www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Проблема освітнього краєзнавства в педагогічній спадщині С. Русової
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблема освітнього краєзнавства в педагогічній спадщині С. Русової

Т.Ю. Радьо,
аспірантка
(Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова)

ПРОБЛЕМА ОСВІТНЬОГО КРАЄЗНАВСТВА В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ С.РУСОВОЇ

   Постановка проблеми. На нинішньому етапі величезних змін, які відбуваються в економічному, політичному і соціальному житті України, розвиток освіти є однією з найскладніших проблем державотворення. Водночас складний і багатоаспектний процес навчання й виховання являє собою найбільш благородну і відповідальну сферу людської діяльності саме тому, що тут формується людина як особистість, зрощуються її світогляд і культура, закладаються основи майбутньої професії [1; 3].
   Аналіз досліджень і публікацій. Важливе місце в справі державного значення належить освітньому краєзнавству, яке спрямоване на виховання патріотизму, любові до своєї Батьківщини, свого народу, до свого краю. Підтвердженням цього є Указ Президента України від 23 січня 2001 року "Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні", в якому чітко окреслені нові шляхи його розвитку. Відповідно до діючого Указу Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 10 червня 2002 року "Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року". Різноманітні аспекти цієї проблеми продовжують вивчати дослідники Т.Бондаренко, Л.Вовк, Г.Гуменюк, М.Ігнатенко, М.Євтух, Т.Мацейків, Р.Науменко, Т.Цвірова, В.Обозний, Г.Поліщук, В.Прокопчук, Т.Самоплавська, О.Сухомлинська, О.ТІмецьта інші.
   Незважаючи на визнання педагогами пріоритетності даної проблеми, вона залишається не достатньо опрацьованою в теорії і практиці. Така ситуація, безумовно, відображається на розвитку краєзнавства загалом. Для оптимізації краєзнавчої роботи в освітньому процесі, на даному етапі розвитку освіти, доцільним є аналіз фундаментального педагогічного досвіду, набутого попередніми поколіннями. Метою цієї статті активізувати творчі процеси щодо всебічного дослідження історичного минулого з позиції поглибленого пошуку краєзнавчої складової у теоретичній спадщині провідних вітчизняних педагогів, до яких слід віднести і С.Русову. Велику частку свого таланту українська вчена присвятила освітньо-краєзнавчим дослідженням: збираючи, аналізуючи, популяризуючи та впроваджуючи матеріали з даного напрямку в навчально-виховний процес.
   Беручи до уваги актуальність досліджуваної теми і враховуючи недостатню вивченість її українською історіографією, автор поставив за мету виявити у спадщині С.Русової провідні тенденції розвитку освітнього краєзнавства у 20-х pp. XX ст. та дати їм цілісну наукову об'єктивну оцінку.
   Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
   - розглянути стан досліджуваної проблеми в історико-педагогічній літературі;
   - проаналізувати тенденції нерівномірного розвитку краєзнавчої роботи у вітчизняних та частково європейських дошкільних і середніх навчальних закладах у 20-х pp. XX ст.;
   - виявити позитивні напрямки в краєзнавчо-педагогічній діяльності С.Русової;
   - обґрунтувати потенційні можливості творчого використання її спадщини.
   Українська вчена у своїй праці "Нова школа" зазначила, що її дуже турбує шкільна освіта, яка не дає дітям відповідної підготовки, оскільки суперечить не лише вимогам педагогічної науки, але й "всім потребам народного життя, калічить розум і душу дитини" [4; 5].
   Для того, щоб ліквідувати ці прогалини в освіті, на думку С.Русової, передусім вчитель має ознайомитися зі "свідомим капіталом знання", яким володіють його вихованці, беручи до уваги обмежене поле їх спостережень. Лише детальний аналіз рівня знань дасть можливість педагогу ознайомити учнів з новою для них сукупністю інформації, єднаючи таким чином "розірваний збір фактів", якими вони володіють. Із власного досвіду С.Русова рекомендувала розмовляти з дітьми про те, де вони живуть і що їх оточує: "рідний осередок, люди, птахи, рослини..." [4; 6]. Для розвитку у вихованців мислення, стверджує вчена, необхідно організовувати крайові прогулянки, щоб учні з допомогою вчителя побачили те, на що досі не звертали уваги. "...Ніщо так гарно не впливає на дітей, - на думку педагога, - як різні екскурсії... Тут краса природи, степ на заході сонця, річка, став, скелі... - ця краса, коли вона захоплює ввесь гурток разом, дуже глибоко вражає дитячу душу, закладаючи перше свідоме почуття любові до рідного прекрасного краю" [4; 7].
   У своїх працях С.Русова неодноразово підкреслювала власну прихильність до педагогічних поглядів американського вченого Дж. Дьюї, який стверджував, що основна вимога до середніх шкіл - зацікавити учня, тобто поставити його навчання на шлях нормальної активної роботи на все життя. С. Русова вважала, що цю зацікавленість у сучасній українській школі можна розвинути шляхом самостійних крайових досліджень: "Нехай навкруги учня будуть рідні річки... нехай у вікнах тішать погляд рідні дерева й квіти,... щоб він в них кохався, привчався любити все рідне, присвячувати йому всі сили свого духа й тіла" [4, с.19]. Вчена наголошувала на необхідності "...з малих літ викликати в дітей палку любов до рідного краю..", яка завжди живе в душі дитини, "майже несвідомо вона любить свою хату, своє село, милується рідними левадами, широким степом, або темним лісом" [4, с 19-20]. Любов до рідних просторів педагог порівняла з маленькою іскрою, яка розгорається під час "...крайових спостережень за красою рідного степу, слухання рідної пісні, ознайомлення з рідними героями-лицарями..." [З, с 131]. Любов до рідного краю, за словами вченої, "це перший і найкращий крок до широкої вселюдської гуманності, пошани до людей - це вияв самоповаги й бажання собі й іншим волі та незалежності" [4, с.20]. Вітчизняний науковець була переконана, що лише за таких сприятливих шкільних умов діти стануть вихованими та розумними, а в подальшому - корисними громадянами своєї Батьківщини та краю зокрема.С.Русова зазначала, що у віці 5-6 років кожна дитина шукає засобів для задоволення своєї цікавості. В даному випадку основними методами послугують: "...екскурсія задля безпосереднього знайомства з темою; лабораторний засіб переробки зібраного матеріалу, художнє його освітлення і колекціонування дечого з матеріалу задля закладання дитячого музею" [4, с 18]. Вчена була переконана, що музеї відіграють велике значення в освіті і в формуванні знань про рідний край. Адже основна функція колекції, зібраної під час екскурсії, - звернення уваги дітей на характерні риси свого крайового оточення. Саме тому вона пропонувала своїм вихованцям збирати "рослини з свого городу, садка, левади" [4; 5]. Великий педагог зазначала, що лише так "...зав'яжуться перші петлі тієї мережки, яку школа мусить виплести в голові учня з гармонійного поєднання досвіду дитини й нових широких наукових пояснень..." [4; 6].
   Найкращим методом навчання і виховання, на думку вченої, є такий метод, який побудований "...в зв'язку з місцевими умовами того краю, де розташовується навчальний заклад..." [З, с.91]. Саме з цієї причини, за словами С.Русової, "...уся наука мусить будуватися на екскурсіях, на безпосередніх спостереженнях самих дітей" [3, с.95]. Після проведеної екскурсії, вчитель має організувати бесіду з учнями, "...щоб вони ... з найщирішим захопленням згадували ту екскурсію, що недавно відбули, і ті враження, які вони там пережили..." [З, с.92].
   С.Русова неодноразово звертала увагу педагогів на обов'язковість застосування в навчально-виховному процесі краєзнавчих екскурсій. "Екскурсії, - за словами вченої, - це чудове знаряддя для навчання..." [З, с.91]. Вона була переконана, що найбільший вплив на вихованців має рідна місцевість, яка здатна "...зробити враження міцнішим і створити настрій на довгий час" [З, с.76]. Проте, головне завдання педагога під час екскурсії, як пише науковець, "...не перевести їх на марну розвагу, або на формальний засіб без живого цікавого змісту" [3, с.91]. Така форма роботи, за словами вченої, є незамінною при викладанні таких предметів, як природознавство, географія та історія. Особливу увагу потрібно звернути вихованцям на мету проведення даної екскурсії та рівень підготовки до неї самих вихованців. Вчена рекомендує спочатку провести їх з детальним поясненням найелементарніших явищ природи. Наприклад, якщо взяти тему екскурсії "Робота води", тоді, за словами вченої, слід почати "...від струмочка, що після дощу розлився...й несе на своїй течії пісок і гілля...створюючи в такий спосіб в краю яр, намиті острови, розлиті береги..." [З, с.131].
   Українська вчена наводить досить цікаві приклади організації краєзнавчої роботи і в європейських освітніх закладах. Проводячи педагогічне спостереження в одному з дошкільних навчальних закладів Шотландії, С.Русова помітила, що в перший день діти збирали різний краєзнавчий матеріал, який їх зацікавив, та проводили безпосередні спостереження. Наступного дня - "...вони проводили різноманітні досліди, географічні спостереження, записували, як тече річка,... рухалися по вказівках: йди на схід, на південь...на піску малювали мапу своєї дороги від дитячого садочку до річки, щоб потім в садочку перемалювати її по пам'яті на папері: зеленим -луки, блакитним - річка і струмочок, жовтим - поле..." [З, с і 32].
   У Німеччині, за словами вченої, педагоги працюють над формуванням у вихованців "самостійної зацікавленості". Знання, які дитина придбала до школи, спостерігаючи за особливостями місцевості, де вона проживає, як пише науковець, є "найкращим капіталом", який під час навчання потрібно примножувати, "...йдучи шляхом власного досвіду..." [З, с.131]. Німецькі вчителі "...концентрують думку вихованця на взаємозв'язаності і взаємообумовленості процесів і явищ на території їх проживання, які можна прослідкувати, проводячи спостереження..." [З, с 140].
   Найбільш педагогічно відпрацьованою освітньою системою в Західній Європі на початку XX ст., на думку С.Русової, користувалася Бельгія. Навчання в цій країні було поділене на концентри, основу яких становило патріотичне виховання. За словами науковця, "...концентри широко поставлені на батьківщинознавство (краєзнавство): з кожною частиною Бельгії ...дитина знайомиться за допомогою експериментальних засобів - екскурсій, спостережень..." [З, с.143]. Українська вчена зазначає, що з ранніх років навіть найменша група дитячого садка проводить перші наукові досліди в широкому концентрі, який охоплює всі географічні, економічні і соціальні питання, природознавство, господарство, "...все життя починаючи з найближчого оточення..." [З, с 148]. Випускники бельгійських шкіл, як пише С.Русова, виходять справжніми громадянами, які добре знають свій край та розуміють, які умови сприяють його розвитку.
   Визначна українська вчена пропонувала у "новій українській школі" ввести предмет, за допомогою якого можна було б підготувати дітей до іншого типу школи (гімназії, торговельної школи тощо) та самостійної освіти. Така дисципліна повинна була б забезпечити функціонування принципу неперервності в навчанні та вихованні. Необхідно, щоб екскурсії, робота в музеї, як зазначає С.Русова, вважалися такими ж обов'язковими, як, наприклад, математика чи читання.
   Вітчизняна вчена наголошувала на надзвичайно важливому освітньо-виховному значенні музеїв, які в дореволюційний час мали різні завдання і поділялися на такі типи [5]: музеї наочних знарядь для шкіл (центральні і районні), та мандрівничі (звичайні школи і вечірні класи); музеї "збірки всяких продуктів природничих, економічних, кустарних, здобутків краю для загальної освіти і ознайомлення з рідним краєм" [5, с.70]; сільськогосподарські з періодичними виставками зразкових продуктів, які піднімали загальну і фахову освіту селянства.
   Розглядаючи функціонування музеїв в країні, С.Русова пропонує створити такі типи музеїв: "перший тип - мистецько-науковий; другий -музей рідного краю, куди збирається все, що складає скарби місцевої природи і вироби людської праці, та третій - педагогічний мандрівний, він розсилає по школах різні наочні приклади, картини, мапи, зразки ґрунту..." [5, с.72]. Метою діяльності таких музеїв було б, на думку вченої, обслуговування науки та виховання народних мас, які так "...мало знайомі зі своїм краєм" [5, с.74]. С.Русову надзвичайно турбувало те, що старовинні речі не збираються, а "потрохи щезають", забираючи з собою частково історію краю. Цілком об'єктивно зізнавалася вчена, що "ми не знаємо наших природних скарбів і через це мало розвивається наша місцева промисловість" [5, с.73]. Саме тому вона пропонувала організувати збір зразків ґрунту, каміння, рослин, живих істот, щоб за вказівками вчених дізнатися, що з цих природних продуктів може послугувати на користь краю.
   Яскравий слід у пам'яті С.Русової залишили народні свята в Галичині, під час яких місцеве населення проводило “огляд музею”. Такі огляди, за словами вченої, "...розширюють громадянську свідомість, а весь напрям свята будить ласку до рідного краю... утворює культурний підвищений настрій..." [5, С.80].
   Провідну роль у шкільній програмі початкової школи вчена відводила природознавству, складовою частиною якого є краєзнавство. Саме цей предмет, на думку С.Русової, є джерелом найпотрібнішого наукового знання, найкращою дисципліною розуму, яка привчає дитину до пильних спостережень, послідовних висновків, що має найпотужніший моральний та етичний вплив на вихованця.
   С.Русова вважала, що природознавство на основі краєзнавства є "логічною дисципліною розуму" [5, с.5], яка розвиває дитячу увагу та спостережливість. Наприклад, діти з сільських населених пунктів щоденно спостерігають за птахами та комахами, проте їх знання не мають системності, і вони не можуть передбачити багатьох наслідків діяльності представників місцевої фауни. За словами вченої, педагог має скористатися примітивним досвідом дитини і надати йому науково-систематичного характеру.
   Навчально-виховний процес у міських школах повинен "...відповідати настрою і нахилу дітей, пояснювати не те, що від них далеке, а те, що біля них" [4, с.96]. Розуміючи всю складність міського життя, С.Русова зазначала, що і в таких умовах вихованців потрібно знайомити з природою жвавого нештучного життя звірів, птахів, "...які захоплюють увагу дітей, тішать їх своєю зрозумілою психологією, ваблять увагу дітей своєю красою" [3, с.97]. Незважаючи на те, що малі міські жителі мало знайомі з природою, "...вона має такий великий вплив на душу дитини..." [З, с.97], тому основне завдання вчителя -якнайбільше ознайомлювати вихованців з природою.
   Загалом, природознавство на основі крайових спостережень, як пише вчена, має широке значення "...не лише для дисципліни розуму, а й для господарського досвіду..." [4, 5], для виховання естетичного почуття та розвитку моральних сил дитини. С.Русова пропонує на території школи організувати невелику земельну ділянку, на якій учні могли б проводити досліди з фізіології рослин.
   З великою гордістю С.Русова писала, що "...кожна українська місцевість має свою природу...тут до неба пнуться крейдяні гори, тут сосна та береза обступають гаями село, тут мохи та хвощі плазують по землі під ногами мандрівця..." [З, с.76]. За словами вченої, "...кожна дитина мусить ознайомитися з усяким місцевим матеріалом, використати його поки що для своєї праці та і потім, ставши дорослими, вміти в діло пускати всі місцеві природні скарби задля більш практичних потреб" [3, с.77].
   Висновки. На основі вищевикладеного бачимо, що освітнє краєзнавство у 20-х pp. XX ст. характеризувалося неоднорідною внутрішньою динамікою, відображало особливості соціально-педагогічних умов розвитку не лише вітчизняних, але і європейських дошкільних та середніх навчальних закладів. Слід зауважити, що краєзнавчо-педагогічні погляди С.Русової стосовно реформування тогочасних закладів освіти були і залишаються прогресивними, не втративши своєї актуальності в наш час. С.Русова зробила потужний внесок у розвиток освіти, зокрема в обґрунтування необхідності проведення краєзнавчої роботи в освітніх закладах. Вважаємо, що до подальших напрямів дослідження можна віднести питання, пов'язані з філософією освіти, які представлені в творах відомої української вченої.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв'ю / В.П. Андрущенко. - К.: Знання України, 2008. - 819 с
2. Вовк Л.П. Історія освіти дорослих в Україні: Нариси / Л.П. Вовк. - К.: УДПУ, 1994. - 228 с
3. Русова С Дошкільне виховання. Українське видавництво в Катеринославі / С Русова. - 1918. - 162 с
4. Русова С. Нова школа. Видавництво "Українська школа" / С Русова. — К., 1917. -20 с.
5. Русова С Позашкільна освіта. Засоби її переведення / Н.А. Корф. - К.: Дзвін. - 88 с
6. Сухомлинська О.В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем / О.В. Сухомлинська. - К.: А.П.Н., 2003.  - 68 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com