www.VuzLib.com

Головна arrow Логіка arrow Судження і речення
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Судження і речення

Судження і речення

   Кожне судження граматично завжди виражається у формі речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.
   Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого-небудь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням.
   Речення, як відомо, бувають розповідні, питальні і спонукальні.
   У розповідних реченнях, наприклад, "Суд е орган правосуддя"; "Експерт не є свідок" тощо обов'язково в наявності або ствердження, або заперечення, тому будь-яке розповідне речення є судженням. Це не означає, звичайно, що різниця між судженням і реченням у таких випадках зникає, вона лишається. Судження — категорія логічна, речення — категорія граматична. Судження завжди тричленне: воно має суб'єкт, предикат і зв'язку. Речення не завжди є тричленним: воно може бути й одночленним ("Світає"; "Морозить" тощо), і двочленним ("Дощ іде", "Мир переможе" і т. д.), і многочленним ("Київ є найкрасивіше місто України" тощо). Окрім підмета й присудка, граматичне речення має й другорядні члени: означення, додаток, обставину.
   Логічна будова суджень інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє її від інших мов.
   Так розв'язується питання про співвідношення судження і речення, коли ми розглядаємо судження і розповідне речення.
   Призначення питальних і спонукальних речень інше, ніж ствердження чи заперечення. Сутність питального речення полягає у постановці запитання, а спонукального речення — у вираженні спонуки. Коли ми ставимо запитання: "Петренко — співучасник?", то в самому запитанні ще немає ні ствердження, ні заперечення, ми не стверджуємо того, що Петренко є співучасником, і не заперечуємо цього, тобто не висловлюємо якогось певного судження про Петренка. Те, на що спрямоване запитання, нам ще не відоме. Отже, коли ми ставимо запитання, наприклад: "Де ти був учора о 10 годині вечора?"; "Хто дав вам цю річ?"; "Де стояв потерпілий?"; "Кому належить ця сокира?" і т. д., то ми ще не висловлюємо суджень. Судженням, тобто думкою, у якій щось стверджується або заперечується, буде тільки відповідь на запитання, а саме: "Учора о 10 годині вечора я був у кіно"; "Цю річ дав мені
   Петренко"; "Потерпілий стоїш біля вікна свого будинку"; "Ця сокира належить Ніколаєву" і т. д.
   Від запитальних речень слід відрізняти риторичні запитання, такі, наприклад, як "Хто не знає наших депутатів?"; "Кому не дорога пам'ять про свою школу?", стверджувальні думки про те, що "Усі знають наших депутатів"; "Кожному дорога пам'ять про свою школу", які є судженнями.
   У спонукальних реченнях, наприклад: "Зачиніть двері!"; "Подайте води!"; "Відійдіть!"; "Не чіпайте!"; "Будьте уважні!" тощо, як і у реченнях питальних, теж відсутнє і ствердження, і заперечення. Тому спонукальні речення не є судженнями.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com