www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Засоби виховання емоційної культури учнів початкових класів у спадщині В. Сухомлинського
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Засоби виховання емоційної культури учнів початкових класів у спадщині В. Сухомлинського

Л. I. Соболева,
вчитель-методист вищої категорії
(гімназія № 15, м. Донецьк)

ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У СПАДЩИНІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

   Постановка проблеми. Питання формування емоційної культури особливо актуалізується на сьогодні, оскільки суспільство стає більш раціональним і технократичним. У зв'язку з цим виникає суперечність між потребами суспільства у висококультурних особистостях та реальністю нашого сьогодення: відсутністю поваги, гуманності, милосердя у стосунках людей. Усе це обумовлює зростання ролі культуротворчої домінанти в освітній галузі: гуманізація життя дитини, піднесення гідності особистості, навчання гармонійного існування. Виконання цих завдань неодмінно передбачає виховання емоційної культури підростаючої особистості.
   Сучасна дитина зростає в епоху великих економічних, політичних, моральних трансформацій, переосмислення деяких цінностей, перманентної нестабільності у суспільстві, нечітко визначених, а часто і різновекторних вимог з боку дорослих. Виховання емоційно розвиненої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим завданням для батьків і педагогів, що є не менш, а в певному сенсі і більш важливим, аніж виховання розуму та формування в дитини різних умінь і навичок. Адже саме від емоційного ставлення до навколишнього світу залежатиме те, заради яких цілей будуть використані набуті дитиною знання й уміння.
   Нажаль, на сьогодні спостерігається захоплення форсуванням інтелектуального розвитку дитини, байдуже ставлення до наповнення неповторним змістом періоду дошкільного дитинства, а отже і до забезпечення специфічних умов для належного розвитку емоційної сфери особистості. За деякими оцінками медиків, психотерапевтичної допомоги потребує близько половини школярів, кількість здорових дошкільнят стрімко спадає, одночасно патологічні стани накопичуються уже в ранньому віці.
   Аналіз досліджень і публікацій. Останні дослідження вчених [1; 2; 4] свідчать про те, що проблемі емоційного розвитку не надано належної уваги. Традиційно, приділяючи увагу фізичному здоров'ю дітей, педагоги навчальних закладів ще не зовсім усвідомлюють значення емоційного благополуччя дитини для подальшого життя.
   Основотворчим орієнтиром для досліджуваної проблеми залишається спадщина Г. Сковороди, К. Ушинського, В. Сухомлинського, П. Юркевича, І. Огієнка (ідеї "філософії серця", "закону і благодаті"). Проблема педагогічно-корекційного впливу на становлення цілісної особистості знайшла відображення у дослідженнях В. Кащенка, Н. Вайзмана, В. Чужикова та інших.
   Аналіз психолого-педагогічної літератури (Г. Бурменська, Р. Овчарова, Н. Самоукіна та інші) та власні спостереження за школярами під час уроків та поза навчальними ситуаціями показали, що типовими проявами порушень в емоційному розвитку молодшого школяра є підвищений рівень тривожності, схильність до страхів та почуття неспокою.
   Типовими ознаками цих проявів є такі: байдужість до навчання та до оцінки вчителя; перевага неспецифічних форм емоційної регуляції (пасивність, безініціативність, депресія); високий рівень хвилювання під час відповіді, виконання завдання; розгубленість при найменшому зауваженні вчителя; обмеженість контактів з ровесниками й відтак- страх перед школою; прояви афективної поведінки - впертості, негативізму, плаксивості, забіякуватості, демонстративної непокори, конфліктності.
   Якими саме мають бути кроки до емоційної грамотності на шляху оволодіння навичками, що допоможуть дитині жити та співпрацювати, розуміти інших, бути в злагоді із собою? Таким чином, виникає потреба не лише в констатації негативних наслідків нівелювання проблеми емоційного виховання, а й пошуку ефективних засобів формування емоційного благополуччя.
   Отже, метою статті є аналіз доробку вчених з зазначеної вище проблеми та визначення основних засобів виховання емоційної культури молодших школярів.
   В історичні переломні моменти час від часу цій проблемі приділяли увагу видатні корифеї вітчизняної та зарубіжної педагогіки. Одним із перших, хто почав займатися проблемами емоційного виховання учнів, був В. Сухомлинський. Говорячи про гармонію у вихованні особистості, він зазначав про необхідність єдності емоційного й інтелектуального, емоційного й естетичного, емоційного й морального. Емоційна культура, естетичні смаки та громадські якості не можуть, на думку вченого, формуватися на фунті емоційної бідності; емоційне безкультур'я у ставленні до людей породжує егоїзм.
   Видатний педагог був упевнений, що школа стане "майстернею гуманності", якщо буде вчити своїх вихованців відчувати відтінки думок і почуттів людей, їхні емоційні стани. В. Сухомлинський у своїх працях зазначав, що у сприйманні навколишнього дитиною "переважає емоційний елемент, вона більше пізнає серцем, аніж розумом [5, с 508]". Емоції - це своєрідні прояви особистісного ставлення дитини до навколишньої дійсності, до самої себе та інших людей. Підкреслюючи складність формування емоційної сфери дитини, її емоційного благополуччя, В. Сухомлинський писав, що "вчити відчувати - це найскладніше, що є у вихованні [5, с 509]".Відомо, що виховати емоційну культуру можливо лише під час різнобічної діяльності, у процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприймання навколишньої краси. Так, у педагогічній спадщині В. Сухомлинського є оригінальна методика, відома методичними прийомами створення емоційних ситуацій, опори під час виховання на "подорожі" у світ краси і добра, розвитку художньо-естетичної творчості; "виховання" почуття любові до праці. На думку вченого, "дитинство повинно стати школою виховання емоційної культури учнів, емоційної тонкості, чуйності", для нього було дуже важливо, щоб людина "не виросла з кригою в серці" [5, с 509].
   У контексті означеного дослідження є необхідним аналіз педагогічного доробку В. Сухомлинського з метою визначення основних напрямів і засобів щодо виховання емоційної культури дитини. Отже, зважаючи на його наукові праці, виокремлюємо такі напрями роботи: 1) навчити дитину емоційно правильно реагувати на події та обставини навчально-виховного процесу в школі, сім'ї або під час спілкування з оточуючими; 2) важливо, щоб у дитини утворювалися такі спонукання і переживання, що пов'язані з власною особистістю, і які варто називати "голосом совісті", неможливістю ухилитись від обов'язку; 3) важливо, щоб у дитини розвивалося правильне співвідношення почуттів і емоцій, щоб вони виростали з гармонійно розвиненою системою емоційних відгуків; 4) доцільно, щоб в емоційному житті дитини незначну роль відігравали такі негативні почуття, як злість, злорадство, заздрість, недоброзичливість, щоб, ці переживання, якщо вони вже й виникли, швидко минали, викликаючи у дитини почуття сорому перед собою, докори сумління; 5) важливим фактором, що характеризує емоційну культуру людини, є її здатність цінувати та поважати почуття іншої людини, ставитися до них з увагою, а також здатність людини до співчуття, уміння поділитися своїми переживаннями з іншими, близькими людьми; 6) у формуванні емоційної культури дитини важливе місце посідає і стиль взаємостосунків педагога і дитини. Ученими встановлено, що стани емоційного задоволення і радості частіше виникають у тих дитячих колективах, які очолюються педагогами, котрі дотримуються демократичних принципів у своїх стосунках з дітьми. Водночас стан пригніченості, емоційного дискомфорту спостерігається у дітей частіше там, де їхній вихователь - особистість авторитарного складу, а попередження обурення і злості у дітей частіше помічається тоді, коли вихователі не послідовні у своїх стосунках з ними; 7) дослідження вчених свідчать про те, що вчитель має демонструвати своє доброзичливе ставлення до дитини, організовувати ситуації, де вона могла б виявити себе з позитивного боку. Вчителю варто звертати увагу на позитивні якості дитини, нейтралізувати дії негативного фактора в їхній поведінці.
   Отже, думки В. Сухомлинського про виняткову роль емоцій у вихованні не означають, що розумова діяльність має поступитися. Педагог вимагав не пріоритету емоцій, а злиття думки й почуття, "гармонії розуму і серця", в якій, за його твердженням, "серцю належить найтонша, найніжніша мелодія" [5, с 510].
   Емоції та почуття впливають не тільки на характер протікання психічних пізнавальних процесів, а й часто визначають поведінку дитини, її ставлення до навколишньої дійсності та до самої себе. Ось чому В. Сухомлинський разом зі своїми колегами з перших днів виховання вчив дітей бачити, сприймати, відчувати, розуміти фасу навколишнього світу - природи та суспільних відносин і зазначав, що без емоційного ставлення до оточуючого, самого себе, без інтересу, подиву, задоволення, радості, захоплення та інших позитивних переживань неможливо досягти гармонійного розвитку дитини. Великий педагог не тільки розкрив роль і значення емоцій і почуттів у житті та діяльності дитини, а й визначив основні шляхи та засоби їх розвитку.
   Разом з тим, спеціальні дослідження та наші спостереження показують, що на сьогодні як дорослі, так і діти рідко використовують у повсякденному житті "мову емоцій". Бідність і недиференційованість емоційного словника батьків і педагогів призводить до формування особливого типу свідомості та мислення дитини, в якому дуже вузько представлено внутрішній світ, що негативно впливає на розвиток особистості взагалі.
   Отже, можна зробити висновки, що проблема емоційної культури є загальновизнаною. У цьому контексті актуалізується проблема пошуку засобів виховання емоційної культури. Аналіз досліджень дозволяє виокремити такі: ігри-бесіди на запропоновану вчителем (вихователем) тему; мімічні та пантомімічні ігри-вправи; рухливі та спонтанні дитячі ігри; ігри-імпровізації; ігри-драматизації, імпровізації; моделювання; порівняння та зіставлення. Робота у цьому напрямі може здійснюватися на уроках, перервах, у позанавчальний час.
   Уроки з читання забезпечують не лише формування першооснов читацької культури молодших школярів, а й емоційно-оцінного ставлення до змісту прочитаного, формування особистості дитини засобами художнього слова. Таким чином, мова і література, відображуючи культурні здобутки народу, його історію та світогляд, є важливим засобом духовного розвитку особистості, її емоційної культури. Такі засоби мови, як порівняння, епітет, метафора, алегорія, гіпербола, синоніми тощо, дають можливість глибоко і повно передавати думки героїв, описувати їхні почуття, переживання, виражати ідеї, погляди автора, його ставлення до життя. Пізнання світу через словесне мистецтво відбувається на засадах того, що слово відображає не лише конкретні об'єкти життя, а й викликає відповідні переживання, прагнення, почуття. Отже, за допомогою художньої літератури здійснюється розвиток емоційної сфери дитини.
   Аналіз своєрідності мови та літератури програм, підручників, методичних посібників з навчальних предметів, що викладаються у початковій школі показав, що в кожному з них закладено можливості для емоційного розвитку учнів та організації роботи з емоційного виховання (виразне читання, увага до співрозмовника, форми вираження ввічливості, виявлення засобів милозвучності усного і писемного мовлення).
   Вважаємо за доцільне у контексті цього дослідження навести засоби для виховання емоційної культури з творчої спадщини В. Сухомлинського та доповнити їх з власної практики. Одним із засобів є читання оповідань В. Сухомлинського.
   Чому мама плаче?
   У першокласниці Олесі є старший брат Микола. Він тракторист. Прийшов час іти Миколі до лав армії. Проводжаючи сина, мама заплакала. Олеся розуміла, чому мама плаче. Два роки буде служити брат. Два роки не побачить його мама. От вона й плаче. І Олеся заплакала... Минуло два роки. Надійшла радісна звістка - повертається Микола додому. Поїхала мама з Олесею на станцію зустрічати брата. Вийшов із вагона Микола, посміхається. А мама підбігла до нього, обняла й заплакала. Олеся не розуміє: чому мама і тепер плаче?
   Прочитавши оповідання, дітям доцільно поставити запитання: Чи можна плакати з радості? Як краще назвати такі сльози? Соромно перед соловейком Оля та Ліда, маленькі дівчатка, пішли до лісу. Після важкої дороги сіли на траву відпочити й пообідати.
   Дістали з торбиночки хліб, масло, яйця. Коли дівчатка пообідали, неподалік від них затьохкав соловейко. Оля з Лідою боялися поворухнутися.
   Соловейко обірвав свою пісню.
   Оля зібрала рештки своєї їжі та шматки паперу й кинула під кущ. Ліда загорнула в газету шкаралупу з яєць та крихітки хліба і поклала у торбинку.
   - Навіщо ти береш із собою сміття? - запитала Оля. - Кинь під кущ. Ми ж у лісі. Ніхто не побачить.
   - Соромно... перед соловейком, - стиха відповіла Ліда. Запитання, що потребує обговорення: хто на кого міг образитися?
   Також дієвими засобами є обговорення змісту прислів'я, наприклад, "При сонці -тепло, при матері -добре" та розв'язання проблемних ситуацій.
   Наприклад: Одного разу мама курка вийшла зі своїм курчатком на прогулянку. Поки мама діставала для свого синочка черв'ячка, курчатко зникло. Здивувалася мама. (Покажіть, як мама здивувалася.) І почала шукати свого непосидючого синочка. Бачить: її курчатко стоїть на тому березі джерельця. Ще більше здивувалася мама. (Покажіть здивування мами.) Запитання для обговорення: Як могла її дитина потрапити на той берег? Як повернути курчатко мамі?
   На перервах та прогулянках доцільно використовувати обговорення родинних ситуацій: Як ви вчините, якщо: мама й тато сваряться; бабуся щось ховає у свою скриньку; мама розповідає вам свою таємницю і просить нікому про це не говорити? Ми вважаємо за доцільне використовувати розігрування етюдів та виконання вправ.
   Етюд "Нудно"
   За допомогою міміки й жестів відтворіть стан нудьги.
   "На крижині жив один пінгвін, нудьгував пінгвін, сумував пінгвін".
   "Лялька їхала в машині і в коробочці спала. Знудьгувалась в магазині, з полиці злізла і пішла".
   "Одне цуценятко було дуже самотнім".
   "Хто нічого не вивчає, той постійно нудьгує".
   Закінчіть речення: "Мені нудно, коли..."
   Вправа "Оціни вчинок"
   Хлопчик зустрічає на вулиці заплакану дівчинку: вона заблукала. Він думає, як йому вчинити: заспокоїти й пригостити цукеркою; допомогти їй знайти дорогу додому, звернувшись до міліціонера; поглузувати з її страждань; пройти повз неї, нічого не зробивши.
   Висновки. Отже, особливе значення для розкриття сутності емоційної культури молодших школярів мають праці В. Сухомлинського. Вчений, один з перших використав поняття "емоційна культура" та схарактеризував засоби її виховання. Творчий доробок В. Сухомлинського має неабияку значущість і актуальність для сучасних учителів-практиків.
   Перспектива подальших пошуків у напрямку дослідження полягає в обґрунтуванні умов, що сприяють вихованню емоційної культури молодших школярів, та у розробці програми й циклу занять гуртка "Абетка емоцій".

ЛІТЕРАТУРА

1. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві) : навч. посіб. для вищ. навч. закладів / О. Кононко. - К. : Освіта, 1998. -225 с
2. Ларцев В. С. Социокультурный генезис личности / В. С. Ларцев. - К.: ООО "Информационно-издательская фирма "Принт- Экспресс", 2002. - 360 с.
3. Соціологія культури : навч. посібник / [за ред. О. М. Семашка, В. П. Пічі]. - К. : Каравела, Львів : Новий Світ, 2000. - 334 с.
4. Разнатовська Л. В. Уявлення про фундаментальні емоції як складова емоційної культури дошкільника / Л. В. Разнатовська // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки).- Бердянськ : БДПУ, 2004. - № 3. - С 154-163.
5. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5-ти томах / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. школа, 1977. - Т. 3. - 670 с.
6. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. -К.: Рад. школа, 1978.-234 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com