www.VuzLib.com

Головна arrow Соціологія, демографія arrow Деякі особливості розвитку соціологічних досліджень у XX ст.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Деякі особливості розвитку соціологічних досліджень у XX ст.

Деякі особливості розвитку соціологічних досліджень у XX ст.

   Паралельно з розвитком загальної соціології та головних її напрямів за висхідною відбувалася спеціалізація її галузей. Нині маємо справу із соціологією населення, сім'ї, територіальних спільнот, держави, релігії, права, мистецтва, соціальних класів, груп, професій, соціальної мобільності тощо.
   Розглянемо деякі особливості розвитку власне соціологічної науки у XX ст. Цікаво відзначити, що в Англії до 1945 р. існувала лише одна кафедра соціології — у Лондонському вищому училищі. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, такі авторитетні англійські університети, як Кембриджський та Оксфордський, що домінують у вихованні британської наукової еліти, вперто протистояли утвердженню соціології як повноправної університетської дисципліни. По-друге, політична економія, шанована англійцями, не бажала поступатися своїми позиціями. По-третє, англійці не бачили особливої потреби у вивченні самих себе методами соціології.
   Тільки з другої половини 50-х років XX ст. соціологія нарешті починає "прописуватися" у британських університетах, і тоді ж здійснюються перші дослідження різних сфер суспільного життя англійців.
   У 1967 р. соціологію викладають уже в 30 університетах Англії. Нова генерація соціологів, яка критично оцінює стан англійського суспільства та соціології, що утвердилася в ньому, робить головною сферою своїх досліджень соціальну девіацію (від лат. deviatio — відхилення; de — від і via — шлях, дорога; відхилення від норми, від заданого курсу).
   У 70-ті роки посилюються теоретичні зіткнення між представниками різних шкіл та напрямів у соціології. Відправною точкою будь-якої спроби сформувати теоретичну позицію у британській соціології стає критика позитивізму.
   Після 1985 р. з'являються ознаки стабілізації й починається період обережної систематизації у британській соціологічній науці.
   Французька соціологія — це переважно університетська дисципліна.
   Після Другої світової війни вплив дюркгеймівської школи пішов на спад. Дедалі більшу роль у подальшому розвитку французької соціології почали відігравати соціолог і публіцист Р. Арон (1905— 1983), один з творців концепції так званого індустріального суспільства, який стажувався у Німеччині, де й ознайомився з ідеями Вебера, та Ж. Гурвич (Георгій Давидович, народився у Новоросійську 1894 p., помер у Парижі 1965 p.), який також відвідав Німеччину. Гурвич читав у Сорбонні лекції з сучасної німецької соціології й не поділив філософських поглядів Вебера. На його світоглядну позицію значною мірою вплинули власні політичні уподобання та вчинки (участь у російській революції, зв'язок з марксистськи мислячими університетськими викладачами). Гурвич заперечував вузький емпіризм західної соціології та нав'язування соціологам філософських доктрин, нехай то будуть матеріалістичні чи ідеалістичні. Надаючи універсального значення типологічному методу, він виокремлював різні соціальні типи і поділяв соціологію відповідно до пропонованої типології на мікро- та макросоціологію.
   Потужний вплив на французьку соціологію після Другої світової війни справили американська соціологія в її структурно-функціональному варіанті та марксизм. Розвиток соціології у цей період був тісно пов'язаний з філософією. Тільки у 60-ті роки соціологія та антропологія остаточно відокремилися від філософії. 1962 р. було створене Французьке соціологічне товариство, почала швидко зростати кількість лабораторій, часописів тощо.
   Для сучасного стану французької соціології характерна відсутність єдиної школи, єдиної ідеології та методології соціального пізнання, У ній спостерігається багато різних напрямів, які розвивають Р. Бурдон, П. Бурдьє, К. Жаво, М. Крозьє, Е. Мурен, А. Турен та ін.
   Своєрідно відбувалося становлення соціологічної науки у Німеччині у XX ст. (поразка у Першій світовій війні, ліквідація монархії, прихід нацистів до влади, поразка у Другій світовій війні, розкол єдиної країни на дві ворожих частини й наступне їх об'єднання). Особливо слід відзначити внесок представників Франкфуртської школи, яка склалася у 30-ті роки навколо очолюваного М. Хоркхай-мером (1895—1973) Інституту соціальних досліджень при університеті у Франкфурті-на-Майні. Крім Хоркхаймера, представниками цієї школи були Т. Адорно (1903—1969), Г. Маркузе (1898-1979), Е. Фромм (1900—1980), Ю. Габермас (нар. 1929) та ін. Після приходу нацистів до влади Хоркхаймер та більшість його співробітників емігрували з Німеччини. Наукову роботу спочатку було продовжено у Женеві та Парижі, а з 1939 р. — при Колумбійському університеті (США). У 1949 р. багато вчених повернулося до Франкфурта-на-Майні.
   Повоєнний період характерний поглибленням протиріч серед представників Франкфуртської школи, у результаті чого частина молодих вчених відмовилася від ідей її фундаторів, що призвело до розпаду школи на початку 70-х років.
   Слід відзначити, що Франкфуртська школа справила значний вплив на розвиток філософії, соціології та соціальної психології в Європі та США.
   У своїй "критичній теорії суспільства", підвалини якої були закладені у 30-ті роки XX ст., франкфуртці намагалися поєднувати елементи марксизму з ідеями Гегеля, Вебера та австрійського невропатолога, психіатра і психолога 3. Фрейда (1856—1939), фундатора так званого психоаналізу. Веберівське поняття раціоналізації вони трансформували в одне з центральних для своїх теоретичних побудов. Вчення молодого К. Маркса (1818—1883) про відчуження також посіло одне з провідних місць у їхніх наукових працях.
   Американська соціологія почала формуватися наприкінці XIX ст. Перші факультети соціології в університетах США було відкрито тоді ж. У 20-ті роки XX ст. вчені Чиказької школи з-поміж викладачів факультету соціології Чиказького університету здійснили перші й доволі успішні польові дослідження. З 30—40-х років соціологія утверджується в житті американського суспільства.
   Доволі рано почала завойовувати позиції соціологія в Росії. З другої половини XIX ст. тут перекладають праці іноземних авторів, видають монографічні дослідження вітчизняних учених, шириться потік статей, звітів, проводяться конференції, з'їзди. Соціальну філософію та соціологію починають викладати в університетах.
   Незважаючи на "ідеологічну чистку" серед соціологів, здійснену більшовиками, соціологія продовжувала свою переможну ходу у 20-ті та на початку 30-х років XX ст. Особливих успіхів радянські соціологи цього періоду досягли у галузі наукової організації праці (НОП). Так, наприклад, для вивчення та впровадження НОП було створено Центральний інститут праці (ЦІП). Провідними інститутами у цій галузі науково-практичних та соціологічних досліджень стали також Всеукраїнський інститут праці, Казанський інститут наукової організації праці, Таганрозький інститут наукової організації виробництва, Державний інститут техніки управління, Центральна лабораторія з вивчення праці. У галузі НОП було створено також численні відомчі організації, включаючи військову промисловість, транспорт тощо. 1927 р. з ініціативи керівника ЦІП О. К. Гастєва (1882—1941) створено акціонерне товариство (консультаційний трест "Установка"), яке слугувало посередником між інститутом та підприємствами у підготовці робочих кадрів та впровадженні НОП. У 20-ті роки пропаганда НОП набула у СРСР величезного розмаху. Російською мовою перекладали й видавали великими накладами американську, англійську та німецьку літературу з проблематики НОП. Для керівництва нолівським рухом у країні було створено Раду наукової організації праці (РадНОП).
   Систему НОП 20-х років розглядали як засіб боротьби з адміністративно-бюрократичним апаратом часів "воєнного комунізму" та спосіб утвердження прогресивних економічних методів управління. У цей період формуються перші радянські школи управління, які очолили такі відомі фахівці, як О. К. Гастєв, П. М. Керженцев (1881—1940), 1. М. Бурдянський (1895—1937) та ін. Представники цих шкіл швидко перейшли від марксистської критики "буржуазних" соціологічних вчень до власних позитивних розробок.
   Наприкінці 20-х років формується культ "вождя всіх народів". І за таких умов наукова організація праці та управління стає мало не викликом сталінському комуністичному режимові. У результаті у
   30-ті роки скасовуються усі раціоналізаторські органи при відомствах та підприємствах, різко зменшується кількість наукових інститутів та лабораторій. Головну ставку партійно-адміністративна система робить на "сильного керівника". Ліквідацію нопівського руху довершив розгром у 30-ті роки усіх видатних наукових шкіл. Фізично були знищені Гастєв, Бурдянський та ін. Тільки у 50—60-ті роки було зроблено несміливі кроки до відновлення у своїх правах емпіричної соціології та досліджень з проблем НОП.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com