www.VuzLib.com

Головна arrow Народні промисли, народознавство arrow Мова і національна психологія
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Мова і національна психологія

Мова і національна психологія

   Зміни в українській психології значною мірою залежать також і від насильницького насадження чужої мови. Хоча багато дослідників, переважно іноземних, далеко не завжди можуть збагнути всю глибину цієї трагедії для української нації, існує низка праць, в яких значення мови для етнічної психології не враховане8.
   Проблему залежності культури народу від його мови теоретично обґрунтували американські вчені: Бенджамін Лі Уорф (1897-1941 рр.) — інженер, мовознавець і антрополог та Едуард Сепір (1884-1939 рр.) — спеціаліст з етнолінгвістики. їхні концепції отримали назву "теорії Сепіра—Уорфа".
   Вони аргументовано довели, що мови відрізняються не тільки за будовою речень, a і за поділом світу на елементи, які є матеріалом для побудови речень. Виходячи з низки конкретних прикладів, Уорф робить висновок про взаємозв'язок мови з психічною, розумовою та практичною діяльністю людей. Причому цю залежність він розуміє як залежність мислення, світогляду і поведінки людей від прийнятих форм слововживання, природи і характеру мови, якою вони висловлюють свої думки і почуття.
   Логіка не відображає дійсності, але вона видозмінюється з переходом від однієї мови до іншої.
   Відомий українській мовознавець Олександр Потебня також писав, що мови — це глибоко відмінні системи прийомів мислення.
   Він відверто засуджував двомовне виховання дітей у ранньому віці: "Знання двох мов у дуже ранньому віці, не є володінням двома системами зображення і повідомлення одного й того ж кола думок, але роздвоює це коло і наперед утруднює досягнення цілісності світоспоглядання, заважає науковій абстракції"".
   У національній нам'яті криються глибинні риси мовного вираження усіх аспектів світосприйняття, руху національної думки.
   Етнопсихологія досліджує впливи іноетнічного мовного середовища на структуру етнічної свідомості. Встановлено, що проживання людини чи етнічної групи в чужомовному середовищі сприяє білінгвізму (вживанню двох мов) у першому поколінні. А вже в другому і особливо в третьому поколіннях відбувається повна мовна асиміляція. Чи не тому серед українців такий високий відсоток тих, хто назвав рідною мовою російську? Порівняймо також нове покоління української діаспори, яке вживає англійську мову як комфортну мову свого середовища, а українську — тільки за виняткових обставин, іноді недостатньо нею володіючи.
   Таке "розмивання" етнокультурних особливостей характерне здебільшого для жителів великих міст. Але якщо українська діаспора живе в чужому етнічному середовищі, то сучасні українці — переважно в чужомовному колі свого ж етносу. Більшість людей абсолютно не усвідомлюють цього або байдуже сприймають цей факт як щось цілком нормальне. Тим часом втрачається етнічна специфіка характеру українців, що своєю чергою призводить до збільшення певних потаємних, прихованих рис і властивостей національної психіки.
   Внутрішній колоніалізм російської мови — не таке вже нове явище дія українців (засилля церковнослов'янської як загальноприйнятої писемної мови Київської Русі після християнізації або полонізація західноукраїнських земель). Така мовна колонізація призводить до хибного розуміння масою справжньої культури особистості. Так, російська мова в Україні дуже довго вважалася мовою високоосвіченої і культурної частини суспільства (як французька дія росіян XVIII ст.). Селянин, потрапивши до великою міста, за будь-яку ціну намагався засвоїти мову "панівної" нації, яка була, власне, і панівною верствою. Звідси — всі хвороби національної психіки: відсутність національної самосвідомості, невпевненість у власних силах, пораженство, абсолютна нехіть до державотворення.
   Оскільки в мові відображається національна психологія мислення, то в таємниці національної душі ми можемо проникнути тільки через її мову.
   Висловлюючи певну думку, людина користується словами несвідомо, концентруючи увагу тільки на змісті самої думки. Тобто "автоматичність" користування мовою має бути звичкою, як, скажімо, ходьба, жестикуляція, міміка тощо. На думку Дмитра Овсяннко-Куликівського, все, що функціонує у несвідомій сфері, економить нашу енергію. Отже, мова і національність, які діють несвідомо, автоматично, виступають як особлива форма збереження і накопичення психічної енергії нації.
   Думка людини, висловлена рідною мовою, виявляється логічнішою, глибшою, ніж її висловлювання за допомогою словника і форм чужої мови.
   Слід вказати і на той відрадний факт, що не завжди серед українців чужа мова (переважно російська) вбивала почуття національної самосвідомості. Відомо безліч прикладів, коли російськомовні українці віддавали життя в боях за свободу України. Отже, русифікація, спрямована на приглумлення національної самосвідомості, далеко не завжди досягала своєї мети. Тут діє якийсь підсвідомий феномен української вдачі, якесь глибинне відчуття своєї національної вартості. Це дає впевненість, що з приходом справді національної вдали в українців оживає, відроджується цей феномен, навіть якщо вони живуть у чужих державах.
   У чому ж причина цього українського само відродження. Ось як відповідає на це питання В. Перхач: "Цей феномен — у глибинності, прадавності коріння народу, його самобутності, особливій генетичній стійкості. Такі якості можуть сформуватися тільки протягом тисячоліть, у народу з праісторією. Адже витоки цього народу десь у До-трипіллі. Там джерела його душі, його мови, культури".

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com