www.VuzLib.com

Головна arrow Соціологія, демографія arrow "Критична історія технології" К. Маркса як історична предтеча сучасної філософії та соціології науки
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Критична історія технології" К. Маркса як історична предтеча сучасної філософії та соціології науки

"Критична історія технології" К. Маркса як історична предтеча сучасної філософії та соціології науки

   Розробки екстерналістів багато в чому були стимульовані дослідженнями вчених, соціологічний аналіз яких базувався на матеріалістичному розумінні історії, розвиненому Марксом та Енгельсом. А своє перше концептуальне тлумачення ідея технології отримала у творах французького фізика та винахідника Р. А. Реомюра (1683—1757). Сам же термін "технологія" вперше вжито у 1772 p. И. Бекманом (1739—1811), німецьким вченим, автором праць з технології та економіки.
   На початку 50-х років XIX ст. Маркс узявся за ґрунтовне вивчення історії техніки. Працюючи над цією тематикою, він проштудіював значну кількість публікацій. Зокрема, уважно прочитав три томи "Історії технології з часів зародження науки до кінця вісімнадцятого сторіччя" (Геттінген, 1807—1811) І. Г. Поппе, три томи "Технічного словника" (Прага, 1843—1844) А. Юра, п'ять томів "До історії винаходів" (Геттінген, 1782—1805) Й. Бекмана. До цього слід додати прослуханий ним у Лондонському геологічному інституті курс професора Р. Уїлліса (1800—1875), відомого англійського вченого, механіка, технолога та археолога.
   Маркс мав намір присвятити критичному аналізу історії технології окрему працю, натомість підготовлені ним матеріали знайшли своє відображення у чернетках до "Капіталу" та у самому "Капіталі".
   У "Капіталі" Маркс найчіткіше сформулював свій задум щодо критичної історії технології. Він писав, що критична історія технології могла б показати, як мало будь-який винахід (наприклад, XVIII ст.) належить тій чи тій окремій особі. Якщо Дарвін цікавився історією так званої природної технології, тобто утворенням рослинних та тваринних органів, які відіграють роль знарядь виробництва у житті рослин та тварин, то на таку саму увагу заслуговує також історія утворення продуктивних органів суспільної людини. Технологія розкриває активне ставлення людини до природи, безпосередній процес виробництва її життя, а водночас і суспільних умов життя, а також духовних уявлень, що випливають з останніх. Навіть будь-яка історія релігії, що абстрагується від цього матеріального базису, є некритичною. Звичайно, зазначав Маркс, набагато легше за допомогою аналізу знайти земне ядро туманних релігійних уявлень, ніж, навпаки, з наявних відносин реального життя вивести відповідні їм релігійні форми. Останній метод і є власне науковим, матеріалістичним методом.
   Своє вчення про розвиток науки і техніки Маркс починає з історичного аналізу форм поділу праці. За його словами, підставою поділу праці є кооперація, тобто поділ праці — це специфічна форма кооперації. Генетично кооперація являє собою ту примітивну та найпростішу "клітинку", з якої виникають усі наступні, складніші й досконаліші форми співробітництва.
   Первинна простота кооперації полягає у тій формі колективної взаємодії, де відсутній обмін результатами трудової діяльності, оскільки виконують не різні операції, а одну й ту саму, але у масовому масштабі. Сутністю простої кооперації є одночасність дій.
   Необхідна умова кооперації — організація та управління, тобто наявність єдиного інтегратора та регулятора, що перебуває поза спільно-однотипною працею багатьох. Це новий різновид останньої — праця з нагляду.
   Кооперація та праця з нагляду є свідченням відокремлення розумової праці, яка зароджувалася й прогресувала, від праці фізичної.
   Наступна важлива форма поділу праці — відокремлення міста (промисловості та торгівлі) від села (землеробства). З цією формою поділу праці Маркс пов'язував більш інтенсивний розвиток виробничої та наукової діяльності людини. За його словами, вся економічна історія суспільства резюмована в русі протилежності міста і села.
   За докапіталістичного способу виробництва землеробство більш продуктивне, ніж промисловість, яка являла собою радше кустарний промисел або, у кращому разі, його неякісно вдосконалений різновид, оскільки цей тип промисловості за певних конкретних умов спирається переважно не на сили природи, а на вельми обмежені фізичні можливості людини.
   Перехід від природи як "організму" (землеробство) до природи як "механізму" (капіталістична промисловість) ознаменований тим, що велика промисловість починає розвиватися на наукових засадах (наукова механіка), без чого немислиме інтенсивне підвищення продуктивності праці.
   З наростанням та поглибленням поділу праці посилюється роль організаторів виробництва та його науково-технічних знавців. Капіталіст, звільнений від необхідності власної фізичної праці, зосереджує свою енергію на підвищенні продуктивності фізичної праці робітників. Це зумовлює розширення сфер організаційно-управлінських та науково-технічних знань, що сприяє ефективності трудової діяльності в системі капіталістичного промислового виробництва.
   Від огляду соціально-історичних передумов розвитку науки та техніки Маркс переходить до більш детального аналізу їхньої генези.
   Середньовічний купець, відзначає Маркс, — це переважно передавальних товарів, вироблених міськими цехами або селянами. З часом торговельний капітал купая перетворюється на промисловий, зберігаючи за собою лише формально попередні функції. Об'єктивно купець перетворюється на творця мануфактури, яка вступає у дедалі глибший конфлікт із середньовічними цехами.
   У процесі розвитку капіталістичної економіки суспільні риси праці відчужуються й тим самим позбавляються свого суб'єктивно-людського змісту. Праця дедалі більше автоматизується, а живе людське співробітництво перетворюється на машинну кооперацію. Енергію людської суб'єктивності привласнює капітал, оскільки капітал може існувати тільки за рахунок розширення діапазону людських потреб. Він змушений розширювати й поглиблювати ці потреби й бути у певному розумінні активним суб'єктом (агентом), який за допомогою науки відкриває в явищах та процесах об'єктивної дійсності нові споживчі цінності. Тому за капіталізму сили природи та наука протистоять людині як сили капіталу, точніше, сили природи та наука являють собою відчужувані продукти праці як складові капіталу. Капіталістові як персоніфікованому капіталу може бути байдужим технічний устрій машини, натомість він твердо знає, що машина — це реалізована наука, здійснена наукова думка, яка за допомогою машини протистоїть робітникам як капітал.
   Кількісне та якісне розширення сфери споживання передбачає дослідження природи не безкорисливе, а з метою відкриття нових споживчо корисних властивостей речей, нових різновидів технічної обробки природних предметів, за допомогою якої (обробки) цим предметам надають нової споживчої вартості. Саме звідси веде свій родовід бурхливий розвиток природознавства Нового часу.
   Прогресуючий поділ праці супроводжують диференціація та спрощення знарядь праці. З поєднання диференційованих та спрощених знарядь праці згодом виникають машини, оскільки головним принципом застосування машин є заміна кваліфікованої, складної праці простою працею. Завдяки застосуванню машин сили природи (вода, вітер тощо) перетворюються на потенціал суспільної праці.
   Розвиток машини пов'язаний з розвитком системи машин. Ця система неможлива за відсутності вихідної рушійної сили та супутніх їй первинних двигунів, тобто таких двигунів, які перетворюють вихідну рушійну силу відповідно до потреби окремих машин. У розвиткові та функціонуванні системи машин вихідною рушійною силою стає паровий двигун.
   Система машин постійно потребує дедалі більшої кількості енергії та точного її дозування. Відповідно до цього зростає необхідність дотримання математичної точності у процесі інженерних розробок та матеріальної реалізації їх у промисловому виробництві. Досягти такої точності при реалізації технічних проектів глобального характеру практично неможливо без застосування автоматичних машин для створення машин ще точніших та таких, що функціонують ритмічніше. Здійснення таких проектів немислиме за ручної праці, нехай навіть дуже кваліфікованої.
   Процес капіталообігу — це свого роду внутрішній спонукальний мотив системно механізованої трудової діяльності. Капітал, що активно функціонує, вносячи зміни за допомогою механізованої промисловості у середовише, в якому живе суспільство, водночас зазнає зворотного впливу, змінюючись, відновлюючись та розвиваючись. Саме це мав на увазі Маркс, коли говорив, що праця у системі капіталістичного виробництва постає як сила самозбереження капіталу. Найефективнішою для такого самозбереження є праця, втілена у системі автоматично діючих машин. У цій системі жива працююча людина стає суб'єктом простої машинної праці, вона виконує допоміжні операції, обслуговуючи працюючу машину, і, по суті, перетворюється на підсобного робітника.
   Поділ праці у цій ситуації стосується не стільки живої робочої сили, скільки спеціалізованих машин.
   Масове виробництво, що підпорядковує процесові виробництва сили природи, які не є продуктами людської праці, сприяє зменшенню вартості одиниці товару. Таким чином, кожне наукове відкриття, яке підпорядковує сили природи людині, є істотним внеском у ефективне функціонування капіталу, завдяки чому наука стає необхідною функцією процесу виробництва. Як відзначав Маркс, тільки капіталістичний спосіб виробництва вперше ставить природознавство на службу процесові широкомасштабного виробництва, яке, у свою чергу, налає більше можливостей для теоретичного вивчення природи.
   Зрозуміло, капітал не створює науки, але він активно привласнює та застосовує її знання для потреб промислового виробництва й протиставляє її цінність цінності живої робітничої праці. Не створюючи науки, капітал, проте, створює підґрунтя для її бурхливого розвитку, особливо природознавства, яке є засадовим для будь-якого наукового знання.
   Таким чином, разом з поширенням капіталістичного виробництва науковий чинник уперше починають свідомо культивувати, фінансувати та розвивати.
   Початок капіталістичної доби Маркс відносить до XVI ст., зауважуючи при цьому, що перші зародки капіталістичного виробництва зустрічаються в окремих середземноморських містах XIV—XV ст. Саме у цей перехідний період починає складатися мануфактура як виробнича основа майбутнього капіталістичного суспільства.
   За умов цехової спеціалізації ремісники не були відособлені від засобів виробництва. Мануфактурне виробництво базується на відособленні засобів виробництва як капіталу, що протистоїть робітникові. Мануфактурний поділ праці — характерний продукт капіталістичного способу виробництва.
   Поділ праці за умов мануфактурного виробництва дедалі більше підпорядковує себе знеособленій технічній необхідності. Об'єднання різних видів трудової діяльності дає у сумі ту потужну продуктивну силу, сутністю якої є продуктивна сила капіталу.
   Капіталістичний поділ праці вже на етапі мануфактурного виробництва призводить до того, що духовні моменти матеріального виробництва протистоять робітникам у вигляді чужої власності, що панує над ними як безумовна сила. Цей процес відчуження фізичних та духовних здібностей людини завершується у великій промисловості, яка відокремлює науку як самостійну потенцію виробництва від праці й змушує її слугувати капіталові. На підтвердження цього Маркс наводить слова ірландського економіста В. Томпсона (1785— J833) про те, що за умов капіталістичного виробництва людина науки відокремлює себе від робітника прірвою, в результаті чого пізнання стає знаряддям, ворожим праці робітника. Подібні думки ще раніше висловив відомий шотландський історик, філософ та соціолог А. Фергюсон (1723—1816), "Нарис історії громадянського суспільства" якого часто цитує Маркс. Фергюсон відзначав, що мануфактури процвітають там, де найбільше придушене духовне життя. Тому майстерні можна розглядати як свого роду машини, частинами яких є люди.
   До головних форм мануфактури Маркс відносить гетерогенну (грецьк. heterogenes від грецьк. heteros — інший + genes — народжений', неоднорідний за складом) та органічну. Цей подвійний характер мануфактури визначений природою продукту, отримуваного або суто механічним поєднанням самостійних продуктів, або низкою послідовно пов'язаних між собою процесів та маніпуляцій. Як класичний приклад гетерогенної мануфактури Маркс наводить виробництво годинників. При цьому він акцентує увагу на годинниках як на перших автоматах, використовуваних з практичною метою. Не підлягає сумніву, пише він, що у XVIII ст. годинники вперше навели на думку застосувати автомати у виробництві.
   Випереджаючи висловлювання істориків науки та техніки XX ст. (Цільзель, Бернал та ін.), Маркс підкреслював, що конструювання годинників грунтується на поєднанні напівхудожнього ремесла з науковою теорією. Посилаючись на німецьких письменників XVI ст., Маркс називає цей тип ремесла "науковим (нецеховим) ремеслом".
   Порівнюючи мануфактурне та фабрично-промислове виробництво, Маркс відмітною рисою мануфактури називає використання робочої сили, а великої промисловості використання засобів праці. Тому той, хто хоче осмислити загальні закономірності переходу від ремісничого виробництва до мануфактурного, а від нього — до фабрично-промислового, повинен передусім дослідити, яким чином засіб праці із знаряддя перетворюється на машину або чим відрізняється машина від ремісничого інструменту.
   Зробивши ці зауваження, Маркс одразу ж піддає гострій критиці уявлення про те, що знаряддя — це проста машина, а машина — це складне знаряддя. Крім цього, критику спрямовано також на адресу тих, хто вбачає відмінність між знаряддям та машиною у характері рушійної сили. Наприклад, знаряддя приводить у рух людина, а машину — сили природи (тварина, вода, вітер тощо). Але тоді, іронічно зауважує Маркс, запряжений биками плуг був би машиною, а круглов'язальний верстат Клауссена, який приводиться у рух рукою одного робітника і який робить 96000 петель на хвилину, був би простим знаряддям. Мало того, один і той самий ткацький верстат був би знаряддям, якби його приводила в дію рука, та машиною, якби його приводила в дію пара. Але за Марксом, у цьому разі суть справи полягає не в заміні ноги чи руки водою, парою, силою вітру тощо, а у зміні пронесу виробництва, у витісненні робітника зі сфери безпосередньої обробки, безпосереднього впливу на матеріал. Тому про промислову революцію ми маємо право говорити тільки тоді, коли механізм застосовують там, де з давніх-давен для отримання кінцевого продукту була потрібна робота людини. Інакше кажучи, промислова революція починається із застосування механізмів там, де людина не діє від самого початку як якась проста сила. Маркс виокремлює такі структурні характеристики машини:
   (1) машини-двигуни (водяне колесо, крило вітряка, парова машина тощо);
   (2) передавальні механізми (махове колесо, шестерні, передавальні паси тощо);
   (3) машини-знаряддя (робочі машини), які доцільно змінюють предмет праці.
   Треба відзначити, що Маркс не дає визначення машини, хоча певні начерки нового підходу до розуміння машин в його творах знайти можна. Так, наприклад, він указує на те, що за умов, коли наука має тенденцію до перетворення на безпосередню продуктивну силу, машини являтимуть собою створені людською рукою органи людського мозку.
   За словами Енгельса, до доби буржуазного будівництва наука була чим завгодно, але тільки не наукою у власному розумінні слова. У зв'язку з цим дуже характерною є оцінка Енгельсом науки, заломлена крізь призму ставлення до техніки. Згідно з Енгельсом, у співвідношенні науки та техніки генетично першою є техніка, тобто на певному етапі історичного розвитку людського суспільства наука значно більшою мірою залежить від стану та потреб техніки. Якщо у суспільства, писав він, з'являється нагальна технічна потреба, то це просуває науку вперед сильніше, ніж десяток університетів. При цьому Енгельс посилається на виникнення гідростатики як реакції у відповідь на потребу регулювати гірські потоки в Італії у XVI—XVII ст.
   У питанні про взаємозв'язок науки та техніки, про час та умови виникнення сучасної науки Енгельс, як і Маркс, звертається до вивчення форм поділу праці. Аналіз форм праці, що історично виникають, дає змогу, згідно з Енгельсом, розібратися в тому, як суспільство породжує необхідні для його життєзабезпечення функції, із здійсненням яких пов'язана поява певних соціальних груп, які виконують спеціалізовані різновиди трудової діяльності.
   Після незавершених намагань Маркса написати критичну історію технології найцікавіша спроба таких досліджень репрезентована у працях відомого французького археолога, історика та етнолога А. Леруа-Гурана (1911 — 1986), автора багатотомного твору "Еволюція та техніка". За словами Леруа-Гурана, серед етнологічних дисциплін технологія є особливо важливим відгалуженням, оскільки тільки вона показує тотальну неперервність людського досвіду у часі.
   Базовими для історичного розгляду технічної еволюції є у Леруа-Гурана поняття "тенденція" та "факт". Тенденція, вважає вчений, має характер неминучий, прямолінійний. Тенденція спонукає камінь, стиснений у руці, здобути для себе держак, а дві жердини, на яких тягнуть тюк з вантажем, оснастити колесами. Наявність каміння породжує мури, а зведення мурів викликає до життя важелі й талі. Колесо має своїм наслідком появу держака, приводних пасів тощо. На фунті тенденцій можливі різноманітні форми поширень та запозичень.
   На противагу тенденції факт є чимось непередбачуваним. Факт — це зіткнення тенденцій та тисяч збігів середовища. Факт є унікальним. Факт — це не всталений компроміс між тенденцією та середовищем. Наприклад, не існує тенденції "кузня", але є факт, який вважається універсальним тією мірою, якою мінімум простих тенденцій є пов'язаним з виробництвом металургійної індустрії.
   Не менш важливими для Леруа-Гурана є поняття "зовнішнє середовище" та "внутрішнє середовище". Різновидом поняття "внутрішнє середовище" є поняття "технічне середовище".
   Під "зовнішнім середовищем" розуміють усе те, що оточує людину (увесь природний комплекс). На думку Лсруа-Гурана, це поняття слід також поширити на деякі матеріальні свідчення культурної життєдіяльності людського суспільства й навіть на ідеї, які можуть надходити від інших (зовнішніх) соціальних груп. Під "внутрішнім середовищем" розуміють те, що у кожний момент часу властиве тій конкретній людській групі, до якої вписано людського індивідуума.
   Згідно з Леруа-Гураном, джерело технічного та наукового прогресу розташоване у тій частині внутрішнього середовища, яка зафіксована терміном "технічне середовище". Технічне середовище можна уявляти як складовий елемент, що збагачується попередніми елементами (винаходами) і є фундаментом для наступних нововведень.
   У XX ст. сформувалася й остаточно утвердилася у своїх правах філософія технології, яка, на думку американського вченого Ф. Ферре, стала відносно новим напрямом у загальному контексті філософських досліджень, пов'язаних з філософією та соціологією науки. При цьому Ферре явно помилково вважає, що окремі праці з цієї тематики датовано останньою чвертю XIX ст., оскільки задовго до Маркса цю тематику вже грунтовно розробляли у річищі тих чи тих філософських традицій (німецька, англійська, французька).
   На початку XX ст. дослідження з філософії та соціології техніки, включаючи її технологічний аспект, інтенсивно здійснювали радянські вчені X. І. Гарбер, К. Р. Мегрелідзе та ін. Наприклад, Гарбер у публікації "Гносеологія та техніка" (Москва, 1935) відзначав, що у сучасній йому літературі важко знайти однозначну й більш-менш конструктивну відповідь на питання про сутність техніки та технології. Здійснюючи критичний аналіз існуючих поглядів на природу техніки, Гарбер доходить висновку, що технічна діяльність є вихідною та вирішальною формою людської практики на відміну від природознавства, де ми маємо справу переважно з теоретичним ставленням до природи.
   Згідно зі слушним зауваженням Гарбера, знаряддя праці самі по собі ще не утворюють техніки, оскільки сутність техніки — це сутність знаряддєвої діяльності людини за особливих соціально-історичних та культурних умов, які відчужують функції примітивних знарядь праці у складну систему багатьох елементарних виробничих функцій. У зв'язку з цим він стверджує, що знаряддя праці передують машинам, але машини як цілісні системи складних матеріальних взаємодій не розкладаються на окремі самобутні знаряддя праці. Чим зумовлений процес перетворення знаряддя праці на машину? Гарбер вважає, що цей процес зумовлений розвитком господарського життя, оскільки природі протистоїть не техніка сама по собі, а суспільна людина, яка перебуває на відповідній стадії історичного розвитку. Отже, щоб протистояти певним природним стихіям, люди повинні певним чином установлювати взаємини між собою.
   Техніка як специфічний соціально-історичний феномен можлива лише за наявності певних економічних відносин, оскільки технічну діяльність здійснюють завжди у формі господарської діяльності. З цього випливає, що вивчення машин та їх систем невіддільне від політико-економічного та соціологічного аналізу, від виявлення складних взаємозв'язків техніки та природознавства у контексті певного типу господарського життя. У такому разі стає зрозуміло, що тільки за капіталізму прості знаряддя праці перетворюються на машину, а техніка минулого, раніше відірвана від науки, перетворюється на наукову техніку та технологію, на особливий різновид науково здійснюваної промислової практики.
   Згідно з Гарбером, знаряддя праці — це живе втілення єдності людини та природи, оскільки певне знаряддя праці зроблене культурною істотою з натуральної речовини, тобто з речовини природи. Говорячи філософською мовою, у процесі використання знарядь праці, у процесі створення машин та їх застосування відбуваються, з одного боку, суб'єктивізація об'єкта (об'єкт, будучи втіленням людських задумів, підпорядкований волі людини), а з іншого боку, об'єктивізація суб'єкта (людина опредметнює себе в об'єкті й тим самим робить зримими, наочними, чуттєво даними свої ідеї, поняття, наміри). Таким чином, робить висновок Гарбер, гносеологія та технологія концептуально взаємодоповнюють одна одну й тим самим дають конкретний приклад розв'язання філософської проблеми суб'єкта й об'єкта.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com