www.VuzLib.com

Головна arrow Фізична географія arrow Особливості географічних поясів і зон суші
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості географічних поясів і зон суші

Особливості географічних поясів і зон суші

   Кожен географічний пояс і кожна зона суші мають свою неповторну природу. Нижче подаємо короткий опис найбільш характерних особливостей їх компонентів.
   Арктичний пояс характеризується дуже низькими значеннями радіаційного балансу. Тільки протягом літа переважають позитивні температури (у липні в середньому до +6 °С). Скрізь поширена багаторічна мерзлота, а в місцях активної взаємодії арктичного і морського помірного повітря утворюються льодовики (Гренландія, східна частина Канадського арктичного архіпелагу, деякі острови російської Арктики). Дуже мала кількість тепла сповільнює біогеохімічні процеси і виключає розвиток вищих рослин. Рідко зустрічаються мохи і лишайники. Небагатий на види й тваринний світ. Із ссавців представлені білі ведмеді, песці, лемінги, вовки та мускусний бик (останній — в Гренландії і на півночі Канадського Арктичного архіпелагу). З птахів найбільш поширені кайри, чистики, мала гагарка та інші, які влітку на скелях утворюють так звані "пташині базари" — масовий збір разом багатьох особин.
   Природні умови антарктичного поясу ще більш суворі. Майже вся Антарктида знаходиться під дуже товстим шаром льодовика, який місцями спускається до моря, утворюючи шельфовий лід. Вільні від льоду лише окремі невеликі ділянки вузької прибережної смуги і так звані "оазиси" (іноді вони розташовані далеко від берега). Антарктичні "оазиси" вкриті мохами і лишайниками. На морському узбережжі гніздяться колоніями пінгвіни.
   Субполярні пояси теж характеризуються малою кількістю тепла. Низькі температури повітря зумовлюють надмірну вологість. Багаторічна мерзлота перешкоджає просочуванню ґрунтової вологи і спричиняє заболочування місцевості. Рослинність пригнічена. Геохімічні і біологічні процеси протікають повільно. Дуже поширеними є процеси фізичного вивітрювання і соліфлюкції.
   Зона тундри поширена тільки в Північній півкулі. Вона обмежена ізотермами найтеплішого місяця +5° на півночі та +10° на півдні. На неглибоких глеєво-болотних ґрунтах ростуть мохи та лишайники, а також низькорослі чагарники, які стеляться по землі. Тваринний світ теж дуже бідний на види. Влітку, правда, можна побачити досить багато звірів і птахів, але на зиму залишаються в основному лемінг і песець.
   Зона лісотундри також поширена тільки в Північній півкулі, її південна межа збігається здебільшого з ізотермою найтеплішого місяця +14°. Поширені багаторічна мерзлота, болота, гідролаколіти, термокарст. За характером рослинності являє собою складний комплекс криволісся, тундр, боліт і лук. Тваринний світ більш різноманітний, ніж у тундрі: біла куріпка, різні види гусей, качок, куликів та ін. Переважна частина лісотундри зайнята в теперішній час оленячими пасовищами.
   Помірний пояс охоплює в Північній півкулі великі простори між 40° і 60° широти, а в Південній у цих самих широтах суша дуже звужена і навіть зовсім виклинюється. Для поясу характерні великі сезонні коливання температур повітря. Тепла тут вистачає лише для зростання хвойних і листопадних лісів. У південній частині континентального сектора помірного поясу поширені степи і навіть пустелі.
   Природним процесам властива чітка сезонна ритмічність. Добре виражені періодичність снігового покриву, замерзання і скресання річок, вегетація рослинності, міграція тварин та ін. Весь рік панівним є західне перенесення повітря і активна циклонічна діяльність, які зумовлюють багато опадів, особливо в західних секторах материків. У східних секторах основною є мусонна циркуляція. Для поясу характерна значна активність поверхневих текучих вод і пов'язані з нею ерозійні процеси.
   У помірному поясі має місце дуже своєрідне розташування географічних зон внаслідок значної відмінності в континентальності та зволоженості окремих районів. Природні зони в західних частинах материків зсунуті на північ під впливом теплих океанічних течій і постійного західного перенесення повітря. На сході ж материків, навпаки холодні океанічні течії у поєднанні з повітряною циркуляцією зумовлюють зміщення зон на південь.
   Внаслідок різкого звуження суші в Південній півкулі і впливу холодних вітрів та морських течій з боку Антарктики природні зони помірного поясу мають субмеридіональне простягання і розташовані ближче до жарких поясів, ніж їх аналоги в Північній півкулі.
   Субтропічні пояси займають менші площі, ніж помірні. Розташовані вони в основному між 30° і 40° широти в обох півкулях. Тільки в окремих випадках під захистом гірських хребтів ці межі розширюються до 46°, а на східних окраїнах материків під впливом холодних вітрів і океанічних течій вони відсунуті в нижчі широти — до 35°.
   Субтропічним поясам властива сезонна зміна помірного (взимку) і тропічного (влітку) повітря. Різні співвідношення тепла й вологи зумовлюють дуже складну конфігурацію природних зон. Для західного приокеанічного сектора характерні середземноморські жорстколистяні ліси та чагарники, для континентального сектора — напівпустельні і пустельні, які займають величезні території. Тривалість сезону зволоження при русі до східного узбережжя материка збільшується і режим опадів стає більш рівномірним. Пустелі і напівпустелі змінюються степами і преріями, які через рідколісся переходять у мусонні ліси.
   Для тропічних географічних поясів найбільш характерні пустельні і напівпустельні ландшафти, які разом з аналогічними ландшафтами субтропічних і помірних поясів займають 24,5 % суші. Тропічні пояси займають найбільші площі між 30° і 18° широти в обох півкулях. Тільки східні сектори материків зайняті мусонними лісами і рідколіссями. Сильне прогрівання суші в умовах постійного високого атмосферного тиску зумовлює скрізь недостатнє зволоження.
   Завдяки стійкій пасатній циркуляції західні приокеанічні сектори в тропічному поясі відсутні. Пустелі виходять безпосередньо до океану. Але берегові пустелі відрізняються від континентальних підвищеною вологістю повітря.
   В субекваторіальних поясах мають класичний прояв екваторіальні мусони. Влітку панує вологе повітря мусонів, узимку — сухе тропічне повітря пасатів. Вони зумовлюють добре виражену сезонність у зволоженні і, отже, сезонний ритм у природі взагалі. Оскільки тривалість вологого сезону в різних частинах поясів неоднакова, далеко не схожі й особливості природи в них.
   Найбільш поширені у субекваторіальному поясі зони мусонних лісів і саван. Перша з них займає внутрішні (приекваторіальні) й східні (при океанічні) частини поясу. Зона саван і рідколісся знаходиться у внутрішніх притропічних частинах поясів та на заході й у центрі.
   Екваторіальний пояс на суші, в його західній і центральній частинах зайнятий постійно вологими вічнозеленими лісами (гінеями). Зі сходу і півдня до цієї зони примикають листопадно-вічнозелені ліси. Біогеохімічні і геоморфологічні процеси протікають тут надзвичайно інтенсивно протягом усього року і проявляються в утворенні величезної кори вивітрювання, особливих типах ґрунтів і рослинності.
   В екваторіальному поясі створюється величезна маса органічної речовини. Річна продукція фітомаси може перевищувати 40 т/га. Під лісами рослинний опад повністю мінералізується, органічних речовин у ґрунті нагромаджується дуже мало. Інтенсивне промивання ґрунтів і кори вивітрювання зумовлює винос розчинених сполук і нагромадження в них найменш рухливих елементі — оксидів заліза й алюмінію. В умовах слабкого дренажу розвиваються болотні ґрунти, на краще дренованих — латеритні опідзолені ґрунти,
   Гілеї та листопадно-вічнозелені ліси характеризуються древністю і багатством флористичного складу. Чагарники і трав'яний покрив пригнічені. Дуже різноманітним і численним є тваринний світ екваторіального поясу.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com