www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Теорія і практика методів навчання в педагогічній спадщині М. Корфа, Я. Новицького, К. Зіньківського (історико-дидактичний аспект)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теорія і практика методів навчання в педагогічній спадщині М. Корфа, Я. Новицького, К. Зіньківського (історико-дидактичний аспект)

Н.Л. Сосницька,
доктор педагогічних наук, доцент,

І.Ф. Шумілова,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Бердянський державний педагогічний університет)

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА МЕТОДІВ НАВЧАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ М. КОРФА, Я. НОВИЦЬКОГО, К. ЗІНЬКІВСЬКОГО (ІСТОРИКО-ДИДАКТИЧНИЙ АСПЕКТ)

   Постановка проблеми. Проблема ефективного використання у навчально-виховному процесі методів навчання завжди була актуальною. Вона пов'язана із питаннями реформування національної освітньої системи в нових соціально-економічних, політичних, культурних змінах і перетвореннях, які відбуваються сьогодні в Україні. Вирішення цієї проблеми вимагають об'єктивного і глибокого вивчення історичних подій і фактів в освітній галузі, переосмислення багатьох етапів розвитку вітчизняної педагогічної думки, спадщини відомих педагогів і науковців. У цьому контексті інтерес представляє вивчення проблеми методів навчання у творчій спадщині педагогів, просвітників Північно-Приазовського регіону другої половини XIX - першої половини XX століття.
   Саме дослідження педагогічної персоналі'!', звернення до творчої біографії, як зазначає академік О. Сухомлинська, "... завжди буде одним з провідних напрямків вивчення історико-педагогічних дисциплін" [14] у ВНЗ.
   Аналіз досліджень і публікацій. Вивчення і аналіз персоналі! як окремого предмета історико-педагогічного дослідження у працях В. Глузмана [2], Н. Гупана [4], Н. Дем'яненка [5], Н. Дічек [6], В. Євдокимова [15], С Золотухіної [7], Л. Корж [9], О. Кузнецової, І. Лікарчука [12], Н. Побірченко [13], І. Прокопенка [15], О. Сухомлинської [14] та ін. має важливе значення, оскільки особиста біографія часто є основою наукової реконструкції епохи й висвітленням загального педагогічного досвіду певного періоду.
   Виходячи з цього, першочерговим стає завдання повернення імен видатних культурно-освітніх діячів, спадщину яких було вилучено з історико-педагогічного процесу і відродження яких є імпульсом для розвитку науки. Особливо це стосується діячів освіти початку XX ст. -періоду становлення національної системи освіти і виховання (І. Огієнка, С Русової, О. Музиченька, С Ананьїної, Я. Чепіги), представників "Громад" та інших просвітницьких організацій. Метою їх діяльності було поширення освіти серед народу, формування національної ідеї та національної ментальності, розвиток і збереження української національної культури. У зв'язку з цим педагогічний здобуток педагогів кінця XIX - початку XX століття з урахуванням регіонального положення викликає глибокий інтерес для педагогічної науки і практики навчання як у загальноосвітній школі, так і у ВНЗ.
   Аналіз діяльності цих педагогів реконструює картину соціального буття епохи, що вивчається, дає можливість побачити цю епоху "зсередини", переосмислити роль особистості в історії. У Північному Приазов'ї, це: М. Корф (1834-1883 pp.), активна і творча діяльність якого зумовили пріоритетні напрямки у професійній підготовці майбутніх вчителів для земських шкіл Північного Приазов'я; Я. Новицький (1847-1925 pp.), утверджував у регіоні ідеї трудової школи, які набули поширення у багатьох країнах Західної Європи; К. Зінківський (1873-1959 pp.), мав значний вплив на формування світогляду української молоді, краєзнавчого руху у сфері громадських відносин, вищої та середньої освіти.
   На нашу думку, життя і громадсько-педагогічна діяльність цих діячів Північного Приазов'я заслуговують на ретельне вивчення з метою запровадження їх досвіду у практику сучасної школи.
   Таким чином, метою статті є аналіз педагогічної спадщини М. Корфа, Я. Новицького, К. Зінківського та визначення на його основі історико-дидактичних чинників формування і розвитку методів навчання.
   Педагогічна спадщина М. Корфа, Я. Новицького, К. Зінківського у контексті формування і розвитку методів навчання.
   За активної участі барона М. Корфа у м. Бердянську на кошти земства було організовано зразкову початкову школу для підготовки кандидатів до вступу в учительські семінарії, а у Преславі у 1875 р. -вчительську семінарію, одну з перших у Північно-Приазовському регіоні.
   У багатьох своїх працях М. Корф визначив порядок та зміст роботи учительських семінарій, деякі з них зберігають своє значення і в наші дні. До важливих напрямків у підготовці майбутнього вчителя він відносив такі: розробка змісту навчальної програми для кожного класу, який він сам і підготував; дотримання дидактичних принципів систематичності та конкретизації знань. Наприклад, за М. Корфом викладання рідної мови поділялося на граматику, стилістику та історію словесності. Курс стилістики передбачав на 1-му курсі описування штучних предметів (скло, папір), будинків, рослин, тварин. На 2-му і 3-му курсах педагог пропонував увести теорію стилістики та історію словесності. Зміст цих предметів на кожному курсі доповнювався, систематизувався; введення спеціального курсу для підготовки вчителя: теоретичні та практичні заняття семінаристів. Запропонований ним порядок навчальних дисциплін: психологія, логіка, педагогіка, методика і дидактика, історія педагогіки, повинний був повною мірою підготувати майбутнього вчителя до роботи з дітьми на професійному рівні. Аналіз програми спеціального курсу, дає підстави стверджувати, що М. Корф дотримувався концентричного методу викладання: на другому курсі психологію необхідно зв'язувати з пройденим раніше курсом фізіології; третій курс повторює пройдене у двох молодших класах курсу педагогіки, яка ґрунтуючись на антропології, знову доповнює знання семінаристів про діяльність нервової системи і представляє людину як єдине ціле. Часткова методика у другому класі, як самостійно ціла одиниця, слугує основою для загальної методики, дидактики, що вивчаються на старшому курсі. Детальний виклад курсу історії педагогіки підводить підсумок усьому пройденому за спеціальним теоретичним курсом; надання великого значення під час підготовки майбутніх учителів зв'язку теорії і практиці навчання та виховання. М. Корф зазначав: "Без практики молоді вчителі будуть поставлені в скрутне становище перед учнями й у гірку необхідність будуть чинити подібно до того, як завжди б чинив лікар, що тільки чув про хвороби, але ніколи не отримував практичних вказівок про лікування хворих і ніколи не мав практики в цьому" [11, с.163]. Виходячи з цього, він визначив послідовність в організації практики, яка б, на його думку, сприяла зміцненню знань і формуванню навичок викладання.
   Аналіз дидактичних праць М.Корфа "Керівництво до навчання грамоти" [10] та "Російська початкова школа" [11] дозволяє стверджувати, що на основі вивчення закономірностей процесу навчання педагог сформулював розвивальний принцип навчання, під яким розумів "критерій, основу для вибору правильного методу дидактики" [16]. Звертаючись до відомих психологічних ідей своїх попередників, а особливо до праць К. Ушинського, він експериментально у приазовських земських школах не тільки розширив принципи практичності, свідомості, природності, швидкості, легкості, самодіяльності, наочності, врахування індивідуальних особливостей дітей, але саме в земській педагогіці обґрунтував "принцип стислості", "простоти", "раптовості", "принцип упевненості в успіху", і що особливо цінно, на наш погляд, - подав конкретні практичні поради вчителю щодо їх застосування. У приазовських земських школах втілювалися основні дидактичні принципи розвивального навчання, зокрема: не вимагати від дітей заучувати матеріал без розуміння, забезпечувати доступність у навчанні, не звільняти дітей від самостійного обдумування, не залишати дітей без допомоги, у навчанні йти вперед, спираючись на вивчений матеріал [16].
   У цьому контексті особливу увагу М. Корф приділяв методам розвивального навчання. Він сформулював мету застосування методу навчання як правильний розподіл навчального матеріалу, систематичне його розташування, що полегшує як передачу, так і засвоєння навчального матеріалу. М. Корф рекомендував запроваджувати самостійні письмові роботи, забезпечувати тісний зв'язок школи з громадським життям рідного села, краю, залучати учнів до краєзнавчої діяльності. Це сприяло розумовому розвитку дітей, формуванню спостережливості, умінню послідовно викладати свої думки, закріпленню тих знань, якими наділило їх життя і бесіди з вчителями.
   Таким чином, північноприазовська земська школа, завдяки методичному доробку М. Корфа, стала на шлях розвивального навчання, основою методики викладання утвердилася організація самостійної пізнавальної діяльності учнів, а роль вчителя було спрямовано на активізацію діяльності учнів різноманітними засобами навчання [16].
   Педагогічна діяльність Я. Новицького - видатного народознавця, археолога, фольклориста, етнографа, музейного фундатора, діяча народної освіти, послідовника ідей М. Корфа в організації земських шкіл Приазов'я.
   Я. Новицький вважав, що робота з книгою, як метод навчання має великий потенціал для загального розвитку дитини. Значну увагу Я.Новицький надавав підручникам за якими проводилися заняття у земських школах регіону - "Рідне слово", "Дитячий світ" К. Ушинського, "Наш друг", "Малютка" М. Корфа. Зміст матеріалу цих підручників відповідав внутрішній меті земської освіти - розвитку особистості. Так, екзаменатор Я. Новицький після іспитів учнів Федорівської школи у 1883 р. зазначав, що дуже задоволений свідомим читанням дітей на уроках "Рідного слова" [1]. Він наголошував, що було приємно спілкуватися не тільки з усією групою разом, але і з кожним учнем окремо.
   Звіти Я. Новицького дозволили відтворити підручники, які використовувалися у земських школах регіону. Так, у звіті за 1883-1884 навчальний рік він дав ґрунтовний аналіз книжкам, які на його погляд, були головним засобом розумового розвитку учнів, та вказав на необхідність організації систематичного читання статей підручників К. Ушинського, М. Корфа, В. Водовозова, Д. Семенова. При різноманітності статей і вправ та у зв'язку з наочним навчанням, ці книги могли б ознайомити учнів з навколишнім світом, відкрити цілу галузь знань для народу. Я. Новицький зазначав, що "якби учень виніс зі школи все те, що міг би взяти при розумному користуванні книгою, школа виконала б своє завдання - готувала б людей грамотних, вона в достатньому ступені навчила б користуватися книгою вдома, підготувала б до самоосвіти" [1, с.58].Педагогічна діяльність К. Зіньківського. На початку XX століття в Україні видатні математики, методисти О. Астряб, К. Лебединцев, К. Щербина розгорнули творчу діяльність щодо розробки нових підручників з математики для початкової школи, серед них був К. Зіньківський. У створенні підручників педагог дотримувався реалізації принципу історизму, раціоналізму, міцності знань, щоб їх матеріал спонукав учнів до роздумів, до встановлення закономірностей, а не до механічного запам'ятовування. Він наповнював зміст белетризованими розповідями про математику як предмет, захоплюючими історичними фактами, висловами видатних вчених (Я. Коменського, К. Ушинського та ін.). Підручник з арифметики, вважав К. Зіньківський, має бути складений так, щоб здійснити глибоку пізнавальну і освітню місію, враховуючи й практичне застосування предметів [4].
   К. Зіньківський, надавав важливого значення комплексному методу, який він вбачав у невідривності теорії від практики. Під комплексністю він розумів ідею об'єднання, синтезування окремих елементів [8].
   К. Зіньківський ретельно проаналізував погляди філософів, педагогів на комплексний метод в історичному аспекті. Він вивчав філософів Платона, Цицерона, Вітрувія, які вважали, що науки повинні знаходитися в "органічній єдності" [8]. Думка про органічну єдність наук перейшла і до християнських мислителів. Вони зазначали, що всі предмети повинні групуватися навколо богослов'я.
   Проаналізувавши педагогічну спадщину Я. Коменського, який стверджував, що між речами і мовою повинен бути тісний зв'язок, ідеї І. Гербарта, К. Зіньківський прийшов до висновку, що вони прагнули виокремити один предмет, який би став "центром концентрації". Наприклад, І. Гербарт надавав перевагу географії, яка, за його словами, може бути названа "наукою асоциюючого характеру", оскільки саме в ній ми зустрічаємося з поняттями математики, історії [8].
   Виваженість комплексного методу у викладанні педагог вбачав у концентрації всіх важливих компонентів пізнавальної діяльності: сприйманні, розумінні, самостійності, свідомості, закріпленні, практичному використанні. А також, врахування емоційної насиченості у викладанні, підпорядкування методу певній структурі та часу, врахування інтересів учнів, насиченість слова вчителя.
   Таким чином, К. Зіньківський виокремив 3 аспекти, які характеризують вимоги до комплексності викладання: комплексний метод має не тільки навчальний, але і виховний характер; комплексність допомагає концентрації всієї шкільної програми навколо мови; концентрація всієї шкільної роботи навколо вивчення навколишньої природи і праці.
   К. Зіньківський поділяв погляди С. Миропольського, який вважав, що метод може бути розвиваючим, і тим самим навчання зможе реалізовувати свій виховний потенціал. Ним було вперше зроблено спробу сформулювати вимоги до "розвивальних" методів, що забезпечують виховний потенціал навчання. Тобто, метод повинен [7]: передбачати педагогічну систематичність, всі його елементи повинні струнко й органічно групуватися навколо живого центру - особистості дитини; прискорювати хід навчання і тим самим впливати розвивальним чином на живу особистість учня; бути простим, природним і відповідати етапам розвитку дитячої особистості; полегшувати працю як вчителя, так і учня; сприяти розвитку самостійності й активності учнів під час навчання певним предметам.
   Отже, послідовне вивчення педагогічної спадщини відомих діячів освіти дозволяє зрозуміти єдність історичного процесу еволюції теорії та практики методів навчання в усій її різноманітності, специфічних формах прояву й закономірностей розвитку.
   Висновки. Аналіз педагогічної спадщини М. Корфа, Я. Новицького, К. Зінківського дозволив виявити історико-дидактичні чинники формування і розвитку методів навчання: 1) ці процеси підпорядковується особливим об'єктивним історико-дидактичним законам; 2) історичний розвиток методів навчання є, насамперед, розвитком цілепокладаючої діяльності особистостей - учителів-практиків, методистів, науковців-новаторів, отже, містить на всіх рівнях і етапах свідомість, яка виступає у формі волі, емоцій, усвідомлених або інтуїтивних цілей і є важливим чинником історії вітчизняної методичної думки; 3) усі форми, види та прояви свідомості в кінцевому рахунку визначаються суспільним буттям людей - учителів, методистів, дидактів. Свідомість детермінована педагогічним буттям, має з ним зворотній активний зв'язок; 4) емпіричну базу історико-дидактичного пізнання становлять історико-дидактичні факти, побудовані на основі наукового критичного дослідження історичних джерел; 5) виявлення і опис максимально повного набору, всієї сукупності історико-дидактичних фактів, необхідних для розв'язання кожного конкретного історико-дидактичного завдання, відповідає принципам історизму й об'єктивності; 6) формування і розвиток методів навчання причино зумовлені, функціонально пов'язані, відрізняються за ступенем їх значущості за внеском в історичний розвиток певних методик соціальними, економічними, освітніми структурами, процесами; 7) виникнення, розвиток і зникнення педагогічних явищ шкільної практики відбувається в об'єктивному часі та просторі. Процес історичного розвитку методів навчання відбувається діалектично у специфічній формі, тобто через зіткнення і боротьбу протидіючих дидактичних систем, методичних ідей і концепцій; 8) теоретичне пізнання історії розвитку теорії та практики методів навчання, спираючись на історико-дидактичні факти, відтворює, відображає, реконструює та пояснює причинні та функціональні зв'язки, які діють у дидактиці, і має за мету створення концептуальних схем і формулювання законів розвитку історико-дидактичної думки.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження зорієнтовані на об'єкти, явища і процеси педагогічної дійсності, що утворюють складну динамічну систему і виникають за певними умовами під впливом певних чинників і причин, що зазнають змін, у ході яких реалізуються різні тенденції їх росту та розвитку і відкриваються різні перспективи їх майбутніх станів.

ЛІТЕРАТУРА

1. ДАЗО Ф. 56. Олександрівська повітова земська управа. - Оп. 1., справа № 31. "Отчет уездного училищного сонета о состоянии народного образования за 1882/83 учебный год". - 1883. - 99 л.
2. Глузман А.В., Редькина Л.И. и др. Образование и педагогическая мысль Крыма (XX - начало XX столетия) / А.В. Глузман, Л.И. Редькина. - К. : Знание, 2007. - 386 с.
3. Гольдин Ф.Л. Прогрессивная педагогическая мысль юга Украины половины - начала XX ст. Конспект лекций спецкурса для студентов госуниверситета / Ф.Л. Гольдин. - Одесса, 1965. - 79 с.
4. Гупан Н.М. Розвиток історії педагогіки в Україні (історіографічний аспект): автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Н.М. Гупан /Ін-т педагогіки АПН України. -К., 2001. -39 с.
5. Дем'яненко Н.М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в Україні (XIX - перша третина XX ст.): монографія / Н.М. Дем'яненко. -К. : ІЗМН, 1998.
6. Дічек Н. Біографічний метод як інструмент дослідження вітчизняної історії педагогіки / Н. Дічек// Шлях освіти. - № 4. - 2001. - С 15-19.
7. Золотухіна С.Т. Розвиток теорії та практики виховуючого навчання в історії вітчизняної педагогічної думки (IX - XIX ст.): дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / С.Т. Золотухіна. - X. : Харківський держ. Педагогічний ун-т імені Г.С. Сковороди, 1995. -406 с
8. Книжка-записка за 1933-39 р. (практические навыки при обучении математике, практические работы на местности, устный счет при обучении математике. БКМ КП 1449/Д 4137 (папка 82).
9. Корж Л. Династії меценатів у долі української освіти / Л. Корж // Шлях освіти. - №4. - 2001. - С 36-39.
10. Корф Н.А. Руководство к обучению грамоте (по звуковому способу) / Н. А. Корф. -Изд. 4-е. -М., 1871. -18 с.
11. Корф НА. Русская начальная школа. Руководство для земских гласних и учителей сельских школ / Н.А. Корф. - СПб, 1886. - 240 с.
12. Лікарчук І. Іван Іванович Огієнко (Митрополит Іларіон) / І. Лікарчук//Світло. -№1. -2002. - С 83-88.
13. Побірченко Н.С. Педагогічна і просвітницька діяльність українських громад у II половині XIX - на початку XX ст. / Н.С. Побірченко - К. : Науковий світ, 2000. - Кн. 1. - 308 с
14. Сухомлинська О.В. Персоналія в історико-педагогічному дискурсі/О. В. Сухомлинська//Шлях освіти. -№ 4. -2001. -С. 10-15.
15. Харків - моя мала Батьківщина: навчальний посібник з народознавства / Харківський державний педагогічний університет імені. Г.С. Сковороди / за ред. І.Ф. Прокопенка. - вид. 2-е, випр. і доп. - X. : ОВС, 2003. - 544 с
16. Шумілова І.Ф. Розвиток земських шкіл Північного Приазов'я: історико-педагогічний аспект: монографія / І.Ф. Шумілова. - Донецьк : ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2008. - 206 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com