www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Слов’янські племена

Слов'янські племена

   Етимологію назви слов'яни пов'язують зі світлом, Сонцем, Богинею Славою, назвою Богослужби або зі словом. Зарубіжні мандрівники уявляли слов'ян такими, як колір вогню, сонця, — світлими, русявими, рум'яними.
   Іоанн Марінголь у "Богемській хроніці" писав: "Славони суть от Геліса" (Геліс, тобто Геліос — бог Сонця). Як тут не згадати, що в "Слові о полку Ігоревім" русичі названі "Дажъбожими внуками", тобто онуками Сонця. У слов'ян-язичників було богослужіння, яке звалося "славлєніє" - шанування Великої Богині, ім'я якої могло бути Слава. Така гіпотеза підтверджується фактами, які засвідчують таке ім'я Богині. Адже, безперечно, що антропоніми наслав можна вважати найпоширенішими у всіх слов'янських мовах: Слав, Славута, Слав'ята, Слав-бой, Славомил, Славомир, Ярослав, Святослав, Мстислав, Преслав тощо. На території України багато і назв річок з цим коренем: Словечна, Славигощ, Славута, Слов'янка. За останніми дослідженнями, найправдоподібнішою є версія про походження назви слов'яни від назви союзу племен околотів з венедами, що дало назву скловени, склавши, а пізніше видозмінилося у слов'яни.
   Михайло Ломоносов вважав, що одна з назв племен, а саме амазони або алазони, грецькою мовою означає "самохвали", тобто ті, що самі себе славлять — "самослави", "самослови". Проте існує й інша думка, що алазони — це галичани (у грецькій мові не було звука ч, тому його передавали через з, початкове г з'явилося на українському ґрунті, оскільки початкове а для українців не характерне).
   За часів Геродота у Скіфії проживали не тільки галичани, а й племена русь і поляни. Саме ці назви Геродот перетлумачив грецькою мовою: "скіфи-георгос", тобто "скіфи-орачі". Цікаво, що, за твердженням Діонісія Галікарнаського, етруски називали себе расенами (пор. з русинами). У 1944 році академік Микола Державін у своїй книзі "Происхождение русского народа" писав, що назва Русь — Рос пов'язана з етнонімом етруски — іменем народу видатної стародавньої цивілізації Східного Середземномор'я. Такої ж думки дотримувався і відомий вчений Олександр Чертков. Він дійшов аналогічного висновку, вивчаючи фольклор і побутові звичаї пелазгів та етрусків, а також застосовуючи метод порівняльної лінгвістики щодо пелазгійської і старослов'янської мов.
   Карл Паулі повідомляв: троянці називали себе "тросес", що рівнозначне етруск. Після падіння Трої (XII ст. до н. ч.) етруски довго рухалися на захід і прийшли до Італії (близько VII ст. до н. ч.). Згадаймо, що в Італії донедавна жителів Подніпров'я вважали спорідненими з італійцями. Ці племена просувалися також до Дунаю і на північ. Плем'я кробозів перемістилося аж до сучасної Білорусії і відоме нам із літописів під іменем кривичів.
   Серед малоазійських пелазгів відомі племена Боричів, карів (карнів, кранів), лелегів, киян, панів, троянів, дуже схожих за звучанням до слов'янських назв.
   Олексій Стрижак пропонує розглянути виникнення назви слов'яни від ослов'яни, за назвою населення басейну притоки Сяну — річки Ослави. Тут же неподалік протікає річка Словечна, яку можна порівняти з суміжною із нею р. Желонь.
   Племена венедів у науці вже визнано слов'янами. їх досить часто пов'язують з антами; Макс Фасмер виводив назву венедів (veneti) від кореня -ven, що означає "великий". Однак його версія не отримала визнання у науці.
   Назва слов'янського племені венети, венеди пов'язує їх із Троєю: за античними хроніками, Атенор вигнав венетів із Трої, і вони, рухаючись на північ, заснували місто Венетію (Венецію) й дійшли до Подніпров'я.
   Першою писемною згадкою про антів вважається грецький напис у Керчі — чоловіче ім'я "Антас Папі..." (вірогідно, Папіос або Папіон). Близькість чи спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є чимало імен, які зафіксовані в латинізованому або грецизованому вигляді. Слов'янське походження цього етносу не викликає сумнівів серед науковців, але походження самої назви й досі вважається неясним.
   В. Філін заперечував слов'янське походження цього етноніма і можливість вживання його слов'янами як самоназви. На його думку, слово анти — тюркського походження (аварського) і означає "клятва", або з монгольського anda, and — "побратим". Він пояснює це тим, що нібито у певний період слов'янські племена були союзниками (побратимами) аварських племен у боротьбі з Візантією. О. Трубачов дотримується думки, що назву анти слов'яни отримали ззовні. Він пов'язує давньоіндійське anta зі значенням "кінець", "край", бо анти займали крайню землю слов'янства, відому пізніше під назвою Україна: "Назвати східних слов'ян терміном anta видно могло, як було викладено, індо арійське осіле землеробське населення півдня Украіни — можливо скіфи-землероби Геродота".
   Макс Фасмер пояснює ім'я антів як "порубіжні жителі (nop. літописні оукраиншь, а також давньоіндійське antas — "кінець", antyas — "кінцевий"). Якщо ж прийняти версію зовнішнього походження етноніма анти, то найлогічнішим, напевно, є грецьке antos — "військовий супротивник". В Україні є три населені пункти під назвами Антопіль (Рівненська, Вінницька, Житомирська обл.). Лінгвісти висловлюються з приводу їхнього слов'янського походження, близького до "антське поле" (від слов'янського поле — земля, країна, а не від грецького слова поліс, від якого утворені деякі інші назви), оскільки ці топоніми розміщені в найархаїчнішій зоні проукраїнської топонімії, де населення не мінялося ще з часів Геродота. До того ж, більша частина подібних назв існувала ще задовго до привнесення християнських імен грецького походження.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com