www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Використання педагогічного краєзнавства в процесі підготовки майбутнього вчителя початкової школи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Використання педагогічного краєзнавства в процесі підготовки майбутнього вчителя початкової школи

І.Ф. Шумілова,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Бердянський державний педагогічний університет)

ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

   Постановка проблеми. Ефективність реалізації завдань реформування освіти, спрямованих на виховання національно свідомих і освічених громадян України, багато в чому залежить від краєзнавчої підготовки майбутнього вчителя початкової школи. Про важливість забезпечення ефективності такої підготовки засвідчують державні документи "Концепція національного виховання", "Національна доктрина розвитку освіти" та "Концепція громадянського виховання".
   Краєзнавча освіта як один із шляхів створення культуротворчого середовища у навчально-виховному процесі педагогічного ВНЗ відкриває студенту навколишній світ з усією багатогранністю складних взаємовідносин природи, суспільства й особистості, задовольняє потреби у самопізнанні, самореалізації, сприяє формуванню особистісних якостей, ціннісних орієнтацій тощо. Краєзнавча підготовка майбутнього вчителя впливає на становлення вчителя як особистості, його соціалізацію і професійну діяльність. Це обумовлює необхідність включення студентів з перших днів навчання до системи стосунків, що постійно вдосконалюються, розширюються і не тільки розкривають специфіку педагогічної праці, але й поглиблюють історикопедагогічні, краєзнавчі знання, уміння і навички.
   Аналіз досліджень і публікацій. Проблемі навчання та виховання майбутніх учителів засобами краєзнавства приділено увагу в працях В. Обозного, Ю. Руденка, М. Стельмаховича, В. Струманського та ін. Питання використання краєзнавства в професійній роботі вчителя з учнями початкової школи розкрито в сучасних дослідженнях В. Матіяш, Т. Міщенко, О. Пірожкової. Визначення терміну "педагогічне краєзнавство" зустрічається в роботах дослідників: А. Аптікієва, С Крівова, Л. Смирнової. Проте відсутні спеціальні дослідження підготовки майбутніх учителів початкової школи до краєзнавчої роботи з учнями.
   Якість підготовки студентів до краєзнавчої роботи з учнями у початковій школі вимагає ретельної і плідної роботи викладачів ВНЗ. Саме тому, у навчально-виховний процес Бердянського державного педагогічного університету нами було впроваджено курс "Педагогічне краєзнавство", що є не лише одним з етапів теоретичної підготовки студентів, а й створенням морально-психологічної атмосфери в студентському колективі, сприянням невимушеному вільному спілкуванню між студентами, особистісної зацікавленості в історико-педагогічній краєзнавчій діяльності. Основна ідея створення та впровадження курсу - інтегрувати як краєзнавчі, так і методичні знання студентів, необхідні для ефективної реалізації краєзнавчого принципу викладання в практиці роботи вчителя початкових класів. Мета вивчення студентами курсу - забезпечення ґрунтовної обізнаності зі скарбницею народної педагогічної мудрості, залучення їх до раціонального користування цими знаннями, підготовка до народознавчої роботи в школі; збереження і передача наступним поколінням соціального досвіду, стабілізація родинних та суспільних стосунків, регламентація та контроль поведінки індивідів. Послідовне і цілеспрямоване їх використання у навчально-виховному процесі на основі принципів народності, культуро- і природовідповідності, регіональності, емоційності має на меті відродити та розвинути духовно-моральну культуру громадянина України.
   Метою статті є визначення ролі педагогічного краєзнавства, що використовується в навчальному процесі ВНЗ, зокрема, оцінка й аналіз особливостей упровадження в системі підготовки майбутніх учителів початкової школи курсу "Педагогічне краєзнавство".
   Адаптація майбутніх вчителів початкової школи до професійної діяльності в умовах регіону на основі врахування особливостей рідного міста чи села спрямовується на вивчення і дослідження питань прилучення майбутніх вчителів до історико-педагогічної культури краю. Краєзнавство сприяє оволодінню конкретними знаннями про специфічні особливості розвитку регіону; засвоєння краєзнавчих знань сприяє формуванню в учнів діалектичного мислення. Краєзнавство - це шлях безпосереднього чуттєво-раціонального пізнання конкретних об'єктів довкілля, ефективний засіб патріотичного, трудового, фізичного виховання, розвитку громадської активності та професійної орієнтації.
   У процесі навчання студентів педагогічне краєзнавство виконує такі функції: виховну, освітню, розвивальну, організаційну, мотиваційну, практично-орієнтовану, теоретико-методологічну. Адже, саме вивчення основ історико-педагогічного краєзнавства сприяє вихованню таких якостей як громадянськість, патріотизм, любов до рідного краю; формується творчий підхід до вивчення і використання місцевого історико-педагогічного досвіду, а також індивідуальний стиль діяльності, спрямованість на професію вчителя, повага до педагогічної діяльності, розвиваються комунікативні уміння (слухати, вести діалог, бесіду, ставити питання, встановлювати особисті контакти тощо), педагогічний такт (на прикладі знайомства з діяльністю кращих учителів краю).
   Мотиваційна функція характеризує бажання майбутнього вчителя працювати над формуванням історико-педагогічних, краєзнавчих уявлень учнів початкових класів, спрямованість на здобуття знань і навичок. Когнітивна функція характеризує взаємодію вчителя з учнями, стилі керівництва в навчальній і позаурочній діяльності, врахування вчителем у процесі навчання вікових та індивідуальних особливостей учнів початкових класів, рівень знань про рідний край, його історію, постаті, які його репрезентують. Організаційна функція - використання вчителем основних форм організації навчання, нестандартних і нетрадиційних, позакласної історико-педагогічної роботи в загальноосвітній школі (проведення позакласних заходів), організацію шкільних музеїв.
   Гнучке використання засобів, методів, прийомів, що сприяють активному мисленню студентів, постійному творчому пошуку, оновленню ідей, призводить до більш глибокого та продуктивного засвоєння ролі і місця краєзнавчої роботи вчителя в організації навчально-виховного процесу, адже саме в краєзнавстві закладено потужні потенційні можливості підготовки майбутнього вчителя до означеної сфери діяльності. Залучення студентів до активної педагогічно-краєзнавчої діяльності сприяє впровадженню активних форм і методів у навчально-виховний процес. Особливого значення набуває моделювання проблемних ситуацій, різноманітних дискусій, ділових ігор, завдань творчого та навчально-дослідного характеру, проведення засідань круглих столів, конференцій, педагогічних читань, виставок, захист науково-дослідних робіт тощо. Організація такої роботи сприяє удосконаленню знань, умінь і навичок студентів з краєзнавчої роботи. Необхідно зазначити, що оновлення форм і методів навчально-виховного процесу сприяють суб'єкт-суб'єктній взаємодії студентів з викладачами. З огляду на це завдання носять творчий, дослідницький характер, мають особистісну спрямованість і моделюють різні аспекти краєзнавчої діяльності.
   Як свідчить досвід, організоване таким чином навчання у вищій педагогічній школі сприяє успішній підготовці до майбутньої педагогічно-краєзнавчої діяльності вчителів початкових класів. Такий підхід дозволяє значно вдосконалити педагогічно-краєзнавчі знання студентів, сконцентрувати і систематизувати матеріал, чим досягається активність студентів у краєзнавчій роботі. Основна увага акцентується на таких темах курсу: "Предмет і завдання педагогічного краєзнавства", "Зміст педагогічного краєзнавства", "Відображення в педагогічному краєзнавстві регіональної своєрідності народної освіти Північного Приазов'я кінця XIX століття", "Професійна підготовка вчителя початкової школи з педагогічного краєзнавства" тощо.
   Отже, педагогічне краєзнавство досліджує історію освіти краю, відомі персоналі'!', розвиток системи народної освіти і педагогічної думки в етнічних групах, а також історію народної освіти в області, районі, населеному пункті тощо. Об'єктом педагогічного краєзнавства є історія педагогіки того чи іншого краю на тлі загального перебігу подій, а також соціальна (активно-перетворювальна) функція людини, яка виявляється у мистецьких творах, що стають пам'ятками педагогіки, де зібрано досвід поколінь. Саме вивчення курсу педагогічного краєзнавства стає підґрунтям для переосмислення історичних подій минулого в Україні та виховує в майбутнього вчителя національні інтереси, прагнення й почуття.
   У педагогічних пошуках сьогодення вчителі можуть спиратися на багатий вітчизняний досвід своїх талановитих попередників. На нашу думку, доцільним буде короткий ретроспективний аналіз проблеми розвитку краєзнавства в сучасній початковій школі.
   Краєзнавчі ідеї, які корінням сягають сфери української етнопедагогіки, почали впроваджуватися в навчально-виховну практику ще в школах Київської Русі. Опанування учнями історичних, педагогічних, географічних знань пов'язувалося з відомостями про культурну спадщину рідного краю. Безіменні народні „краєзнавці" -знавці місцевої історії передавали з покоління до покоління свої знання, які зберігалися в народній пам'яті, відбивалися в давніх літописах.
   Кращі представники української інтелігенції: письменники (Т. Шевченко, М. Старицький, І. Франко, Л. Українка), педагоги (К. Ушинський, П. Каптерєв, С. Русова, X. Алчевська, Б. Грінченко), етнографи (П. Куліш, П. Чубинський, Д. Яворницький) та інші розпочали велику роботу з вивчення культурної спадщини українського народу, заклали підвалини наукового напрямку краєзнавства, народознавства, українознавства.
   Так, К. Ушинський одним з перших звернув увагу на необхідність розвивати в дітей "інстинкт місцевості" - здатність бачити навколишнє середовище в контексті природи, суспільства, культури, виступав за введення до навчальних планів курсу, що ознайомлював би учнів з історією народу, його національним характером, психологією, культурно-історичними традиціями та звичаями. Він радив Міністерству освіти скласти точну і чітку програму цього курсу, опублікувати методичну літературу до нього і таким чином покласти початок запровадженню курсу "Вітчизнознавство" в школі. Педагог-гуманіст уперше визначив краєзнавство як педагогічне поняття, виділяючи суспільний, освітньо-виховний і педагогічний аспекти. Він рекомендував вивчати шкільні предмети (мову, географію, історію) за принципом "кола, що розширюється": від знайомого, близького (рідний край), до загального, далекого (країна). Класичним прикладом використання краєзнавчого принципу навчання і виховання є його підручник "Рідне слово", де значне місце посідає усна народна творчість - місцеві казки, прислів'я, думи. У методичному аспекті цінною є його думка про краєзнавство як засіб реалізації міжпредметних зв'язків [4].
   У цілому аналіз історико-педагогічної літератури з краєзнавства дозволяє зробити висновок, що суттєвість і специфіка краєзнавчої роботи в історії і практиці навчально-виховної роботи з учнями початкових класів надзвичайно багатогранна. Краєзнавство як галузь педагогічного знання ґрунтується на знанні вчителем культури та побуту свого народу, знань про рідний край, а також вмінні донести дітям свої знання, що потребує великого таланту і мистецтва. Краєзнавство базується на історичному, педагогічному, психологічному та географічному аспектах, на здобутках педагогічної науки та методичному досвіді.
   Перед учителем початкових класів постають численні завдання: дбати про фізичний розвиток і загартування дітей; формувати в них моральні цінності: доброту, справедливість, гідність, чесність, людяність; привчати їх до посильної праці на благо рідних, близьких, обслуговувати себе; розвивати їх духовно за допомогою народних казок, пісень, прислів'їв, приказок, ігор тощо; піклуватися про розвиток органів відчуття і сприймання; турбуватися, щоб кожна дитина оволодівала рідною мовою, елементарними знаннями про довкілля; залучати дітей до участі разом з дорослими в народних святах, обрядах для виховання національної свідомості та самосвідомості. Цьому можуть сприяти різні форми навчально-виховної роботи вчителя початкових класів, зокрема використання народного календаря. Наприклад, 18 січня - Голодна кутя або другий Святвечір. Учням пропонується розповідь про те, що весь цей день віруючі люди нічого не їдять - постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. Мета такого повідомлення: пояснити стиль поведінки людини, визначити способи харчування, що відповідають біоритмам природи і людини. Це- першооснова забезпечення гармонійності між природою та людиною, об'єктивними обставинами та її діяльністю, поведінкою, відчуття нею комфортності самопочуття, настрою.
   Виховні традиції народного календаря невичерпні. У ньому відображено українську дійсність, національний характер, самобутній культурний історичний шлях. Учнями засвоюється справжня народна культура, що лежить в основі сучасної української національної культури. Це те життєдайне коріння, що живить духовність, зокрема ідейність, моральність, естетику кожного учня. Цьому сприяє й робота з індивідуальними картками, твори-мініатюри на тему "Моє місто" чи "Моє село", звернення до національної символіки.
   Так, вивчаючи досвід роботи вчителя-методиста початкових класів ЗОНІ №2 м. Бердянська І. Почтар, ми дійшли висновку, що краєзнавча робота не повинна обмежуватися уроками, цей процес має бути неперервним і продовжуватися в позаурочній роботі: під час проведення вечорів, організації виставок учнівських робіт, дитячих колажів про природу, конкурсів, вікторин, екскурсій на природу, відвідуванні музеїв тощо.
   Від того, як педагоги зможуть вплинути на розвиток почуттів дитини, розкрити дітям світ навколишнього життя, розвинути їх фантазію, залежить виховання майбутніх громадян. Також необхідно враховувати особливості національного характеру й індивідуальні особливості дитини. У цьому сенсі специфіка краєзнавчої роботи з учнями початкових класів пов'язана з духовними цінностями як свідомим вибором особистості, що відбиває її піднесені почуття, позитивне ставлення до життя, людей, довкілля, впливає на мотивацію дій і виступає у ролі регулятора поведінки та мотивації самостворення.
   Важливими компонентами в системі педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів є народні звичаї, традиції, обряди. Студенти на практичних заняттях мають можливість проводити міні-дослідження, з'ясовувати, здійснювати аналіз певних термінів, понять. Виходячи з усвідомлення цих понять, студенти можуть зробити висновок, що звичаї, обряди, традиції - це тотожні поняття, тобто правила, які ґрунтуються на взаємній згоді людей, постійно або за певних умов повторюються ними чи окремою особою. У поняттях "звичай", "обряд", "традиція" уособлюються позитивні ознаки "ввічливість", "гідність", "пристойність", "віра", "надія", "любов", "щастя", "народна мудрість", "наслідування пам'яті поколінь".
   Звичай - загальноприйнятий порядок, традиційно встановлені правила суспільної поведінки (те, що прийнято, заведено) [2, с.429]. Звичай - усяка подробиця або особливість життя, повторювана, постійно, періодично або у відомих випадках, свідомо або несвідомо (за звичкою, "переказ" тощо) більшою або меншою групою осіб, однією особою, "як щось неминуче", необхідне, корисне, приємне. У більш уточненому сенсі звичай відрізняється від закону, обряду, моди й означає такі особливості народного побуту, які склалися у далекі часи, переходять від покоління до покоління, як правила життя, які накладено силою суспільної думки і часто продовжують існувати, коли вже втрачено свідомість першочергового їх значення і смислу [7, с.643- 644].
   Традиція - передача чогось від одного покоління до іншого, що успадковане від попередніх поколінь (ідеї, погляди, смаки, образ дій, звичаї). У іншому значенні - звичай, встановлений порядок у поведінці, побуті [2, с.794]. Традиція - встановлення фактичного панування над речами з боку їх попереднього господаря на користь нового, що отримує їх у власність [6, с.693].
   Обряд - сукупність встановлених звичаєм дій, у яких втілено деякі релігійні уявлення про побутові традиції.
   Фольклор - народознавство. Давні вірування, забобони, звичаї, обряди, прислів'я, замовляння, приказки, пісні, казки, які живуть у народному середовищі за традицією [5, с.693].
   Ритуал - порядок обрядових дій під час здійснення певного релігійного акту.
   Звичаї і традиції виступають прекрасним засобом виявлення уваги майбутнього вчителя до сім'ї, роду, предків. "Йдеться про традиційні храмові свята, і коли сходиться разом з дітьми й сідає за святковий стіл вся родина. Це збереження, умноження й передача від покоління до покоління родинних реліквій. Це фотографії родичів у хаті на стіні, прикрашені вишитими рушниками, або фотоальбоми [3]".
   Студенти мають знати і родинні звичаї. У далекому минулому, писав професор М. Грушевський, "...простору було досить, і люди осідали зрідка, хуторами. Кожний рід осідав і жив собі осібно. Жили почасти з хліборобства, а також випасали худобу, ловили рибу й звіра в лісах, дуже кохалися в бджільництві... [1, с.68]". У таких родинах один двір об'єднував кілька поколінь: дідуся і бабусю, а то й прадідуся і прабабусю, синів і дочок зі своїми дітьми. Усі вони разом вели господарство, зберігали та передавали з покоління в покоління родинні традиції виховання дітей, сімейні секрети майстерності, уміння обробляти ґрунт, доглядати за домашніми тваринами. У таких сім'ях чітко розподілялися обов'язки по господарству, тут не йшлося про трудове виховання дітей, усі члени сім'ї трудилися (і діти теж), це був найкращий метод трудового виховання.
   Студенти повинні зрозуміти, що саме в процесі спільного ведення господарства, спільної праці, життєдіяльності і передавався досвід взаємин між членами сім'ї, досвід турботи, шани до старших, поваги до батьків. Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освічені віками. Звичаї - це втілення світосприймання і взаємин між окремими людьми, які безпосередньо впливають на духовну культуру народу, що впливає на процес народної творчості. Саме тому студенти повинні розглядати народну творчість як нерозривно пов'язане зі звичаями народу явище. Народні звичаї - це неписані закони, якими керуються в буденних і загальнонаціональних справах, які формувалися протягом усього життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір'я: "Той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає у світі, як безпритульний і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу [3 с 112]".
   Висновки. Отже, зважаючи на історичний досвід і сучасні дослідження, основною метою краєзнавчої роботи вчителя початкових класів загальноосвітньої школи необхідно вважати, на нашу думку, оволодіння краєзнавчими знаннями учнів, усвідомлення ними їх духовної значущості. Розглядаючи краєзнавство як чинник цілісного педагогічного процесу, в дослідженні ми розрізняємо краєзнавчу діяльність педагогів і краєзнавчу діяльність учнів. Зміст краєзнавчої діяльності майбутніх педагогів передбачає: оволодіння краєзнавчими знаннями з літературних й інших джерел інформації шляхом безпосереднього вивчення регіону; використання краєзнавчих знань у навчально-виховній роботі; організацію краєзнавчої роботи з учнями в позаурочний час. Зміст краєзнавчої роботи учнів початкових класів полягає в оволодінні різноманітними знаннями про рідний край у процесі навчання, виховання та самоосвіти в умовах активної краєзнавчої діяльності науково-пошукового змісту. Означені аспекти краєзнавчої діяльності школярів, незалежно від її конкретного змісту, передбачають взаємодію з учителями.
   У результаті вивчення курсу студенти повинні оволодіти практичними навичками роботи з основними джерелами краєзнавчих знань; вивчити особливості окремих компонентів та всього природничо-територіального комплексу Північно-Приазовського регіону в цілому; знати особливості вивчення того чи іншого компоненту природно-територіального комплексу області, його окремих об'єктів і явищ у початковій школі; опанувати методику проведення дослідів і спостережень, які можуть бути проведені з учнями початкових класів під час вивчення природи свого краю; навчитися фіксувати результати краєзнавчих спостережень у формі, придатній для їх наступного використання в навчально-виховному процесі як засобів навчання.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо в теоретико-методологічному обґрунтуванні поняття "педагогічне краєзнавство", досконалому вивченні його сутності, закономірностей, принципів, методів, особливостей використання в навчально-виховному процесі ВНЗ, питанні визначення та характеристики засобів педагогічного краєзнавства під час підготовки майбутнього вчителя початкової школи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України / М.С. Грушевський. - К. : Наук, думка, 1992. -543 с
2. Ожегов СИ. Словарь русского языка / СИ. Ожегов. - М. : Сов. энциклопедия, 1964. -С. 429.
3. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка / М.Г. Стельмахович. - К. : ІСДО, 1996. -288 с.
4. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти томах / К.Д. Ушинський. - К. : Рад. шк., 1995.-Т. 6.-С. 562-566.
5. Энциклопедический словарь / под ред. И.Е. Андреевского и проф. Ф.Ф. Петрушевского. - СПб. Изд-во Ф.А.Брокгауза и И.А. Ефрона, 1901. - Т.66. - С. 693-694.
6. Энциклопедический словарь / под ред. И.Е. Андреевского и проф. Ф.Ф.Петрушевского. - СПб.: Изд-во Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона, 1897. -Т.42. - С. 643-644.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com