www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Знання про рід

Знання про рід

   Кожен українець, який починає читати Велесову Книгу, має усвідомити своє Божественне походження. Український народ створений Сварогом, який ще має ім'я Род. Сварог є нашим Пращуром, і саме Він дав нам Заповіт через Отця Opa щодо того, якими мають бути русичі-українці: "Це мовив Ору Сварог наш: "Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь, як сини Творця. 1 будете, як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш. Того мусите слухатись, і Той вам скаже, що маєте діяти. А як мовить, так і творіть" (дошка 25).
   Сварог Творець, названий в народі золото руким майстром, створив людину од "перст своїх", тобто виліпив своїми пальцями, по-іншому вирізьбив своїм золотим топірцем, з яким його зображає ведійська традиція. Та можливе й інше прочитання цього образу: Сварог створив нас із частини свого тіла — пальців, які є символом творчої праці народу. Про цю працьовитість також маємо повчання: "Се бо мали вказівку на часи наші, аби не хибно діяли й Отцям почесті справляли. Не бездіяльні персти товкли о дерево, а щоб руки наші утрудились о рала наші, а мечами добували незалежність нашу" (дошка 14).
   Отже, Сварог - Творець Роду людського на Землі. А як же народилися Внуки Дажбожі? Перша родовідна легенда Велесової Книги викладена в дошці 16 і присвячена Велесу, Богу таємничих знань, про якого сказано, що він є "пристанище і сила". Доблесний і працьовитий муж, названий отцем в Русі, мав жону і двох доньок. Було в них багато овець, корів та іншої худоби, яку вони випасали в степах. Саме у степах не міг він знайти достойних мужів для своїх доньок. Він молив Богів, аби вони припинили згасання роду. І Дажбог почув ту молитву і дав йому вимолене. Ось як було проречено те: "Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому". Богиня Ясна з'являється завжди при народженні дітей. Вона тче нитку життя новій людині, як Богиня Долі, Рожаниця. Ясна — Богиня жіночої плідної сили, яка уособлюється в блискавці. Недаремно вона згадується поруч із Перуном (дошка 7-В), який є втіленням чоловічої плідної сили. І нарешті, Бог Велес отрочат несе. Це йому завдячують руси й хвалу речуть нині і завжди, і до віку віків! Це не тільки вчення про народження Дажбожих Онуків, але й про єдність духовного (Божественного) і тілесного (земного), що символізують Дажбог і Велес.
   Про Божественне походження усіх слов'янських племен неодноразово будуть нагадувати нам Волхви в цій святій книзі: "Се бо ми є слов'яни, бо славимо Богів, і се ми внуки Богів наших Сварога і Дажбога" (дошка 36-Б); "І повели русів Громовиці, як синів Отця нашого Перуна і Дажбога внуків" (дошка 23); "вже греки йдуть на нас і силою гримлять, але Перун нам Отець, і се тих греків розтрощимо!" (дошка 32).
   Існує й інша родовідна легенда. Прародителями слов'ян Велесова Книга називає Отця Богумира і Матір Славуну, які, дбаючи про майбутні роди своїх п'ятьох дітей (трьох дочок і двох синів), підбирали їм достойне їхньої крові подружжя. Отець Богумир, послухавши жону свою Славуну, поїхав куди очі дивляться і спинився під дубом, що стояв у полі, та й лишився ночувати біля Вогню.
   Дуб — священне дерево наших Предків, він завжди був захистом для людини, символом Божої сили. Під дубом здійснювалися і шлюбні обряди. Саме тут і зустрілися йому троє мужів, які шукали собі жінок. Так три вісники: Ранок, Полудень і Вечір стали мужами трьох доньок Отця Богумира: Древи, Скреви і Полеви. Від цих родів походять племена древлян, кривичів і полян, а від синів Сіви й молодшого Руса — сіверян і русів. Імена ж трьох вісників, напевно, несуть у собі якесь символічне значення, зрозуміле автору ще в IX столітті. Нині ми можемо лише здогадуватися, що йдеться про духовне значення цих постатей, подібне до статусу Божественного походження Дажбожих Онуків, адже древляни — сини Ранку, кривичі — сини Полудня, поляни — сини Вечора. Можливо, це символи розміщення племен щодо сторін світу: схід, південь, захід. Хоча знаємо, що вже у IX ст. н. ч. сіверяни й кривичі жили на півночі, а древляни на захід від полян. Та все ж вони були об'єднані під назвою ру-си і державним утворенням Русь. Однак на дошці 9-А розповідається про події дуже віддалені навіть від самого автора, бо "утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за морем, у краю зеленому... літ за тисячу триста до Германаріха". Отже, маємо змогу встановити приблизний час описаних подій. Готський король Германаріх правив з 351 до 375 р. н. ч., отже, формування руських племен відбулося у середині IX ст. до н. ч., тобто в кінці арійського періоду, коли в Європі, Індії та Малій Азії відбувалося значне переселення племен: "А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського. Отам Праотці накидали кургани із каміння білого, під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли" (дошка 9-А).
   Готським морем у давнину називали Меотиду — Азовське море, а Семиріччя — місцевість, на якій течуть сім рік. Нині цю назву має Красноярський край, висловлюються також думки, що наші Предки-орії (арійці), побувавши в II тис. до н. ч. в Індії, де також є Семиріччя, уже в IX ст. до н. ч. поверталися на свою Прабатьківщину в Подніпров'я. Маємо також згадку про це у Велесовій Книзі: "із Пендеба йдемо" (Б. Яценко перекладає це як Пенджаб — місто в Індії). Третя родовідна легенда Велесової Книги оповідає про Отця Opa (Орія, Арія), який жив у середині VII ст. до н. ч.: "Од Отця Opa походимо..." (дошка 6-В). Ор мав трьох синів, які розселилися у різних краях Європи: "І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племена виникли" (дошка 4-Г). Нині в цих синах ми з легкістю впізнаємо відомих нам Кия, Щека і Хорива, які стали засновниками трьох слов'янських народів — русів (киян), чехів, хорватів. "Од Отця Opa до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ" (дошка 6-В); "Мовимо так, що літ за тисячу п'ятсот до Діра пішли Прадіди до гори Карпатської... а старійшиною роду був Щек, од оріян той був" (дошка 5-А).
   Ці записи цінні для нас тим, що тут маємо справу з конкретним датуванням подій. Оскільки дошки Велесової Книги писалися в IX ст. н. ч. (бо після Аскольда, Діра і Рюрика інші князі не згадуються), то й відраховують час подій від сучасних автору правителів. Дати життя Діра точно не відомі, хоча є дата його походу разом з Аскольдом на Візантію — 860 рік. Це й дало змогу встановити приблизний час життя Отця Opa (середина VII ст. до н. ч.). Таким чином, і заснування Києва можемо датувати точніше, а не так, як нам нав'язала радянська академія наук! "Ішли до Гори великої, до долини травної і багатої злаками. Там оселився Кий, що був засновником Києва. То був престол Руський" (дошка 4-Г). Якщо взяти це датування за основу, то, мабуть, в 2000 році ми мали б святкувати вже принаймні 2700-річчя нашої столиці України-Руси — славного міста Києва. У цих же дошках руси-кияни ототожнюються з антами, а в дошці 7-В чітко сказано, що руси, розбивши римлян, готів і гунів, "утворили Край Антів і Скіфію Київську". Ці події, як знаємо з історії, відбулися у IV ст. н. ч. Відомо також, що скіфами нас називали греки ще, мабуть, з тисячу років. Візантійський літописець Лев Диякон називає скіфами воїнів князя Святослава, тай у козацьких літописах неодноразово зустрічаємо згадки про "наших скіфо-сарматських Предків" навіть за часів гетьмана Богдана Хмельницького.
   Цю легенду про трьох синів Opa можемо також зіставити з легендами, що переказав грецький історик Геродот, який жив приблизно на 150 років пізніше від Отця Opa. У Геродотовій легенді про родовід скіфів батьком трьох синів названий Таргітай. Від імені Орія (Арія) тут тільки корінь Ар-. Імена ж синів такі: Арпоксай, Ліпоксай, Колоксай. Чи можна було б упізнати в них Кия, Щека і Хорива? Відомо чимало прикладів, коли греки перекладали наші імена на свою мову, повністю перекручуючи їхнє звучання. Так, дослідники вважають, що ім'я Ліпоксай первісно могло бути Ріпо-цар, тобто цар Рипейських гір (закономірний перехід л—р), і ототожнюють його з Києм. Арпоксай, за значенням, — цар підземних глибин, тобто змій. Зіставивши ще й вірменський варіант цієї легенди, де змієм (Мелтеєм) називається Щек, дійшли висновку, що й ім'я цього брата у перекладі означало змій. Колоксай — Сонце-цар (бо коло — сонце, Хоре), вірогідно, Хорив. Ось що значить вчити історію з подачі іноземців...
   Але не слід забувати й про високу роль міфів. Навіть якщо імена чи дати виявляться неточними, це все одно не применшує ролі цих священних текстів, навпаки, міф дає змогу розсунути рамки зовнішнього об'єктивного світу, відкривши тим самим місце для священного спогаду, вищий ідеальний світ Пращурів! Поняття кровної спорідненості з Рідними Богами тисячоліттями давало силу й мужність нашим світлим Предкам вистояти і залишитись народом із власною людською гідністю, культурою і моральністю, щоб відвоювати свою землю від різного роду зайд і загарбників. "Боги наші — суть великі родичі" — записано в 33 дощиці. Слово родичі — пов'язується не стільки з багаточи-сельною ріднею, як це ми розуміємо нині, скільки саме з поняттям і словом родителі, яке наші мовознавці на початку XX століття стали вважати "русизмом", замінивши його нібито українським "літературним" батьки. Однак і нині в українських селах люди розуміють слово родителі як сукупне поняття батько-мати, тобто ті, хто народив.
   "Славимо Дажбога і буде Він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди" (дошка 31). Велесова Книга змусила замислитись і над прадавнім словом покровитель (дослівно: по крові тіла), тобто родич (такими покровителями були духи покійних родичів), і над словом Покрова, що походить від укривати, а також покрівля слов'янське крииіа (нині як літературне вживають німецьке "дах"), і люди, які живуть під одним дахом, тобто знову ж таки — родичі, сім'я, рід, і, звичайно, Дух — охоронець родини. Святість крові є основою всього Роду: "Багато крові коштував той похід слов'янам. Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував, бо кров є свята. А кров наша про те каже, що ми русичі всі" (дошка 4-Г).
   Про кревність знаходимо також слова в дошці 3-Б: "Інше бо кревність — є свята кров наша. Про те мовили, як вибирали князів старощі наші, і так правили п'ятнадцять віків через віче". Тут кревність означає походження роду, бо чистота крові грала найголовнішу роль при виборі князя. Наш народ умів відрізняти себе від чужинців, знав споріднені племена і все це передавалося в народній пам'яті через перекази: "Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли. Були не окремі, а з нами злилися і кров свою дали нам. Давно були на Русі хозари, а зараз варяги; ми ж русичі, аж ніяк не варяги" (дошка 4-Г).
   Як і давні греки, наші Предки піклувалися про чистоту руської крові (пор. з висловом Емпедокла: "найкраще мислять кров'ю", тобто категоріями родової спільноти). Кілька разів ільмерці ототожнюються з іллірійцями, про яких дошка 7-Є згадує: "Тут бо кажуть всяке, та правди ніде діти — іллірійці були поглинені нами", тобто, кажучи сучасною термінологією, також асимілювалися нами. "Був народ родичами з ільмерцями, із того кореня роди наші" (дошка 2-А). Нині нащадками іллірійців деякі вчені вважають албанців. Цікаво, що в XIX ст. у Хорватії й Словенії існував рух Відродження під назвою "ілліризм". Отже, ці слов'янські народи вважають себе нащадками іллірійців, про яких згадує Велесова Книга.
   Таких і подібних прикладів встановлення спорідненості племен і народів, або встановлення етнічної належності (сучасною мовою національності) певних історичних осіб Велесова Книга має чимало. Так, зустрічаємо тут знайомих Аскольда і Рюрика, які, називаючись ру-сами, творили беззаконня. Волхв подає науку русичам на майбутнє про те, як не можна довіряти чужинцям правити нашим краєм: "Бо це Ас-кольд узяв воїв своїх, посадив на лодії і йшов грабувати інших, так ніби йшов на греків нищити міста їхні і скласти жертву Богам в землі їхній. Але то була неправда, бо Аскольд - не русич, а варяг і мав іншу мету... Ні Рюрик не є русич. Той бо лис іде хитрувати до степу і б'є купців іноземних, які йому довіряються" (дошка 8/27). Про Діра сказано: "Дірос -це був греколанець" - грек (дошка 29). "Дірос еллінський, кажуть, присмирив наших і був на престолі цьому раніше нього (Аскольда). І се Аскольд забив Д і роса, і є він один на те місце, і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога" (там же). Як видно, чужинці, або ті, в кому вже була чужинська кров, не мали права правити русами, але вони всіляко намагалися це робити вже з IX ст.
   Саме такі люди завжди були і є нестійкими у своїх вчинках, роздвоєними особистостями, які легко піддаються на чужинські приманки (прийняття чужої віри, зрада Звичаю тощо), що завжди несе зміну ідеології і погіршення життя народу. "Той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим... А греки хотіли нас христити, щоб ми забули Богів наших і так обернулися [в їхню віру] і стали їхніми рабами. Постережемося того..." (дошка 6-Є).
   Щоб нічого не забулося з нашої минувшини, у Велесовій Книзі називаються різні слов'янські племена, які проживали на території нашої України: кіморії (кіммерійці), скіфи, костобоки, анти, дуліби, венеди, боруси, слави, яси (сармати), нери (неври) та ін. Це вже пізніше, коли історію нам почали писати чужинці, ті племена стали вважатися якимись іншими народами, які нібито населяли цю землю. Всі історики-іноземці запевняли, що ми були дикунами, нерозвиненими, неосвічени-ми й некультурними. Все це проголошувалось ними задля виправдання їхніх власних загарбницьких намірів. Чи не тому й грек Геродот писав, що наші Предки скіфи знімали скальпи й пили кров із черепів забитих ворогів, щоб показати всьому світові, що цей народ треба знищити або зробити рабами, бо на більше він не заслуговує.
   Як правило, загарбники несли на завойовані землі свою значно примітивнішу культуру, викорінюючи всі здобутки людського духу корінних народів. Єдність слов'янських племен у всі часи лякала греків, римлян, німців та інших, тому вони вигадували різні назви цих племен, щоб роздробити Скіфію-Русь на малі плем'яні групки, позбавити їх почуття кровного зв'язку. Ці стратегічні плани наших ворогів значною мірою досягли успіху саме через втрату нами власної віри. Майже тисячу років ці історики твердять, шо кіммерійці, скіфи, сармати, анти, руси й українці — це різні народи, які постійно витісняли, виганяли один одного з нашої землі, на яку самі приходили невідомо звідки.
   Велесова Книга повідомляє про кіммерійців як про наших Предків: "Були кіморії, також отці наші, і ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашених" (дошка 6-Е). Тому Волхви не забувають згадати всіх наших родичів, щоб жодне слово не забулося, жодне знання не втратилось, бо: "кожний зробив якесь благо для русів. Пам'ять наша те вдержить, бо мусимо їх славити кожної Тризни-Тривіди і зберігати пам'ять про них для синів наших. І ніхто не сміє те забути, бо проклятий буде Богами нашими і людьми. І люди імено його охибнуть (зневажать) на віки" (дошка 25).
   Тризна-Тривіда — поминальні обряди нашої віри. Цей величний Звичай має на меті зберегти пам'ять про наших Богів і Героїв та встановити духовний зв'язок поколінь. Тризна-Тривіда (дослівно: три знання, три відання): перше — про Богів, друге — про героїв, третє — про Звичай нашого Роду. Бо саме на цих обрядах згадуємо передусім про Богів Права, які є нашими Праотцями і правують Світом, далі — про наших героїчних Пращурів, які перебувають на Луках Сварожих поруч із Перуном, і, нарешті, ми поминаємо їх, виконуючи наш Звичай багатотисячолітньої давнини, тим самим прилучаючись і до третього відання — знання рідного обряду. Саме так відновлюємо втрачені колись сили (енергію) нашого Роду (нації) і отримуємо духовне живлення для нашої виснаженої родової (генетичної) пам'яті.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com