www.VuzLib.com

Головна arrow Соціологія, демографія arrow Початковий етап становлення соціології як самостійної науки
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Початковий етап становлення соціології як самостійної науки

Початковий етап становлення соціології як самостійної науки

   Наприкінці XIX ст. берлінський професор В. Дільтей (1833— 1911), представник так званої філософії життя й фундатор розуміючої" психології, категорично заявляв у своєму "Вступі до гуманітарних наук" (1893), що соціологію не можна вважати справжньою наукою, її завдання є нерозв'язними, а метод — хибним.
   У певному розумінні він мав рацію, оскільки соціологія його часу не могла похвалитися ніякими конкретними та корисними для суспільства досягненнями, оскільки була переважно філософсько-теоретичною наукою.
   Полемізуючи з подібними критиками соціології, професор Лейпцизького університету П. Варт (1858—1922) писав, що хоча своєю назвою соціологія зобов'язана французькому філософу О. Конту, але фактично вона з'явилася набагато раніше, про що забувають її критики, які ототожнюють соціологію з конкретним та суперечливим вченням Конта. Витоки соціології слід шукати у давньогрецьких політичних вченнях. Сам термін "політика" для позначення цих учень з'являється у IV ст. до н. е. в Арістотеля, після того, як його вчитель Платон розробив почасти теоретично, почасти практично політичний світогляд, який він виклав у працях "Держава" ("Politeia") та "Закони". Через багато сторіч французький мислитель Сен-Сімон (К. А. де Рувруа, 1760—1825) спробував створити нову "політику", яка послуговувалася б методом фізики та інших позитивних, точних наук, що вивчають природу з використанням математичних методів. Показово, що свою наукову діяльність він називав фізико-політичною.
   Найважливіші для соціології ідеї Сен-Сімона.
   1. Політика — така сама позитивна наука, як і фізика.
   2. Предмет сучасної політики становить не лише державний устрій, а й увесь стан суспільства загалом.
   3. У своєму розвитку людський дух рухається від богослов'я через філософську метафізику до позитивної науки.
   4. Кожен щабель розумового розвитку суспільства й кожна філософська система тісно пов'язані з політичними системами, засадовими для яких є певний порядок власності та виробництва, наслідком чого є класова організація суспільства.
   Якщо Сен-Сімон тільки мріяв про те, щоб "політика" стала позитивною наукою, то Конт уже визначає головні поняття, методи та місце її у системі наук. З публікацією контівського шеститомника "Курс позитивної філософії" (1830—1842) соціологія здобула своє власне ім'я та систему. Конт визначив її як генералізуючу (узагальнюючу) науку про соціальний порядок та соціальний прогрес і відповідно до цього поділив на соціальну статику та соціальну динаміку.
   Пізніше істотний внесок у розвиток соціології зробив англійський інженер та філософ Г. Спенсер.
   Деяких запеклих критиків нової науки соціології з-поміж філософів та філологів особливо шокувало те, що Конт "по-варварськии поєднав у одній назві корені латинської та грецької мов, а також зазіхнув на предметну царину соціальної філософії та політекономії. До терміна "соціологія" Конт прийшов не одразу. Спочатку для нової науки він використовував вираз "соціальна фізика" (фр. physique sociaJe).
   На думку Конта, глобальною метою соціології є наукове зображення майбутнього суспільства, яке охоплює та об'єднує все людство. Для досягнення цієї шляхетної мети необхідно вивчати колишні та існуючі нині суспільні організми. У цьому розумінні соціологія та біологія мають спільну рису, а саме: в процесі пізнання вони рухаються від цілого до його частин. Рух від цілого до його частин наперед визначає вибір головного методу соціології. Це аналіз, тобто аналітичний розклад цілого на його частини. Цей метод, на думку Конта, дає змогу науково обґрунтувати закон суспільного прогресу як рух від частин до цілого, до єдиної людської спільноти.
   Сьогодні легко критикувати Конта за помилки та прорахунки, але факт залишається фактом: до виникнення соціології не існувало позитивної, самостійної науки, що відшукує закони суспільного розвитку, якщо не рахувати політекономії, яка висувала на перше місце дослідження господарського життя суспільства. Історики та історіографи переважно прагнули тільки описувати події, а не шукати закони суспільного життя та його еволюції. Представники політичної економії, за винятком марксистів, також не обтяжували себе вивченням закономірностей соціально-історичного розвитку, хоча й використовували історичний матеріал для ілюстрації своїх теоретичних побудов.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com