка, П. Просецького, В. Сластьоніна, В. Якуніна та інших студент характеризується як особливий суб'єкт навчальної діяльності з психологічного й психолого-педагогічного поглядів.
   Метою нашої статті є узагальнений аналіз психологічних основ фахової підготовки майбутнього студента-філолога до педагогічної діяльності, формування його професійного мовлення.
   Студентство - це особлива соціальна категорія, специфічна спільність людей, організаційно об'єднаних інститутом вищої освіти. Студенти цілеспрямовано, систематично оволодівають знаннями й навичками з метою отримання обраної ними професії. їхня навчальна діяльність характеризується професійною спрямованістю, сформованістю стійкого ставлення до майбутнього фаху, що є результатом правильності професійного вибору, адекватності й повноти уявлень студента про обрану ним професію. Як соціальна група студентство характеризується визначеністю в майбутній професії, сформованістю стійкого ставлення до обраного фаху. Рівень уявлень студента про професію безпосередньо співвідноситься з рівнем ставлення до навчання, і чим більше студент знає про свою майбутню професію, тим позитивнішим є його ставлення до навчання. У соціально-психологічному аспекті студентство порівняно з іншими групами населення вирізняється найбільш високим рівнем пізнавальної мотивації. Це - спільність, яка характеризується найвищою соціальною активністю і досить гармонійним поєднанням інтелектуальної та соціальної зрілості. У руслі особистісно-діяльнісного підходу студент розглядається як активний суб'єкт педагогічної взаємодії, що самостійно організовує свою діяльність. Йому притаманна специфічна спрямованість пізнавальної й комунікативної активності на вирішення конкретних професійно-зорієнтованих завдань. Порівняно з іншими віковими групами для юнацького віку характерна найвища швидкість оперативної пам'яті й переключення уяви, вирішення вербально-логічних завдань тощо. У студентському віці відбуваються як об'єктивні, так і суб'єктивні зміни в системі якостей особистості. Саме в цей період життя людина виявляє найбільш високі показники розумового розвитку. Для студентства характерним є структурування інтелекту, удосконалення процесів пам'яті, мислення, уваги, формування власного способу життя, вибір й отримання професії, засвоєння професійних і соціальних ролей. У систему суб'єктивних якостей особистості включаються життєві плани людини, її мотиви й цілі діяльності.
   Особистість студента розглядається нами як активний суб'єкт педагогічної взаємодії, що самостійно організовує свою пізнавальну діяльність. Йому властива специфічна спрямованість пізнавальної й комунікативної активності на розв'язання конкретних професійних завдань. Тому важливу роль у навчальній діяльності студента відіграють мотиви. Розкриття їх має вирішальне значення, оскільки мотивацію ми розглядаємо не тільки як умову ефективного навчання, а й як важливий чинник розвитку особистості майбутнього фахівця.
   Дослідженням мотивації навчальної діяльності займалися Б. Ананьев, Н. Басова, С Занюк, Т. Зайцева, І. Зимня, Е. Маслоута інші Мотив - спонукальна причина дій і вчинків людини, тобто те, що визначає, стимулює, спонукає людину до виконання якоїсь дії, що є складовою частиною певної діяльності. Услід за С Занюк [3], залежно від зв'язку зі змістом або процесом діяльності виокремлюємо мотиви внутрішні (пов'язані з процесом і змістом діяльності) і зовнішні (соціальні, вузькоособистісні мотиви тощо). Найбільш продуктивними у навчальній діяльності студентів є внутрішні, пізнавальні мотиви, оскільки вони ґрунтуються на зацікавленості, на тому, що є важливим і необхідним для людини. Завдання викладача - розвивати внутрішні мотиви пізнавальної діяльності студентів, серед яких центральне місце повинен посідати професійно-ціннісний мотив. Мотивацію студентів-філологів у засвоєнні ними професійних знань можна подати схемою (рис. 1).
   Для навчання студентів-філологів внутрішні (інтелектуально-пізнавальні) мотиви особливо важливі. Вони створюються людиною як прагнення до знань, потреба їх отримання, розширення кругозору, поглиблення, систематизація знань. Саме ця група мотивів спонукає студентів, незважаючи на втому, час, інші відволікаючі чинники, настійливо й захопливо працювати над засвоєнням професійних знань, у тому числі й оволодінням професійним мовленням. Серед внутрішніх мотивів найбільший вплив на ефективність навчальної діяльності студента мають потреба в досягненні мети (прагнення людини до покращення результатів своєї діяльності), когнітивний мотив (прагнення до пізнання світу, нового, інтерес до знань) та професійно-ціннісний (формування професійно-комунікативної компетентності, підготовка до майбутньої фахової діяльності). У навчанні студентів мотивація досягнення мети підпорядковується пізнавальній і професійній мотиваціям, унаслідок чого навчальна діяльність студентів спонукається насамперед внутрішніми мотивами, коли пізнавальна потреба "зустрічається" з предметом діяльності - виробленням узагальненого способу дії - і "опредмечується" в ньому [5]. Але поряд з основними, внутрішніми, мотивами виступають і другорядні, зовнішні: мотив самоідентифікації, мотив виконання обов'язків, авторитету, незалежності, матеріальний, соціальний та інші.

Рис. 1

   Отже, основними мотивами навчання студентів-філолопв є професіино-ціннісний, пізнавальний та мотив досягнення мети. Звичайно, значення для студента-філолога того чи іншого мотиву залежить від багатьох чинників: віку студента, його розумових здібностей та інтелектуального розвитку, суспільних і соціальних умов, у яких проходить навчання, професійної майстерності викладача, соціальної перспективи навчання. Оскільки мотиви відіграють надзвичайно велику роль у навчанні, важливим є розвиток мотиваційної сфери студентів як стимулу до отримання професійних знань. Тому більшість дослідників (І. Лернер, М. Скаткін, А. Матюшкін, М. Махмутов, Т. Кудрявцев, В. Паламарчук та інші) одностайно привертають увагу педагогів і психологів до ролі проблемного навчання у формуванні мотивації учіння. Пізнавальний інтерес гине без пошуку, творчості, постійного руху процесів отримання й оновлення знань, умінь і навичок.
   Продуктивну мотивацію, що спричинюється проблемними ситуаціями, характеризують такі елементи мислення, як оригінальність висновків, нестандартність відповідей, швидкість і доцільність дій, відчуття проблеми, здатність виявляти нові сторони об'єкта дослідження, здатність генерувати нові ідеї, гіпотези; гнучкість мислення; здатність класифікувати, узагальнювати, синтезувати, вміння трансформувати минулий досвід для одержання нових знань; критичність і самостійність мислення, стійкість і глибина знань.
   Спираючись на дослідження І. Зайцевої, можна виокремити такі етапи формування пізнавальних інтересів студентів і розв'язання проблемної ситуації у процесі засвоєння фахових знань та оволодіння професійним мовленням [4, с 29-30]: І. Етап уваги. Характеризується приверненням уваги студентів до проблеми. Наприклад, під час лекції з теми "Методи, прийоми і засоби навчання української мови в школі" викладач починає з того, що говорить про відсутність одностайного розуміння вченими поняття "метод навчання української мови" і "прийом навчання мови", не розкриваючи причини цього. II. Етап зацікавленості та сформованості інтересу. Далі викладач ставить питання "Пригадайте з курсу педагогіки, що називається методом навчання? Які методи ви знаєте?" Таким чином, під час створення проблемної ситуації викладач реалізовує міжпредметні зв'язки між дидактикою й лінгводидактикою, актуалізує опорні знання з педагогіки, оскільки з терміном "метод навчання" студенти знайомляться вперше під час опрацювання курсу дидактики. III. Народження гіпотези. На цьому етапі з'ясовується, який зміст укладається в поняття "метод навчання мови", які складові частини його можна виокремити, чим відрізняється воно від відповідного педагогічного поняття. IV. Перевірка гіпотези й народження суджень. Викладач пропонує проаналізувати визначення відомих методистів і порівняти з ними власне визначення, зробити узагальнення. Дотримання саме такої послідовності дій викладача і студентів під час розв'язання фахових проблемних завдань і ситуацій забезпечить розвиток продуктивної мотивації майбутніх учителів української мови до професійної діяльності, навчить їх аналізувати проблему, самостійно шукати шляхи її розв'язання.
   У навчальній діяльності студентів мотиваційна сфера тісно взаємодіє з інтелектуальним, розумовим розвитком. Як відомо, вища освіта здійснює значний вплив на психіку людини, розвиток її особистості. А тому засвоєння професійних знань будується на інтелектуальному розвиткові майбутнього вчителя-словесника і водночас є рушійною силою цього процесу. Студентський вік- це пора складного структурування інтелекту, здійснення найвищих інтелектуальних досягнень. Тому під час навчання у вищій школі за наявності сприятливих умов відбувається розвиток усіх рівнів психіки студента. Вони визначають спрямованість розуму людини, тобто формують склад мислення, що визначає професійну сформованість особистості. Для успішного навчання у ВНЗ необхідним є досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприйняття, уяви, пам'яті, мислення, рівня володіння логічними операціями, широти пізнавальних інтересів і професійних мотивів. Урахування цих особливостей студентства має бути покладене в основу формування фахового мовлення майбутніх учителів української мови, ставлення викладача до кожного студента як до особистості, партнера педагогічного спілкування, суб'єкта навчальної діяльності, який зацікавлений в отриманні професійних знань і умінь. Основними складовими інтелектуальної діяльності студента є сприймання, зосередженість, пам'ять, мислення, мовлення, уява, увага, що пов'язані між собою та базуються на розвиткові певних психічних можливостей студента. У становленні особистості студента провідну роль відіграють освіта (об'єм засвоєних знань, загальний рівень інформації) і навчання, тобто діяльність, спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок. Саме тому в структурі інтелекту вагоме місце посідають мислення та пам'ять. Спираючись на праці І. Виготського, П. Гальперіна, Г. Костюка, О. Леонтьева, С. Рубінштейна, виокремлюємо такі особливості мислення: 1) мислення є динамічним, розгорнутим у часі; 2) особистість є суб'єктом мислення, який не тільки пізнає світ, оволодіває певними поняттями, а й перетворює їх власним розумом; 3) мислення як процес і мислення як діяльність дуже часто розглядаються як тотожні поняття. Серед мисленнєвих операцій найважливішими, вважає С Рубінштейн, є аналіз, синтез, порівняння, абстрагування й узагальнення [9]. З порівняння починається пізнання, але найсуттєвіші ознаки виявляються за допомогою попереднього аналізу й наступного синтезу. Ці операції виступають, як правило, в єдності та взаємозв'язку під час засвоєння студентами фахових знань.Виходячи з поглядів Б. Ананьева, Д. Дубравської, І. Зимньої, Г. Костюка на мислення, вважаємо, що основними його видами під час навчальної діяльності у студентському віці є абстрактне (понятійне) (існує у вигляді абстрактних понять і суджень та супроводжується мовленням) і теоретичне (розв'язання проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень, логічних висновків за допомогою внутрішнього мовлення). В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Цей вид мислення супроводжується мовленням, тому ще називається словеснс-логічним. Теоретичне мислення - це вирішення проблеми на основі наявних знань у вигляді понять, суджень, логічних висновків, що відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки. Важливу роль у професійній підготовці студентів відіграє робота пам'яті. У психології розрізняють короткотривалу й довготривалу пам'ять. Поняття довготривалої пам'яті ввів М. Жинкін, зазначивши, що "саме за допомогою довготривалої пам'яті легше зрозуміти формування лексикону в мозку людини" [2]. Тому в основі професійних знань лежить засвоєння лексики, що має велике значення для рівня розвитку у студентів довготривалої пам'яті й зумовлює запам'ятовування професійних знань, зокрема фахової термінології, подальше їх використання у професійному спілкуванні. Для надійного довготривалого запам'ятовування фахових термінів необхідно спиратися на різні види відчуття, сприймання навчального матеріалу: слухові, зорові, рухомоторні. Психологи І. Зимня, П. Зінченко, В. Ляудис, А Смирнов та інші, визначаючи довільну й мимовільну пам'ять, виокремили такі її процеси, як запам'ятовування, зберігання, відтворення, забування. Пригадування, відтворення фахових знань - процес відбору із цілого комплексу асоціативних зв'язків, що мимоволі виникають у людини, а тому залежить від таких чинників: від того, як часто студенти використовують фахові терміни у власному мовленні, оскільки добре засвоєні, усталені слова пригадуються значно легше, ніж ті, що відносно нечасто вживаються; наявності асоціативних зв'язків лінгвістичних понять з поняттями суміжних наук або життєвим досвідом студента; приналежністю професійних термінів до певної тематичної групи (мовленнєвознавчі, загальнодидактичні тощо); від когнгтивного змісту терміна, міцності його зв'язків із контекстом, мовленнєвою ситуацією.
   Для нашого дослідження цінною є думка про те, що в керуванні мимовільним і довільним запам'ятовуванням студентів доцільно спиратися на ті умови, за яких кожне з них є найпродуктивнішим. Так, у діяльності людини беруть участь перцепційна (відображення речей і явищ у свідомості людини за допомогою органів чуття), мнемічна (сукупність формальних прийомів запам'ятовування, що забезпечують штучне закріплення матеріалу в пам'яті) та іматинативна (здатність однієї людини наслідувати рухи, жести, міміку, голос іншої людини) діяльність. Тому умовою продуктивності мимовільного запам'ятовування професійної лексики є активне розуміння матеріалу, перцепційна діяльність; умовою ж ефективності довільного запам'ятовування термінів є усвідомлення й підпорядкування матеріалу виконанню мнемічного завдання. Поряд із мисленням удосконалюється також мовлення майбутніх учителів-словесників. Оскільки професійна термінологія є засобом фахового спілкування, тобто процесу створення мовлення, необхідно з'ясувати особливості породження і структуру професійного мовлення студентів-філологів.
   Оволодіння поняттями й термінами вимагає вироблення пов'язаних із ними розумових дій, мисленнєвих операцій, що здійснюються за допомогою як зовнішнього, так і внутрішнього мовлення. Мова виступає як необхідний засіб мисленнєвого аналізу й синтезу об'єктів, абстрагування й узагальнення їх істотних ознак, фіксації й збереження результатів мисленнєвої діяльності та передачі їх іншим людям. А в процесі застосування знань, понять і термінів вона виступає засобом активізації попереднього досвіду, формою встановлення зв'язку між елементами знань, між діями, які здійснює студент у ході роботи із засвоєнням понять. Формування професійного мовлення студентів-філологів і процес засвоєння фахової термінології значною мірою залежать від рівня розвитку уваги, що виявляється у спрямованості на певний об'єкт і зосередженості на ньому. Спрямованість думки простежується в тому, що тільки певний об'єкт привертає слух, зір, думку, а інші залишаються поза нею. Увага -ідеальна, скорочена й автоматизована дія контролю, що створює можливість і необхідність цілеспрямованого її формування як функції психологічного контролю. Психологи виокремлюють мимовільну, довільну й післядовільну увагу. Вона виявляється не сама собою, а в зв'язку з іншими психічними процесами - відчуттям, сприйманням, розумінням, пам'яттю і мисленням.
   Основним видом діяльності в студентському віці є навчання. Навчальна діяльність більшістю психологів визначається як "основна і специфічна форма засвоєння новим поколінням суспільно-історичного досвіду (Г. Костюк)" [6], ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ, що "полягає у відтворенні" засвоєних особистістю "взаємопов'язаних форм теоретичної свідомості людей (І. Рахманов)" [8, с. 10], як "єдиний процес", у якому "оволодіння знаннями й навичками є не тільки результатом, а й ціллю (С. Рубінштейн)" [9]. Спільним для цих визначень є те, що в навчальній діяльності забезпечується "засвоєння", "освоєння" чи "оволодіння" певним обсягом знань і досягається це в результаті активної цілеспрямованої діяльності студента, його учіння. Безпосередньою метою навчальної діяльності студентів-філологів у вищому закладі освіти є набуття професійно зорієнтованих знань, умінь і навичок, оволодіння системою фахових понять і термінів, підготовка до виконання певних функцій у професійній діяльності. Відтак рівень уявлень студента про професію, як зазначає І. Зимня, безпосередньо співвідноситься з рівнем його ставлення до навчання: чим менше студент знає про професію, тим меншпозитивним є ставлення до навчання [5]. Отже, в оволодінні студентами професійними знаннями і лінгводидактачною термінологією велику роль відіграє ступінь розуміння ними специфіки обраної професії, її соціальної ролі й призначення. Сприяє цьому розумінню моделювання професійних ситуацій на заняттях (у формі ділової гри), спостереження й аналіз уроків української мови, проходження різних видів педагогічної практики в школі тощо. Центральним поняттям, що характеризує навчальну діяльність студентів, є процес засвоєння. У розумінні змісту цього поняття немає одностайності серед учених Так, С. Рубинштейн пояснює засвоєння як зміст навчальної діяльності [9], В.Давидов - як основну мету й головний результат діяльності [1, с76], І.Зимня, поділяючи погляди С Рубінштейна, вважає, що в загальному вигляді засвоєння визначається як процес сприйняття, смислової обробки, збереження знань, вироблення умінь і навичок Вона стверджує, що на сучасному етапі розвитку педагогічної психології під поняттям засвоєння "розуміється пізнавальна діяльність, спрямована на оволодіння поняттями та їх системами, уміннями й навичками, діями та операціями і включає низку психічних процесів - сприймання, пам'ять, мислення, а також пов'язана з такими сторонами особистості, як її почуття і воля, нахили і здібності, пізнавальні інтереси тощо [5, C.38J'. Розкриваючи природу процесу засвоєння знань, психологи довели, що між засвоєнням і навчанням не існує однозначного зв'язку (Л. Виготський, Н. Менчинська, Д. Богоявленський, Г. Костюк) і зміст знань, їх узагальненість, методична майстерність викладача по-різному впливають на рівень, темп і характер їх засвоєння тим чи іншим студентом (В. Давидов, Д. Ельконін, Є. Кабанова-Меллер та інші). Засвоєння визначається й низкою індивідуальних особливостей студента, таких, як сформованість певних навчальних умінь, загальний рівень інтелектуального й психічного розвитку тощо. Через те поняття засвоєння розглядається нами в тісному зв'язку з розумовим, тобто інтелектуальним розвитком. У процесі засвоєння здійснюється не лише кількісне збільшення, розширення обсягу знань, а й якісна перебудова розумових операцій і способів діяльності, за допомогою яких набуваються знання.
   Висновки. У процесі засвоєння знань маємо справу з потрійним родом явищ: по-перше, з самими знаннями, тобто з продуктом, результатом, сформованим у ході навчання; по-друге, з мисленнєвим процесом, за допомогою якого досягається той чи інший результат, і, по-третє, з певними якостями мисленнєвої діяльності студента, сформованими у його життєвому досвіді в умовах виховання й навчання. Опрацювання літератури з психології й психолінгвістики, а також спостереження за навчальним процесом дозволяють визначити психологічні чинники професійного засвоєння студентами філологічних факультетів фахових знань, у якому першорядну роль відіграють система взаємодії "студент-викладач", ступінь психічного розвитку особистості студента, його інтелектуальних здібностей (розвитку довготривалої пам'яті, понятійного мислення, довільної уваги), наявність чіткої мотиваційної сфери. При цьому визначальну роль відіграють пізнавальні інтереси.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. Урахування психологічних механізмів засвоєння студентом знань з лінгвістики та лінгводидактаки, формування професійного мовлення сприятиме результативності підготовки майбутніх учителів-словесників до різних видів педагогічної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Давыдов В. В. Виды обобщения в обучении: логико-психологические проблемы построения учебных предметов / В. В. Давыдов. - М. : Педагогическое общество России, 2000. - 480 с.
2. Жинкин И. Речь как проводник информации / Н. Жинкин. - М. : Наука, 1982. -160 с.
3. Занюк С. Психологія мотивації навчальний посібник для студентів ВНЗ / С Занюк. - К., 2002. - 304 с
4. Зайцева І. Мотивація учіння студентів / І. Зайцева. - Ірпінь, 2000. -191 с
5. Зимняя И. Педагогическая психология : учебник для вузов / И. Зимняя. - М. : Логос, 2000. - 384 с.
6. КостюкГ. Про психологію розуміння: навчально-виховний процес і розвиток особистості / Г. Костюк. - К.: Вища школа, 1989. - С 231-300.
7. Пехота О. М., Старєва А. М. Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя : монографія / О. М. Пехота, А. М. Старєва. - Миколаїв: Іліон, 2005.-272 с
8. Рахманов И. В. Основные вопросы методики преподавания русского языка иностранцам / И. В. Рахманов // Русский язык в национальной школе. -1976.-№5. -С. 85-95.
9. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - М. : Наука, 1984.- 485 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com