www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Слобожанщина

Слобожанщина

   До Слобідської України входять східні області: південь Сумської, Харківська, Луганська, Донецька, а також східні райони Полтавщини і північ Дніпропетровщини. Природа краю характеризується посушливим літом і сильними вітрами. Рельєф переважно гористий: Донецький кряж і гірська гряда Донецької височини. Такі природні умови не сприяли розвитку сільського господарства, тому тут переважала промисловість. Було б неправильно говорити про відносно пізнє заселення цих земель, адже тут археологи знаходять сліди життя ще з часів палеоліту. На цих землях відомі племена кіммерійців, скіфів, сарматів, булгар, хозарів, печенігів, половців. Монголо-татарські орди тут кочували аж до початку XV ст., доки не втратили силу після нищівної епідемії 1430 р. та натиску кримчаків. У XV ст. на Лівобережній Україні людські поселення закінчувалися біля Чернігова й Путивля. Далі простягалося Дике поле, куди щовесни вирушали ватаги сміливців із Полісся, Волині та Білої Русі за здобиччю. Тюрки таких шукачів пригод, вільних людей, називали козаками. Поштовхом до масового переселення із Правобережжя на Лівобережжя стало повстання під проводом Якова Остряниці проти польської шляхти. Після поразки повстання у 1638 р. він привів на цю землю 865 сімей, які заснували місто Чугуїв. Після повстання Богдана Хмельницького на Слобожанщину переселилася значна маса козаків і селян, засновуючи тут слободи (звідси й назва). За участь у повстанні під проводом донського козака Степана Разіна російський уряд заслав повстанців на береги річки Красної та Сіверського Дінця. Російські царі, не запитуючи гетьманів, роздавали українські землі російським поміщикам та військовим полкам. У кінці XVII ст. на Слобожанщині проживало 100 тис. українців і 20 тис. росіян. Проте вже на початку XVIII ст. кількість росіян на лівобережних українських землях зменшується. Після зруйнування Запорозької Січі козаки поселилися у донецьких степах. 1753 р. уряд Росії запросив на службу сербів, волохів, греків та болгар і утворив спеціальну адміністративну одиницю "Слов'яно-Сербію" з центром у Бахмуті. В 1778 році Катерина II запросила у Слов'яно-Сербію греків-урумів із Криму. їх розмістили на землях зруйнованої Січі, в Олександрівській фортеці та прилеглих до неї селах (нині Новомосковський район Дніпропетровської області).
   Під час російсько-турецької війни задунайські козаки надали допомогу московським військам, за що турецький візир зруйнував Задунайську Січ. Тоді російський уряд дозволив козакам поселитися біля гирла Грузького Єланчика (нині м. Новоазовськ). Азовське козацьке військо проіснувало недовго: в 1885 р. його було ліквідовано, а частина козаків переселена на Кубань. Наприкінці XVIII ст. у межиріччі Кальміусу і Грузького Єланчика поселилося близько 6 тис. німців, які в 1941 р. були вивезені до Казахстану.
   Швидкі темпи індустріалізації сприяли переселенню на Слобожанщину сотень тисяч людей різних національностей. Політика інтернаціоналізації радянської імперії, власне, була спрямована на повну русифікацію і денаціоналізацію неросійського населення на Донбасі. Свою роль тут зіграла і мова "міжнаціонального спілкування", і відсутність національних шкіл, і зневага до національних традицій (культивувалися так звані радянські обряди).
   На Слобожанщині разом із землеробством здавна розвивалися різні промисли: виробляли дьоготь і смолу, керамічний посуд і килими, вишиті кожухи і сап'янові чоботи, гарусні тканини і вироби з дерева та металу. Розвивалося рибальство, пивоваріння, виноробство, добування солі тощо. У XIX ст. тут з'являються знаряддя праці фабричного виробництва: парові машини, сіялки, залізні плуги й борони. Житлове будівництво надзвичайно різноманітне, окремі райони зберігають традиції тих земель, звідки були переселені їхні мешканці. Хати не завжди обмазані й побілені, є так звані "миті", тобто з вимитими до блиску стінами. Розчин для миття називався луг — тепла вода, проціджена через шар попелу. Подвір'я просторі, з повітками - господарськими приміщеннями, курниками й амбарами. В хатах, як і по всій Україні, було багато рушників, килимарських виробів, розписних меблів: стільців, ліжок, різних шафочок. Тут, як і на Полтавщині, у побуті використовувалися скрині, полиці для посуду. Рублені дерев'яні хати з коморою через сіни - один із найстаровинніших типів житла, що побутував ще в Київській Русі. У східних районах Слобожанщини дубові зруби встановлені на дубових стояках, які утворюють своєрідні галереї Великий винос даху, що спирався на такі колони-стояки, захищав хату від дощу, вітру, а в спеку створював затінок.
   Одяг представлений жіночими сорочками, вишитими гладдю, переважно білими, коричневими і синіми нитками. Орнаменти, характерні для Слобожанщини — це "ламана гілка". Тут також носили ткані плахти. Рушники вишивалися так званим тамбурним швом червоними й синіми нитками. Чоловічий одяг мав свої особливості: верхній суконний одяг для негоди називався лига, взимку носили смушеві шапки, а влітку — солом'яні брилі.
   Культура Слобожанщини перехідна від Лівобережжя до степової південної культури, а також (особливо на сході) позначена російськими впливами: наприклад, російський сарафан, чоловічий кафтан тощо. Під впливом крою сарафана поширилася жіноча сорочка з чотирикутним вирізом.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com