www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Випускні іспити у парафіяльних та повітових училищах України у другій половині XIX століття: досвід організації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Випускні іспити у парафіяльних та повітових училищах України у другій половині XIX століття: досвід організації

I.П. Репко,
кандидат педагогічних наук
(Харківський гуманітарно-педагогічний інститут)

ВИПУСКНІ ІСПИТИ У ПАРАФІЯЛЬНИХ ТА ПОВІТОВИХ УЧИЛИЩАХ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ: ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ

   Постановка проблеми. Педагогічна думка, освіта й виховання формуються у певних історичних, економічних, соціальних умовах відповідно до потреб суспільства, тому для розуміння витоків національної освіти необхідно знати історичні обставини, за яких виникли ті чи інші культурні ідеї, методи, організаційні форми навчання і виховання. Тому, на сучасному етапі актуальним є вивчення досвіду організації навчального процесу в школах України у другій половині XIX століття.
   Аналіз досліджень і публікацій. У працях провідних педагогів висвітлено наступні проблеми: про загальне обов'язкове навчання в Україні у II половині XIX ст. (В. Ткач), стан розвитку освіти у Катеринославській і Таврійській губерніях у кінці XIX ст. (І Шумілова), про організацію народної школи у II половині XIX ст. (С. Саяпіна) та інші.
   Мета статті - розкрити досвід організації випускних іспитів у парафіяльних та повітових училищах України у другій половині XIX століття.На початку другої половини XIX століття існувало лише два типи народної школи - елементарні навчальні заклади "різних найменувань" низки міністерств і відомств, які мали статус парафіяльних училищ, та повітові, підпорядковані Міністерству народної освіти. При цьому перші з них практично не мали контролю, а до других застосовувалися "Правила іспитів у повітових училищах і гімназіях", запроваджені 1837 року "у вигляді досліду" і остаточно затверджені 1846 року [9].В урядових і міністерських документах лише констатувалося, що підсумковий контроль за діяльністю навчальних закладів повинен бути, однак його порядок і умови не регламентувалися. Так, параграф 25 статуту 1828 року встановлював, що у парафіяльних училищах "по завершенні навчання відбувається іспит учнів у присутності їх батьків, родичів і сторонніх присутніх" [10, с.25]. Аналогічний текст містився і в "Правилах для парафіяльних училищ Київської, Волинської і Подільської губерній" від 1845 р.Натомість історико-педагогічна література та архівні матеріали надають окремі відомості про певні аспекти тогочасного підсумкового контролю. Зокрема, питання про час проведення екзаменів у підпорядкованих їм парафіяльних училищах, програму іспитів, коло запрошених почесних осіб спочатку вирішувалися смотрителем (і педагогічною радою) повітового училища, а після затвердження 1864 року "Положення про початкові народні училища" ці функції перейшли до компетенції новостворених повітових училищних рад [2, с.23].
   Водночас слід відзначити, що екзамени, почасти формально, передбачалися не тільки в парафіяльних училищах, підпорядкованих Міністерству народної освіти, айв елементарних школах, заснованих іншими міністерствами та відомствами (Найсвятішим синодом, Міністерством державного майна тощо), але умови їх проведення незалежно від відомчої приналежності, суттєво різнилися. Так, в одних початкових навчальних закладах іспитам підлягали лише ті вихованці, які завершили курс навчання; в інших - усі учні при переході з молодших відділень до старших; у деяких же школах (насамперед підпорядкованих духовному відомству) екзамени взагалі не проводилися, про що свідчить зміст Допису про розповсюдження грамотності у Київській губернії: "15 квітня ...почалися роботи у полі, і оскільки з початком весняних робіт шкільне навчання завершується, то діти з цього дня розпущені по домівках" [4, с.241].
   Певне уявлення про те, яким чином відбувалися іспити у початковій школі у другій половині 60-х років XIX століття, дають складені М. Корфом на основі власного багаторічного досвіду поради членам повітової училищної ради, що розпочиналися з такої фрази: „Весною треба об'їхати свою дільницю для екзамену, щоб опитати всіх учнів без винятку, з усіх предметів навчання" [4, с.241].
   Іспити поділялися на письмові (розв'язання задач, найпростіші твори, списування) і усні (читання російських і церковнослов'янських текстів, "розрахунки подумки", читання молитов тощо). Проводити їх, на думку М. Корфа, повинен був сам член повітової училищної ради, а не вчитель.
   Звідси випливає, по-перше, те, що іспити, як і передбачалося Статутом 1828 року, здійснювалися навесні, наприкінці навчального року; по-друге, педагог пропонував охопити екзаменами весь контингент (що давало змогу оцінити роботу вчителя); по-третє, визначався обсяг екзаменаційних предметів: арифметика, російська мова, закон Божий (в усіх відділеннях); читання церковнослов'янського тексту (у середньому і старшому відділеннях); природознавство (тільки у старшому відділенні).
   Оскільки на екзамени відводився лише один день, то для того, щоб у такий стислий термін провести і письмові, і усні іспити, екзаменатору пропонувався такий режим роботи: у той час, коли він усно опитує чергове відділення, два інші виконують письмові завдання (одне з арифметики, а інше - з російської мови). При цьому, зазначав М. Корф, уривки для випробування в читанні та арифметичні задачі мали добиратися з підручників, яких не було у школі; теми для письмових вправ із російської мови - з тих, які учні не виконували протягом року; питання для усних відповідей слід пропонувати "ясно і просто..., щоб учень зрозумів екзаменатора" [4, с.242-243].
   Ураховуючи, з одного боку, те, що під час перевірки "інспектор повинен охопити кожного учня з усіх предметів навчання", а з іншого -обмеженість часу, призначеного на "ревізію", М. Корф пропонував здійснювати її таким чином: слід опитувати учнів, "не викликаючи їх до дошки, а звертаючись до цілого класу з арифметичним завданням і загальною письмовою роботою та пропонуючи кожному з учнів випробування у читанні з незнайомої йому книжки. При певному досвіді така перевірка у школі, в якій налічується близько сорока учнів, може тривати не більше трьох годин" [4, с 13].
   Усні відповіді оцінювалися одразу після опитування школярів, а виконання письмових завдань - після їх перевірки наприкінці дня. Із тих предметів, де були і усні, і письмові іспити, середня оцінка визначалася екзаменатором. Остаточні результати кожного учня з кожного предмета заносилися до загальної відомості (цифрами), в якій член повітової училищної ради оцінював і роботу вчителя (також цифрою). Так, в одному акті поєднувалися дві дії: екзаменування вихованців та інспекторська перевірка школи.
   При цьому слід підкреслити, що оцінки, одержані на перевідних іспитах, не були беззаперечним критерієм для переведення до наступного класу, а були лише оцінкою знань екзаменованих оскільки той же М. Корф зазначав в "Інструкції для початкових училищ Олександрівського повіту Катеринославської губернії": "При переведенні з класу до класу учні можуть залишатися зайвий рік у класі, але тільки у крайньому випадку" [3, с.64].
   Докладні правила підсумкового контролю у парафіяльних училищах були затверджені лише 1874 року, і їх поява була зумовлена насамперед підвищенням вимог до претендентів на одержання свідоцтва про успішне завершення елементарної школи, оскільки його наявність, відповідно до нового законодавства, дозволяла суттєво скоротити термін служби у війську, про що свідчить і сама назва цього документа: "Правила для надання свідоцтв про знання курсу початкових училищ особам, які бажають при відбуванні військової повинності скористатися пільгами, встановленими пунктом 4 статті 56 статуту про військову повинність" [7].
   Таким же невизначеним було питання про надання свідоцтв випускникам початкових шкіл. Нами не виявлено жодних даних про існування таких документів на початку досліджуваного періоду. Перші ж відомості про їх упровадження з'являються лише на початку 60-х років XIX століття, причому ініціатива в цьому питанні належала не Міністерству народної освіти, а губернським директорам училищ. При цьому наголосимо, що вимоги для одержання свідоцтв були нерівними. В одних місцевостях вони надавалися тільки за умови задовільного знання курсу парафіяльних училищ, а в інших, як наприклад, в Олександрівському повіті Катеринославської губернії, де працював М. Корф, їх отримували всі без винятку вихованці, які завершили навчання навіть без особливих успіхів. Однак ця різниця не мала жодного значення, оскільки свідоцтво про завершення курсу початкової школи у той час не надавало ніяких пільг чи переваг їх власникам.
   Упроваджені в дію 1874 року "Правила про надання свідоцтв про знання курсу початкових училищ" покладали, як і раніше, організацію випускних іспитів на повітові училищні ради, але при цьому незалежно від місцевості встановлювали однакові вимоги щодо їх проведення. Так, право складати такі екзамени відтепер мали вихованці лише тих шкіл, які постійно існували і не мали двох викладачів: законовчителя і вчителя, причому останній повинен був мати "свідоцтво на звання вчителя початкової школи" і викладати курс "не нижче встановленого Положенням 1864 року". У зв'язку з цим повітові училищні ради заздалегідь складали список таких початкових навчальних закладів і доводили його "до загального відома через місцеві губернські відомості та особливими об'явами, які надсилали в міські управління і волосні або інші, що їх заміняють, сільські правління" [7, с.38-39].
   Навесні повітові училищні ради призначали для кожного училища термін іспиту, що, як свідчить історико-педагогічна література та архівні дані, в сільській місцевості припадав на середину травня, а в містах - на липень. Відповідні відомості про це також друкувалися в губернських відомостях та оповіщалися "через місцеве міське і сільське начальство" [1].
   Одночасно з погодженням терміну екзаменів рада призначала одного із своїх членів бути присутнім на іспитах в кожному училищі. У разі необхідності його могли замінити помічник повітового предводителя дворянства з нагляду за навчальними закладами, попечитель училища або почесний наглядач; учитель же початкової школи завчасно готував список учнів, які закінчують курс і підлягають іспиту.Для оцінювання рівня знань "усього викладеного законовчителем і вчителем" претендентів на одержання свідоцтва у кожному училищі створювалася екзаменаційна комісія, до складу якої входили член повітової училищної ради або особа, яка його заміщає (головуючий), законовчитель і вчитель (члени). Окрім того, до неї могли додаватися "з правом голосу, якщо побажають", також попечитель училища, почесний наглядач, помічник повітового предводителя дворянства та інспектор народних училищ [7, с.38-40].
   Іспити поділялися на письмові й усні, причому, на відміну від повітових училищ, встановлювалось, що в парафіяльних училищах перші передують другим. Письмові екзамени полягали в тому, що "а) за призначенням комісії диктується вчителем невеликий уривок з якої-небудь книжки для читання і б) пропонується розв'язати дві арифметичні задачі, визначені комісією, з метою виявити знайомство учнів із 4-ма арифметичними діями над цілими числами і визначити, наскільки у них розвинена уява для застосування цих дій при розв'язанні нескладних практичних задач" [7, с.43].
   Після завершення письмових іспитів члени комісії фіксували помилки і оцінювали якість робіт "словами і цифрами, за 5-бальною системою", як у повітових училищах, але у парафіяльних училищах цифра "5" означала "відмінно", "4" - "добре", "З" - "задовільно", "2" - "не зовсім задовільно" і "1" - "незадовільно".
   Задовільною письмова робота визнавалася у тому разі, коли "продиктований уривок написаний чітко і скорописом без лінійок і без пропусків або перекручень продиктованих слів. Під час письмового ж розв'язання арифметичних задач вимагається правильне розуміння змісту задачі і правильне виконання відповідних розрахунків, причому письмового пояснення запропонованих задач не вимагається" [7, с.42].
   Складати усний екзамен, предметами якого були: а) закон Божий; б) тлумачне читання книжок громадянського і церковного друку; в) перші чотири дії арифметики [7, с.40-41], мали право лише особи, що одержали з предметів письмового іспиту оцінку не нижче "задовільно". Тим самим у парафіяльних училищах питання на усних екзаменах, на відміну від повітових училищ, пропонувалися за вибором членів комісії й оцінювалися спочатку окремо кожним з екзаменаторів з кожного предмета, після чого головою обчислювався середньоарифметичний "середній вивід з цього ж предмета [7, с.43-44], який цифрами і словами заносився до загального екзаменаційного списку; при цьому дробова частина менше половини відкидалася, а якщо вона дорівнювала половині або була більше неї - вважалася за цілий бал.
   Слід зазначити, що правила випускних іспитів не давали однозначної відповіді на питання щодо оцінки з арифметики. Так, у зразку екзаменного списку містилися чотири графи для оцінок: закон Божий, читання, письмо та арифметика. Отже, до нього заносилися оцінки, одержані на усному іспиті із закону Божого і читання, а з письма- на письмовому. Як вона обчислювалася з арифметики, де, з одного боку, була оцінка за письмовий екзамен, а з другого - середній вивід за усний, правила не регламентували.
   Особи, які одержали хоча б одну незадовільну оцінку з будь-якого предмета на письмових чи усних іспитах, вважалися такими, що не витримали випускних екзаменів, але їм надавалося право з'явитися на іспити "в другий раз, але не раніше ніж через рік і за умови, якщо вони цей рік пробудуть у тому ж училищі [7, с.40].
   Після іспиту екзаменаційний список і протокол із висновком комісії надсилалися до повітової училищної ради, яка на їх підставі і виготовляла свідоцтва.
   Ці правила, уведені в дію 1874 року як експеримент, з часом зазнали деяких змін і доповнень.
   По-перше, на початку 80-х років міністр народної освіти дозволив складати випускні іспити не тільки юнакам, а й дівчатам. Маючи задовільний результат екзаменів, вони також почали одержувати свідоцтва із зазначенням місця і часу навчання та успіхів, виявлених із кожного предмета [5]. По-друге, у змісті остаточно затверджених 1885 року "Правил..." дещо по-іншому формулювалися питання, пов'язані з організацією випускних іспитів.
   Так, стосовно осіб, які призначалися повітовою училищною радою бути присутніми на випускних екзаменах, ставилися додаткові вимоги: перебувати серед них могли лише ті, "що одержали освіту принаймні в повітових училищах і рівних їм навчальних закладах, або хоч і не одержали такої освіти, але знаходяться чи знаходились на державній, громадянській і військовій службі у класних чинах. Окрім того, в училищах, розташованих у місцевостях з православним населенням, для присутності на екзаменах призначалися виключно особи православного віросповідання.
   У разі, коли призначена повітовою училищною радою особа з якихось причин не могла з'явитися на екзамен, замість неї міг бути запрошений один із сусідніх чи місцевих священиків. Право бути присутніми на іспиті, як це пропонувалося ще "Статутом" 1828 року, одержали також "...батьки іспитованих і ...найпочесніші з місцевих мешканців", але при цьому зазначалося, що "всі ці особи жодним чином не беруть участі в проведенні екзамену" [8, с.241-243].
   Окрім того, "у випадках крайності" було дозволено збирати учнів, які завершили курс навчання, "для проведення їм іспитів з декількох училищ в одне із сусідніх з ними, у найбільш центральному пункті, ...разом з викладачами". Там учні й екзаменувалися "в комісіях, сформованих для ...кожного училища, з його викладачів, під головуванням особи, що виконує цей обов'язок у комісії по училищу центрального пункту" [8, с.245].
   Водночас представники прогресивної педагогічної громадськості і навіть офіційних кіл, розуміючи беззаперечний вплив дійових засобів контролю на якість засвоєння знань учнями і усвідомлюючи роль учителя у цьому процесі, давали конкретні поради і рекомендації з цих питань, що час від часу друкувалися у періодичній педагогічній пресі.
   О. Корф радив учителям не забувати, що спершу діти бувають надто боязкими: часто легке і просте запитання ставить їх у безвихідь, вони розгублюються, відповідають якусь нісенітницю, вважаючи, що це запитання надзвичайно складне і стосується невідомих їм предметів. У цьому випадку вчитель повинен допомогти учню, розвіяти його боязливість і сумніви, надати впевненості у власних силах, означити, на чому слід зосередити увагу.

Таблиця 1
Характеристика іспитів у парафіяльних і повітових училищах України у другій половини XIX століття

Критерії іспитів

Парафіяльні училища

Повітові училища

Усні

+

+

Письмові

+

+

Опитування за запитаннями членів екзаменаційної комісії

+

-

Голова комісії

член повітової чи

єпархіальної учительських рад

штатний наглядач

Члени комісії

викладач відповідного предмета, асистент

викладач відповідного предмета, асистент

5-ти бальна словесно-цифрова система оцінювання

+

+

   Окрім цього, важливе значення мають міміка, інтонація і голос учителя. Монотонні запитання заколисують дітей, притупляють їх бадьорість і енергію; холодний вираз обличчя вчителя, який ні про що не говорить, не надихне школярів, не долучить до навчання, не розвіє їхні сумніви.Загальна характеристика іспитів у парафіяльних і повітових училищах подана у табл. 1.
   Навчаючи дітей, за порадами М. Корфа, учителеві також слід пам'ятати, що результати цієї справи значною мірою зумовлені моральним станом учнів: успіх приходить до врівноваженого наставника, який доброзичливо ставиться до вихованців, може збудити їх інтерес до навчання і прищепити любов до знань.
   Разом із тим вихователь, який постійно виявляє невдоволення учнями, глузує над їх помилками або дозволяє робити це їхнім товаришам, висловлює своє зауваження у брутальній формі, ставить надмірні і навіть абсурдні вимоги до рівня знань вихованців, позбавляє таким чином дітей можливості цілком віддатися справі, гасить їх прагнення до науки.
   Висновки. Отже, з 70-х років XIX століття підсумковий контроль у парафіяльних та повітових училищах почав здійснюватися відповідно до єдиних регламентних документів, однак стосувалися вони лише випускних іспитів і не визначали умов та вимог перевідних екзаменів, хоча останні, як свідчить історико-педагогічна література, з плином часу поступово були впроваджені у практику роботи переважної більшості цих початкових навчальних закладів [1]. Правила випускних іспитів були встановлені для всіх типів народної школи. Зауважимо, що затверджувалися вони у різні періоди, тому поява цих документів відбувалася не обов'язково відразу після створення нового типу початкових навчальних закладів.Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у проведенні порівняльного аналізу організації випускних іспитів у парафіяльних і повітових училищ України II половини XIX ст. та у сучасних ЗНЗ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Выпускные экзамены в городских начальных школах в Елизаветграде // Народная школа. - 1889. - №6-7, отд. "Новости и смесь". - С. 100.
2. Извлечение из отчета о состоянии учебной части в Тобольской дирекции училищ за 1846-1847 академический год // Журнал Министерства народного просвещения. - 1848. - Ч. 57, отделение официально-учебное. - С. 22-27.
3. Инструкция для начальных училищ Александровского уезда Екатеринославской губернии // Журнал Министерства народного просвещения. - 1870. - Ч. 152, отд. педагогии. - С. 61-72.
4. Корф Н.А. Русская начальная школа. Руководство для земских гласных и учителей сельских школ / Н.А. Корф. - СПб.: Изд. Д.Е. Кожанчикова, 1872. -274 с.
5. О выдаче ученицам начальных народных сельских школ свидетельств об окончании курса // Народная школа. - 1883. - №12. -С. 4-5.
6. Оп. 1, справа №61 "Об экзаменах в народных училищах Валковского уезда". - 1887. -401 арк.
7. Правила для выдачи свидетельств о знании курса начальных училищ лицам, желающим при отбывании воинской повинности воспользоваться льготою, определенною п. 4 ст. 56 устава о воинской повинности //Журнал Министерства народного просвещения. - 1874. -Ч. 176, отд. "Правительственные распоряжения". -С. 37-44.
8. Правила для выдачи выпускных свидетельств о знании курса начальных народных училищ // В кн.: Анастасиев А. Народная школа, руководство для учителей и учительниц начальных народных училищ. -М.: Товарищество скоропечатни А.А. Левенсон, 1915. -С. 239-248.
9. Правила испытания в уездных училищах и гимназиях // Журнал Министерства народного просвещения. - 1837. - Ч. 13, отд. 1. -С. XXX-XXXVII.
10. Правила для приходских училищ Киевской, Волынской и Подольской губерний // Журнал Министерства народного просвещения. - 1846. - Ч. 51, отд. 1. - С. 24-26.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com