www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Пелазги

Пелазги

   До перших писемних пам'яток про племена, котрі заселяли Північне Причорномор'я, належать віршовані рядки легендарного поета Гомера. В "Іліаді" він згадує племена "кобилодойців" та "молокоїдів", яких називає убогими, але "над всіх на землі справедливими". Звичайно, ці назви умовні. Вони вказують передусім на особливості побуту племен, а не на їхню етнічну назву. Проте Гомеру відомий народ пелазги, яких він називає "божественними", "богосвітлими", а Зевса іменує "пелазгійським Богом".
   Про заселення території України племенами пелазгів у IV—III тисячолітті до н. ч. висловлювали припущення автори XIX ст. (Єгор Классен, Олександр Чертков та ін.). Академік Олексій Соболевський ототожнював пелазгів із населенням Трипільської археологічної культури і вважав їх предками кіммерійців. Український вчений, археолог Вікентій Хвойка, який відкрив Трипільську культуру, був переконаний, що трипільці — це "найдревніші слов'яни".
   Свою назву Трипільська культура отримала від села Трипілля, де вперше 1893 року були знайдені її пам'ятки. Нині археологи мають певний матеріал, що засвідчує наявність письма у трипільців не тільки на території України, але й у Румунії, Болгарії, Угорщині, Югославії. В Україні трипільські написи досліджувалися і дешифрувалися Миколою Суслопаровим та Валентином Даниленком, проте результати їхньої праці були майже невідомі ані науковцям, ані, тим більше, широкому колу читачів. За кордоном, де подібних пам'яток писемності знайдено більше ста, замовчувати їх немає потреби. Нині дешифруванням трипільської писемності займаються відомі шумерологи. Поки що писемних назв чи самоназв народу Трипільської культури не виявлено. Ототожнення трипільців з пелазгами нині може розглядатися тільки як припущення. Проте встановлено, що мова пелазгів була споріднена з протолатиною або одним із її діалектів. Алфавітом пелазгів користувалися й греки. Цей же алфавіт був відомий в Італії та Малій Азії як "фінікійський". Діодор Сицилійський у І ст. до н. ч. писав, що "ці літери могли б називатися пелазжсьшми, оскільки пелазги користувалися ними".
   Геродот стверджує, що пелазги жили в Греції ще до появи тут греків, тобто були аборигенами цього півострова і розмовляли "варварською мовою", тобто мовою, відмінною від мови греків-прибульців6. Відома також давня назва Греції — Пелазгія, за назвою давнішого аборигенного племені. У всіх давніх авторів згадки про пелазгів носять переважно епізодичний характер. Однак пелазги їм відомі як до грецькі й до італійські племена-попередники етрусків і римлян, які шанували безіменних Богів як втілення різних явищ природи. Порівняльна міфологія нині дає змогу простежити найдавніший зв'язок пелазгів зі слов'янами. Пелазги були хліборобським народом і мали Богиню Родючості — опікунку хліборобства, Бога Рода, який зображався з випрямленим фалосом (саме таке зображення Гермеса було запозичене греками в пелазгів, а скіфи так зображали свого Бога Папая). У всіх давніх авторів греки і римляни відрізняються від пелазгів мовою і звичаями, вони постійно воюють з пелазгами, витісняючи їх із південних країн Греції, Італії, Малої Азії (дані антропології підтверджують близькість або тотожність антропологічних типів населення Малої Азії та трипільців України).
   Мало наукових припущень і щодо назви пелазгів. Олександр Знойко вважає, що ця назва походить від імені Божества Пелле — Полель — Аполлон, який є Богом світла, небесного вогню, тотожним слов'янському Білобогу. Цей Бог під іменем Гойтосір (тотожний грецькому Аполлону) був відомий кіммерійцям та скіфам. Пор. також назви Пелла — одна з давніх столиць Македонії (слов'янська країна на Балканах) та назви гірського масиву Пелліон, місто Пелена, місцевість Пелопоннес, область Пелазгіотида, місто Пелазгійський Аргос тощо.
   Геродот також згадує "царство героя Ахілла, сина царя Пелея і морської Богині Фетіди", яке важко знайти на сучасних картах. Однак нині відомо про святилище Ахілла на острові Левке (дослівно "Білий", нині острів Зміїний), що в Чорному морі поблизу гирла Дніпра і Дунаю, яке має багато міфологічних паралелей зі слов'янськими уявленнями про країну героїв, "царство блаженних душ", острів Буян тощо. Дослідники цього святилища висловлюють припущення щодо етнічного походження народу, який поклонявся цьому культу, як "до грецьке місцеве населення", що наближає їх не тільки до скіфів, амазонок, слов'ян, але й до пелазгів, бо культ Ахілла був відомий у до грецькій Іюнії задовго до появи Гомерової "Іліади": "Саме в Мілеті, заснованому ще крітянами, а потім завойованому іонійцями, могли зберегтися найдавніші пласти переказів про Ахілла". Тут же знайдена гема із зображенням лелеки чи журавля. Найдавніші знахідки датуються VIII—VII ст. до н. ч. і віднесені дослідниками до індоарійських.
   Пелазгів також пов'язують з пеларгами та лелегами, які мали тотемного птаха лелеку: найдавніша частина муру в Афінському акрополі називалася пелазгійською або "пеларгійською" (від гр. пеларгос — лелека). Геродот оповідає, що греки найняли пелазгів для будівництва цих мурів, а в нагороду за це дали їм непридатні для хліборобства землі. Але пелазги швидко культивували цю землю, і греки "побачили ці ділянки добре обробленими, а перед тим вони були неплідними, без усякої вартості, їх узяли заздрощі і вони захотіли придбати цю землю, і так афіняни вигнали пелазгів, не висунувши жодного приводу". З цього часу почалася постійна ворожнеча між афінянами і пелазгами11.
   Український народ й досі вважає, що жіноче ім'я Палажка є залишком етноніма пелазка, тобто "пелазгійська жінка".

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com