www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Поділля

Поділля

   Поділля відоме в українських літописах під назвою Пониззя, тобто "Русь нижня", починаючи з 1226-1227 рр., а з XIV ст. ця назва оформилась як Поділля, тобто "Русь долішня". Поділля багате на пам'ятки палеоліту, Трипільської, Скіфської та Черняхівської культур. Тут проживали племена уличів і тиверців, які здавна були близькими сусідами з грецькими поселеннями. Тому Літопис Руський повідомляє під роком 907, що "тиверці були відомі як тлумачі", тобто перекладачі з грецької, і що Олег брав їх у похід на Царгород. Після Кревської унії 1385 р. і експансії поляків утворилося Подільське воєводство. З кінця XVIII ст. й до початку XX ст. тут була Подільська губернія, до якої входило 12 повітів. Це території між Південним Бугом і Дністром: Вінницька область, південь Хмельницької і Житомирської, північ Одеської, східні частини Чернігівської й Тернопільської областей.
   Особливості культури та побуту Поділля зумовлені історичною долею цього краю. На межі XVI—XVII ст. постійні напади татар призвели до руйнування поселень, господарства, занепаду економіки та культури. Крім того, тривале проживання на Поділлі поляків зумовило взаємовпливи у культурно-побутовій сфері. Одяг українок Полісся був настільки барвистим і оригінальним, що польські жінки запозичили в них чимало прийомів та візерунків вишивок, крою сорочок та інших елементів одягу.
   Поділля умовно можна поділити на три етнографічні групи: Західне, Східне Поділля та Подністров'я. Кожна з цих груп має свої локальні особливості.
   Пагорбистий рельєф цієї місцевості створив неповторну картину подільських поселень: житла розташовували на різних рівнях, щось схоже до карпатських сіл. Іноді садиби вивищували над вулицею на 10 метрів. Подільські житла мають дуже мальовничі настінні розписи, нанесені на свіжовимазані глиною і побілені стіни, піч, сволок. Стіни також прикрашаються різноманітною розписною керамікою. Одяг подолян надзвичайно барвистий і, мабуть, найбагатший у різноманітності візерунків. Жіноче вбрання складалося із таких елементів: сорочка, спідниця або плахта, фартух, пояс або крайка. Фартухи, на відміну від польських (XVII ст.), вишивалися. Голову жінки пов'язували наміткою, рантухом, які кілька разів складали і обвивали голову під підборіддям, закриваючи чоло, а обидва кінці опускали через плечі. Як на Гуцульщині, так і на Західній Волині, заміжні жінки мали відтяте волосся, тому одягали кибалку—дерев'яний обручик, що гарно тримав хустку. Чоловічі сорочки були тунікоподібні з високим стоячим коміром. Взимку жінки й чоловіки носили кожухи з прита-леною спинкою, вишиті кольоровим шовком. Нашийними жіночими прикрасами були пацьорки (скляне намисто), ланцюжки, гердани (плетені з бісеру прикраси), монети, хрестики.
   Поділля славиться своєю керамікою. Це особливість місцевої глини — зеленої (глей) і рудої (руда), які не годяться на вогнетривкий посуд. Тому місцеві майстри увесь свій мистецький талант втілюють у столові та декоративні вироби. Центром Подільської кераміки є місто Бар. Вироби барських майстрів — миски, тарілки, полумиски, свічники, баранці, півники — покриті поливою: на білому тлі зображені контурні малюнки зеленого, жовтого і коричневого кольорів. Тематика цих вишуканих узорів має свої прототипи ще з перших століть нашого часу. Східне Поділля славиться різноманітністю мистецтва витинанки, причому їхні традиційні узори по-різному інтерпретують композицію відомого Бушівського рельєфу, зображуючи оленів та півників, Дерево Життя тощо.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com