www.VuzLib.com

Головна arrow Соціологія, демографія arrow Формування соціальної психології як експериментальної науки та її вплив на соціологію
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Формування соціальної психології як експериментальної науки та її вплив на соціологію

Формування соціальної психології як експериментальної науки та її вплив на соціологію

   Поряд з організм і мною соціологією певною популярністю користувалася соціальна психологія (психологічна соціологія). Одним з головних представників цієї школи вважають французького криміналіста та соціолога Г. Тарда (1843—1904), автора книг "Закони наслідування", "Соціальна логіка", "Соціальні закони" тощо.
   Згідно з ідеями психологічної соціології, суспільство є зібранням індивідів, які наслідують один одного. Наслідування — це такий психічний процес, який об'єднує людей у суспільство й надає фактам людського життя соціального значення. Таким чином, соціологія є колективною психологією, яка займається вивченням процесів психічної взаємодії людей, на чолі якої перебуває наслідування. Тому суспільство визначають як систему колективних наслідувань.
   Формуванню соціальної психології передував етап становлення емпіричної психології, яка спиралася на експериментальні методи пізнання. Цікаво, що експеримент у психології набув право на існування задовго до виникнення власне експериментальної психології. Наприклад, добре відомі експерименти англійського філософа Дж. Барклі (1685—1753) у зв'язку з його спробами побудувати теорію зору. Важливу роль експерименту в науках про дух відзначав пізніше й англійський філософ, логік та економіст Дж. Ст. Мілль.
   У XIX та на початку XX ст. під емпіричною психологією стали розуміти фізіологічну та експериментальну психологію, оскільки дослідження у цих галузях ґрунтувалися на даних чуттєвого спостереження. Проте як тільки дослідницька діяльність поширилася на царину так званих вищих душевних переживань, довелося відмовитися від звичних фізіологічних уявлень, а відтак і від технічно слабко озброєного експерименту. На перше місце висунулося систематичне спостереження. У зв'язку з цим німецький фізіолог, психолог і філософ В. Вундт (1832—1920), а пізніше австрійський філософ і психолог А. Мейнонг (1853—1920) та німецький філософ Е. Гуссерль (1859—1938) не тільки відмовляються називати цей прийом дослідження науковим експериментом, а й наполегливо доводять нерезультативність експерименту у вивченні вищих психічних властивостей складних організмів.
   Першим поділив психологію на емпіричну та раціональну німецький філософ Хр. Вольф (1679—1754). На його думку, раціональна психологія відштовхується від наявного у свідомості поняття про духовну субстанцію (підставу, фундамент), натомість емпірична психологія починає з аналізу явищ душевного життя, даних у чуттєвому досвіді. Методом раціональної психології є умовиводи з понять (дедукція). Методом емпіричної психології є безпосередні спостереження та висновки з цих спостережень (індукція).
   Велике значення в історії фізіологічної психології мали твори швейцарського вченого НІ. Бонне (1720—1793), якого назвали "поборником психології мозку та нервових волокон".
   Головна психологічна установка Бонне полягала у спробах здійснити психологічні дослідження за зразком природничих наук. Свою мету він формулював так: людину треба вивчати так, як вивчають комах та рослини. Бонне наголошував на емпіричному спрямуванні своєї дослідницької діяльності. Згідно з Бонне, людину можна розглядати як статую, крок за кроком простежуючи, як одухотворюється ця статуя під впливом зовнішніх подразнень органів чуття. В його інтерпретації свідомість людини — це механічна сума рудиментарних станів свідомості у вигляді станів центральної нервової системи з її периферійними апаратами.
   У XVIII ст. найвідомішим дослідником проблем описової емпіричної психології був німецький психолог і філософ І. Н. Тетенс (1736—і807). Він називав психологію Бонне метафізичною на тій підставі, що вона починається з грубої гіпотези про цілковиту відповідність психічних явищ фізіологічним процесам.
   Особливого значення Тетенс надавав даним внутрішнього досвіду (самоспостереження), які заперечував Бонне. Водночас Тетенс не виключав можливості фізіологічного пояснення цих даних. Але, на відміну від Бонне, він пропонує розглядати як емпіричний базис не фізіологічну інформацію, а дані самоспостереження. Ці дані постають у ролі психологічних фактів, натомість фізіологічні дослідження постають як гіпотези.
   До різновиду емпіричної психології XVIII ст. належить так звана асоціативна психологія — своєрідний синтез описової та пояснювальної психології. Базовими асоціативна психологія визнає спостереження явищ душевного життя, які, однак, слід здійснювати, орієнтуючись на методи природничих наук. У зв'язку з останнім рекомендовано використовувати вимірювання як допоміжний прийом психологічних досліджень.
   Відмітною особливістю асоціативної психології є телеологізм у поглядах на біологічний організм та його психічну конституцію.
   Психологічна теорія асоціації (зв'язку) відчуттів та ідей сягає античності. Вже тоді було помічено деякі закономірності у відтворенні попередніх вражень та здійснено спроби їх осмислити (наприклад, платонівське вчення про пам'ять). У філософії Нового часу ці ідеї ожили у вченнях англійських філософів Т. Гоббса (1588—1679) та Дж. Локка. Так, наприклад, Локк прямо говорить про закони асоціації. Проте закони асоціації, відзначені Гоббсом та Локком, най ширшого застосування до психічних подій набули у працях шотландського філософа Д. Юма (1711—1776).
   Ідеї асоціонізму живляться прагненням спростити розуміння духовних явищ, звівши усе розмаїття та багатство духовного життя людини до небагатьох загальних начал, законів та здатностей.
   Фундатором західноєвропейської експериментальної психології вважають німецького фізика, психолога та філософа Г. Т. Фехнера (1801—1887), автора відомої свого часу праці "Елементи психофізики" (i860).
   Наступний крок у розвитку експериментальної психології пов'язаний з іменем В. Вундта, який у 1879 р. заснував у Лейпцигу першу психологічну лабораторію. Поступово такі лабораторії з'явилися й у інших країнах. Наприклад, на початку XX ст. існувало близько 30 психологічних інститутів у Північній Америці.
   Становлення соціальної психології відбувалось у XIX ст., коли психологи, передусім німецькі (Т. Вейц, Г. Штейнталь та ін.), спробували поширити психологічний підхід на цілі народи. Так з'явилося поняття "психологія народів". Як самостійну галузь психологію народів досліджували у XIX ст. багато вчених, зокрема В. Вундт та О. О. Потебня (1835—1891). У праці "Думка та мова" Потебня писав, що психологія народів має показати можливість установлення відмінності національних особливостей та будови мов як наслідку загальних законів народного життя.
   Після Першої світової війни у США розпочалася активна розробка соціальної психології як експериментальної дисципліни. Оскільки дослідження здійснювали у методологічних традиціях позитивістської філософії, головним прийомом став лабораторний експеримент з наголосом на кількісних методах аналізу, а головним об'єктом вивчення — малі соціальні групи. Це зумовило особливий "американський" стандарт соціально-психологічного дослідження, який пізніше зазнав критики з боку європейських колег, головним чином через ігнорування "соціального контексту" (Г. Теджфел, С. Московічі) та недооцінку теоретичних і світоглядних принципів науки.
   Приблизно у такому самому ключі вивчали соціально-психологічні питання в Росії XIX—XX ст. Перші згадки про соціальну філософію знаходимо у філософсько-правових, соціально-філософських та соціально-психологічних працях Л. Й. Петражицького (1867-1931), Л. М. Войтоловського (1877 - ?), М. М. Ковалевсько-го (1851-1916) та ін.
   Після 1917 р. у зв'язку із загальною дискусією про долю психологічної науки та її переорієнтацію на принципи марксистської філософії російський психолог Г. І. Челпанов (1862—1936) висунув ідею про необхідність підведення марксистського філософського фундаменту саме під соціальну психологію, натомість інші галузі психологічної науки мали зберегти статус емпіричних дисциплін, не зорієнтованих на психологію. Оскільки ця ідея зустріла опір багатьох вчених, готових сприйняти марксизм як загальну платформу всієї психології, доля соціальної психології була вирішена наперед: для неї немає й не може бути місця у "партійних" соціальних науках.
   Наприкінці 50-х — на початку 60-х років за часів політичної "відлиги", що розпочиналася, відбулася нова дискусія про соціальну психологію, в результаті якої цю дисципліну було взаконено, але за умови її твердої орієнтації на марксистську філософію. Наслідком такої орієнтації став соціально-класовий підхід до особистості, малих соціальних груп та інших явищ і процесів, які цікавлять соціальних психологів.
   Що стосується експериментального статусу соціальної психології, то він багато в чому зумовлений розвитком емпіричної психології, яка, в свою чергу, стимулювала розвиток емпіричної соціології та такого важливого методу емпіричних досліджень, як експеримент. Крок за кроком ідея експерименту в соціальних науках завойовувала дедалі більше прихильників.
   Першими серед "соціальних експериментаторів" були американський соціолог У. А. Томас (1863—1947) та його польський колега Ф. В. Знанецький (1882-1958), які в 1918—1920 pp. провели експериментальні дослідження та описали їх у книзі "Польський селянин в Європі та Америці". Вони вивчили багато сімей польських емігрантів, їхніх родичів і на підставі широкого використання експериментально-соціологічних методів простежили причини та характер змін душевного світу, ціннісних орієнтацій емігрантів, розкрили суть механізму пристосування людини, яка опинилася в нових соціальних умовах.
   Надзвичайно важливе експериментальне дослідження здійснив на заводі концерну "Вестерн електрик ком пані" у Хоторні (поблизу Чикаго) один із фундаторів індустріальної (промислової) соціології Е. Мейо (1880—1949). Узагальнення підсумків цього дослідження стало методологічним базисом для формування соціологічної концепції та школи "людських відносин" (англ. human relations). Вчені вважають, що школу "людських відносин" можна розглядати як прикладну галузь соціології — соціопсихологію малих груп.
   Експерименти та концепція Мейо зацікавили американських підприємців. Вони наочно переконалися в тому, що наукові теорії соціологів можуть давати значний практичний ефект, виражений у різкому підвищенні продуктивності після відповідних покращень умов та організації праці.
   Успіх хоторнських експериментів дозволив зміцнити позиції емпіричної соціології в очах американських бізнесменів, які вміють рахувати кожний цент. На експерименти було витрачено чотири мільйони доларів, але впродовж десяти років "Вестерн електрик ком пані" окупила ці витрати, отримавши 80 мільйонів чистого прибутку.
   Таким чином, експериментальна соціологія дозволила не тільки підвищити продуктивність праці, виявити способи запобігання соціальним конфліктам і принести істотні доходи підприємцям, а й утвердити соціальний експеримент як важливий інструмент соціологічних досліджень. Але всьому цьому передувала тривала історія зміцнення позицій емпіричних досліджень у соціальних науках. Свій внесок до розробки методології емпіричної соціології зробили, зокрема, німецькі вчені.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com