www.VuzLib.com

Головна arrow Соціологія, демографія arrow "Емпірична соціологія" М. Вебера
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Емпірична соціологія" М. Вебера

"Емпірична соціологія" М. Вебера

   В атмосфері розквіту експериментальної психології та становлення соціології як науки у Німеччині відбувалося формування "емпіричної соціології, (лапки у цьому випадку вказують на нетиповість цього різновиду соціології) відомого німецького соціолога, філософа та історика М. Вебера (1864—1920), науковий світогляд якого склався під сильним впливом неокантіанства. Спільно з Г. Ріккертом (1863—1936) та В. Дільтеєм він розробив концепцію так званих ідеальних типів, яка Стала методологічним підґрунтям його "емпіричної соціології". Згідно з концепцією, "ідеальні типи" — це певні теоретичні схеми, які дають змогу впорядковувати емпіричний матеріал.
   У концепції прийнято встановлену неокантіанцями відмінність між природничо-науковими та соціально-історичними науками.
   Праці Вебера відіграли велику роль у розвитку соціології. Він був одним із засновників Німецької соціологічної асоціації.
   Дослідницький талант Вебера особливо виявився в ідеології, економіці та політиці. Вплив його ідей, за визнанням багатьох вчених, вийшов далеко за межі Німеччини й поширився, зокрема, на весь англомовний світ.
   Як учень неокантіанського філософа Ріккерта Вебер обстоював думку про те, що будь-яке суспільство — унікальне і суть його можна вловити лише за допомогою інтуїції. Але як раціонально мислячий вчений він, природно, не міг задовольнитися таким інтуїтивізмом в осягненні соціально-історичних реалій. Його цікавило, що саме являє собою те чи те суспільство (наприклад, капіталістичне) не стільки за своєю організаційною структурою, скільки за метою та мотивацією, задля яких ця соціальна організація існує. Безпосередні емпіричні спостереження сучасного йому капіталістичного суспільства та їх теоретичні узагальнення не можуть дати адекватних пояснень через ціннісні установки суб'єкта пізнання. Тому Вебер намагається розробити новий метод для розкриття сутності людського суспільства. Цей метод має бути пов'язаний з розумінням мотивацій та цінностей, на які не зважають природодослідники.
   Слідом за Ріккертом Вебер розмежовує два акти — (1) зарахування до цінності та (2) оцінку. Якщо перший акт перетворює наше індивідуальне враження на об'єктивне та загальнозначуще судження, то другий не виходить за межі суб'єктивності. Наука про культуру та суспільство має бути вільна від такої суб'єктивності (упереджених оцінок), але не від свідомого зарахування досліджуваних предметів до тієї чи тієї системи цінностей. На відміну від Ріккерта, який розглядав цінності як щось абсолютне та надісторичне, Вебер схильний тлумачити їх як установку відповідної історичної доби, як властивий добі напрям інтересу.
   На фунті такого тлумачення цінностей та ролі їх у пізнанні соціальних явищ Вебер будує схему інтерпретації соціально-культурних фактів як модель, що пояснює соціальну мотивацію.
   У природознавстві ми не шукаємо мотивів "поведінки" атома чи молекули, але в суспільстві мотивація справді відіграє велику роль, даючи змогу осягнути сенс людських об'єднань. Так, якщо для якої-небудь механічної системи, досліджуваної технічною наукою, мають значення попередні фізичні умови стану цієї системи та результати їхнього впливу на стан "тут" і "тепер", то у людському суспільстві важливе не стільки те, що відбулося до події, скільки те, що відбудеться у майбутньому і зараз не існує як матеріальний факт.
   Зрозуміло, у людському суспільстві багато що залежить від фізичної причинності, але сама діяльність людей є такою, що її стимулюють ідеальні (мислимі) цілі, тобто мотиви дій та вчинків постають не у речовинному вигляді, а у вигляді ідей чи намірів.
   На цьому методологічному підґрунті Вебер будує свою "емпіричну соціологію", що принципово відрізняється від традиційних емпіричних методів у "соціальній фізиці" попередніх епох, які не враховують ціннісного чинника у соціальному пізнанні. На його думку, в соціології не спрацьовує наукова система, заснована на методі індукції у дусі англійського емпіризму (позитивізму). Люди — не машини, які автоматично виконують монотонно повторювані дії за встановленою наперед схемою. Вони постійно керуються змінюваними мотивами та намірами. Отже, знання суспільства має залежати від того, наскільки ми знатимемо реальну мотивацію осмисленої людської поведінки. Тільки знаючи цю мотивацію, можна зрозуміти, що насправді відбувається в суспільстві як складній, динамічній системі взаємодій на підставі певних цінностей.
   Мотивацію Вебер тлумачить не у психологічному плані, а у соціологічному, тобто розглядає мотивацію крізь призму колективних дій, які відрізняються від індивідуальних своєю типовістю у масовому масштабі. Ці типи колективної людської поведінки він називає "ідеальними типами",
   "Ідеальний тип", згідно з Вебером, — це певна модель суспільства, тобто така модель, яку вибирає дослідник з урахуванням ціннісного підходу до досліджуваної реальності. Ідеальне тільки приблизно є типовим для деякого різновиду суспільного життя та колективних дій. Фактично воно ніколи повністю не відбувається у дійсності, але допомагає краще зрозуміти цю дійсність.
   Такими у найзагальнішому наближенні є характерні риси веберівської методології соціологічного аналізу.

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com