www.VuzLib.com

Головна arrow Соціологія, демографія arrow Від емпіріокритицизму Р. Авенаріуса до загальної теорії систем і від неї до структурної соціології. Елементи системного аналізу в працях Т. Парсонса
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Від емпіріокритицизму Р. Авенаріуса до загальної теорії систем і від неї до структурної соціології. Елементи системного аналізу в працях Т. Парсонса

Від емпіріокритицизму Р. Авенаріуса до загальної теорії систем і від неї до структурної соціології. Елементи системного аналізу в працях Т. Парсонса

   Іншим шляхом розвивалася методологія позитивістського напряму в соціології. Філософські погляди Р. Авенаріуса, одного з фундаторів неопозитивізму, який певним чином сприяв розвиткові соціології в Європі, складалися під впливом перших праць з експериментальної психології та фізіології, а також організмічних теорій у соціології. Згідно з Авенаріусом, людське пізнання підпорядковане законам біологічної еволюції. На думку деяких його прихильників, Авенаріус заклав підвалини нового загального вчення про живі істоти, створивши нову теорію еволюції. Показово, що його навіть намагалися назвати "Дарвіном філософії".
   У розвитку поглядів Авенаріуса можна виокремити два періоди — докритичний та емпіріокритичний. Перший пов'язаний з розробкою "принципу найменшого витрачання сил", другий — "закону життєвого ряду" та "теорії інтроспекції". "Принцип найменшого витрачання сил" (іноді його ще називають "економією мислення") покликаний установлювати правильне співвідношення засобів та цілей пізнання. Найпростішим із засобів є той, який найкоротшим шляхом веде до мети. Застосування засобів має визначатися лише поставленою метою, а міра їх — мірою досягнутого результату.
   Цей принцип Авенаріус висунув у праці "Філософія як мислення про світ відповідно до принципу найменшого витрачання сил" і певною мірою він близький до павловського поняття врівноваженості організму із середовищем, поняття, яке є засадовим для рефлекторної теорії. Відповідно до "принципу найменшого витрачання сил" установлюється певний тип відносин між суб'єктом ("Я") та середовищем. Під "середовищем" розуміють щось, що впливає на психофізіологію суб'єкта, тобто деякі зовнішні подразники. Тому поняття "середовище" Авенаріус позначає словом "подразнення" (нім. Reiz), або скорочено — першою літерою цього слова (R).
   Реакцію на подразники супроводжує вироблення певного досвіду, який у деяких випадках може бути зафіксований у відповідних мовних формах і стати змістом висловлювання.
   "Принцип найменшого витрачання сил" передбачає умови та вимоги доцільності, тобто набуває значення принципу доцільності. Мислення підпорядковане цьому принципові як окремий випадок психофізичних реакцій організму. Філософське та наукове мислення взагалі є мисленням про предметний світ відповідно до "принципу найменшого витрачання сил".
   Концепція людського пізнання Авенаріуса — біологістська за своєю суттю концепція пізнання, згідно з якою наукові проблеми виникають, розвиваються та відмирають так само, як і біологічні організми. Долі людського пізнання визначені його життєвою пристосованістю або біологічною міцністю. Будь-яка пізнавальна цінність набуває правильного висвітлення лише у відповідному біологічному контексті.
   Аналогічних поглядів на пізнання дотримувався й Е. Мах, який вбачав головне завдання пізнання у пристосуванні думок до фактів та думок до думок, тобто у пристосуванні, базованому в остаточному підсумку на так званому "біологічно-економічному принципі".
   У своїх творах Мах наголошує на біологічній цінності пізнання, підкреслюючи, що всі наші пізнавальні зусилля зумовлені інстинктом самозбереження. Отже, наше світосприйняття детерміноване не апріорними формами інтелекту, як вважав фундатор класичної німецької філософії І. Кант (1724—1804), а біологічною структурою людського організму.
   Зазначені неопозитивістські погляди набули розвитку в загальній теорії систем, яка дедалі активніше утверджує себе у теоретичній частині сучасної соціології. Яким чином це відбувалося?
   За словами П. О. Сорокіна, соціологи XVII ст., натхненні прогресом у природознавстві, спробували розвинути соціологію, імітуючи його термінологію, принципи та закони. Так склалася механістична школа у соціології, представники якої намагалися створити особливу соціальну механіку (за аналогією з соціальною фізикою) або інтерпретувати соціокультурні явища у термінах енергетики та механіки. Були й такі, хто, взявши на озброєння ідеї топологічної алгебри, почав конструювати "топологічну" соціологію та психологію.
   Більшість цих спроб виявилася безрезультатною, але деякі вчені все ж досягли певного успіху, переосмисливши такі поняття, як "рівновага", "структура", "організація", "система". Наприклад, вчений-природодослідник, економіст, філософ і політичний діяч О. О. Богданов (1873-1928).
   У своїй праці "Всезагальна організаційна наука" він висунув ідею створення науки про загальні закони організації — тектології. На думку авторитетних фахівців, деякі положення богдановської тектології передбачили ідеї кібернетики (принцип зворотного зв'язку, теоретичне моделювання тощо) та положення загальної теорії систем, сформульованої австрійським біологом-теоретиком Берта-ланфі, який у 30-ті роки XX ст. висунув ідею відкритих біологічних систем, що мають здатність досягати кінцевого стану незалежно від порушень вихідних умов системи. Для опису таких систем він використав поняттєвий апарат термодинаміки та фізичної хімії.
   Наприкінці 40-х pp. Берталанфі формулює програму побудови загальної теорії систем, яка передбачала встановлення загальних принципів та законів поведінки систем будь-якого різновиду та природи.
   Берталанфі є одним із засновників Товариства з дослідження загальної теорії систем (1954).
   Богдановське дослідження різних систем будувалося на виокремленні з усталено повторюваних типів взаємодії їхніх частин. Підсумком пізнавальної діяльності тут є фіксація абстрактно-загальних визначень об'єкта, цінних для типологізації та класифікації.
   Берталанфі, як і Богданов, звернув увагу на те, що множини систем, на перший погляд, абсолютно несхожих, мають спільні властивості. До речі, це одна з головних тез кібернетики, коли йдеться про "машини" та їхню подібність до організмів. У цьому разі йдеться про те, що подібні системи можна описувати моделями одного й того самого роду.
   Для соціологів та кібернетиків особливий інтерес становлять так звані самопристосовувальні системи, здатні до самоналаштування у разі зміни ситуації в навколишньому середовищі. Описувати та конструювати такі системи можна безліччю різних способів. Так, деякі з цих систем описують у математичних, статистичних чи логічних поняттях. Більшість самопристосовувальних систем призначена для моделювання певних процесів, але деякі системи створюють на більш абстрактних засадах для розв'язання завдань теоретичного характеру.
   Будь-яка система діє у певному середовищі, і поведінка її та результати роботи відображають взаємодію системи із середовищем, за винятком абсолютно замкнутої системи, в якої, за визначенням, відсутня взаємодія з середовищем. Відносно замкнуті системи являють собою проміжний випадок між абсолютно замкнутою та розімкнутою системою, яка взаємодіє з середовищем повною мірою. Якщо порівнювати ідею теорії систем з ідеологією структурного функціоналізму, то найкраще зробити це на прикладі соціологічного вчення відомого американського соціолога-теоретика, творця загальної теорії дії Т. Парсонса.
   Ще за життя його називали "живим класиком".
   Після Другої світової війни структурний функціоналізм, який утвердився саме завдяки працям Парсонса, стає домінуючим напрямом в американській соціологічній науці й залишається таким приблизно до 60-х років, а потім поступово втрачає своє лідерство. Проте й нині структурний функціоналізм має чимало прихильників.
   Прагнучи завершити побудову своєї соціологічної концепції, Парсонс у статті "Деякі проблеми загальної теорії у соціології" намагався перейти з рівня розгляду соціальної системи як такої на рівень загальної системи дії.
   Теорію соціальної системи Парсонс створював під безпосереднім впливом ідей Е. Дюркгейма. На думку деяких вчених, він розширив і систематизував теорію структури органічного суспільства Дюркгейма, завдяки чому став яскравим представником класичного структурного функціоналізму, який пропонує таку модель суспільства, в якій за допомогою загальної схеми норм та цінностей на перше місце висувається система соціальних відносин та інституцій. Ця модель забезпечує розуміння суспільства як взаємодії структурних елементів у рамках єдиного цілого. Як відзначав відомий англійський філософ Дж. Льюїс (1889—1979), за суттю це аналогія до біологічної системи, окремі елементи якої здійснюють функції, затребувані іншими елементами, й передусім цілісним організмом для нормального його існування. Ця аналогія непогана, але тільки у певних межах. Як відомо, біологічний організм є надзвичайно усталеною системою функцій, що визначається генетичною структурою. Якщо організм починає функціонувати неправильно, він гине. У суспільстві в такому разі відбувається реконструкція устрою, й воно продовжує нормально функціонувати, але вже у новій якості. У цьому розумінні суспільство є самопристосовувальною системою, що не враховано у парсонсівській концептуальній моделі. До того ж американський соціолог необачно стверджує, що загальна теорія зміни соціальних систем неможлива за сучасного рівня знань. Кібернетика свідчить про зворотне. Таким чином, якщо ідею теорії систем і можна зіставити з ідеологією структурного функціоналізму, то в дуже вузькому аспекті статичних систем.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com