www.VuzLib.com

Головна arrow Політекономія arrow Критерії історичних етапів економічного розвитку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Критерії історичних етапів економічного розвитку

Критерії історичних етапів економічного розвитку

   Універсальною закономірністю розвитку економічних систем є їх поступовий перехід від нижчих шаблів до вищих. Історія еволюції суспільства налічує кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Серед вчених-економістів минулого і сучасності немає єдиного підходу щодо визначення сутності та особливостей економічного розвитку суспільства від найдавніших часів до наших днів. Найбільшого поширення набули формаційній, цивілізаційний та технологічний підходи.
   Формаційний підхід був розроблений К. Марксом та Ф. Енгельсом і їхніми послідовниками. Основні складові цього підходу полягають в тому, що розвиток суспільства грунтується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили у єдності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва.
   Продуктивні сили у складі останнього є динамічною, революційною силою, яка визначає розвиток виробничих відносин. У свою чергу виробничі відносини не інертні у процесі взаємодії з продуктивними силами, а впливають на їх розвиток.
   Більш динамічний розвиток продуктивних сил призводить до виникнення невідповідності між цими сторонами способу виробництва, коли виробничі відносини перетворюються з рушійної сили прогресу продуктивних на їх гальма. Ця суперечність розв'язується шляхом заміни виробничих відносин новими, більш прогресивними, котрі відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Така заміна є об'єктивною потребою розвитку суспільства і саме таким шляхом реалізується дія соціально-економічного закону обов'язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил. Відповідно до дії цього закону відбувається поступова зміна однієї соціально-економічної формації на іншу, більш прогресивну.
   Спосіб виробництва у поєднанні з політичною структурою суспільства утворюють соціально-економічну формацію.
   Відповідно такого підходу в історії розвитку людського суспільства виокремлюють декілька типів соціально-економічних формацій, котрі послідовно виникали та змінювали одна одну: первісно-общинну змінила рабовласницька, її - феодальна, а останню - капіталістична. У 20-80 pp. минулого століття в ряді країн Східної та Центральної Європи, Азії існував соціалістичний лад. На Кубі він існує і нині.
   Поряд з цим суспільними науками розроблено й інші підходи до визначення етапів економічного розвитку. Серед них все більшого поширення набуває цивілізаційний.
   Цивілізація — це історично конкретний стан суспільства, що характеризується досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, особливою формою виробництва, наявністю всіх видів комунікацій і відповідною культурою людей.
   У цивілізаційному підході при аналізі стану економічних систем дотримуються багатовимірності: їх природної еволюційної поступовості у своєму розвитку; відмови від класових оцінок змісту і цілей функціонування і розвитку системи; пізнання стану системи на конкретному етапі її розвитку у єдності, взаємодії її економічних і соціокультурних складових; врахування зростання ролі людського фактора у розвитку суспільства; трактування світової історії як єдиного планетарного цілого.
   На відміну від формаційного підходу, цивілізаційний не визнає класово-формаційних детермінантів розвитку суспільства.
   Формаційний підхід містить декілька теорій, серед яких виокремлюються певні стадії економічного розвитку.
   Так, американський економіст У. Ростоу обґрунтував теорію "стадій росту", відповідно до якої людство пройшло такі стадії економічного розвитку:
   – традиційне суспільство;
   – перехідне суспільство;
   – стадія зрушення;
   – стадія зрілості;
   – стадія високого рівня масового споживання.
   Теорія стадій росту ґрунтується на застосуванні технократичних критеріїв періодизації історії розвитку людського суспільства. Основне в такому підході - визнання пріоритетності розвитку техніки.
   Американський вчений Л. Г. Морган вважав, що людство у своєму розвитку пройшло епоху дикості (мисливське господарство); епоху Варварства (провідна галузь — скотарство); епоху цивілізації.
   Відповідно до поглядів таких сучасних вчених економістів, як Дж. Гелбрейт і А. Арон та інших, виділяють три стадії індустріальної цивілізації:
   – доіндустріальне суспільство;
   – індустріальне суспільство;
   – постіндустріальне суспільство.
   З цього випливає, що в такому разі для періодизації етапів розвитку суспільства використовується критерій "ступінь індустріального розвитку".
   Відповідно до нього в доіндустріальному суспільстві домінуючою галуззю економіки було сільське господарство, панувала ручна праця. Воно було започатковане на перших етапах розвитку людства і проіснувало до кінця XVII ст., коли почалося розгортання промислової революції.
   В індустріальному суспільстві провідною галуззю економіки було велике механізоване промислове виробництво.
   Постіндустріальне суспільство вважається новою, найрозвиненішою стадією розвитку людської цивілізації. її започаткувала науково-технічна революція, котра широко та бурхливо розгорнулася у другій половині минулого століття. Вона поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію.
   У розвитку цього суспільства провідна роль належить науці, новим прогресивним технологіям, техніці, інформатиці, автоматизації та роботизації виробничих процесів і всіх сфер управління й економіки. На перший план за своїм значенням у подальшому розвитку суспільства виходять інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг. Внаслідок цього формується працівник нового типу, для якого притаманний творчий характер праці, високий професіоналізм тощо.
   Технологічний підхід передбачає визнання технологічного способу виробництва як провідного, як основної рушійної сили у розвитку людського суспільства. Технологічний спосіб виробництва - це засоби праці в сукупності з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва.
   Межі між технологічними способами виробництва трактуються як великі етапи історії людської цивілізації. Перехід від одного до іншого визначається змінами в характері засобів праці, прогресом науки і техніки.
   Перший етап технологічного способу виробництва був започаткований виникненням первіснообщинного ладу і тривав до появи найпростіших знарядь праці. Завершився він в кінці XVIII - на початку XIX ст. коли почалося формування великого машинного виробництва. Для нього характерне повільне екстенсивне економічне зростання, головною рушійною силою його розвитку були витрати енергії самої людини.
   Другий етап розвитку технологічного способу виробництва обмежувався кінцем XVIII початком XIX ст. Характерним для нього було панування машинної праці, а виробничі функції окремого суб'єкта господарювання реалізувалися цілим підприємством. Матеріальною основою виробництва на початку 40-х pp. XX ст. стає комплексна механізація та автоматизація виробництва, домінуючим зв'язком між виробниками стає подетальна і коопераційна форма одиничного поділу праці.
   З середини 50-х років минулого століття почав формуватися новий технологічний спосіб виробництва. Його основою стала автоматизована праця, а продуктивні сили переростають кордони окремих національних економік. У зв'язку з цим подетальна та коопераційна форма одиничного поділу праці розвивається і в межах окремих національних економік, і в міжнародному масштабі.
   Отже, економічною наукою напрацьовано декілька підходів до визначення критеріїв основних етапів економічного розвитку. їх застосування розширює можливості та більшу повноту дослідження закономірностей і ступенів розвитку людського суспільства.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com