www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Трудова діяльність у контексті реалізації ідеї політехнізму в шкільній освіті
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Трудова діяльність у контексті реалізації ідеї політехнізму в шкільній освіті

Л. А. Семеновська,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка)

ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЇ ПОЛІТЕХНІЗМУ В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ

   Постановка проблеми. На сьогодні проблема реалізації ідеї політехнізму майже не досліджується педагогічною наукою. Таке становище детермінується відповідними процесами в суспільстві. Це, зокрема, різке скорочення державного фінансування, насамперед у галузі технічних наук; переорієнтування промисловості на зарубіжні технології; відтік значної частини кваліфікованих фахівців і молоді для праці й навчання за кордоном; гуманітаризація змісту професійної освіти; втрата інтересу до проблем політехнічної освіти з боку держави, вчених і викладачів; відсутність нових ідей у галузі політехнічної освіти; скорочення матеріальної бази трудового навчання в загальноосвітніх школах; моральне та фізичне старіння лабораторного обладнання для вивчення основ наук.
   Перелік негативних тенденцій має продовження, але водночас важливо також відмітити позитивні зміни, які, на нашу думку, є передумовами до відродження політехнічної освіти. До них можна віднести такі чинники: по-перше, процес комп'ютеризації виробничої та освітньої сфер; по-друге, усвідомлення людською цивілізацією явної переваги в соціально-економічній і військовій галузях тих країн, які у своєму розвитку орієнтуються на високі технології та сучасні наукові досягнення; по-третє, зростання потреби у випускниках професійно-технічних навчальних закладів, які крім своєї спеціальності добре володіють обчислювальною та організаційною технікою, засобами комунікації. Названі нами фактори актуалізують проблему політехнічної освіти, тим більш, що в останні десятиріччя означене питання майже не досліджувалося, тож нові можливості реалізації ідеї політехнізму не враховуються й недостатньо використовуються у шкільній освіті України.
   Аналіз досліджень і публікацій. У радянській педагогіці проблема політехнічної освіти учнів вивчалася давно та всебічно. Аналіз наукової літератури цього періоду дає підстави виокремити такі напрями наукових пошуків: висвітлення еволюції ідеї політехнізму (Л. Акользіна, М. Колмакова, Г. Крап, Н. Кузін, С Литвінов, Г. Московкіна, Г. Сосновська); обґрунтування її методологічних основ (С. Батишев, І. Клочков, М. Скаткін, С. Шабалов, С. Шаповаленко); розробка структури і змісту політехнічної освіти (П. Атутов, Ю. Васильєв, В. Гусєв, Д Єпштейн, К. Іванович, В. Ледньов, В. Поляков, В. Сєріков, П. Ставський, Ю. Тюнніков, А. Шибанов); розкриття науково-методичних аспектів проблеми (Н. Буринська, В. Дарханов, М. Жидєлєв, І. Зверев, Ф. Сушкова).
   Сьогодні, на жаль, шкільні навчальні заклади не мають необхідної матеріальної бази для забезпечення політехнічної освіти, а для того, щоб виправдати існуюче становище здійснюються спроби обґрунтування тези щодо її недоцільності. Водночас деякі вчені (В. Борисов, Й. Гушулей, В. Курило, В. Мадзігон, Н. Ничкало, В. Сидоренко, Г. Терещук) дотримуються думки, що обійняти достойне місце в Європейському співтоваристві українське суспільство зможе лише за умови оволодіння молоддю необхідним мінімум політехнічних знань і умінь.
   Мета статті. Оскільки ідея політехнізму передбачає підготовку молоді до майбутньої трудової діяльності, змістові й організаційні характеристики якої змінюються залежно від суспільно-політичних і соціально-економічних умов життя людей, вважаємо доцільним у нашому дослідженні здійснити цілісний теоретико-методологічний аналіз феномену трудової діяльності.
   Зазначимо, що в сучасній науці не існує однозначного розуміння поняття "праця". Учені визначають його як складне, багатоаспектне явище, основний спосіб існування й самовиразу людини, розгортання її внутрішніх потенцій, перетворення зовнішньої необхідності у внутрішню потребу; як доцільну діяльність людини, спрямовану на видозміну та пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб; як процес людської діяльності, обмежений просторово-часовими рамками, спрямований на самореалізацію й отримання певної вигоди; як синтетичну категорію, яка характеризує специфічну, властиву людині форму діяльності, спрямовану на освоєння й перетворення природного середовища, поліпшення соціальних відносин або перетворення нових цінностей [12, с 490; 14, с. 514]. Водночас дослідники поділяють думку, що праця складає невід'ємну, об'єктивну передумову людського життя, а також виступає універсальною категорією, що охоплює всі аспекти рефлексії суто людської діяльності.
   Зауважимо, що категорія праці виступає ключовою в низці психолого-педагогічних і суспільних дисциплін, натомість вона залишається, здебільшого, предметом наукового аналізу економістів. Безумовно, необхідно зазначити результативність їхніх наукових пошуків у царині теорії праці. Учені-економісти цілком справедливо стверджують, що праця людини - це цілеспрямована діяльність для отримання певного корисного результату в тій чи іншій формі. Вони зауважують, що праця як трудова діяльність, а також упредметнена праця в знаряддях виробництва, на основі використання енергії природи, її надр, а також біологічних процесів, що протікають у ній, є джерелом усякого суспільного багатства. Виключення становлять безпосередні дари природи, які не потребують перетворення, роль і значення яких у сучасному світі є вкрай незначними. Дослідники наголошують, що всі соціально-економічні відносини людей виникають у процесі праці, зокрема щодо організації виробництва, оцінки витрат і результатів праці, розподілу й обміну продуктів праці. Унаслідок цього вона охоплює чотири важливі сфери відтворення - виробництво, розподіл, обмін, споживання. Тож цілком справедливо, що праця виступає основою й фундаментом всієї системи економічних відносин.
   Не можна не враховувати, що певну специфіку трудової діяльності зумовлюють сучасні інтеграційні та глобалізаційні процеси. Вона, на думку фахівців, виявляється у взаємодії таких ознак: а) запозичення зарубіжного досвіду щодо організації та управління працею, її оплати; б) імпортування засобів виробництва, що зумовлює зміни умов праці, рівня її продуктивності; в) закупівля за кордоном предметів споживання значною мірою впливає на рівень заробітної платні робітників; г) міграція робочої сили, що відображається на національному ринку праці, структурі зайнятості населення, рівневі оплати різних видів праці; д) збільшення іноземних інвестицій в економіку країни, які створюють всередині додаткові робочі місця, зазвичай, більш оплачувані, ніж на національних підприємствах; є) посилення міжнародної конкуренції в наукових галузях національної економіки, які мають значний потенціал розвитку, але водночас недостатньо зміцнених унаслідок відсутності протекціоністської політики держави (може призвести до істотного скорочення попиту всередині країни на кваліфіковану робочу силу з усіма негативними наслідками) [5, с 63-64].Безумовно, праці як науковій категорії властиві певні ознаки, аналіз головних з них дає підстави класифікувати трудову діяльність за такими критеріями: 1) ступінь суспільної значущості - суспільно-корисна (виробнича, невиробнича), суспільно-нейтральна, суспільно-шкідлива; 2) характер -матеріально-речова, інтелектуально-інформаційна; регламентована, творча; переважно розумова, переважно фізична); 3) рівень складності - проста, складна; 4) рівень оплати праці - низькооплачувана, середньооплачувана, низькооплачувана; 5) ступінь привабливості для робітника - особливо неприваблива; неприваблива в допустимих межах; неприваблива у незначній мірі; нейтральна; приваблива, особливо приваблива; 6) оцінка праці суспільною думкою - престижна, непрестижна; 7) рівень збереження здоров'я - несприятлива (у небезпечних умовах); праця в нормальних умовах; праця в особливо сприятливих умовах; 8) стан здоров'я робітника (праця повністю працездатної людини, праця обмежено працездатної людини); 9) рівень свободи (добровільна, примусова).
   У політичній економії радянського періоду відбувалася дискусія на предмет того, які види суспільно-корисної праці можна відносити до виробничої праці. При цьому окреслилися такі основні позиції: а) лише працю у сфері матеріального виробництва можна відносити до виробничої праці; б) будь-яка праця (в соціалістичному суспільстві) є не лише суспільно-корисною, але й виробничою; в) виробничою є вся праця у сфері матеріального виробництва й частина праці в невиробничій галузі (думки науковців щодо її конкретизації надзвичайно відрізняються).
   Зазначимо, що при цьому виникали логічні недоречності, протиріччя. Наприклад, трудова діяльність у галузі прикладних наукових досліджень і розробок визнавалася виробничою працею, а робота у сфері фундаментальних наукових досліджень - невиробничою, хоча й суспільно-корисною. Утім, дослідження прикладних питань ґрунтуються на результатах фундаментальних наукових пошуків. У свій час К. Маркс передбачив, що в умовах розвиненого суспільного розподілу праці, робітнику, щоб здійснювати виробничу працю не обов'язково безпосередньо створювати продукт, натомість достатньо належати до складу сукупного суспільного робітника. Уважаємо, що це положення не втратило своєї актуальності, а тому критерієм продуктивності трудової діяльності особистості є її приналежність до сукупної суспільної праці. Відповідно, робітник відноситься до сфери виробничої праці в тому випадку, якщо вона належить до складу сукупного суспільного робітника, незалежно від того, зайнятий він фізичною або розумовою працею. Тож, на нашу думку, до виробничої праці в сучасних умовах доцільно відносити усі види трудової діяльності, спрямовані прямо або опосередковано на створення суспільних споживацьких вартостей, як у матеріально-речовому, так й інтелектуально-інформаційному вигляді. При цьому до невиробничої праці, але, безумовно, суспільно корисної, слід відносити працю стосовно суто адміністративного управління суспільством, підтримки в ньому правопорядку, забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки.
   Важливо також зазначити, що у наш час межа між розумовою й фізичною працею не може співпадати із виробничою і невиробничою працею, оскільки науково-технічні трансформації, що відбуваються, призводять до повного нівелювання фізичної праці різного роду автоматичними машинами. Більш того, сьогодні розумова праця є на порядок продуктивнішою, ніж праця фізична. Мова йде про справжню розумову діяльність, а не про її імітацію, яку взагалі не можна віднести ні до виробничої, а ні до суспільно корисної праці. У зв'язку з цим, вважаємо, правомірно вирізняти працю переважно розумову і працю переважно фізичну. Результатами трудової діяльності може бути як продукт або послуга матеріально-речового, так й інтелектуально-інформаційного характеру. При їхньому широкому розумінні, яке є винятково важливе в сучасних реаліях, до складу продукту або послуги інтелектуально-інформаційного характеру слід віднести не лише результати праці в галузі науково-технічних розробок, але й витвори літератури, мистецтва, хоча більшість із них утілено в матеріально-речовій формі (рукопис, книга, картина тощо).
   Отже, за такого підходу сукупна суспільна праця поділяється на дві сфери: виробництво матеріально-речових благ; створення інтелектуально-інформаційних благ (з подальшим утіленням в матеріально-речовій формі). Відповідно справедливим є виокремлення таких основних видів праці: 1) праця у сфері виробництва матеріально-речових благ (може бути не лише фізичною, але й розумовою, приміром, трудова діяльність керівника підприємства, начальника цеху, інженера тощо); 2) праця у сфері створення інтелектуально-інформаційних благ (може бути не лише розумовою, але й фізичною, наприклад, робота кур'єра або прибиральниці в науково-дослідному інституті). Тож поділ праці повинен здійснюватися не з урахуванням ознаки фізичної або розумової активності робітника, а у площині створення як кінцевого результату праці матеріального або інформаційного блага. При цьому включення праці окремого робітника до суспільної трудової діяльності, що належить одній із означених сфер, відбувається не на основі особистісного результату, а з урахуванням його участі в складі сукупного робітника на рівні організації або підприємства.
   Тож, як бачимо, не підлягає сумніву той факт, що оцінка феномену праці з позицій економічного дослідження значною мірою впливає на розуміння сутності трудової діяльності в сучасному суспільстві. Утім такий погляд на проблему не розкриває найголовніше - соціально-формувальну природу трудової діяльності, адже праця - це філософське поняття, яке посідає важливе місце в системі світогляду взагалі й соціально-філософського зокрема. Роль трудової діяльності в суспільному житті визначається, насамперед, природою й сутністю самої праці. Сутність праці не може усвідомлюватися окремо від історичного процесу в цілому: саме праця упродовж історії людства виступала одночасно сферою життєдіяльності людини, що дозволяла виживати їй в оточуючому світі й виявляти себе як творчу особистість. Тому осмислити працю на філософському рівні, визначити її місце в суспільному житті неможливо звичайною вказівкою на те, що всі матеріальні й духовні блага створюються працею або, що закономірності історії реалізуються у процесі діяльності людей. Праця - це така діяльність, у якій людина може виявити себе, реалізувати свої можливості, знайти сенс життя. Праця, на наш погляд, є основою цілісного, діалектичного розуміння суспільного життя. Вона є генетично первинною формою діяльності, якою людина відрізняється від тварин, умовою існування людей, вічною й природною необхідністю. Вона виступає соціально-всезагальним явищем: існування праці не залежить від конкретних суспільних форм людського життя, вона характеризує суспільство на всіх етапах його культурно-історичного розвитку. Це забезпечує можливість, з одного боку, виявити те стале, незмінне й гранично загальне в самій праці, що притаманно всім його історичним формам, з іншого, -прослідкувати конкретне перетворення цього гранично загального щодо праці в кожній історичній епосі, на певному оберті культури.
   У своїх дослідженнях учені-психологи (В. Зинченко, Б. Мещеряков) переконують, що праця - це основний вид людської діяльності, який відіграв вирішальну роль у походженні й розвиткові фізичних і духовних ознак людини [10, с 96]. Щодо характеру розвитку цієї категорії існують різні думки. Так, М. Дьомін і Е. Маркарян уважають, що діяльність притаманна всім живим організмам, вона є "... інформаційно спрямованою активністю живих систем" і не може обмежуватися лише межами людської діяльності [7, с 145]. М. Каган, В. Феофанов зазначають, що діяльність є суто людським атрибутом, специфічною соціальною формою життя, саме в діяльності людина розкриває своє особливе місце у світі й утверджує себе у ньому як істота суспільна [4, с 46]. Е. Юдін виокремив п'ять різних функцій діяльності: як пояснювальний принцип; предмет об'єктивного наукового вивчення; предмет управління; предмет проектування; цінність [15, с 35]. Зауважимо, що кожне з означених понять має право на існування, утім більшість авторів погоджуються з тим, що діяльність -виключна прерогатива людини, ознака її родової сутності; це специфічна людська форма активного відношення до оточуючого світу, зміст якої складає його доцільне перетворення й удосконалення в інтересах людей [13, с 160].
   Безумовно, діяльність - суто людська активність, відмінна від активності у тваринному світі (поведінка) й рослинному світі (обмін речовин). Проте не будь-яка діяльність є працею. Щоб перетворити діяльність у реальну працю, необхідним є включення діяльності людини в систему суспільної праці, забезпечення доцільності, результативності процесу діяльності, її важливості й корисності, як для суспільства, так і для окремої людини. Л. Буєва справедливо зауважує, що діяльність людини може бути потенційною працею, може бути умовою й передумовою праці [3, с 63-64]. Розвиваючи це положення, дослідниця переконує, що всі психічні функції і процеси, на кшталт увага, уява, мислення, виступають внутрішніми аспектами предметної діяльності людини й забезпечують процес праці, але взяті окремо, не є працею.
   Зазначимо, що лише людській діяльності характерне активне відношення до оточуючого світу, його доцільна трансформація на користь людей. У зв'язку з цим М. Каган робить цілком правомірний висновок, що людська діяльність - це історичне явище, яке виникає, змінюється, удосконалюється разом із розвитком соціальних відносин, які вона обслуговує й постійно змінює [4]. Людину характеризує продуктивна діяльність, яка покликана замінити генетичний механізм передачі вщ покоління до покоління поведінкових програм механізмом соціальної поведінки. Тож діяльність людини визначається не біологічно заданими потребами, не генетичною програмою, а, передовсім, історично сформованими соціокультурними програмами, які враховують інтереси, цілі, ідеали, екзистенції праці. Соціокультурні програми динамічні, вони можуть переглядатися й удосконалюватися. Таким чином, діяльність людини споконвічно соціокультурна, й залишається такою в різних формах її існування.
   Трудова діяльність є частиною системи діяльності як провідний елемент. У цьому контексті, зазначає Л. Буєва, трудовій діяльності властивий предметний, продуктивний, цілеспрямований, екзистенціальний і суспільний характер [3, с 65]. На думку С. Товмасяна, діяльність стане працею, якщо "поєднати дію й думку, матеріальний процес з його усвідомленням [11, с 15]". У дослідженнях Г. Батищева праця обґрунтовується як "виробництво засобів ужитку й знарядь праці", розглядається в якості обмеженої форми предметної діяльності [2, с 111]. Іншої позиції дотримується В. Подмарков. Учений стверджує: "Працею називається діяльність, яка орієнтована на загальний прогрес або на посилення влади людини над природою та своєю власною долею [9, с 87]". Цінним у цьому судженні вважаємо те, що до праці включаються не лише матеріально-виробнича, але й інші форми діяльності. Проте, зауважимо, що в означеній тезі праця як специфічна діяльність зливається з будь-якою корисною діяльністю, що неприпустимо узагальнює характер трудової діяльності.
   Уважаємо доцільним наголосити також на іншому аспекті праці -творчості. У соціально-суспільному сенсі, це вектор оновлення базисних культурних форм трудової діяльності (полювання - землеробство; колективна праця - індивідуальна праця). В індивідуально-особистісному розумінні, творча праця сприяє виявленню здібностей, сутнісних характеристик людини як суб'єкта діяльності й у цьому контексті може розглядатися для людини як цінність. Саме тому праця, з одного боку, виявляє всі природні задатки, а з іншого, - розвиває ці сили до рівня творчої активності. Тож поза процесом трудової діяльності людина нездатна виявити свої життєві орієнтири, творчо активні можливості, екзистенції. Людська діяльність має складну ієрархічну будову, і праця займає в ній особливе місце. Вона виступає ключовою позицією, яка визначає й породжує всі інші, оскільки лише завдяки праці створюється й функціонує штучне середовище, в якому є можливим життя людини й суспільства.
   Праця - це не лише фізичний вплив на природу або машину, це й інтелектуальне зусилля, викладання, теоретичне дослідження, управління підприємством або державою. Це доцільна діяльність людей щодо створення різноманітних благ та послуг, яка повинна бути ефективною, раціональною та ергономічною. Праця є історичною вихідною "клітинкою" всіх форм діяльності людини, найвищою формою універсальної креативності, іманентно притаманної всім рівням ієрархії буття, що традиційно усвідомлюється як діяльність щодо створення нового, раніше не існуючого. На нашу думку, усвідомлена, доцільна, корисна й необхідна фізична або інтелектуальна діяльність, що здійснюється між людиною і природою, з-поміж людей, а також спрямована на досягнення певного результату й опосередкована системою соціокультурних відносин і цінностей, може розглядатися як праця.
   Трудова діяльність завжди виражається в певних формах. Моральна, естетична й релігійна форми діяльності формують духовно-практичне відношення людини до світу, який вміщує в себе людську суб'єктність. Усі прояви трудової діяльності взаємопов'язані, тому обмеження в одній галузі компенсуються здобутками в іншій. У сучасних наукових концепціях праці підкреслюється нормативний і водночас новаторський характер трудової діяльності, який розглядає її як процес, в якому людина реалізує себе, здійснюючи пошук і генерування нових способів і прийомів досягнення необхідних професійних результатів. Найбільш буденна, виснажлива й монотонна праця може набути творчого характеру за умови її відповідної організації, тобто може розглядатися як засіб подолання і звільнення особистості.
   Означені нами методологічні характеристики трудової діяльності знайшли відображення в теоретичних дослідженнях учених-політехністів: В. Мадзігона у зв'язку з обґрунтуванням теоретичних основ продуктивної педагогіки як "науки про політехнічні закономірності й педагогічно доцільну технологію поєднання навчання з виробничою працею, де основні принципи всіх процесів виробництв і засобів праці виступають головною умовою наповнення змісту освіти як матеріальної, так і духовної основи суспільства й особистості [6, с 7]"; П. Атутова щодо розкриття "функціональної природи й трансдисциплінарного характеру політехнічної освіти [1, с 5]"; В. Медведева щодо визначення "комбінаційних закономірностей трудової діяльності як предмету політехнічної освіти [8, с 10]".
   Висновки. Отже, проведене дослідження виявило, що трудова діяльність виступає ключовим поняттям у розробці проблеми реалізації ідеї політехнізму в шкільній освіті. Серед різноманіття важливих проблем, до яких звертається сучасна наука - специфіка і зміст праці, природа праці, її суспільний характер, зародження й розвиток на різних етапах еволюції суспільстві, її сенс і значення для людини, мотиви й стимули праці. Найголовніша з них: у чому полягає сутність праці в сучасних умовах і можливість отримання задоволення від самореалізації в праці. Іншими словами, вчені ставлять собі за мету виявити екзистенціальну природу праці в новій освітній парадигмі з метою визначення й актуалізації нових аспектів творчості й самореалізації людини в праці, знайти шляхи для подолання протиріч між працею та виснажливою повинністю, буденністю, монотонністю, нудною необхідністю та задоволенням від самореалізації у праці, можливістю подолання й звільнення особистості.
   Встановлено, що соціально-економічна ситуація в Україні зумовлює необхідність удосконалення політехнічної освіти учнів шляхом посилення трудової спрямованості всіх ланок навчально-виховного процесу. При цьому важливо зосередити увагу на двох аспектах: змістовому й процесуальному. Змістовий визначає вимоги до програм, підручників та посібників; процесуальний - до методів і організаційних форм. Дотримання цих вимог має забезпечити, по-перше, формування в учнів універсальних та ефективних способів трудової діяльності з урахуванням соціальних, психологічних, екологічних, економічних, естетичних та інших факторів (моделювання, прогнозування, системний аналіз, проектування, дослідження); по-друге, виховання в них креативності, активності, самостійності, ініціативності й підприємливості, свідомого ставлення за власну долю.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. Майбутні розвідки плануємо здійснювати у змістовій і процесуальній площині досліджуваної проблеми.

ЛІТЕРАТУРА

1. Атутов П. Р. Педагогика трудового становления учащегося / П. Р. Атутов // Атутов П. Р. Избранные труды : в 2 т. - М. : Просвещение, 2001. - Т. 1. - 357 с.
2. Батищев Г. С. Деятельная сущность человека как философский принцип / Г. С. Батищев. - М. : Высшая школа, 1973. - 258 с.
3. Буева Л. П. Человек: деятельность и общение / Л. П. Буева. -М. : Просвещение, 1978. -234 с.
4. Каган М. С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа) / М. С. Каган. - М. : Просвещение, 1974. - 345 с.
5. Клюс В. Ф. Труд в системе социально-экономических отношений современного российского общества : дисс. ... канд. эконом, наук : 08.00.01 / В. Ф. Клюс. - М., 2003. - 187 с.
6. Мадзигон В. Н. Продуктивная педагогика. Политехнические основы соединения обучения с производительным трудом : монография / В. Н. Мадзигон. - К.: Вересень, 2004. - 324 с.
7. Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука / Э. С. Маркарян. - М. : Высшая школа, 1983. -410 с.
8. Медведев В. Е. К проблеме сущности политехнического обучения / В. Е. Медведев // Вопросы истории, теории и практики образовательного процесса. - Елец : ЕГУ, 2003. - Вып. 1. - С. 6-16.
9. Подмарков В. Г. Социальные проблемы организации труда / B. Г. Подмарков. - М. : Просвещение, 1969. - 178 с.
10. Психологический словарь / [под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова]. - М. : Просвещение, 1996. - 450 с.
11. Товмасян С. С. Философские проблемы труда и техники / C. С. Товмасян. - М. : Высшая школа, 1972. - 267 с.
12. Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. - М. Просвещение, 1987. - 590 с.
13. Философский энциклопедический словарь / [под. ред. Э. Г. Юдина]. - М. : Высшая школа, 1989. -720 с.
14. Філософський енциклопедичний словник / [під ред. В. I. Шинкарук]. - К. : Абрис, 2002. - 742 с.
15. Юдин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности: Методологические проблемы современной науки / Э. Г. Юдин. - М. : Высшая школа, 1978  - 375 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com