www.VuzLib.com

Головна arrow Логіка arrow Логіка стародавньої Індії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Логіка стародавньої Індії

Логіка стародавньої Індії

   Аналізуючи предмет і метод логіки, зазначалося, що логіка є єдиною наукою при всій різноманітності систем, учень, шкіл. Щоб осягнути цю єдність, цілісність логіки варто спинитися на основних історичних етапах її розвитку.
   Перші дослідження і відкриття з логіки з'являються незалежно одне від одного у стародавній Греції та Індії. Логіка стародавніх греків, зокрема Арістотеля, була поширена у Західній і Східній Європі, а згодом і на Близькому Сході. Індійська ж логіка була розповсюджена у Китаї, Японії, Тібеті, Монголії, Індонезії та на Цейлоні.
   І у Греції, і в Індії логіка формувалася в межах універсальної, єдиної тоді науки - філософії. В Індії виникненню логіки сприяли філософські диспути, на яких представники різних філософських течій відстоювали свої погляди. Тому логіка стародавньої Індії була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.
   В індійській логіці можна виділити три основні періоди її розвитку:
   - рання буддійська логіка (VI-V ст. до н.е. - /7 ст. н.е.),
   - діяльність логічних шкіл ньяя і вайшешика (III - Vст. н.е.), - розквіт буддійської логіки (VI-VIII ст).
   У ранній буддійській логіці вивчаються види промов, залежність промови від місця її проголошення. Тогочасні логіки розрізняли шість видів промов:
   - промова про себе,
   - красива промова (художнє слово),
   - промова диспутів,
   - "дурна промова" (промова, яка викладає хибне вчення),
   - правильна промова (промова, яка знаходиться у злагоді з істинним вченням і має за мету донести до слухачів істинне знання),
   - промова, яка викладає істинне знання.
   В основі поділу промов на види лежить субстанціональна ознака промови, тобто ознака, яка визначає носієм чого може бути промова в кожному конкретному випадку: чи істинного відображення дійсності, чи приємних емоцій і т.д.
   Промову поділяли на види і за місцем, де вона проголошується:
   - перед царем,
   - перед правлячими,
   - у великому зібранні,
   - перед ученими,
   - перед брахманами,
   - перед тими, хто любить слухати істинне вчення.
   Багато уваги індійські логіки приділяли прикрашенню промови. Щоб промова досягла своєї мети вона повинна бути ясна, легка і проста, послідовна, цікава за змістом. Недоліками промови, яких слід уникати вважали неясність, незв'язність, неспівмірність промови (або надто коротка промова, або надто довга). Промова також не може досягнути поставленої мети, якщо вона проголошується в стані гніву, або якщо в ній відсутній смисл.
   Розробивши докладну типологію самої промови, її ознак, буддійські логіки намагалися пов'язати вивчення правил риторики з дослідженням логічної сторони мови.
   У дискусії розрізнялося два елементи: об'єкт доведення і саме доведення.
   Об'єктом доведення може бути або сутність, або атрибут. Коли об'єктом є сутність, то результатом доведення є встановлення факту існування чого-небудь чи його не існування. Коли ж об'єктом доведення є атрибут, властивість, то в цьому разі визначається, належить даний атрибут сутності чи не належить.
   Доведення складається з восьми членів, кожен з яких виконує певну функцію у процесі доведення і має відповідну назву: речення, підстава, приклад, однорідність, різнорідність, пряма перцепція, висновок, авторитет.
   Охарактеризуємо кожний з восьми членів доведення.
   Реченням, або тезою, є положення, яке учасник дискусії добровільно приймає і яке повинно бути доведеним.
   Підстава - логічна основа, яка випливає з прикладу однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку, авторитету. Під логічною основою розуміють відношення, зв'язок , який полягає у визначенні наявності однієї речі залежно від наявності іншої речі (наприклад, від наявності диму стверджують про наявність вогню). Або, іншими словами, логічною основою є відображення саме такої дії, коли істинність одного твердження обов'язково спричинює істинність другого твердження.
   Приклад - є наведення загальновизнаних або прийнятих наукою положень.
   Однорідність - встановлення подібності між сутностями, між атрибутами, між причинами, між наслідками.
   Різнорідність - констатація взаємовідмінності між сутностями, атрибутами, причинами, наслідками.
   Пряма перцепція - сприйняття речі без домішок, які можуть випливати з психологічних, емоційнихсенсорних та інших особливостей людини (наприклад, міраж, ілюзії, сон).
   Висновок - констатація інформації про об'єкт за умов, коли він безпосередньо на сприймається (наприклад, минуле виводять із теперішнього).
   Авторитетом - вчення мудреців, положення, викладені у священних книгах.
   Аналіз структури доведення в ранній буддійській логіці показує, що тут елементи логіки вплетені в загальні догматичні доктрини, значна частина матеріалу має віддалене відношення до логіки, а суто логічний матеріал викладено досить не систематично.
   Другий період індійської логіки представлений діяльністю шкіл ньяя і вайшешика.
   Ці школи доповнювали одна одну, оскільки перша займалася логікою, а друга - натурфілософією. У цей період логіка також тісно пов'язана з філософією, тобто логічні проблеми розглядаються в контексті філософських вчень, логіці передує вчення про засоби пізнання. Логіка зайнята розробкою правил, норм ведення дискусії. (До речі, слово "ньяя" має багато значень, зокрема, такі: "правило", "канон", "норма").
   Оскільки власне логічною проблематикою займалася школа ньяя, то здобутки і проблеми логіки цього періоду пов'язані з діяльністю саме цієї школи. Школа ньяя залишила після себе твір з логіки, який належить фундаторові школи Готаму і складається із 538 сутр ("сутра" - основне положення у вигляді короткого афоризму).
   У цей період з'являється теорія умовиводу (слово "ньяя" означає ще й "силогізм"), яка включає три види умовиводів:
   - умовивід за аналогією,
   - умовивід від попереднього до наступного, від причини до наслідку (наприклад, від вогню до диму),
   - умовивід від наступного до попереднього, від наслідку до причини (наприклад, від дощу до скупчення хмар).
   Щоб краще зрозуміти вчення про умовивід в індійській логіці взагалі, і зокрема в логіці школи ньяя, треба охарактеризувати теорію "проникнення".
   В індійських підручниках з логіки найвживанішим прикладом є приклад про зв'язок вогню і диму: "Якщо я сприймаю, що на горі піднімається дим, то я можу стверджувати, що там є вогонь". Популярність цього прикладу певно зумовлена його надзвичайною образністю. Він ніби передає і подих вогню, і плин диму.
   Скористаємося цим прикладом для з'ясування суті теорії "проникнення". У цьому прикладі "дим" є ознакою, а "вогонь" - носієм ознаки. Між ознакою і носієм ознаки існує відношення проникнення. При цьому ознака є проникнутим, а носій ознаки - проникаючим. Тому сфера уявлень про дим вся проникнута уявленням про вогонь. Вогонь є проникаючим. Сфера уявлень про вогонь ширша, оскільки вогонь буває і без диму. Виходить, що сфера ознаки менша ніж сфера носія ознаки. Таке трактування співвідношення ознаки і носія ознаки відрізняється від арістотелівської точки зору. Арістотель розглядає ознаку як більш широке поняття, порівняно з поняттям про носія ознаки.
   Наприклад, у судженні "Дерево - рослина" арістотелівська логіка за ознаку бере поняття "рослина", а за носія ознаки "дерево".
   В індійській же логіці зовсім іншим підхід. Поняття "дерево" розглядається як ознака, з якої слідує, що перед нами саме рослина.
   Справа в тому, що в індійській логіці логічні відношення, принципи значною мірою мають онтологічний характер. Це відчувається навіть у доборі прикладів ("немає диму без вогню" тощо). Тут відчувається намагання ототожнити логічну підставу з причиною, логічний наслідок з дією, наслідком, причинно-наслідкове відношення з відношенням логічного слідування. Саме це і зумовлює специфіку теорії умовиводу в індійській логіці.
   В індійській логіці умовивід ототожнюється з доведенням. Тому, коли йшлося про структуру доведення в ранній буддійській логіці, мався на увазі "індійський силогізм" (тобто умовивід) у вигляді доведення. Виходить, що в ранній буддійській логіці силогізм складався з десяти членів (суджень).
   У школі ньяя кількість членів силогізму скорочується до п'яти:
   - теза,
   - підстава,
   - приклад,
   - застосування,
   - висновок.
   Наведемо приклад індійського силогізму:
   1. На пагорбі є вогонь. (Теза).
   2. Тому, що на пагорбі є дим. (Підстава).
   3. Де дим, там є вогонь. Наприклад, на кухні. (Приклад).
   4. На цьому пагорбі є дим. (Застосування).
   5. Отже на цьому пагорбі є вогонь. (Висновок).
   Оскільки силогізм в індійській логіці виступає у вигляді доведення, то йому передує теза, за нею - підстава, і лише потім дається висновок із засновків. Спеціально і структурі силогізму виділяють "приклад", функція якого полягає у демонстрації конкретної ситуації, де реалізовувалася логічна підстава.
   Якщо в індійський силогізм внести деякі структурні зміни, то отримаємо арістотелівський силогізм:
   1. Де дим, там є вогонь.
   2. На пагорбі є дим .
   3. Отже, на пагорбі є вогонь.
   Очевидно, що третій член індійського силогізму (приклад) відповідає більшому засновку арістотеліського силогізму, другий - (підстава) і четвертий - (застосування) - меншому засновку, а перший член - (теза) і п'ятий - (висновок) відповідає засновку.
   Та й основних термінів у індійському силогізмі три. Менший термін, суб'єкт висновку (в даному випадку - пагорб) є в тезі і в висновку; середній термін, або причинна ознака - наявність диму; більший термін, або доказова ознака, - наявність вогню.
   Відмінність індійського силогізму від арістотелівського полягає в тому, що в основі індійського силогізму лежить теорія проникнення (з наявності диму випливає наявність вогню, з того, що певна річ має властивість "бути металом" випливає властивість "бути електропровідним"), а в основі арістотелівського силогізму лежить підведення часткового під загальне (з того, що будь-яка планета є космічним об'єктом, випливає, що і Земля як планета є космічним об'єктом).
   Специфіку індійського силогізму треба вбачати не тільки в тому, що він пов'язаний, ототожнений з доведенням, що в його основі лежить теорія проникнення, а й у тому, що в його підвалинах передбачається той логічний зв'язок, який притаманний умовиводу за аналогією. Підстава в індійському силогізмі доводить те, що повинно бути доведене вказівкою на подібність з прикладом або на відміну від нього. Це й зрозуміло. Особливо, коли врахувати, що умовивід за аналогією є головним умовиводом в школі ньяя.
   Визначення умовиводу за аналогією міститься в сутрі 16:
   "Порівняння є доведенням порівнюваного із його подібності з відомим". Наприклад: "Бик мені відомий, але про буйвола я тільки знаю, що він за зовнішнім виглядом схожий на бика. На підставі цього знання я можу, хоча ще ніколи раніше не бачив буйвола, при зустрічі з ним пізнати його і вказати іншим".
   За основний логічний принцип школа ньяя бере твердження, що з двох контрадикторних суджень одне обов'язково буде істинним, а друге - хибним.
   Третій період індійської логіки (VІ-VIII ст.) - це розквіт буддійської логіки. Справжнім творцем буддійської логіки, який відділив її від метафізики і сформував як самостійну науку, вважається Дігнага. Йому належить праця з логіки "Про джерела пізнання", де він розробив вчення про три властивості логічної підстави (середнього терміну). Висновок в умовиводі, згідно з цим вченням, буде правильним, якщо:
   а) логічна підстава (середній термін) пов'язана з об'єктом умовиводу, тобто з меншим терміном (наприклад, "на пагорбі є дим");
   б) логічна підстава пов'язана з однорідними об'єктами (наприклад, "дим є скрізь, де є вогонь");
   в) логічна підстава не пов'язана з неоднорідними об'єктами (наприклад, "диму немає там, де немає вогню, як у воді").
   Дігнага визнавав правомірність двох видів силогізму: тричленного (підстава, приклад, теза) і п'ятичленного (теза, підстава, приклад, застосування, висновок).
   Значний внесок у розробку індійської логіки цього періоду вніс Дхармакірті. Йому належить сім трактатів з логіки, серед яких стислий підручник "Крапля логіки".
   Його система логіки включає чотири розділи:
   сприйняття,
   умовивід "для себе",
   умовивід "для інших",
   логічні помилки.
   Судження Дхармакірті не вважав особливою формою мислення. На його думку, судження - це особливі умовиводи, які виникають під час сприйняття, ще до того як вони одержать словесну оболонку. Такі умовиводи він називав умовиводами "для себе".
   Умовиводом "для інших" називається умовивід завдяки якому що-небудь повідомляється іншому.
   Можливі дві форми умовиводу "для інших": силогізм подібності і силогізм відмінності.
   Дхармакірті вважав: правильний умовивід повинен здійснюватися за законами тотожності і причинності, завдяки яким поняття пов'язуються одне з одним, що й зумовлює одержання нового знання.
   Таким чином, індійська логіка, яка виникла в руслі філософії для потреб практики (ведення диспутів і риторики), поступово ставала самостійною теорією. З давньогрецькою логікою Індія познайомилася лише в часи походів Олександра Македонського.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com